Категорія: Наші люди

Повна зупинка коксової батареї – це її загибель. У воєнний час через нестачу сировини для коксових батарей постало питання їх збереження. Тому на коксохімі вдалися до гарячої консервації КБ, тобто переведення їх на тихий хід.

Розповідає газівник коксового цеху № 1 КХВ Костянтин Іосіпов: « Коксова піч в роботі – це наче каструля з борщем на плиті. Коли вона повна, то частину температури вбирають інгредієнти борщу. А що буде, коли поставити на піч порожню каструлю? Вона згорить. Так і з нашими КБ. Без вугільного концентрату може відбутися невиправне руйнування вогнетривкої кладки, вертикалів. Але завдяки спільним зусиллям команди коксохіміків ми цього не допустили, зберегли наших годувальниць».

Попри тихий хід заводу, у працівників коксохіму роботи суттєво додалося. Майже десята частина колективу КЦ-1 мобілізувалась до лав ЗСУ або вимушено виїхала. Ті працівники, які залишилися, змушені працювати не лише з більшим навантаженням, а ще й опановувати нові технології.

В.о. начальника КЦ-1 Ярослав Дячук каже, що зазвичай для обігріву печі при роботі використовується коксовий газ, а за умов гарячої консервації його не вистачало, тому запозичили досвід у польських колег і замінили його на суміш природного газу з азотом. «Зараз поступово відновлюється логістика, до нас починає надходити «їжа» для КБ – вугільний концентрат. І ми нарощуємо темпи та потужність роботи коксових батарей», – додає Дячук.

«Під час війни наше завдання – працювати і за себе, і за хлопців на передовій. Потрібно зберегти їхні робочі місця, – продовжує Іосіпов. – Полишити зараз рідне місто, рідне підприємство, де я відпрацював вже 26 років, думки не виникало ані в мене, ані в моєї дружини Світлани, яка працює зі мною в цеху тунельницею. Ми віримо в нашу перемогу. Працюємо для цього на коксохімічному фронті. Я вважаю, перемога України – це лише питання часу. Ресурси та сили для цього в нас є!»

Напередодні Великодня кореспондент «Металургу» приєднався до волонтерів, які везли нашим захисникам святкові паски, інші смаколики та необхідні речі.

Щоб доїхати до потрібного блокпосту, довелося подолати безліч захисних кордонів. І в кожному такому пункті волонтерів зустрічали військові, привітно усміхаючись (може, через ті пахощі від випічки, які йшли з авто?). Документи перевіряли дуже ретельно. Коли приїхали і вивантажували речі, виявилось, що на блокпості стоїть і наш колега з «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Олександр, працівник департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції, на початку війни допомагав зупиняти свій стан, а після роботи – облаштовувати блокпости. А потім і сам став на захист Батьківщини.

«Служиться нормально, настрій – бойовий! Зараз дощі трохи додали незручностей, але для фронту вони дуже стали у пригоді. Нехай ворог у багнюці зав’язне», – каже прокатник. А ще показав, як наші бійці облаштували свій побут у польових умовах: маленька кухня, але з усім необхідним, землянкаспальня, тепла завдяки «буржуйці».

Під час розмови поряд щось зашаруділо і з’явилося маленьке вухате диво – цуценя. Це Патрон, з пошаною представив його Олександр. І додав: «Колись він був просто занедбаним собачам, але бійці його відмили, відчистили. Тепер Патрон охайний. Він теж боєць, але емоційного фронту. Цуценя дуже добре, грайливе, хоч і любить пустувати. Він усім піднімає настрій!»

Олександр і його друзі на блокпості привітали усіх працівників підприємства, своїх побратимів, рідних, друзів і взагалі усіх криворіжців із Великоднем і побажали мирного неба і якнайскорішої перемоги.

Сталевар фасонночавуноливарного цеху Максим Шелест живе в Кривому Розі та працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Але майже щодня він їздить до Миколаївської області. Попри небезпеку, Максим прямує до рідних та їхніх сусідів, аби привезти їм продукти та дефіцитні ліки.

«Хоча розумію, що це певним чином небезпечно, але скажіть – як можна полишити без допомоги стареньких?» – говорить Максим.

Шелест вважає, щоб економіка країни витримала воєнні випробування, кожній людині потрібно з подвійним запалом працювати. За його словами, навіть за умов часткового зменшення виробництва підприємства, ФЧЛЦ не уповільнювався ані на хвилину.

В ФЧЛЦ, де працює Максим, розливають чавун та кольорове лиття для запчастин. Це дає можливість іншим цехам зробити ревізію, замінювати вузли, ремонтувати обладнання, щоб надалі безперебійно працювати з довоєнним навантаженням.

«Біля моєї електродугової печі гаряче, як ніколи. Виплавляємо чавун, щоб можна було виготовляти запчастини для основних та допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», – каже сталевар.

Роботи в цеху менше не стало. Але вільний час тут теж плідно використовують. Наприклад, виготовляють лавки для захисних споруд, опікуються тими, хто приїхав до Кривого Рогу з гарячих точок. «Я привозив теплі речі та іграшки родинам переселенців. Страшно уявити, що вони пережили. Хочеться, щоб у нашому місті вони відігрілися душею. Вірю, що коли ми разом візьмемося, то впораємося з усім. Бо чужих в нас немає, ми всі з України», – каже Максим Шелест.