Автор: Андрій

Категорії
Новини

Подорож з «гірськими змійками»

Мальовничі кар’єри, заповнені водою неймовірного кольору тропічних морів, давно стали візитівкою Криворіжжя. У деяких з них, наприклад, Карачунівському чи тому, що на Зарічному, колись добували граніт, а в кар’єрах Візирки – залізну руду. Воду туди ніхто не наливав. Вона сама набралася з під землі та під час опадів. Тому у кар’єрах, де триває видобуток, воду відкачують, і для цього слугують водовідливи – комплекси устаткування та споруд. Вони завжди мають бути у належному стані. За цим ретельно стежать у гірничому департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Минулого року в кар’єрі 2-біс рудоуправління ГД впровадили масштабний проєкт з влаштування комплексу водовідливу. Координував дії з впровадження менеджер проєктів служби реалізації проєктів управління ГД Дмитро Швець. Він люб’язно продемонстрував результати багатомісячної напруженої роботи сотень людей, наслідками якої стало підвищення надійності відкачування води, а, відповідно, безпеки для працівників кар’єру. Також у результаті цих робіт гірники отримають доступ до покладів руди, які перекривалися попередніми водоводами.

Ми з Дмитром спускаємося на надійному авто на дно кар’єру, звідки починається рух води на поверхню, і опиняємося на березі невеличкого мальовничого гірського озерця з кришталево-прозорою водою. «Ця штучна водойма зветься зумпфом, – пояснює Дмитро Швець. – Тут накопичується вода, яка ось цими потужними насосами підіймається на поверхню. Висота підйому – близько 310 метрів, хоча ці насоси можуть і більше. Вода підіймається трубами водоводу, який було замінено під час реалізації проєкту. Це дві гілки водоводу, загальна довжина труб – 5 кілометрів 100 метрів. І проклали його не на рівній поверхні, а практично гірським рельєфом. Це надзвичайно складна, небезпечна робота. Дякую команді, кожному, хто доклав зусиль».

Знизу вгору побігли дві зелених труби, мов дві яскраві змійки. Вони прокладені обабіч кар’єрної дороги, якою руду вивозять на поверхню потужні самоскиди, і наполегливо прямують до гори. Труби не лежать на землі, вони закріплені на невисоких блоках-опорах, і цієї висоти вистачає, щоб зварники мали доступ під час прокладення, та змогли потім ремонтувати водогони. Те, що труби не дотичні до земної поверхні, подовжить термін їх експлуатації.

«Це сталеві труби, зроблені на підприємстві «АрселорМіттал» у Румунії. Ми покрили їх захистом від корозії. Оця фарба не лише яскрава, вона ще й захищає, – продовжив Дмитро. – Кожна труба має довжину близько 12 метрів. Зварювали їх безпосередньо у кар’єрі».

Аж ось зелені «змійки» віддаляються від дороги, і наполегливо лізуть вгору по уступу. Як пояснив мій гід, саме на таких ділянках роботи з монтажу вимагали особливої майстерності та уваги.

«Труби пускалися уступами, відділялись від доріг саме там, де під дорогами пролягають поклади залізної руди, і гірники їх зможуть видобути у майбутньому, – пояснив Дмитро. – Робота на перспективу. І прокладання уступами було найбільш небезпечним. Під час організації таких робіт та контролю за їх виконанням ми тісно взаємодіяли з командою департаменту охорони праці та промислової безпеки, яку очолював начальник відділу гірничого департаменту Юрій Духов, та з фахівцями рудоуправління на чолі з начальником РУ ГД Олегом Кравченком. Це було захопливе видовище. Монтажники працювали зі спеціальних майданчиків, куди їх спускали в люльках за допомогою підйомних кранів. Кранами ж спускалися труби, ними ж вони трималися під час монтажу. Навіть дивитися – перехоплювало дух. Було враховано все щодо безпеки, і роботи пройшли без інцидентів».

На одному з етапів був долучений наш потужний 100-тонний кран «Лібхер», на іншому підрядники використали свій кран з вильотом стріли 65 метрів!

«Змійки» тягнуться до відмітки мінус 45 метрів (від поверхні кар’єру), де врізаються у трубопровід, що прямує на поверхню. В результаті ми отримали практично новий надійний водовід. А ще перенесення труб на нове місце дасть гірникам доступ до нових пластів руди у майбутньому. І ця руда нам всім дуже потрібна.

Категорії
Новини

Естетично-виробнича хвилька

У добі 24 години, і якщо відняти 8 годин на сон, то вийде, що ледь не більшість життя люди працездатного віку проводять на роботі. І, як правило, більшу частину часу ми виконуємо щозмінні рутинні операції. Тому дуже важливо знаходити у роботі, на робочому місці моменти естетичного задоволення, які додають сил і наснаги працювати.

Начальник дільниці насосних станцій цеху технологічного водопостачання гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Владислав Шахін має сили й наснагу, і працює добре. Тож не випадково він – серед одинадцяти найкращих працівників ГД, і має звання «Людина року гірничого департаменту». І він вміє помічати прекрасне навіть серед своєї нелегкої роботи. Саме Владислав поділився з нами красивою романтичною історією, яку підгледів на роботі.

«Наша насосна станція зворотного водопостачання (об’єднана) качає воду зі ставка зворотного водопостачання, що у балці Грушувата. Це технічна вода, що потрапляє до ставка з наших хвостосховищ. І насоси знову повертають її у виробництво. Значення цієї насосної величезне, і для забезпечення її стабільної роботи нам з колегами доводиться докладати багато зусиль. Часто і в гору нема коли глянути. Але дещо ми все-таки помітили. Одного разу на нашому ставку з’явився гарний білосніжний лебідь. Він перезимував у нашій місцині. А навесні до нього приєднався ще один. Схоже, що вони створили пару. Хто ж першим з’явився: він чи вона? Рівень наших знань з біології недостатній для того, щоб це визначити, – усміхається Владислав. – Але хіба це важливо? Головне, що їхні поважні прогулянки акваторією ставка милують око, дають можливість на хвильку відволіктися, перезавантажитися. У нас на ставку багато птахів – качки, чайки, навіть очеретяні бугаї, але саме лебеді стали нашими улюбленцями».  

Категорії
Новини

Залізниця – під замком

У вуглепідготовчому цеху коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» впровадили технічні заходи для підвищення рівня безпеки на залізниці.

Для металургії потрібен кокс, а для виробництва коксу необхідний вугільний концентрат. Його поставляють на завод залізницею. Донедавна доступ до вагоноперекидача, який вивантажує концентрат, та до залізничних колій біля нього був, як то кажуть, вільним. Працівник підрядної організації «Стіл Сервіс Груп» Роман Іскрук, який разом з колегами керує роботою вагоноперекидача, має не дуже позитивні спогади про відкритий доступ, та воно й зрозуміло.

«До вагоноперекидача запросто потрапляли сторонні люди: не пов’язані із залізницею працівники КХВ, охоронці підприємства, та й просто сумнівні персони невідомо звідки. Хто тільки до нас не забрідав? – згадує Роман Іскрук. – І мало того, що сам вагоноперекидач – дуже небезпечне устаткування, якщо занадто допитливі вирішать його дослідити, та ще й по колії поруч пускають вагони, які їдуть своїм ходом з гірки, тому їдуть тихо, що особливо небезпечно. Я відповідаю за безпеку процесу розвантаження, тож на серці було неспокійно. Зараз же навантаження на мою нервову систему значно зменшилося, бо нові безпекові загорожі сконструйовані так, що тепер ми повністю контролюємо процес потрапляння людей на цю територію».

Тригером для встановлення захисних загорож став нещасний випадок, що стався минулого року на одному із зарубіжних підприємств «АрселорМіттал». «Тоді на залізниці загинула людина, і було вирішено діяти на випередження, щоб не допустити такого у нас, – розповідає провідний інженер з охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки нашого підприємства Володимир Бакуменко. – Один із заходів розробили саме для вагоноперекидача вуглепідготовчого цеху. Встановили загорожі, запобіжні змійки, поставили хвіртку з електронним замком. Тож тепер без дозволу машиніста через територію вагоноперекидача не пройде жодна людина. І такі технічні заходи, коли більше покладаються не на свідомість людей, а на фізичне блокування  доступу до небезпек, я вважаю найнадійнішими».

Над розробкою заходу також працювала інженерка з охорони праці «Стіл Сервіс Груп» Вікторія Рябоконь. «Ми намагалися отримати чіткий і практичний алгоритм пропуску на територію: у конструкції захисної споруди є кнопка, людина на неї тисне, машиніст вагоноперекидача бачить це на своєму пульті керування і ухвалює рішення – кого пропустити, а кому, як то кажуть, немає там чого робити. І відкриє він замок лише завершивши операцію й вимкнувши устаткування. Завдяки цьому перехід став прогнозованим, контрольованим, а ризики практично усунені. До того ж коли з гірки їде вагон, то замок не відімкнеться, поки вагон не проїде на небезпечну відстань».

Категорії
Новини

Вічна пам’ять та безмежна вдячність

8 травня 1945 року завершилася страшна війна – людство здобуло перемогу над нацизмом. Тому саме 8 травня в «АрселорМіттал Кривий Ріг» щорічно вшановують загиблих у тій війні.

350 працівників нашого підприємства віддали життя у боях з нацистами. За традицією їхні колеги-нащадки покладають квіти до пам’ятника  цим героям. Покладання відбулося й цього року. У вшануванні пам’яті взяли участь: виконувачка обов’язків генерального директора Олена Бізяєва, заступник генерального директора з виробництва (металургійне виробництво) Сергій Лавриненко, заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Максим Перекицай, директорка департаменту з персоналу Катерина Залозних, директорка департаменту з охорони здоров’я, гігієни праці та благополуччя Наталія Ван Доеверен, голова первинної організації профспілки металургів та гірників  України Наталя Маринюк та інші працівники підприємства та представники профспілки.

Серед учасників заходу був провідний інженер ПП «Стіл Сервіс» Юрій Захода. На одній з меморіальних плит викарбувано ім’я нашого працівника Олексія Хмельницького. Саме туди кладе квіти Юрій Захода: «Олексій Васильович – рідний брат моєї рідної бабусі Ганни. Він загинув наприкінці війни з нацизмом. Був нагороджений трьома орденами і кількома медалями. Пам’ять про нього, його воєнні фотографії ми дбайливо зберігаємо, передаємо з покоління в покоління, пам’ятаємо, ніколи не забудемо. До речі, мій тато Михайло також воював у Другій світовій, а потім 45 років працював тут, у цеху мереж та підстанцій».   

 День 8 травня у цивілізованому світі відзначають, як День пам’яті та примирення. Цілі покоління сподівалися, що саме пам’ять та примирення стануть оберегом від повторення тих трагічних подій, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Одна з держав, що перемогли нацизм, ніби склонувала його: пішла шляхом терору й агресії. Тому вже сучасні герої, серед яких більш ніж 3000 наших працівників, змушені були залишити цехи, родини і взяти зброю до рук, щоб захистити свою землю від нової навали – рашизму. 266 з них вже ніколи не повернуться до своїх родин та до мирної праці.

Вічна пам’ять нашим героям-захисникам, що загинули у боротьбі зі злом, як би воно не звалося. Безмежна вдячність воїнам, які забезпечують можливість мирно жити та працювати у часи воєнного лихоліття!

Категорії
Новини

Золотий вік рудозбагачувальників

Рудозбагачувальній фабриці гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років. Колектив відзначив ювілей свого цеху скромними урочистостями, які пройшли у приміщенні для змінно-зустрічних зборів.

У гості до рудозбагачувальників завітав заступник генерального директора (гірниче виробництво) Володимир Теслюк. Він сказав багато гарних слів про цех та його людей, нагадавши, що за 50 років РЗФ-2 виробила майже 204 мільйони тонн залізорудного концентрату, а кілька років тому в цеху освоїли випуск продукції з вмістом заліза не 65, як раніше, а 68 відсотків. Також Володимир Іванович згадав словами подяки про одного з колишніх начальників цеху Володимира Григорьєва, який керував цим підрозділом найдовше – аж 27 років. Керівник департаменту зазначив, що попри всі негаразди, викликані повномасштабною війною, цех працює і заробляє кошти для підприємства. Володимир Теслюк побажав працівникам РЗФ-2 мирного неба, міцного здоров’я, затишку у родинах.

На честь ювілею чималенька група працівників отримала грамоти та подяки підприємства, а двом найкращим було надане звання «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Відповідний нагрудний знак отримали Євген Гриценко та Олег Пилипейко. Також працівники РЗФ-2 отримали вітання від профспілки металургів і гірників України, профспілкові грамоти та подяки.

Бригадир слюсарів-ремонтників РЗФ-2 Віталій Завгородній пропрацював у цеху майже 35 років. «На рудозбагачувальній фабриці я з колегами ремонтуємо обладнання. Воно складне і різноманітне, – говорить Віталій Завгородній. – І якщо ми, ремонтники, в ньому не розберемося, то фабрика не зможе виробляти концентрат. Тож коли ми ліквідуємо складні несправності, то відчуваю гордість за себе й колег. Люди у нас працюють чудові. З такими ми можемо подолати будь-які складнощі».

Начальник РЗФ-2 Сергій Гіль керує великим колективом цих чудових людей. «Я не можу сказати, що якісь професії важливіші за інші, – каже Сергій Гіль. – Дійсно, у нас є основні технологічні професії, такі як машиністи млинів, насосних установок, сепараторники, фільтрувальники. Це круті професіонали. Але ж устаткування не зможе працювати, якщо його не обслуговувати, не ремонтувати. А для цього самовіддано працюють механіки, електрики, енергетики. А як без машиністів кранів? Без майстрів та інших керівників? Я пишаюся своїми людьми, і я щасливий, що працюю з цими чудовими людьми. Хочу побажати нам всім перш за все – здоров’я, щоб швидше завершилася ця страшна війна, щоб цех працював, і ми самі могли заробляти кошти, виконувати план. І який же начальник цеху відмовиться від оновлення устаткування? Попри все, цех розвивається. Наприклад, минулого року ми отримали два нових насоси, два новеньких вакуум-фільтри, цілеспрямовано ремонтуємо майданчики для обслуговування устаткування, і це чудово, значить у нас є перспективи».

Щиро вітаємо рудозбагачувальників з ювілеєм! Бажаємо, щоб всі їхні бажання були реалізовані!

Категорії
Новини

Четверть століття шахтарській родині

25 років тому було створено шахтоуправління з підземного видобутку руди «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Зараз, коли триває страшна війна, наші шахтарі відзначили свято без особливих урочистостей, у своєму професійному родинному колі. І звичайно ж присутні хвилиною мовчання вшанували своїх тринадцятьох колег-шахтарів, які віддали життя у боротьбі з агресорами. Вітаючи колег зі святом, директор шахтоуправління Антон Чирва подякував кожному за самовіддану працю, за внесок у розвиток ШУ та побажав вийти на високий рівень видобутку, а також натхнення, миру та всього найкращого. Найкращих працівників шахтоуправління нагородили грамотами  та подяками підприємства.

Також шахтарів привітала голова первинної організації профспілки металургів та гірників  України Наталя Маринюк. Працівники шахтоуправління отримали грамоти та подяки ПМГУ.

Як пояснив заступник директора шахтоуправління Ігор Тіщенко, наприкінці минулого століття шахта переживала складні часи. «За ініціативи народного депутата Вадима Гурова фактично з 1998 року шахта почала видобувати руду для криворізьких металургів, – розповідає Ігор Тіщенко.   – А документально вона була приєднана з 2001 року, утворилося шахтоуправління. І от саме сьогодні ми святкуємо його створення».

11 років працює у шахтоуправлінні електрослюсар підземний Володимир Козлов: «Без електроустаткування шахта працювати не зможе. Кліті спускають і підіймають працівників, насоси відкачують воду, залізничний електротранспорт возить руду, тож електрослюсарі тут незамінні люди. Робота під землею небезпечна, тому поруч мають працювати надійні люди. Так воно і є. Колектив у нас дружний, згуртований. Цього святкового дня хочу побажати, щоб настав мир, і ми запрацювали на повну потужність».

Людмила Петрова виконує обов’язки майстра дробильно-сортувальної дільниці. «В шахтоуправління я прийшла ще у 2001 році, – говорить Людмила. – Спочатку працювала у їдальні, а вже потім перейшла на дробильно-сортувальну фабрику. Це нелегка робота. У нас чудовий дружний колектив. Всі одне одного підтримують. Наша дільниця виконує роботи з дроблення, сортування руди, відвантаження на склад. Це дуже важлива робота. Раніше я працювала грохотильницею, а зараз в. о. майстра. У нас все тримається на взаємній підтримці. Бажаю своїм колегам здоров’я. Буде здоров’я – ми переборемо всі складнощі.

Електрослюсар Валерій Сулейманов слідкує за станом шахтного устаткування. «Ми намагаємося не допускати поломок обладнання, – каже Валерій. – Стараємося якісно обслуговувати, тоді воно дуже рідко ламається. У шахтоуправлінні я вже працюю близько 20 років. Це серйозна робота і вона мені до снаги. Бажаю колегам достойної зарплати та щоб у їхніх родинах ніхто не хворів, щоб було благополуччя».

Газета «Металург» приєднується до привітань та бажає шахтарям всього найкращого!