Про культуру безпеки праці – просто і з прикладами з електроремонтного цеху.
Культура безпеки праці – це сукупність переконань, уявлень та цінностей, які поділяють співробітники щодо ризиків у середині організації.
Це далеко не найскладніше та найнезрозуміліше визначення, яке можна знайти у підручниках та на теренах інтернету. Директор департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології Жанбек Єсмаханов пояснив це набагато простіше: «Культура безпеки праці – це коли людина працює, дотримуючись правил і вимог з охорони праці усвідомлено, навіть коли її ніхто не контролює». Формування цієї культури у працівників має допомогти підприємству у досягненні нульового травматизму.
Тетяна Волошина працює в електроремонтному цеху вже більше 40 років, 28 з них – майстром відділення обмотки дільниці ремонту електричних машин технологічних агрегатів. Колектив відділення ремонтує електродвигуни потужністю від 22 до 250 кіловат для доменних, сталеплавильних цехів, рудозбагачувальних й агломераційних фабрик та ще багатьох виробничих підрозділів. За її керівництва у відділенні – нульовий травматизм. Безумовно, цьому посприяв рівень культури безпеки праці, вже сформований у колективі. Але Тетяна зізнається, що є ще над чим працювати.
«Внутрішню потребу працювати без порушень ми формуємо разом протягом багатьох років, – говорить Тетяна Волошина. – Звичайно ж, порушення є. Але навмисно мої люди того не роблять. Колектив досвідчений. Кожен знає як і вміє працювати безпечно. Небезпек багато. Це обладнання під електронапругою, електромостові крани, заїзд автомобілів у цех для завозу та вивозу електродвигунів тощо. Щодня нагадую про небезпеки, повторюємо правила. Основні порушення: забув хтось вдягти захисні окуляри чи скористуватися відтяжкою-крюком під час супроводу вантажу, який переміщується краном. Причиною цього стає елементарна неуважність».
Для того, щоб подолати неуважність, треба налаштуватись на робочий лад. У Тетяни свої методи налаштування, якими вона охоче поділилася.
«Вдома, перед поїздкою на роботу, я молюся за себе й за своїх працівників, щоб зміна пройшла без травм, – розповідає Тетяна Волошина. – А коли вже їду в транспорті, то налаштовую себе. Згадую ризики, міркую, як їх взяти під контроль, як діяти, щоб не наражатися на небезпеку. А далі на змінно-зустрічних зборах налаштовую підлеглих. Обговорюємо безпечні способи роботи, основні правила. А перед роботою даю установку: якщо відчуваєте, що далі продовжувати виробничий процес небезпечно, то зупиніть роботу, зверніться до мене, і ми разом розберемося. Якщо ж мене немає у цеху, зверніться до іншого майстра, заступників чи навіть начальника цеху. Ніхто не відмовить у допомозі. У нас у цьому плані все дружно».
Тетяна достеменно знає свій колектив з 15 людей. У кого які здібності, таланти, характер. Відповідно до цього вона розподіляє роботи між працівниками. Майстер вважає, що це допомагає не лише ефективно виконувати завдання, а ще й уникнути зайвих стресів.
«У кожного є схильність до тієї чи іншої виробничої операції, – говорить вона. – Я це обов’язково враховую. Якщо у людини щось не дуже виходить чи не дуже відповідає її характеру, я дам їй іншу роботу. Стреси не потрібні, особливо зараз, коли війна. І спілкуватися з людьми намагаюсь доброзичливо. Розуміють без слів. Але якщо вже я сказала «Зайдіть у кабінет до майстра», то знають, що порушення серйозне, і там усмішок не буде. Але таке нечасто буває і, як правило, більше не повторюється. Отак поступово разом формуємо відповідальність до безпеки праці – власної та тих, хто працює поруч».
Віталій Ткаченко, електрослюсар ЕРЦ:
– Інколи працівники порушують правила свідомо, бо хочуть швидше виконати роботу. Особливо, коли не встигають. Є такі моменти, коли доводиться виконувати не лише свою роботу, бо людей мало. Отут і виникає спокуса зробити щось швидше, навіть коли це тягне за собою порушення. Якщо буде достатньо людей, то ця проблема зникне, я вважаю.
Тетяна Ющенко, електромонтер ЕРЦ:
– За порушення правил з ОП мене карали всього одного разу. Мені треба було заглянути подивитися стан обмотки електродвигуна, і я зняла захисні окуляри, бо в них майже нічого не було видно. Ніякої небезпеки, що щось потрапить в око, не було, я вважаю. Але колишній інженер з охорони праці був тут як тут зі своїм фотоапаратом. Останнім часом такого немає, працівники ОП наче доброзичливі. Але взагалі негативне ставлення так швидко не проходить. Людей не треба карати з кожного приводу. Якщо поговорити, пояснити, а за щось гарне ще й заохотити, то працювати хочеться завзято й без порушень.
Андрій Похлеба, начальник відділу з ОП ЕД та ЦДУР:
«Культура безпеки – це розуміння кожним працівником, які ризики присутні на робочому місці, та як можна їх уникнути, а також коли працівники слідкують, щоб інші виконували роботу безпечно. Я вважаю, що культура безпеки повинна починатися не з початку робочого дня, а з дому. Мене завжди дивувало, як людина, прийшовши на роботу, починає палити, залишати безлад після себе, купу сміття та бруду на своєму робочому місці? Вдома вона ж так не робить? Якби працівники ставилися до своєї роботи хоча б так, як вони це роблять у себе вдома, рівень безпеки значно підвищився б».