Роздуми про те, як НЕ треба проводити змінно-зустрічні збори.
Микола сидів, підперши щоку долонею, і замріяно дивився на здоровезну муху на підвіконні. Звідки вона взялася? Зима ж. Тваринці, вочевидь, також було нудно. Її також нудило від тих зборів. Миколі навіть здалося, що муха позіхнула. Привидиться ж таке! А майстер зміни все бубонів і бубонів. Щось про дві третини, щось про дисципліну, про травматизм. Крім окремих слів, мало що можна було зрозуміти.
Як же це все набридло! Перед кожною зміною. Спав би оце ще півгодини. Як же не хочеться вдосвіта вилазити з-під теплої ковдри. Дружина якась нервова стала останнім часом. Та й завжди слухняні діти від рук відбиваються. Чогось він став на них частенько кричати, зриватись. Психованими стали люди. Війна, обстріли, смерті. Цех ледь працює. Поки що платять, хоч і менше. Що воно далі буде?
Лариса зі сусідньої дільниці наче прочитала його думки. «Петровичу, – усміхнулась вона до майстра. – Коли ж завод запрацює на повну? Так, щоб зарплата – як до війни? А якщо не запрацює, чи будемо хоча б це отримувати?». Петрович усмішки не оцінив. «Тю! А я звідки знаю! – Холодно гаркнув майстер. – Я що, директор?». Ларисине обличчя стало ображеним, куточки губ опустилися, і до кінця зборів вже не змінили свого положення.
Миколин настрій, й до того не вельми позитивний, попрямував за куточками Ларисиних губ. Хіба ж можна так з людьми? Ну, не знаєш ти, так скажи нормально. Дізнайся та розкажи нам наступного разу. От хоча б його теща. Зовсім не така, як в анекдотах. Коли Микола з родиною приїздять у гості в село, то тут тобі й холодець, і борщик, і варенички. А вже так же ж вона щебече, що усмішка сама до рота проситься. Розпитає привітно, двійко слів про себе кине, про чергову витівку Миронівни розповість. Кумедна вона, та Миронівна. Так після такої ж зустрічі руки самі просяться города тещиного перекопати чи кран, що потік, полагодити. Взагалі Миколу в цеху вважають майстром на всі руки, але після таких зборів руки опускаються.
Ну, ти диви на нього! Зарядив: бубубу-бубубу. Для чого такі змінно-зустрічні? А головне – для кого? Можна ж по-іншому, по-людськи. Он Котенко розповідав, що у них інакше. Майстер класний. До людей – з настроєм, з усмішкою. Трапляється й пожурити – не без того. Але не при людях і по справі. Про новини розповість у виробництві, в правилах охорони праці може що змінилося? Якщо треба – попередить, застереже. Тож люди йдуть на робочі місця на позитиві, наче у моєї тещі гостювали. А тут? Тьху! Коли це скінчиться? І Миколин погляд знову прилипнув до мухи, яка кумедно терла лапку об лапку й, здавалося, з докором посміхалася майстрові.