Категорія: Наші люди

На Вінниччині в пункті видачі допомоги внутрішньо переміщеним особам заспівали гімн Кривого Рогу.

Серед понад 70 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які від початку війни прийняла Вінниччина, є мешканці Дніпропетровської області, зокрема Кривого Рогу та Криворізького району.

В органах реєстрації переселенців Вінниччини відзначають, що регіон обирають як правило ті, хто має тут родичів чи знайомих. В Оратівському ЦНАПі говорять, що кількість ВПО з того чи іншого регіону зростає в залежності від інтесивності бойових дій. Так, наприклад, Ольга Громова приїхала з дітьми з Інгулецького району після його обстрілу 2 квітня. Родина Тетяни Герасимюк трохи раніше, коли почалися обстріли Криворізького району. Всіх їх привітно зустріли, надали необхідну допомогу.

Як з’ясувалося, про Кривий Ріг на Вінниччині знають не лише, як про промислове місто. Тут навіть знають гімн Кривого Рогу. Його для криворіжців у пункті видачі допомоги ВПО несподівано заспівала оратівчанка Тетяна Ліванська.

Згідно опитування центра Розумкова на початку квітня, маже 80% переселенців планують повернутися додому. А сум за рідною домівкою відчувають майже 90%. Тому мозок чіпляється за все, що нагадує, символізує собою твоє рідне місто чи село. А тут – ось тобі, гімн Кривого Рогу за сотні кілометрів від нього!

– Я знаю і люблю ваше місто. В ньому мешкає моя рідна тітка, розповідає директор Оратівського центру культури та дозвілля Тетяна Ліванська. – Воно красиве, довжелезне. Пам’ятаю, як хотіла і таки побачила славнозвісний 95-й квартал. До Кривого Рогу приїздила здебільшого на сімейні свята. Вразила ваша земля. В нас чорнозем, а у вас ґрунт місцями наче намальований, рудого кольору. В нас сільське господарство, а у вас – промисловість. Дуже вразив мене завод – сильний, потужний, міцний, сталевий гігант! Приємно було почути, що вінничани не вважають ВПО переселенцями.

– Які ж ви переселенці?, – говорить Тетяна. – Ви наші, українці, рідні! Зараз час об’єднатися усім. В мене є бажання, щоб на наше свято-фестиваль борщу, яке ми проводимо у вересні, криворіжці приїздили не вимушено, не шукаючи прихистку, а просто у гості, щоб скуштувати вінницького борщу. Напередодні Великодня всім бажаю миру та перемоги. Христос воскресне, воскресне й Україна! – каже Ліванська.

24 лютого енергетик дільниці будівництва ЛЕП Денис Матюшин разом з бригадою був на зміні, яка стала історичною, адже співпала з початком війни.

– Коли чекали на звичайну робочу оперативку у рудоуправлінні, я дізнався, що розпочалася війна з Росією, – розповідає Денис. – Спочатку в це ніхто не міг повірити. Ми прочитали, що бомбили міста України, але й гадки не мали, що це зачепить Кривий Ріг. Наша майстерня так розташована, що добре проглядається мікрорайон Макулан. І коли ми побачили дим над ним, то просто заклякли.

На цей день у кар’єрі був запланований вибух, тож бригада Дениса мала до цього часу розібрати ЛЕП, щоб їх не пошкодило вибухом. «Я зателефонував керівництву і запитав: «Що робити?». Людей примусити працювати за таких умов не мав права, так сказало й керівництво. Але моя бригада прийняла рішення залишитися на роботі», – розповів Матюшин.

Тоді бригада складалася з електрослюсарів Руслана Фурсова, Олега Головчака, Сергія Катченка, Романа Близнюка, Володимира Павлова та бригадира Сергія Бунги. Вибух у виробничих цілях того дня все ж здійснили, він відбувся навіть раніше запланованого. Адже зазвичай це відбувається о 12.00, а в цей день – о 10.30. Після цього бригада вирушила поновлювати електропостачання установки водовідливу, бо якщо цього не зробити, то могло статися затоплення кар’єру. Хлопці у свою першу воєнну зміну продовжили підключення електропостачання екскаваторів та бурових установок.

А 11 березня мобілізували до ЗСУ бригадира Сергія Бунгу. Його бригада продовжила працювати на економічному фронті.

– Звісно ж, у кожного з нас була можливість виїхати у більш безпечне місце, – продовжує Денис Матюшин. – Але ми працюємо у рідному місті. Гірничий департамент працює, кар’єри живуть. І щоб гірнича техніка рухалася, кожної зміни вся наша бригада поспішає на роботу. Залишитися працювати на рідному підприємстві – це наша спільна позиція, а якщо мобілізують, то будемо нести службу на передовій. Наша сила – в єдності. Дякуємо ЗСУ, волонтерам і кожному українцю, хто не лише вірить у перемогу, а й робить все можливе і неможливе для цього.

У сортопрокатному цеху № 1 виконали ремонтні роботи на одному з ключових агрегатів – нагрівальній печі стану ДС 150-1.

1500 градусів Цельсія і вище – саме за таких температур нагріваються сталеві заготовки у нагрівальній печі на першому дротовому стані СПЦ-1. Із заготовок роблять катанку – один з основних видів нашої продукції. За такого термонавантаження навіть найміцніші матеріали зрештою зношуються.

Коли стан на ходу, відремонтувати їх неможливо. Тому зараз, коли виробництво прокату тимчасово зупинене, прокатники скористалися слушним моментом і відремонтували вогнетривку футеровку всередині печі.

– Найпроблемнішим місцем була подина печі, – розповідає в.о. старшого майстра основної виробничої дільниці Сергій Буряк. – Подина у нас крокуюча, тобто складається з рухливих балок, які переміщують заготовки всередині. Балки покриті вогнетривкими матеріалами. Подекуди футерування було пошкоджене. Півтори тисячі градусів і навіть більше ніякі вогнетриви не витримають. Перед війною було багато замовлень, тому про зупинку на декілька діб мови не йшло. Зараз інша справа. Коли піч вичахла, а це триває близько трьох діб, ми визначили проблемні місця подини. Фахівці «Стіл Сервісу» разом з нашими хлопцями – нагрівальниками Олегом Караваном, Леонідом Братченком, вальцювальниками Валентином Скорловим, Олексієм Алєйніковим та іншими – спочатку демонтували проблемну футеровку, а потім зафутерували наново. Якість ремонту перевірили і підтвердили: у цеху залишилось декілька заготовок, за допомогою яких протестували відремонтовану подину. Поки що це холодні випробування, але прокатники сподіваються, що незабаром піч запрацює разом зі станом у звичному гарячому режимі. – У нас правило таке – одразу зробити якісно, – розповідає нагрівальник печі Олег Караван. – Зараз на стані залишилося небагато людей. Колеги пішли захищати країну. Тому працюємо по всьому стану, будь-де, де потрібні робочі руки. Справний під – це важлива умова для якісного та швидкого нагріву заготовок. А якісний нагрів – запорука успішної прокатки. Ми робимо все, щоб наші агрегати були в доброму стані.

Так звертається до українських військових старший майстер з ремонту мехобладнання РЗФ-2 Олександр Рязанцев.

Він з тих найкращих, хто сьогодні працює на перемогу в тилу. У Олександра відповідальна дільниця – насосне відділення РЗФ-2 гірничого департаменту.

– Наш майстер опікується дільницями фільтрації, сепарації, насосним відділенням, – розповідає начальник фабрики Анатолій Свєтлов. – Це понад 200 одиниць обладнання. Олександр та його колеги слідкують також і за технічними комунікаціями фабрики. Коли Рязанцев у зміні, то в мене голова не болить і серце спокійне. Він ретельно огляне кожен агрегат, поговорить з колегами, все з’ясує і не заспокоїться, поки все не запрацює. Можна сказати, що він на кінцевій точці процесу, де концентрат з фабрики прямує на склади.

– Я люблю свою роботу, колектив, – говорить Олександр Рязанцев. – Нас зараз у цехах менше, адже хтось вимушений був виїхати, хтось захищає нас на передовій. А наше завдання – підтримувати економічний фронт країни. Ми теж тут в цехах заступаємо на чергування. І в нас одне прохання до захисників – повертайтесь живими! Разом ми переможемо!

Попри всі складнощі та навантаження рудозбагачувальна фабрика № 2 працює потужно. Але щоб тримати такий робочий ритм доводиться докладати чималих зусиль. Звісно, що персоналу зараз значно менше, а от практично всі агрегати в строю.

Потужним високовольтним обладнанням опікується на РЗФ-2 електрик ділянки подрібнення Микола Славич. Він вправно ремонтує та доглядає за класифікаторами, конвеєрами та іншими агрегатами, бо знає їхню електрочастину, можна сказати, до атому.

– Впевнений, що Миколі можна довірити будь-яку справу, і він впорається на 200%, – розповідає начальник РЗФ-2 Анатолій Свєтлов. – В нього завжди все в ідеальному порядку. І це важливо, адже фабрика виробляє концентрат у достатньо великій кількості. І це можливо тоді, коли обладнання працює безперебійно. В цьому заслуга таких людей, як Микола Славич. Він не лише з електрикою на «ти», ще й вправно керує електрокаром, а у вільний час з не меншою завзятістю волонтерить.

– В нас настрій бойовий, – говорить електрик. – Ми тут просто зобов’язані бути міцним фундаментом для наших хлопців на передовій. І ми їх не підведено. Не маємо на це ані права, ані бажання!

Є люди, які, як кажуть, на вагу золота за будь-яких умов. Зараз кожен, хто працює на підприємстві, справжній герой. І чимало таких героїв працює у гірничому департаменті.

У кар’єрах №№ 3 та 2-біс гірничого департаменту тривають виробничі процеси. Як і скрізь, людей стало менше, адже багато гірників пішли захищати країну. Навантаження збільшується, і як ніколи цінуються працьовитість, професіоналізм та універсальність.

«Такі працівники, як електрослюсар Юрій Григор’єв, завжди на вагу золота, а зараз і поготів, – говорить енергетик кар’єру № 3 Сергій Думбров. – Його завдання – забезпечувати безперебійне електропостачання кар’єру. Без електроенергії ми працювати не зможемо. Потужні екскаватори, бурові верстати, інша техніка – без струму перетвориться на залізяччя. Юрій досвідчений, відповідальний та має хист до керування процесами, тому постійно заміняє начальників різних рангів під час відпустки та лікарняного на різних ділянках рудоуправління».

Григор’єв виконує найвідповідальніші ремонти електрообладнання, робить все швидко та якісно. Та й поза роботою не сидить, склавши руки. Раніше у вільний час він допомагав людям, ремонтував електромережі та обладнання, а зараз волонтерить.

«Все залежить від бажання, – каже Юрій. – Якщо бажаєш вивчити обладнання та навчитися його ремонтувати, то для цього є можливості, а практика допоможе виробити навички. А ще треба ремонтувати так, щоб працювало довго, працювати ж абияк немає сенсу».