Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

Рима і фреза

Молодий, цікавий, талановитий поет. Його вірші та пісні — напрочуд проникливі, а його голос здатен зачаровувати. У його творчому арсеналі патріотичні, а часом такі пронизливі вірші, що сльози мимоволі самі навертаються на очі! Але є і купа жартівливих творів, які користуються шаленим успіхом у колег фрезерувальника РМЦ-2 Ігоря Куденцова.

І звісно, без романтики нікуди:

«Ми за руки візьмемось з тобою,

Усміхнемось майбутньому нашому,

Давай просто будемо вдвох,

Мовчки, тихо і просто по-справжньому».

Що це? Стаття про лірику та творчість? Моя відповідь: «Не тільки про лірику». Це про те, що одна людина може бути профі  як у творчій сфері, так і у технічній справі.

У 2015 році прийшов до РМЦ-2 розгублений юнак, для якого робота за верстатом була сповнена безліччю невідомих. А сьогодні перед нами постає впевнена молода людина із серйозним досвідом роботи на різних верстатах. Зараз Ігор Куденцов вже сам може поділитись досвідом з іншими. А починав він працювати на 654 вертикально-фрезерному верстаті. Це потужний «куб» для компактних, але дуже важких та високих заготовок, що потребують максимальної точності вертикальної обробки. Відсутність консолі (підйомного механізму стола) на цьому верстаті усуває  «слабку ланку» конструкції і надає виняткової жорсткості. Верстат не «тремтить» навіть при зніманні великого шару металу. Висока точність досягається завдяки масивній станині та широким напрямним, верстат довго зберігає геометричну точність навіть при інтенсивній експлуатації.

«Механіка верстатів цієї серії вважається «невбиваною», — говорить Ігор Куденцов. — Це справжній «робочий кінь» для важкого машинобудування. Може, тому він і залишається моїм улюбленцем, на ньому я можу впевнено контролювати кожен рух».

Наразі фрезерувальник опанував і новий верстат — 6М610Ф3-1. На ньому після капремонту оновили ЧПК (числове програмне керування), і верстат не поступається  сучасними закордонним аналогам за функціоналом, зберігаючи свою головну перевагу: жорстку та важку станину, яку зараз нечасто зустрінеш у нових верстатах. Сучасна система керування забезпечує автоматичну роботу за трьома координатами. Це критично важливо для обробки складних криволінійних поверхонь де ручне керування неможливе. Верстат може виконувати широкий спектр операцій: від швидкісного фрезерування площин до точного розточування отворів, свердління та нарізання різьби. Це позбавляє потреби переставляти важку деталь на інші верстати і значна довжина дозволяють працювати з корпусними деталями великих розмірів, які просто не помістяться на звичайні консольно-фрезерні верстати.

«Може здатися, що ЧПК — це «на ізі». Тисни кнопочки і він сам працює! Але це не так, розповідає Ігор. — Було нелегко. Адже це стрибок від ручного керування до автоматизованого. Це зміна філософії керування. Потрібно було опанувати програмування, прив’язку інструменту та виставлення нульових точок деталі, бути надзвичайно уважним Помилка в коді може призвести до швидкої аварії, яку важче «відчути» заздалегідь, ніж на ручному верстаті. Купа «сліпих зон», ще треба враховувати корекцію на виліт та діаметр інструменту в пам’яті системи». Але все можливо, можливо розібратись коли є наснага працювати. Головний виклик — подолати психологічний бар’єр перед комп’ютерним інтерфейсом і навчитися довіряти автоматиці, не втрачаючи пильності».

Ігорю Куденцеву поки що все вдається, бо й до роботи, й до творчості у нього відповідальне ставлення, бо він закоханий у свою «верстатну» справу та у наше підприємство:

«Гуркіт, гул — бо живе комбінат,

Тут багато потужностей різних,

Дзвенить в небо сталевий набат,

І народ тут працює залізний.

Нескінченним потоком ріки

Ллється кров чавунна у домні,

У всіх нас  задачі свої,

Є процес, і є люди невтомні.

 Гірники, металурги — єдині,

І розриву між ними нема,

Тільки міць — споконвіку й донині,

Тільки гордість і слава стальна.

Кривий Ріг — це є місто героїв,

Кривий Ріг — це є місто талант,

Кожен з нас креативний і творчий,

Кожен з нас — це сталевий гігант.

За точними розрахунками, кодами та металом завжди стоїть людина. Та, яка не лише вміє керувати верстатом, а й відчуває цей світ глибше — через слова, рими і сенси.

Автор-робкор Тетяна Алхімова

Категорії
Наші люди

Рух завжди там, де є цікавіть  

А цікавість є одним з «тренажерів» для лідерів – формує «м’язи» навичок, небайдужості до справ, ініціативності, жаги до  починань. Це на своєму досвіді перевірив Глеб Власюк, провідний інженер з автоматизованих систем керування технологічних процесів (АСКТП) департаменту автоматизації технологічних процесів «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Мені завжди все було цікаво. Як магнітом тягнуло дізнаватися нового, щось досліджувати, розуміти, насамперед, як все працює та з чого складається. А ще мені завжди хотілося бути у вирі подій, і не лише як учаснику, а й як організатору. Тому я з перших днів роботи на підприємстві приєднався до молодіжного життя – став амбасадором підприємства та увійшов до спільноти «3Dільниці». Знаєте, це саме те середовище, де я почуваюся своїм серед своїх, тут мені завжди цікаво. Зараз мені навіть важко згадати, до якого клубу у спільноті я доєднався найперше. Це я про те, як же багато всього цікавого відбулося за цей час. Пам’ятаю, що це були майстер-класи для дітей співробітників. Було дуже круто, особливо бачити численні усмішки дітей. Вони і зараз дуже гріють моє серце», – розповідає Глеб Власюк.

Стаж на підприємстві у Глеба поки невеликий, три роки, але він добре знає про виробництво все своє життя, адже його батьки працюють тут. Вони ж посприяли й тому, щоб хлопець побачив їхню роботу з середини. У рамках проєкту, який так і називався, «Мої батьки працюють в «АрселорМіттал Кривий Ріг»», Глеб свого часу побував на екскурсіях підприємством. Він згадує, що найбільший захват був від величезних розмірів кар’єру та гірничої техніки. Коли машини працюють поруч – вони гігантські, а у кар’єрі, то здалеку, з висоти виглядають маленькими, наче іграшковими.

«Тоді я ще й гадки не мав, що незабаром стану одним із тих, хто тут працює, – зазначає Глеб. – Все почалося з «Нової фабрики». Мені пощастило потрапити до першої хвилі цього унікального проєкту. Тоді я ще навчався на електрика у Криворізькому національному університеті. Уявіть собі: звичайний тиждень, тривають заняття. До нашої аудиторії заходить декан і говорить, що прийшли представники «АрселорМіттал Кривий Ріг», на великій перерві будуть розповідати про цікавий молодіжний проєкт. І я так ним зацікавився, що не тільки став його учасником, а ще й успішно пройшов усі етапи проєкту, завершив навчання, загалом здобув вищу освіту і став працівником «АрселорМіттал Кривий Ріг». А до ДАТП я потрапив наприкінці свого навчання. За професією я електрик, але ми ретельно вивчали і процеси електроники, автоматизації, тому мені ця галузь була знайомою. Та і техніка завжди цікавила – різноманітні датчики, контролери, системи управління тощо. Тепер я все це обслуговую, сприяю тому, щоб автоматизація процесів у наших цехах завжди була на високому рівні та допомагала виробництву».

Зараз Глеб Власюк є активним учасником багатьох молодіжних заходів підприємства. В компанії однодумців він активно спілкується на різні теми, та й просто цікаво проводить час.  

«Я дуже хочу, щоб нас у спільноті ставало більше, – говорить Глеб. – З цього приводу у мене була одна цікава ситуація – поки що невдала спроба запросити одного з моїх колег до аніме-клубу. Я знаю, що він цікавиться і полюбляє аніме, але він все ніяк не дійде до нашої спільноти. По собі знаю, що іноді після роботи від втоми і дихати не хочеться. Так би впав на диван, і лежав собі. Але я піднімаюся, йду на зустрічі з людьми, допомагаю щось організовувати, проводити заходи. Це дуже цікаво, і настільки, що втома одразу відступає. Ти заряджаєшся новою енергією, стаєш  таким собі живчиком. А ще я щоразу впевнююся, що рух завжди там, де є цікавіть, нові друзі, з якими можна поспілкуватися та згенерувати безліч нових ідей. Я дуже хочу, щоб все це відчували й інші люди. Перевірте це на собі. Ваше життя одразу зміниться на краще. І ви розфарбуєте його власноруч різнокольоровими фарбами».

Категорії
Наші люди

Екологія нашого виробництва

Завдяки роботі цих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» процес збирання, сортування та складування відходів відбувається за усіма правилами. Про кого це? Цього разу рубрика «Серце професії» завітала до екологів нашого підприємства, які відповідають за контроль управлінням відходами відповідно до законодавчих вимог, дбаючи про порядок на промислових майданчиках.

Правила порядку

Кожен робочий день Юлії Гуржій наповнений численними поїздками цехами, оглядом промислових майданчиків, спілкуванням з працівниками, роботою з документами, опрацюванням нової інформації. І все це з однією метою – контролем управління відходами на нашому підприємстві.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Юлія працює провідним інженером управління з питань хімічної безпеки та управління відходами департаменту навколишнього середовища. Разом зі своїми колегами вона щодня дбає про те, щоб на підприємстві був порядок, щоб мінімізувати вплив відходів на екологічні системи та здоров’я людини. 

«Смітники біля наших  будинків – не дивина, адже без відходів у побуті не обійтися. Відходи є й на виробництві. Але у маленький смітничок їх не покладеш, адже серед них доменні, сталеплавильні шлаки, окалина, металолом. Ними треба відповідально управляти – розміщати у відвалах, шламо-, хвостосховищах та інших накопичувачах, визначати, що можна повторно використати у технологічному процесі, а інші відходи своєчасно відвозити на спеціальний полігон. Все це робиться для того, щоб відходи не ставали джерелом забруднення повітря, не потрапляли в ґрунт або воду. Саме за процесами управління відходами я й наглядаю на підприємстві. Свою роботу люблю та добре на ній знаюся, адже працюю тут вже 14 років. Екологія – це дійсно моя справа, адже я навіть народилася у червні, у Всесвітній день охорони навколишнього середовища», – говорить Юлія Гуржій.

Контроль управління відходами Юлія здійснює в усіх підрозділах нашого підприємства. У цехах вона також оцінює стан благоустрою територій, перевіряє процеси збору та тимчасового  складування відходів.

Усі ці процеси мають відбуватися чітко за визначеними правилами, згідно з  нормативними актами та іншими документами. Акцент на цьому робиться не просто так, адже саме закон визначає правові, економічні та організаційні засади щодо управління відходами. Тож, після поїздок підприємством Юлія сідає за складання звітів, обробку даних, оформлення інших потрібних документів.

Юлія Гуржій підкреслює, в її роботі треба багато знати та вміти. Перш за все, – законодавчу базу, територію підприємства, специфіку виробництв, технологічні процеси кожного підрозділу, адже відходи утворюються на усіх стадіях роботи.

Шлях до професії

До екології Юлія прийшла через… охорону праці. Саме цю спеціальність вона набула у Криворізькому національному університеті та декілька років працювала на нашому підприємстві інженером з ОП. Але згодом життя привело її в екологію. Звичайно, треба було знову багато вчитися, набувати досвіду, в чому колеги дуже допомагали Юлії, наполягаючи, що головне у їхній роботі – це звертати увагу на все, що стосується поводження з відходами.

Тепер Юлія, вже сама, як досвідчений спеціаліст та як внутрішній тренер підприємства, проводить навчання з питань управління відходами для інших фахівців «АрселорМіттал Кривий Ріг». На своїх тренінгах вона також говорить про сортування відходів, культуру поводження з відходами, яка у нашому побуті ще, на жаль, не прижилася. Хоча на підприємстві цей підхід успішно застосовується, навіть є спеціальний полігон для роздільного складування відходів, щоб найкорисніше знову використати у виробництві. У  світі це дуже прибуткова справа. Юлія впевнена, що ми також прийдемо до цього підходу, адже сталь вже є багаторазовим екологічним матеріалом.

«Робота Юлії та наших спеціалістів – це управління відходами, мінімізації ризиків, пов’язаних з неналежним управлінням з відходами. Це є запорукою нашої екологічної безпеки, за якою також уважно слідкують екологи міста. До речі, ми з ними тісно співпрацюємо за багатьма напрямами. Наразі у нашій державі відбувається реформа законодавчої бази в управлінні відходами, до речі це питання входить до пакета інших, що потрібують впровадження  для вступу країни у Євросоюз. Тож ми, як кажуть, тримаємо руку на пульсі, уважно слідкуємо за усіма державними процесами та робимо все, що потрібно від нас тут, на підприємстві», – підсумувала Оксана Клименко, начальник управління з питань хімічної безпеки та управління відходами департаменту навколишнього середовища «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Епоха залишається

У березні 2026 року «АрселорМіттал Кривий Ріг» повідомив про завершення фінальної виробничої кампанії в цеху блюмінг. Головними причинами стали: впровадження Європейською Комісією податку СBAM без врахування скрутного становища українських підприємств, викликаного війною, що призвело до втрати європейських ринків; та значне здорожчання електроенергії для підприємства. Із завершенням роботи блюмінга йде у минуле ціла епоха, свідком та творцем якої став Сергій Розумний.

Блюмінг – це великий та складний комплекс устаткування, який перетворює масивні сталеві злитки на заготовки, з яких виготовляється арматура, катанка, кутник та інші види прокатної продукції. Сергія Розумного не знайдеш серед тих, хто керував роботою цього устаткування. Він – ремонтник, завдяки якому устаткування працювало і давало продукцію.

«Це один з найкращих працівників служби з ремонту механоустаткування, – говорить начальник блюмінга Олег Мірошкін. – Він віддав цехові більш ніж 40 років, починав зі слюсаря-ремонтника, працював майстром з ремонтів на різних цехових дільницях, механіком цеху. Його ім’я скрізь асоціювалося і асоціюється з професіоналізмом, сумлінням, відданістю роботі та рідному цеху. Його впевнено можна назвати обличчям блюмінга, його візитівкою. Зараз, коли цех зупинився, ми запропонували йому посаду майстра з ремонту устаткування складу готової продукції, який залишається в роботі. Я впевнений, що його досвід, його праця принесуть ще багато користі підприємству».

Після школи Сергій Розумний вивчився на машиніста кранів, а на блюмінг прийшов слюсарем-ремонтником на дільницю автозмащування та гідравліки.

«Змащування – це складна система, на кшталт кровоносної системи людини. Це дуже важлива система, без якої робота обладнання неможлива. Замість судин тут – кілометри трубок-магістралей, якою мастило потрапляє до обладнання. Для того, щоб швидко знаходити поломки, треба було вивчити ці магістралі, – згадує Сергій Розумний. – Я багато чого навчився і через вісім місяців став бригадиром. А згодом мені запропонували посаду майстра з ремонту холодильників».

Холодильники блюмінга – це не те, дверцята чого відкривають, щоб дістати борщу на обід. З виду це прямокутні площини, до яких потрапляють заготовки зі станів. Потім вони переміщуються з холодильника на холодильник, вичахають з 900 до 400 градусів і відвантажуються на склад.

«Здавалося б, що може ламатися у тих холодильниках? Але зовнішність оманлива, – продовжив Олег Мірошкін. – Це безліч канатів, підшипників, передавальних візків, барабанів та іншого залізяччя, яке має знаходитися на своєму місці і працювати як єдиний організм. Поломка одного вузла може суттєво вплинути на роботу системи і всього блюмінга. Тримати це все у ладу, швидко ремонтувати за необхідності – це неабияка майстерність. Сергію довелося її вивчити, і роботу служби він налагодив на високому рівні».

А згодом – нове призначення. Сергій Розумний очолив ремонтний підрозділ складу готової продукції, або ад’юстажу, як його ще називають. Вони з колегами обслуговували і ремонтували пратцен-крани, можливо найскладніші вантажопідйомні механізми у цеху, а також рейкові шляхи і підкранові балки, якими переміщуються крани. Дякуючи ремонтникам, устаткування працювало стабільно. Інколи ж доводилося проявляти дива креативу.

«Сиджу я вдома, нікого не чіпаю. На календарі – 14 лютого. На вечір у ресторані замовлена вечеря на честь Дня закоханих… І тут – дзвінок: «Терміново їдь на роботу, треба замінити двигун головного підйому!» Я кажу, що це ж не моє, не механоустаткування. Кажуть: «Ротару сказав, щоб їхав ти, бо в нас не виходить (Іон Ротару, легендарний начальник блюмінга дев’яностих- початку двохтисячних – авт.). Довелося їхати. Намагалися так і сяк, поки мені не прийшла ідея використати зразу два крани. Вийшло з другого разу, але ж вийшло! Поки ми це робили, ресторан накрився, але по домівках нас розвіз особисто заступник начальника цеху, що тоді було нечуваними почестями».

То був не єдиний випадок, коли креатив нашого героя врятував ситуацію, уберіг від простоїв та виробничих втрат. Незабаром Сергія Розумного призначили механіком блюмінга. З того моменту він відповідав за все механічне устаткування та ще й за водопровідну систему. А коли до другого блюмінгу приєднали перший у вигляді дільниці, Розумного з його досвідом направили на вирішення непростої проблеми – налагодження водопостачання на цій дільниці. І він впорався. А потім знову призначення – майстром на стан 1300. З таким гігантським прокатним устаткуванням мало кому випало працювати.

«Це дійсно гігант серед станів. Там лише одна кліть, але яка! Висотою 8 метрів! Вага валків – 36 тонн кожен! Лінійка маніпулятора – 45 тонн! А шпинделі, що з’єднують двигуни з валками – по 60 т кожен! А підйомний кран, який використовується для ремонтів має вантажність 100 тонн. Організовувати ремонти такого устаткування дуже складно. Сергій добре з цим справлявся, як і скрізь, де він працював. А ще він – чудовий шашист, багаторазовий переможець заводських спартакіад», – сказав Олег Мірошкін.

Сергій почав займатися шахами у дитинстві. Школярем він вигравав змагання, став кандидатом у майстри спорту, не кинув улюблену справу і в дорослому житті. Завдяки Розумному, команда блюмінга з шашок багато років поспіль беззаперечно лідирувала, перемагала у спартакіадах підприємства. Та й на всеукраїнських спартакіадах серед промислових підприємств України Сергій з командою постійно були у «призах».«Робота керівника – механіка, майстра – це справа нервова, а нервові клітини, як відомо, не відновлюються. Шашки ж знімають стрес, – говорить Сергій Розумний. – А навички мислити на кілька кроків наперед, швидко ухвалювати рішення, дуже допомагають у роботі. Без роботи, без блюмінга, без команди я взагалі себе не уявляю. 40 років у цеху – це практично все доросле життя. І я щасливий, що став частиною епохи».

Категорії
Наші люди

Плани на майбутнє – охорона праці

Навчаючись у «Гірничому фаховому коледжі КНУ» Людмила Кравченко стала випускницею проєкту «Нова фабрика. 3», взяла участь у програмі для дівчат S.H.E, а зараз опановує нові знання на робітничій спеціальності у доменному цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Представники «АрселорМіттал Кривий Ріг» часті гості у нашому коледжі. Вони беруть участь у різних святах навчального закладу, розповідають студентам про підприємство, виробництва, професії, – говорить Людмила Кравченко. – На таких зустрічах була і я. Мене зацікавила інформація, а також захотілося самій побути у цій атмосфері. Тим більш, що я саме з тих людей, яким подобаються нові ідеї, а теорія має завжди підтверджуватися практикою на власному досвіді». Людмила Кравченко, яка у коледжі вивчає «Підземну розробку корисних копалин», стала учасницею третьої хвилі «Нової фабрики» і, за її словами, тоді у неї почалося нове життя. Корисні тренінги, нова інформація, захопливі екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, молодіжні заходи – цей вирій подій буквально захопив Людмилу. Коли у коледжі почалася практика, звичайно, проходити її вона планувала тільки в «АрселорМіттал Кривий Ріг». І тут на Людмилу чекала ще одна несподіванка – їй запропонували спробувати себе у новому жіночому проєкті з охорони праці S.H.E».

«Ми з дівчатами поміркували та вирішили спробувати себе. Знаєте, мені зайшло. Це ніби ти виходиш на інший рівень знань – актуальних та надзвичайно важливих. Таких, від яких залежить життя та здоров’я людей, – зауважує Людмила. – Важливо, нас навчали не лише теорії, а основний акцент робився на практиці, ми майже щодня працювали з досвідченими наставниками з ОП у різних цехах підприємства. Це дозволило мені предметніше та уважніше зануритись у виробничу атмосферу та детальніше ознайомитися зі  специфікою цехів, серед яких був і мій тепер рідний – перший доменний цех».

Саме в ньому Людмила Кравченко ще під час участі у проєкті S.H.E проходила стажування. Тепер на складі холодного чавуну в ДЦ № 1 вона влаштувалася бригадиром з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції у процесі виробництва розливання і відвантаження чавуну та підготовки виробництва. Визначитися з напрямком роботи та підрозділом їй допомогла участь у проєктах підприємства. Людмила вже неодноразово була тут, зналася на виробництві, його специфіці та розумілася на своїх робітничих завданнях. Звичайно, багато чого їй треба було навчитися. Але бажання спробувати свої сили у новій роботі було дуже великим.

«Спочатку було важко, адже нова справа завжди нелегко дається. Та зараз, коли я вже працюю тут другий місяць, вже й наче нормально, – говорить Людмила. – У роботі дуже допомагають знання, набуті в S.H.E. Ми були тут безпосередньо на доменній печі, на усіх дільницях цеху, в тому числі і на складі холодного чавуну, де зараз я працюю. Виконуючи свою роботу я дотримуюсь усіх вимог з охорони праці, прискіпливіше звертаю увагу на ризики, та намагаюся попереджувати їх. У мене є мета – набути виробничого досвіду, закінчити коледж, здобути вищу освіту в КНУ, та вже більш професійно реалізовуватися у сфері охорони праці. Цей напрямок припав мені до душі, тут я почуваюся потрібною. Тож зараз – це мої основні плани на майбутнє».

Категорії
Наші люди

Кар’єрні кроки машиніста бульдозера

Коли говорять про видобуток залізної руди у кар’єрах «АрселорМіттал Кривий Ріг», то з гірничої техніки частіше за все згадують бурові верстати, що бурять свердловини для вибухівки, та великовантажні автомобілі, які вивозять руду та покривні породи. А є ще багато важливої техніки, без якої видобуток неможливий, наприклад, бульдозери.

«Бульдозери виконують кілька основних виробничих операцій, без яких гірникам не обійтися, –говорить виконувач обов’язків начальника ремонтної служби гірничотранспортного цеху ГД Олег Голуб. – Бульдозери разом з грейдерами будують дороги у кар’єрах, ті самі кар’єрні шляхи, без яких самоскиди та бурові верстати працювати не зможуть. Бульдозери розчищають п’їзди до гірничих забоїв. Вони ж планують майданчики для бурових робіт та виконують інші важливі завдання. Без бульдозерів у гірничій справі – ніяк».

Олегові слова базуються на багаторічній практиці та величезному особистому досвіді. 18 років він пропрацював машиністом бульдозера на одному з гірничозбагачувальних комбінатів Кривбасу, був серед найкращих фахівців. А ось талант керівника у ньому відкрився на всю потужність, коли він перейшов до ГТЦ ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Спочатку я вивчився на водія та автослюсаря, а вже потім – на машиніста бульдозера, – згадує Олег. –  Пішов працювати у кар’єр. Бульдозерист у кар’єрі – це важка, небезпечна, але дуже потрібна людям праця. За 18 років я багато що зробив, багато чого навчився. Але після повномасштабного вторгнення видобуток на моєму підприємстві практично зупинився. Мені запропонували місце, але зовсім в іншій частині нашого міста. Я спробував, але треба було виїжджати о четвертій ранку, а додому я повертався ближче до опівночі. Для нормального життя – це не варіант. Аж тут кум Олександр Іноземцев, який працює у ГТЦ водієм великовантажного самоскида, підказав, що в «АрселорМіттал» є місце машиніста бульдозера».

Спочатку Олег стажувався на різних типах бульдозерів – колісних та гусеничних. Потім став до роботи, але ненадовго. Керівники цеху запримітили у нього той самий керівний талант і попросили тимчасово замінити начальника автоколони № 3. І він згодився.

«Колона № 3 – це крани, самоскиди, але не великовантажні, вахтові автомобілі тощо, – говорить Олег. – Цю техніку називають допоміжною, але без неї неможливе функціонування кар’єру. Ця техніка доставляє людей на робочі місця, матеріали для будівництва доріг, запчастини для ремонтів, бере участь у цих ремонтах, виконує ще багато необхідної роботи. Машиніст бульдозера – робота відповідальна, керівник колони – також, але межі відповідальності набагато ширші – від організації безпечної роботи для десятків людей і фінансових питань що до придбання запчастин та матеріалів, до відповідальності за стан та якість роботи кожної одиниці техніки. Тож багато чого довелося навчитися, і дуже швидко».

І тільки-но Олег «в’їхав» у курс справ, як його тимчасове, як йому й обіцяли, керівництво колоною завершилося – прийшов новий начальник колони, вже на постійній основі.

«Якщо відверто, то я зрадів, що повернувся на бульдозер, – усміхнувся Олег. – Робота у машиніста бульдозера нелегка, але він відпрацював сумлінно свої день-ніч, а далі – 48 (мова йде про графік роботи, за якого, після денної та нічної змін йде 48 годин відпочинку – авт.), тобто набагато більше вільного часу, і голова не болить, як то кажуть. А у начальника колони навіть після роботи голова кипить, думки рояться: як оте зробити? А як оте? А з оцього що вийде? Але моя радість була недовгою…».

Керівники цеху відзначили для себе успішне керівництво Олега автоколоною, і вирішили запропонувати йому місце начальника ремонтної служби ГТЦ. Не дуже він зрадів, але й не відмовив. Зараз Олег відповідає за стан близько 30 великовантажних самоскидів та більше десятка одиниць іншої техніки. У його службі працюють близько сорока фахівців – слюсарі-ремонтники, зварники, сантехніки, шиномонтажники, вулканізаторники, токарі тощо. Всі ці люди сумлінно працюють для того, щоб техніка своєчасно виїхала на лінію, щоб працювала без простоїв. Людей, як і скрізь, зараз не вистачає, тож і Олегові інколи доводиться йти на допомогу колегам, ремонтувати власноруч. Справа для нього звична, тож він не переймається. Вже більш ніж півроку Олег керує ремонтною службою і робить це вдало. Його визнано «Людиною року ГД», що є яскравим визнанням професіоналізму та відданості своїй справі.

«Роботи багато, і вона непроста. Ремонт техніки – це дуже складна справа, особливо, коли це – ремонт великовантажних автомобілів, які мають і електродвигун, і двигун внутрішнього згоряння, і ще безліч відмінностей від звичайних авто. Багато деталей виготовляємо самі. Я вдячний кожному зі своїх колег, а особливо Віктору Семенову, Артуру Градовому, Олександру Литвяку, Олександру Янькову, Дмитру Звереву, Геннадію Вербицькому, Олександру Скрилю, Олександру Драгожилову, Олексію Трошину та Валерію Усачу. Без цих людей я б нічого не досяг. Зізнаюсь, що коли очолив службу, то було деяке «тертя», так би мовити. Так завжди буває, коли на чолі вже сформованого колективу стає нова людина, яка, що природно, має власні погляди на організацію, свої вимоги. Але ми швидко порозумілися: працювати безпечно, якісно – що тут незрозумілого? І обов’язково працювати командою. Наша мета – щоб техніка працювала і якомога рідше ламалася. Це невід’ємна умова успішної роботи гірничого департаменту».