Категорія: Новини

Олександр Алєщенко працював газорізальником у копровому цеху. На початку березня його мобілізували на військову службу. Захищаючи Україну, він загинув 15 травня 2022 року.

Колеги кажуть, що він був душею бригади. Добрий, чуйний, компанійський, він ніколи не конфліктував, міг завжди створити позитивну атмосферу. Олександр був справжнім майстром своєї справи, наставником для молодих колег, відповідальним та сумлінним. до його думки завжди прислухалися

Змінний майстер копрового цеху Олександр Гафіатулін розповідає: «Від Алєщенка завжди можна було отримати слушну пораду, і не лише по роботі, а й життєву. Це була людина з багатим життєвим досвідом, відмінним почуттям гумору та нескінченним внутрішнім позитивом. Ми дуже сумуємо за ним».

У Олександра Алєщенка залишилися дружина та троє дітей.

Колектив підприємства та колеги по цеху щиро співчувають рідним та близьким полеглого героя, який віддав життя за країну і за кожного з нас.

Вічна пам’ять захисникові!

Утилізація відходів є важливою складовою технологічного процесу виробництва агломерату і має екологічний ефект. Саме для цього у кожної агломашини є своя горизонтальна ділянка газопроводу – боров. Цими боровами гази, утворені в процесі виробництва, відводяться від агломашин і потрапляють в систему очищувачів, а залишки спрямовуються до основної викидної труби.

Від початку роботи цеху з 1961 року борови усіх шести агломашин агломераційного цеху № 1 були заховані під землю. Але з роками технології вловлювання відходів вдосконалювалися. В 2003 році в АЦ № 1 зробили капремонт. За словами начальника АЦ № 1 Сергія Клімаса, тоді борови агломашин №№ 1, 2, 5 та 6 з-під землі підняли нагору. А от борови агломашин №№ 3 та 4 залишились працювати під землею. «З часом кам’яне лиття на їхніх стінках зруйнувалося, його залишки накопичилися і засмічували прохід, створюючи додаткове навантаження на інші складові газової системи», – каже Клімас.

Тепер, коли настав час ремонту, 3-й та 4-й борови були ретельно вичищені. Новий шар бетону для міцності і якості наносився за допомогою торкретування, під тиском.

Сергій Клімас пояснює: «Чистити борови можна тільки тоді, коли зупиняється робота усіх агломашин. Але ж таке буває не часто. Тому зазвичай комплекси ремонтуються по черзі. А от після зупинки 8 березня ми уклали графіки ремонтних робіт і працюємо на повну. Також відремонтували і газову систему агломашин №№ 1 та 5. Наш колектив впевнений, що після перемоги у всіх буде дуже багато роботи, і на відремонтованому обладнанні ми зможемо працювати ефективніше».

Як розповів старший майстер блюмінгу Ігор Костенко, працівники цеху скористалися вимушеною зупинкою і виконали величезний обсяг ремонтно-відновлювальних робіт не лише на станах, а й у відділенні нагрівальних колодязів. Саме у цьому відділенні сталеві злитки готують до прокатки, розігріваючи їх до температури 1300 градусів за Цельсієм.

Костенко каже, що блюмінгівці, а з ними й працівники цеху ремонтів металургійного обладнання № 2 та «Стіл Сервісу», виконали гарячий ремонт тринадцяти нагрівальних колодязів. Ще шість колодязів відремонтували з повною заміною вогнетривкої футеровки. «Ми відновили проблемні ділянки вогнетривкої футеровки всередині ще одинадцяти колодязів. Додатково зробили ревізію та відремонтували напольно- кришкові крани, які відкривають та закривають кришки колодязів під час посаду та видачі злитків, і контролюють їх розігрів. Відремонтували також багато газозапірної арматури», – каже Костенко.

У підсумку блюмінг тепер має три десятки колодязів, повністю підготовлених до роботи. Тому нагріти 11 000 тонн злитків за добу (а саме такою наразі є максимальна виробнича спроможність блюмінгу) не буде проблемою, коли в цеху відновиться виробництво.

Нещодавно механослужба цеху проревізувала кліщові крани, які садять заготовки у колодязі. Це теж додає впевненості в успішній роботі відділення.

Пауза може бути корисною, вирішили нагрівальники металу Олександр Опольський, Руслан Сергеєв, Олександр Михайлов, Валерій Гайдуков, слюсар-ремонтник Віктор Кочерга, змінні майстри Сергій Драченко, Олександр Торопов та їхні колеги, і очистили від окалини та металобрухту траншеї нагрівальних колодязів, злиткоподачу і шлаковий коридор. А щоб праця розчіпників злитковозів стала безпечнішою, також відновили фронтальні захисні плити.

Зараз на блюмінгу триває робота з розчищення димових боровів. Це сприятиме більш ефективній роботі не лише відділення нагрівальних колодязів, а й цеху взагалі.

12 травня поруч із підприємством «АрселорМіттал Кривий Ріг» демонтували пам’ятник першому директору заводу, діячеві сталінської епохи Якову Вєсніку.

30-ті роки минулого сторіччя стали для України періодом великих змін, але й великих трагедій. Радянський Союз взяв курс на форсовану індустріалізацію. Ціною цієї стратегії стали мільйони людських життів. Адже відбувалося велике промислове будівництво коштом знищення українського селянства, кульмінацією якого став Голодомор 1932-33 років.

Учасник жовтневого перевороту 1917-го, соратник Калініна й Орджонікідзе, колишній член керівництва Червоної армії – так званої Реввоєнради – Вєснік особисто звертався до Сталіна і просив доручити йому відповідальну ділянку робіт. Організовував будівництво кількох металургійних комбінатів, а у 1931 приїхав до Кривого Рогу, де планували збудувати Криворізький металургійний завод.

Комуністичні керівники тогочасної Української РСР не цуралися жодних методів, щоб виконати вказівку Сталіна: «Перетворити Україну… у дійсно взірцеву радянську республіку» і виконувати плани зі зростання промислового виробництва на 38% у рік. У 1928 році розпочалася так звана «Шахтинська справа» – переслідування групи інженерів, переважно на території Донбасу, які протестували проти форсованого темпу виробництва, який тяг за собою численні аварії та загибель людей. Результатом цієї розправи стало фактичне знищення інженерно-технічних фахівців, які отримали освіту й досвід у дорадянські часи.

Досвідчений господарник, Вєснік докладає всіх зусиль, щоб збудувати майбутній Криворізький металургійний завод якомога швидше. На роботи примусово зганяють мешканців навколишніх сіл, а мешканцям міста організовують «штурмові суботники». Залучені до будівництва люди працювали без належного обладнання, у спеку й холод, і жили в землянках та очеретяних куренях. Їжі не вистачало: за форсовану індустріалізацію Україна платила тотальним вивезенням не лише збіжжя, а й усього їстівного. Будівництво заводу припало на пік Голодомору.

Форсована індустріалізація здійснювалася так званим «методом підхльостування», як його охрестив сам Сталін: перед колективами ставили недосяжні завдання, а тих, хто відставав, чекали репресії.

Коли у 1934 році доменна піч № 1 видала перший чавун, це був результат не лише титанічної роботи, а й нелюдського ставлення режиму до людей. І хоча Вєснік здобув повагу й визнання криворіжців як очільник будівництва та перший директор підприємства, «Жить стало лучше, жить стало веселей» ціною знищених життів та здоров’я безлічі людей.

А тоді друг і протектор Вєсніка Серго Орджонікідзе, тодішній народний комісар важкої промисловості СРСР, попав в опалу. Сталін вважав, що причиною неефективності важкої індустрії у країні є шкідництво і крадіжки, а Орджонікідзе захищав своїх ставлеників і вказував на проблемні управлінські рішення. Він помер за невияснених обставин у 1937 році. Після цього в немилість упали й його соратники, а серед них – і Яків Вєснік. Його арештували, а через короткий час і убили в тюрмі.

Постать Якова Вєсніка, як і вся його епоха – дуже неоднозначна. З одного боку, справді, він дав початок великому, успішному підприємству. З іншого боку – діяв за правилами сталінського режиму, вірним учасником якого був. Вдихнув нове життя у місто – і доклався до винищення українського народу сталінським режимом.

Що у майбутньому буде розташовано на місці пам’ятника – вирішать мешканці Кривого Рогу. А сам пам’ятник обережно демонтували, надійно спакували та відправили на зберігання.