Позначка: утрати

Захисник п’ять років пропрацював машиністом електровоза гасильного вагона на коксохімвиробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг» в коксовому цеху № 1.

Максима Зенченка призвали до лав ЗСУ 30 вересня. На жаль, 8 листопада герой загинув під час артилерійсько-мінометного обстрілу поблизу села Дудчани Херсонської області. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Та розуміючи, що незалежність України знаходиться під загрозою, без вагань встав на захист країни.

«Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона, – розповідає про колегу заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Це відповідальна посада, адже приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. У нього було професійне майбутнє, адже захиснику було лише 33 роки. На жаль, ми втратили його на полі бою. Та він завжди залишиться в нашій пам’яті справжнім героєм».

Колеги та колектив підприємства висловлюють щирі співчуття рідним та друзям захисника.

Герої не вмирають!

31 жовтня під час виконання бойового завдання загинув солдат роти вогневої підтримки окремого розвідувального батальйону Олександр Пшеничний.

Олександр працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» менеджером з управління проектами. Він займався впровадженням покращень в цехах підприємства. За словами в.о. начальника служби впровадження міжнародних та корпоративних проектів Олега Шорохова, Пшеничний був професіоналом найвищого рівня, якому було до снаги будь-яке завдання. «До Саші завжди можна було звернутись за допомогою чи порадою, – розповідає Олег. – Відмови не було ніколи. Справжня людина, товариш, колега. Але якщо щось було не так, то він відверто про це казав і відстоював свою думку. А ще ми його любили за веселу вдачу, вміння підняти настрій всій команді. Це непоправна втрата для всіх нас».

Олександр Пшеничний любив подорожувати, відкривати світ з рюкзаком за спиною. «Сашко брав участь у туристичних змаганнях, ходив у походи, – говорить голова Федерації спортивного туризму Кривого Рогу Володимир Казаков. – Він був справжнім надійним товаришем, відкритою щирою людиною. Любив природу, гори, міг бачити прекрасне навіть у простих речах навколо. Ми, криворізькі туристи, глибоко сумуємо з приводу його загибелі».

Висловлюємо щирі співчуття мамі Героя Любові Іванівні, сестрі Катерині, племінниці Владиславі, всім його рідним та друзям.

Вічна пам’ять!

На наше підприємство Владислав Велесик прийшов працювати в шахтоуправління перекидальником (підземним) на дільницю внутрішньошахтного транспорту. Юнак пройшов усі необхідні інструктажі та мав вже виходити на роботу, але його мобілізували до лав ЗСУ.  5 жовтня Владислав загинув в боях у Харківській області.  Захиснику було лише 23 роки.

Начальник дільниці № 28 внутрішньошахтного транспорту Валерій Чепеляк – один з тих, хто встиг поспілкуватися з Владиславом, говорить: «Було добре видно, що хлопець дуже хотів працювати саме в шахті. Все розпитував, з’ясовував, як працювати, щоб не підвести колег, тому й попросив у мене найкращого наставника у шахтарській справі. Спокійний, рішучий та добрий, про таких говорять «світла людина». На жаль, війна забирає людей, не розбираючи віку, навіть зовсім молодих».

Вдовою залишилася молода дружина.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині та близьким захисника.

Світла пам’ять та шана Герою!

Юрій Булига був призваний на службу 27 травня. Він був командиром відділення стрілецького взводу стрілецької роти, захищав незалежність нашої країни на Харківському напрямку. Життя героя обірвалося п’ятого вересня в боях біля села Борщова.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Юрій працював водієм автотранспортних засобів у кар’єрі. Колеги згадують його невиправним оптимістом, відповідальним та досвідченим водієм.

«Юрій любив свою роботу, свою машину знав до гвинтика, завжди міг дати не лише слушну пораду, а й одразу поспішав на допомогу сам, – говорить Віталій Сапіга, водій гірничотранспортного цеху ГД. – Ми були колегами по роботі й сусідами по гаражу, так от більш сімейної людини годі й було пошукати. Він мав змогу не піти на фронт, але нашу країну він сприймав як власну родину. Тому не стати на її захист просто не міг. До останнього, навіть з фронту він телефонував й запевняв, що все у нього добре. На жаль, ми його втратили. Ця війна забирає найкращих, але ми пам’ятатимемо про наших героїв завжди».

Без батька та чоловіка залишилися дружина та син захисника.

Колектив підприємства, колеги по цеху та друзі висловлюють щирі співчуття родині захисника.

Вічна пам’ять герою!