Минулий 2024 рік вже став історією, а новий 2025-й тільки входить у свої права. Це гарний час для того, щоб підбити підсумки у будь-яких справах, аналізувати пройдене, а також будувати плани на майбутнє. Кожному з нас хочеться, щоб воно було мирним, найкращим, найяскравішим, найприємнішим.
Про важливі та цікаві моменти у своєму житті, про спогади за минулий рік та очікування на 2025 розповідають працівники нашого підприємства.
«Я знову повернулася додому»
Катерина Гарусь, тунельниця коксових батарей 3, 4 коксового цеху № 1 КХВ:
«Раніше я працювала на першій та другій коксових батареях, а коли їх закрили, мене перевели до іншого цеху КХВ. Мене там дуже гарно прийняли, колектив чудовий, робота цікава. Та все ж хотілося додому, до свого рідного коксового цеху. Знаєте, коли до чогось звикаєш, як кажуть, пускаєш коріння, то переключатися на щось інше важко. І, ось, нарешті у 2024 році я знову переходжу до КЦ. Для мене це була подія року! А у серпні у мене була відпустка і я нарешті змогла «підтягнути» свої домашні справи. Це дуже важливо, жінки мене зрозуміють (усміхається). В іншому – життя стабільне, ми живі та здорові, що в наш воєнний час вже є позитивом. Ми з чоловіком працюємо на підприємстві, а донечка Альона радує нас гарними новинами з Німеччини. Туди вона переїхала на початку повномасштабної війни. На той момент їй було 18 років, а зараз вже 21. Зараз донечка вивчає німецьку мову. Телефоном ми розмовляємо з нею кожен день. Ми з чоловіком радіємо її успіхам, але дуже хочемо, щоб вона знову була поруч. Я згадую, як ми раніше святкували Новий рік, як перевдягалися у різних кіношних персонажів, придумували собі ігри, вікторини. Тепер ці згадки гріють душу. Я хочу, щоб війна скоріш закінчилася, щоб ми більше не чули цих страшних вибухів, щоб не гинули наші люди, не руйнувалися міста. Я хочу скорішої перемоги та миру».
«Я б власноруч відновлювала зруйноване»
Надія Федорова, дозувальниця агломераційної фабрики:
«Найяскравіша подія року, що минає – це моє працевлаштування в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я дозую шихту для виробництва якісного агломерату. Моя робота важка – і фізично працювати треба, і необхідні знання мати, і певні навички. Та зараз це моя стабільність, я можу спокійно працювати, жити та виховувати дітей, адже наш рідний дім зруйнований. Я родом з Луганської області. Переїхала жити у Бахмут, а тут почалося повномасштабне вторгнення. Усі знають, що довелося пережити Бахмуту, там нічого вцілілого не залишилося. Розбомбили і наш будинок, і квартиру. Ми переїхали жити до Кривого Рогу. Насправді ж, це місто не так вже й далеко від Бахмуту. Мені так хочеться додому, я б власноруч відновлювала зруйноване. Головне, щоб війна скінчилася. Та життя продовжується. Незабаром новорічні свята, і ми у родині, звичайно, готуємося до них. У мене двійко дітей, доньці 14 років, а сину 11. Вони ходять до театрального гуртка, виступають. Я була на їхньому спектаклі до Дня Святого Миколая, зраз вони готують Вертеп. Дуже хочу подивитися на це. А ще я хочу, щоб наступний рік приніс нам мир. Це буде головним нашим бажанням під ялинку».
Захисники повертаються у виробничу родину
Михайло Романішин, змінний майстер СПЦ-2:
«Важкий для нас всіх рік, як і весь час повномасштабного вторгнення. Особливо психологічно. Але є й приємні новини. Хлопці, які захищали нас від агресії, почали повертатися після демобілізації на стан, у нашу виробничу родину. Вони бачили на війні таке страшне, що ми навіть уявити не можемо. Звичайно ж, вони нам не все розповідають. У мене таке враження, що демобілізованим захисникам хочеться швидше все забути і повернутися до мирного життя. На жаль, дехто з працівників стану вже ніколи не повернеться. Вони віддали свої життя за нашу свободу. Багато наших ще воює. Хочеться, щоб ще у цьому році настав мир, і вони до нас повернулися. Це було б найкращим подарунком. Хочу привітати з Новим роком сина Максима, який навчається у Львові, в Академії сухопутних військ. Максиме, синку! Ми з мамою пишаємося тобою за твій вибір. Й тривожимося одночасно. Бажаємо, щоб ти залишався таким же чесним і хоробрим, щоб війна якнайшвидше завершилася, і тобі не довелося використовувати твої знання і вміння у реальних умовах».
2024: під знаком розвитку
Олександр Залєсов, в.о. електрика дільниці дробильної фабрики гірничого департаменту:
«Я прийшов у цех в минулому році стажером, вчився, розвивався, взнав багато нового, дечого навчився. А в цьому році продовжив свій розвиток. Здобув навички вільного спілкування з людьми, яких особливо не було, зважаючи, що два останніх роки навчання у технікумі пройшли в онлайні. Також здобув навички організатора й керівника. Мене призначено в.о. електрика дільниці, а зараз вже запущений процес переведення на цю посаду, чекаю моменту, коли скажуть писати заяву. Це був би гарний подарунок на Новий рік. Мені поталанило з наставниками, і я дякую Ігорю Боярину та Олександру Кузьменку. Особлива подяка моїй мамі Оксані та татові Михайлові, які завжди мене підтримують, допомагають. Дякую вам, мама й тато, найдорожчі мої люди! Щиро вітаю з Новим роком! Здоров’я вам, щастя! Щоб все у вашому житті було гаразд».
«Віримо у перемогу та наше майбутнє!»
Олександр Ягодкін, старший майстер копрового цеху:
«Що позитивне було у цьому році? Ну зараз такий час, що якщо прокинувся живим, якщо є дах над головою, якщо твої рідні й друзі живі-здорові, то це вже чудово. Ми обладнали додатковими засобами безпеки наші перевантажувачі металобрухту, нашу основну, дуже важливу техніку, що підвищило рівень безпеки під час їх роботи. А найбільше позитивних емоцій від того, що онучок Захар росте. Йому вже два роки. Щоправда, вони живуть зараз у Києві, то спілкуємся по телефону та у соцмережах, але це ніяк не зменшує дідову радість від спілкування. Дякуємо ЗСУ за те, що захищають нас, що не пустили ворога в наше місто, завдяки чому ми маємо можливість відносно спокійно жити й працювати. Допомагаємо, чим можемо, донатимо. Президентську тисячу разом з дружиною ми вирішили задонатити нашим захисникам. Хочу привітати з Різдвом та Новим роком доньку Ольгу, зятя Андрія, і звичайно ж, онучка Захара. Віримо у перемогу та наше майбутнє!»
Народження дітей – знак надії на краще
Олена Вавренюк, старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ:
«Згадую цей рік і бачу яким він був різним. Звісно, він був непростим. Емоцій вистачало. Це і постійна тривога через обстріли, горе та біль за загиблими, як військовими, так і мирними людьми. Мені пощастило, що всі мої рідні живі, що всі здорові. Але душа болить за усіх українців. Втім я впевнена, що нас не зламати, що кожна наша втрата не залишиться без відповіді ворогу.
І на роботі було не просто. Я працюю у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ. На щастя, замовлень у нас вистачало, більше б фахівців, адже чоловіків мобілізують і їм на зміну стаємо ми, жінки. Допікають і прильоти по енергоструктурі. Проте українці надзвичайно сильні люди і своєї мети досягають завжди. Тож ми переможемо, це точно, бо це і є нашою головною метою!
Та все-таки хотілося б сказати року, що минає, – дякую. Адже зі мною поруч була моя родина: чоловік та синочок. До речі, мій чоловік працює зі мною у цеху, тож усі виробничі проблеми вирішували та долали разом. Світлою подією для нашої родини стало народження племіннички Варі. Народження дітей – це завжди знак та надія на краще.
У цьому році нам попри всі випробування вдалося з’їздити на короткий відпочинок до Одеси. Він був екстремальним, бо на цей час прийшлися активні прильоти по цьому місту, але радість сина від купання у морі перекрила усе. Восени ми відпочили в Яремче. Краса наших Карпат вражає та дарує хвилини справжнього релаксу. Тож приємних хвилин було багато, і за це я вдячна року, що минає. Зараз мені дуже хочеться зібратися усією родиною за новорічним столом і підняти келих за Перемогу. Хай ця мрія здійсниться скоріше. Якби там складно не було, але я точно знаю, що 1 січня ми підемо сім’єю вітати наших батьків та рідних, а родина у нас чималенька. За столом збирається не один десяток людей. І будемо вітати усіх з Новим роком. Я кожному бажаю, щоб ми завжди відчували силу нашого народу і гордість від того, що ми українці! Щоб скоріше настав мир, щоб всі наші захисники та захисниці повернулися додому, і наш завод знову нагадував вулик, де кипить робота, де працюють найкращі люди, які усміхаються одне одному і відзначають теплі родинні свята. Хай буде саме так!»
