За даними Управління статистики, впродовж 1991 року на території України народилося майже 631 тисяча дітей. Цьогоріч їм вже виповнилося або виповнюється 31 рік. Вони – вже дорослі люди, які отримали освіту, стали фахівцями у різних галузях, деякі зробили кар’єру. Здається, вони нічим не відрізняються від інших людей. Та тут є своє «але» – усіх їх об’єднує те, що народились вони у рік здобуття Україною своєї Незалежності. Хто ж вони, ровесники Незалежності? З деякими «Металург» зустрівся особисто.
Катерині Литвяк, тунельниці коксохімічного виробництва, незабаром виповниться 31. Вона, як і більшість наших українських дівчат, рішуча, відверта, міцна та тендітна водночас.
– П’ять років тому я прийшла працевлаштовуватись на коксохім тунельницею. Тоді навіть не уявляла, що буду працювати практично під самісінькими гарячими коксовими печами. Я взагалі-то перекладач за освітою, а сьогодні майже досконало знаю будову та режим обігрівання коксових печей. Я перевіряю стан газопідвідної та газовідвідної арматури в тунелях коксових батарей. У нас всіх в колективі є спільне – усі вміють працювати з повною віддачою, швидко справляються з «гарячими» ситуаціями та люблять рідне підприємство, місто, країну.
24 лютого цього року я мала зареєструвати покупку своєї власної квартири. Але війна перекреслила це. Тому найперше, що планую зробити після перемоги – це нарешті відзначити новосілля в новій оселі, адже після тридцяти життя тільки починається!
Цей рік багато чого змінив в житті. Я по-іншому почала дивитися на деякі речі, відійшли кудись поняття буденності та звичайності. Ось, наприклад, вишиванка, яка висіла у шафі як звичайне вбрання, раптово перетворилася на символ незламності та одяг, який єднає, захищає та оберігає. А хлопці, які були звичайними колегами по цеху, пішли в ЗСУ та перетворилися на справжніх героїв, яким немає рівних у найкрутіших бойовиках.
А ще в мене є син. І я дуже хочу, щоб він зростав саме в моїй рідній країні, де незалежність – то воля та право вибору. Ось що я ціную найбільше. І якщо раніше про це якось не думала, то зараз відчуваю кожною клітинкою тіла та душі. Я хочу жити в тій країні, де я хочу. Я хочу мати право самій вирішувати її та свою долю. Я хочу будувати своє майбутнє у по-справжньому вільній країні. Мені стільки ж років, як і нашій державі. Ми ровесниці, я це відчуваю ментально, тому в нас спільні бажання. Ми – на одній хвилі. Цей День незалежності ми будемо відзначати по-іншому, без парадів та урочистостей. Але впевнена, що будуть перемоги, звісно ж, і в цей день. Саме це буде найкращим для мене святковим подарунком.
