Дорогі друзі, колеги!
Хоча цього року настрій не зовсім святковий, ми впевнені, що все одно ви зберетеся разом із рідними та друзями зі смачною паскою.
Ми бажаємо кожному скоріше зустрітися із тими, кого любите, у вільній мирній Україні.
Бажаємо всім добра, радості та залізної віри у нашу перемогу!
Будьмо сильними та непохитними у нашій вірі. Адже життя завжди переможе смерть, а добро переможе зло.
Нехай настане мир та злагода у кожній родині та по всій країні.
Зі святом!
На Вінниччині в пункті видачі допомоги внутрішньо переміщеним особам заспівали гімн Кривого Рогу.
Серед понад 70 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які від початку війни прийняла Вінниччина, є мешканці Дніпропетровської області, зокрема Кривого Рогу та Криворізького району.
В органах реєстрації переселенців Вінниччини відзначають, що регіон обирають як правило ті, хто має тут родичів чи знайомих. В Оратівському ЦНАПі говорять, що кількість ВПО з того чи іншого регіону зростає в залежності від інтесивності бойових дій. Так, наприклад, Ольга Громова приїхала з дітьми з Інгулецького району після його обстрілу 2 квітня. Родина Тетяни Герасимюк трохи раніше, коли почалися обстріли Криворізького району. Всіх їх привітно зустріли, надали необхідну допомогу.
Як з’ясувалося, про Кривий Ріг на Вінниччині знають не лише, як про промислове місто. Тут навіть знають гімн Кривого Рогу. Його для криворіжців у пункті видачі допомоги ВПО несподівано заспівала оратівчанка Тетяна Ліванська.
Згідно опитування центра Розумкова на початку квітня, маже 80% переселенців планують повернутися додому. А сум за рідною домівкою відчувають майже 90%. Тому мозок чіпляється за все, що нагадує, символізує собою твоє рідне місто чи село. А тут – ось тобі, гімн Кривого Рогу за сотні кілометрів від нього!
– Я знаю і люблю ваше місто. В ньому мешкає моя рідна тітка, розповідає директор Оратівського центру культури та дозвілля Тетяна Ліванська. – Воно красиве, довжелезне. Пам’ятаю, як хотіла і таки побачила славнозвісний 95-й квартал. До Кривого Рогу приїздила здебільшого на сімейні свята. Вразила ваша земля. В нас чорнозем, а у вас ґрунт місцями наче намальований, рудого кольору. В нас сільське господарство, а у вас – промисловість. Дуже вразив мене завод – сильний, потужний, міцний, сталевий гігант! Приємно було почути, що вінничани не вважають ВПО переселенцями.
– Які ж ви переселенці?, – говорить Тетяна. – Ви наші, українці, рідні! Зараз час об’єднатися усім. В мене є бажання, щоб на наше свято-фестиваль борщу, яке ми проводимо у вересні, криворіжці приїздили не вимушено, не шукаючи прихистку, а просто у гості, щоб скуштувати вінницького борщу. Напередодні Великодня всім бажаю миру та перемоги. Христос воскресне, воскресне й Україна! – каже Ліванська.
Працівники гірничого департаменту разом з підрядною організацією «Дивобуд» висадили сотні квітів на території цехів та біля управління гірничого департаменту до Всеукраїнської акції «За чисте довкілля».
– Цьогоріч на території дробильної та рудозбагачувальних фабрик, а також біля управління ГД розквітнуть тюльпани, іриси, майори, нарциси, хризантеми, чорнобривці, петунії, айстри та юка. У такий складний час дуже хочеться хоч чимось себе порадувати, а квіти завжди дарують надію, – розповідає провідний інженер відділу головного механіка Олена Дядина. – А ще ця краса радуватиме всіх криворіжців біля управління ГД, адже там знаходяться зупинки громадського транспорту.
У позаминулому році на території ГД висадили горобинові та калинові алеї. А минулого року восени разом зі студентами проекту «Нова фабрика» прикрасили площу сакурами та березами.
Агломераційний цех № 2 поновив роботу, щоб забезпечувати доменну піч № 6 необхідним агломератом, «хлібом» для домен.
Цех запрацював 7 квітня, на декілька днів раніше перезапуску шостої домни, щоб заздалегідь виготовити сировину для завантаження печі. Для цього в АЦ № 2 поновили роботу двох з шести існуючих в цеху агломашин. Зараз вони виготовляють 5,5 тис. тонн агломерату на добу.
–Ми готуємося запускати в роботу й інші агломашини залежно від поновлення роботи доменних печей підприємства, – говорить Олег Щербук, начальник АЦ № 2. – Під час паузи ми, в першу чергу, лагодили обладнання, до якого під час короткострокових ремонтів було важко дістатися. Я дякую за це всьому колективу нашого цеху. Люди не тільки дбали про технічний стан агрегатів, а ще й охороняли цех. Зараз ми пристосовуємося до нових умов життя і готові виробляти до 18 тисяч тонн агломерату на добу, щоб повністю забезпечити роботу доменного виробництва підприємства.
Оператор пульта керування Вікторія Яблунська працює в АЦ-2 вже 20 років. Вона спостерігає за усіма процесами виробництва – від завантаження бункерів до спікання агломерату. День зупинки аглоцеху вона згадує, як морально дуже важкий. «Технічно робота була звичною: ми перевіряли, щоб обладнання правильно зупинилося, щоб усі процеси тривали, як треба. Але на душі було важко від невизначеності. Ми не знали, як довго будемо стояти, що на всіх чекає попереду. Потім були будні: ремонти, виходи на охорону обладнання, сирени повітряної тривоги. А між ними – тиша, що лякала. Я звикла, що навколо все працює, гудить, реве. Така «музика» заспокоює, вона означає, що все у нас нормально. Коли сказали про відновлення виробництва, це було справжнім святом для всіх», – говорить Яблунська. За словами старшого змінного майстра АЦ № 2 Сергія Шишки, перезапуск обладнання цеху пройшов на відмінно. Всі діяли чітко і професійно, як і завжди: підготували машини та спекли агломерат. Але настрій у всіх був особливий. Кожен з агломератників, машиністів конвеєра, дозувальників та представників інших професій цеху відчував, що виробництво відроджується, і що воно зараз дуже потрібне Україні.
24 лютого енергетик дільниці будівництва ЛЕП Денис Матюшин разом з бригадою був на зміні, яка стала історичною, адже співпала з початком війни.
– Коли чекали на звичайну робочу оперативку у рудоуправлінні, я дізнався, що розпочалася війна з Росією, – розповідає Денис. – Спочатку в це ніхто не міг повірити. Ми прочитали, що бомбили міста України, але й гадки не мали, що це зачепить Кривий Ріг. Наша майстерня так розташована, що добре проглядається мікрорайон Макулан. І коли ми побачили дим над ним, то просто заклякли.
На цей день у кар’єрі був запланований вибух, тож бригада Дениса мала до цього часу розібрати ЛЕП, щоб їх не пошкодило вибухом. «Я зателефонував керівництву і запитав: «Що робити?». Людей примусити працювати за таких умов не мав права, так сказало й керівництво. Але моя бригада прийняла рішення залишитися на роботі», – розповів Матюшин.
Тоді бригада складалася з електрослюсарів Руслана Фурсова, Олега Головчака, Сергія Катченка, Романа Близнюка, Володимира Павлова та бригадира Сергія Бунги. Вибух у виробничих цілях того дня все ж здійснили, він відбувся навіть раніше запланованого. Адже зазвичай це відбувається о 12.00, а в цей день – о 10.30. Після цього бригада вирушила поновлювати електропостачання установки водовідливу, бо якщо цього не зробити, то могло статися затоплення кар’єру. Хлопці у свою першу воєнну зміну продовжили підключення електропостачання екскаваторів та бурових установок.
А 11 березня мобілізували до ЗСУ бригадира Сергія Бунгу. Його бригада продовжила працювати на економічному фронті.
– Звісно ж, у кожного з нас була можливість виїхати у більш безпечне місце, – продовжує Денис Матюшин. – Але ми працюємо у рідному місті. Гірничий департамент працює, кар’єри живуть. І щоб гірнича техніка рухалася, кожної зміни вся наша бригада поспішає на роботу. Залишитися працювати на рідному підприємстві – це наша спільна позиція, а якщо мобілізують, то будемо нести службу на передовій. Наша сила – в єдності. Дякуємо ЗСУ, волонтерам і кожному українцю, хто не лише вірить у перемогу, а й робить все можливе і неможливе для цього.
У сортопрокатному цеху № 1 виконали ремонтні роботи на одному з ключових агрегатів – нагрівальній печі стану ДС 150-1.
1500 градусів Цельсія і вище – саме за таких температур нагріваються сталеві заготовки у нагрівальній печі на першому дротовому стані СПЦ-1. Із заготовок роблять катанку – один з основних видів нашої продукції. За такого термонавантаження навіть найміцніші матеріали зрештою зношуються.
Коли стан на ходу, відремонтувати їх неможливо. Тому зараз, коли виробництво прокату тимчасово зупинене, прокатники скористалися слушним моментом і відремонтували вогнетривку футеровку всередині печі.
– Найпроблемнішим місцем була подина печі, – розповідає в.о. старшого майстра основної виробничої дільниці Сергій Буряк. – Подина у нас крокуюча, тобто складається з рухливих балок, які переміщують заготовки всередині. Балки покриті вогнетривкими матеріалами. Подекуди футерування було пошкоджене. Півтори тисячі градусів і навіть більше ніякі вогнетриви не витримають. Перед війною було багато замовлень, тому про зупинку на декілька діб мови не йшло. Зараз інша справа. Коли піч вичахла, а це триває близько трьох діб, ми визначили проблемні місця подини. Фахівці «Стіл Сервісу» разом з нашими хлопцями – нагрівальниками Олегом Караваном, Леонідом Братченком, вальцювальниками Валентином Скорловим, Олексієм Алєйніковим та іншими – спочатку демонтували проблемну футеровку, а потім зафутерували наново. Якість ремонту перевірили і підтвердили: у цеху залишилось декілька заготовок, за допомогою яких протестували відремонтовану подину. Поки що це холодні випробування, але прокатники сподіваються, що незабаром піч запрацює разом зі станом у звичному гарячому режимі. – У нас правило таке – одразу зробити якісно, – розповідає нагрівальник печі Олег Караван. – Зараз на стані залишилося небагато людей. Колеги пішли захищати країну. Тому працюємо по всьому стану, будь-де, де потрібні робочі руки. Справний під – це важлива умова для якісного та швидкого нагріву заготовок. А якісний нагрів – запорука успішної прокатки. Ми робимо все, щоб наші агрегати були в доброму стані.