Категорії
Новини

За деталями для виробничого ремонту звертайтесь до «Комети»

Модернізація машини термічного різання «Комета» допомогла вирішити питання з деталями для ремонту обладнання цехів нашого підприємства.

Майже одразу з початком ремонтів, які в умовах діючого виробництва були неможливі, постало питання: де брати запчастини для агрегатів та устаткування, які ремонтуються. Адже чимало підприємств, які раніше виготовляли все необхідне, або знаходяться на тимчасово окупованих територіях, і зв’язок з ними втрачений, або взагалі припинили свою діяльність через воєнні дії.

Вихід з цієї ситуації запропонували на Ливарно- механічному заводі, в цехах якого і раніше виготовляли деталі для агрегатів металургійних цехів та гірничого департаменту. Головний інженер ЛМЗ Валерій Воловик говорить, що виготовлення більшості специфічних деталей для промислових агрегатів вимагає високої точності, а сучасна кількість замовлень – ще й швидкості виконання цих робіт. Для цього заздалегідь почали модернізувати власний верстатний фонд.

Так, наприклад, в цеху металоконструкцій оновили машину термічного різання «Комета», яка здатна й мереживо з металу вирізати. І вирізали б, але наразі більше потрібні деталі для ремонту кесонів, залізничних вагонів, охолоджувальних плит та підкранових балок. До звичайного асортименту додалися нові замовлення, на зразок виробництва помольних куль для кульових млинів ГД. «Комета» і з цим непростим завданням успішно впоралася, як вже показала практика.

«Після модернізації на установці встановили плазмовий різак, який легко, наче масло, розрізає метал товщиною від 1 до 150 мм, і може «викроїти» складові майбутніх деталей практично будь-якої геометричної форми, – продовжує Воловик. – Встановлена система комп’ютерного управління «Кометою» автоматизувала цей процес. Наразі з її допомогою можна виготовляти металеві конструкції будь-якого призначення та складності. Наприклад, «викройки» деталей для наконечників МБЛЗ.

«Комета» в дії

Тепер ремонтникам заводу не треба шукати підприємства, які зможуть виготовити деталі на стороні. Завдяки «Кометі» в ЦМК самостійно здатні впоратися з найскладнішими спецзамовленнями у найкоротші терміни та у будь- якій кількості.

«Один з тих, хто ініціював та контролював процес модернізації установки, – начальник ЦМК Микола Грицан. Він зараз у лавах ЗСУ. Та Микола може не хвилюватися, колеги його не підводять. Як і установка, що отримала не лише друге життя, а й допомогла вирішити проблему дефіциту з деталями для заводських ремонтів», – сказав Воловик.

Категорії
Наші люди

З дверевих – за кермо коксової машини

Сьогодні 57 працівників коксового цеху № 1 захищають країну від ворога. Їхню роботу підхопили колеги. Наприклад, дверевий Руслан Качур сів за кермо коксовиштовхувача.

Руслан працює в коксовому цеху № 1 чотири роки. Амбітному хлопцю хотілося будувати кар’єру, тому одразу вирішив не зупинятися на посаді дверевого. І ось зараз, коли виникла така необхідність, Руслан із готовністю замінив мобілізованого машиніста коксових машин.

В перший день війни Руслан їхав електричкою на робочу зміну. Там і почув про початок бойових дій. По закінченню зміни хлопець звернувся до військкомату, але його залишили на трудовому фронті.

Руслан розповідає, що всі в цеху хочуть, аби хлопці на передовій були впевнені: на їхніх робочих місцях все в нормі. І після Перемоги зустрічатимуть їх не лише колеги, а й відновлене та вдосконалене обладнання. Зараз всі в КЦ-1 без зайвих умовлянь, працюють і за себе, і за кожного захисника з цеху. Ось таке робоче волонтерство практикують в цеху.

«Коксові батареї №№ 3, 4, 5, 6 все ще на гарячій консервації. Це додаткова можливість для коксохіміків виконати ревізію пічного господарства, – розповідає заступник начальника КЦ-1 Олексій Маренич. – Наразі ми чистимо дренажні канави, проводимо техогляд коксових машин, фактично вручну перебираємо кожну деталь, вичищаємо найважчі для доступу куточки. Кожні робочі руки у нас на особливому рахунку. Руслан Качур – один з тих, хто встигає не лише впоратися зі своїми обов’язками, а ще й навчатися новому. Він має і бажання, і здібності».

«У вільний час я вирушаю на блокпости, щоб поповнювати хлопцям харчові та майнові запаси, – розповідає Руслан. – До свого «бойового підрозділу» й тещу підключив. ЇЇ консервація іде «на ура». А з колегами-коксохіміками одностайно вирішили: місячний запас води, який підприємство видає для КЦ-1, привезли на блокпост. Хлопцям це потрібніше, їм за водою ніколи бігати. Допомагаємо і з пошиттям плитоносок для захисників. Нехай знають, що в них у рідному місті теж є захисники та помічники!»

Категорії
Наші люди Офіційно

Місія збереження коксових батарей виконана

Повна зупинка коксової батареї – це її загибель. У воєнний час через нестачу сировини для коксових батарей постало питання їх збереження. Тому на коксохімі вдалися до гарячої консервації КБ, тобто переведення їх на тихий хід.

Розповідає газівник коксового цеху № 1 КХВ Костянтин Іосіпов: « Коксова піч в роботі – це наче каструля з борщем на плиті. Коли вона повна, то частину температури вбирають інгредієнти борщу. А що буде, коли поставити на піч порожню каструлю? Вона згорить. Так і з нашими КБ. Без вугільного концентрату може відбутися невиправне руйнування вогнетривкої кладки, вертикалів. Але завдяки спільним зусиллям команди коксохіміків ми цього не допустили, зберегли наших годувальниць».

Попри тихий хід заводу, у працівників коксохіму роботи суттєво додалося. Майже десята частина колективу КЦ-1 мобілізувалась до лав ЗСУ або вимушено виїхала. Ті працівники, які залишилися, змушені працювати не лише з більшим навантаженням, а ще й опановувати нові технології.

В.о. начальника КЦ-1 Ярослав Дячук каже, що зазвичай для обігріву печі при роботі використовується коксовий газ, а за умов гарячої консервації його не вистачало, тому запозичили досвід у польських колег і замінили його на суміш природного газу з азотом. «Зараз поступово відновлюється логістика, до нас починає надходити «їжа» для КБ – вугільний концентрат. І ми нарощуємо темпи та потужність роботи коксових батарей», – додає Дячук.

«Під час війни наше завдання – працювати і за себе, і за хлопців на передовій. Потрібно зберегти їхні робочі місця, – продовжує Іосіпов. – Полишити зараз рідне місто, рідне підприємство, де я відпрацював вже 26 років, думки не виникало ані в мене, ані в моєї дружини Світлани, яка працює зі мною в цеху тунельницею. Ми віримо в нашу перемогу. Працюємо для цього на коксохімічному фронті. Я вважаю, перемога України – це лише питання часу. Ресурси та сили для цього в нас є!»

Категорії
Наші люди

Сергій Яценко – ас енергетичних артерій

У фасонночавуноливарному цеху слюсаря-ремонтника Сергія Яценка називають учителем. Сергій опікується усіма трубо- та паропроводами, якими до цеху надходять вода, повітря, газ, і водяна пара. Його майже батьківська опіка навіть за умов воєнного часу допомагає забезпечити справність енергокомунікацій цеху.

Сам Сергій Яценко каже, що воєнні часи змусили його мобілізуватися, зібратися і працювати ще краще. Будь-яке складне завдання – це лише привід для пошуку швидких та ефективних рішень. – Сказати, що не було і немає страху, не можу, бо це буде неправда, – говорить Сергій.

– Але на роботі всі страхи відходять на другий план. За віком, я не можу вирушити на передову. Але захищаю економіку країни тут, на рідному підприємстві. Моя дружина – вчителька, вона чергує у сховищах і допомагає людям переживати «сирени». Ми ж українці, а ще й криворіжці – сталеві люди, і нас ніякій нечисті не здолати! І країну нашу ми нікому не віддамо!

Начальник ФЧЛЦ Геннадій Давиденко говорить, що в ЛМЗ і в цеху слюсаря-ремонтника Яценка поважають за спокійну вдачу і виважену позицію. «Війна, здається, ще більше проявила ці якості. Якщо потрібно, то до ремонту Сергій залучає помічників Валентина Камишова та Сергія Лаврика, і всі проблеми ліквідуються майже миттєво», – каже Давиденко.

Категорії
Новини

Якщо страшно та тривожно – звертайтеся за допомогою до психолога

Як впоратися з власними емоціями, панікою та стресом, викликаними війною, як допомогти рідним, куди звертатися за допомогою? На ці запитання відповіла психолог підприємства Олена Шевчук під час семінару-практикуму «Підтримка психологічного здоров’я під час війни».

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» з перших днів війни працює гаряча лінія психологічної підтримки для працівників підприємства та їхніх родин. За два місяці на номер психолога комбінату надійшло понад 500 дзвінків з проханням про психологічну допомогу (8-10 звернень щодня). Найчастіше телефонують під час сигналу про повітряну тривогу, під звуки сирен.

За словами Олени Шевчук, інколи доводиться спілкуватись навіть вночі. «Якщо на початку війни частіше зверталися із запитаннями «евакуюватися чи ні», «як вмовити батьків поважного віку виїхати у безпечне місце», то сьогодні питають поради, як пережити панічну атаку, відчай, впоратися із стресом, як говорити про війну з дітьми. Тому саме ці теми стали головними на семінарі. Хотілося б, щоб якомога більше людей отримали відповіді», – говорить психолог.

Психологи відзначають, що кожна воєнна подія (позитивна чи негативна), кожне повідомлення викликають певні емоції, реакцію, з якою не кожен здатен впоратися. Наприклад, після повідомлень про жахливі події в Бучі, Ірпені, Гостомелі у людей масово виникали агресія та неконтрольований гнів. Часто від таких емоцій страждають близькі люди, які й самі знаходяться у стресі.

Також на «гарячу лінію» телефонують і запитують, як пережити відчуття провини після евакуації, як впоратися з виснажливим стресом, як заспокоїти дітей?

«Не відмахуйтесь від малечі, розмовляйте, намагайтеся дотримуватися звичайного розпорядку дня. Якщо є можливість, влаштовуйте, наприклад, «бійки подушками», – продовжує Олена Шевчук. – Такі рухомі ігри та фізичні навантаження дітям зараз тільки на користь. Дорослим треба знати, що емоційні гойдалки – це нормально, особливо під час війни. Людина не може постійно радіти чи сумувати. Емоції послідовно змінюватимуть одна одну. Якщо ж їх взагалі немає – це знак звернутися по допомогу».

Телефон психологічної підтримки підприємства: 098 2492248.

Як зняти стрес?

Психіка та тіло пов’язані. Завдяки простим фізичним діям, можна допомогти зменшити стресове навантаження.

Helpful man reassuring upset woman at course of psychological support

Вправа «метелик»

Ліва рука на праве плече, права на ліве. Вийшов умовний метелик. Лівою рукою легенько стукаємо по правому плечу, правою по лівому. І так десь протягом хвилини.

Вправа на дихання

Беремо в одну руку щось, що ми називаємо квіткою. В іншу щось, що називаємо свічкою. Уявляємо ці предмети: вдихаємо аромат квітки, затримуємо подих і задуваємо свічку. Вправа на 2-3 хвилини.

Ці вправи можна виконувати разом з дітьми по декілька разів на день. За більш детальними та індивідуальними консультаціями радимо звертатися до психологічної служби підприємства чи міста. Крім цього, цілодобово працюють «гарячі лінії» ДСНС у м. Кривий Ріг: 093 4770553.

Категорії
Наші люди Офіційно

«Кривий Ріг – моє місто» звучить на Вінниччині

На Вінниччині в пункті видачі допомоги внутрішньо переміщеним особам заспівали гімн Кривого Рогу.


Серед понад 70 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які від початку війни прийняла Вінниччина, є мешканці Дніпропетровської області, зокрема Кривого Рогу та Криворізького району.


В органах реєстрації переселенців Вінниччини відзначають, що регіон обирають як правило ті, хто має тут родичів чи знайомих. В Оратівському ЦНАПі говорять, що кількість ВПО з того чи іншого регіону зростає в залежності від інтесивності бойових дій. Так, наприклад, Ольга Громова приїхала з дітьми з Інгулецького району після його обстрілу 2 квітня. Родина Тетяни Герасимюк трохи раніше, коли почалися обстріли Криворізького району. Всіх їх привітно зустріли, надали необхідну допомогу.


Як з’ясувалося, про Кривий Ріг на Вінниччині знають не лише, як про промислове місто. Тут навіть знають гімн Кривого Рогу. Його для криворіжців у пункті видачі допомоги ВПО несподівано заспівала оратівчанка Тетяна Ліванська.


Згідно опитування центра Розумкова на початку квітня, маже 80% переселенців планують повернутися додому. А сум за рідною домівкою відчувають майже 90%. Тому мозок чіпляється за все, що нагадує, символізує собою твоє рідне місто чи село. А тут – ось тобі, гімн Кривого Рогу за сотні кілометрів від нього!

– Я знаю і люблю ваше місто. В ньому мешкає моя рідна тітка, розповідає директор Оратівського центру культури та дозвілля Тетяна Ліванська. – Воно красиве, довжелезне. Пам’ятаю, як хотіла і таки побачила славнозвісний 95-й квартал. До Кривого Рогу приїздила здебільшого на сімейні свята. Вразила ваша земля. В нас чорнозем, а у вас ґрунт місцями наче намальований, рудого кольору. В нас сільське господарство, а у вас – промисловість. Дуже вразив мене завод – сильний, потужний, міцний, сталевий гігант! Приємно було почути, що вінничани не вважають ВПО переселенцями.

– Які ж ви переселенці?, – говорить Тетяна. – Ви наші, українці, рідні! Зараз час об’єднатися усім. В мене є бажання, щоб на наше свято-фестиваль борщу, яке ми проводимо у вересні, криворіжці приїздили не вимушено, не шукаючи прихистку, а просто у гості, щоб скуштувати вінницького борщу. Напередодні Великодня всім бажаю миру та перемоги. Христос воскресне, воскресне й Україна! – каже Ліванська.