Він довго чекав, затамувавши подих. І ось ідеальний момент! Вказівний палець м’яко тисне на спуск. Лунає тріскотлива серія. Влучив! Ще кілька чудових кадрів з херсонським птаством летять у колекцію світлин нашого працівника Євгенія Шидловського.
До війни Женя керував тепловозом. Машиністом він став більше десятка років тому. А прийшов на комбінат у 2007 році помічником машиніста у залізничний цех № 2. Його велетень вагою 80 тонн возив гарячі сталеві злитки. Євгеній ставився до залізного друга з повагою, майже з любов’ю. А той віддячував справною роботою. Але почалася війна. Машиніст взяв до рук зброю. І не забув взяти з собою улюблену фотокамеру. Його військова частина несе службу на Херсонському напрямку. А у перервах між боями, облаштуванням позицій та військовою підготовкою Женя займається улюбленою справою – фотографує чарівну українську природу. Пейзажі, фотополювання та макрозйомка – ось його улюблені напрямки.
– Я давно вже завзятий турист, – розповідає Євген Шидловський. – Починав з Кривого Рогу та його околиць. Гарне у нас місто! Прекрасні люди, чудові промислові пейзажі. А тільки-но вийдеш за околицю – безмежні степи, широкі поля, мальовничі річкові долини. Приємно згадувати екскурсії з нашим найкращим туристичним гідом Володимиром Казаковим. Надзвичайно мальовнича наша річка Саксагань, якою ми не раз сплавлялися на байдарках. Дуже люблю Іскрівське водосховище, Величну долину Інгульця. Люблю Україну! Подорожував я і Карпатами. Чорногора, Свидовець – красиві пасма гір. І скрізь зі мною була фотокамера. А які чудові краєвиди на Кіпрі! Ми були там у квітні. Уявляєте: у горах сніг, а на узбережжі – літо! Але вважаю, що найкращі свої фото я зробив вже у ЗСУ.
Женя має талант – бачити красу скрізь, де буває. Бачити і зберігати у своїх світлинах. Його друзі-бійці часто дивуються, розглядаючи фото: «І де ти таку красу знайшов? Ми ж поруч були, але не помітили». Наш герой вважає, що з почуттям краси мало народитися. Його треба розвивати у собі. Саме це він робив під час походів і продовжує під час служби. Хоче, щоб прекрасне навколо вмів бачити і його син Єгор. Хлопчикові зараз дванадцять. Він побував з татком у багатьох походах.
– Щоправда, перше знайомство з туристичним життям справило на Єгора не дуже позитивне враження, – згадує Євгеній. – Я взяв його з собою на туристичний зліт до Мигії. Під час сплаву на катамаранах він намочив одяг. Ще й приз не виборов, лише грамоту. Розчарувався. Але потім протягом року запитував, коли поїдемо ще. З того часу Єгор живе подорожами. Чекає, коли я повернусь з перемогою, і ми знову подамося у мандри.
На світлинах воїна-митця – феєричні світанки, барвисті луки, граціозні олені, чудернацькі комахи, ніби під мікроскопом, різноманіття українського птаства… Та що там розповідати, дивіться самі.
