Сталевар фасонночавуноливарного цеху Максим Шелест живе в Кривому Розі та працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Але майже щодня він їздить до Миколаївської області. Попри небезпеку, Максим прямує до рідних та їхніх сусідів, аби привезти їм продукти та дефіцитні ліки.
«Хоча розумію, що це певним чином небезпечно, але скажіть – як можна полишити без допомоги стареньких?» – говорить Максим.
Шелест вважає, щоб економіка країни витримала воєнні випробування, кожній людині потрібно з подвійним запалом працювати. За його словами, навіть за умов часткового зменшення виробництва підприємства, ФЧЛЦ не уповільнювався ані на хвилину.
В ФЧЛЦ, де працює Максим, розливають чавун та кольорове лиття для запчастин. Це дає можливість іншим цехам зробити ревізію, замінювати вузли, ремонтувати обладнання, щоб надалі безперебійно працювати з довоєнним навантаженням.
«Біля моєї електродугової печі гаряче, як ніколи. Виплавляємо чавун, щоб можна було виготовляти запчастини для основних та допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», – каже сталевар.
Роботи в цеху менше не стало. Але вільний час тут теж плідно використовують. Наприклад, виготовляють лавки для захисних споруд, опікуються тими, хто приїхав до Кривого Рогу з гарячих точок. «Я привозив теплі речі та іграшки родинам переселенців. Страшно уявити, що вони пережили. Хочеться, щоб у нашому місті вони відігрілися душею. Вірю, що коли ми разом візьмемося, то впораємося з усім. Бо чужих в нас немає, ми всі з України», – каже Максим Шелест.