Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.
Недаремно говорять, що молодь – це дзеркало, в якому можна побачити найближче майбутнє країни. Серед тих, кому сьогодні від 14 до 35, а саме цей вік визначений законодавством України як молодіжний, чимало тих, ким можна і варто пишатися. 12 серпня у світі відзначали День молоді. Україна вже другий рік поспіль долучається до цього дня.
Серед молоді, яку привітали та відзначили на урочистостях з нагоди Дня молоді у Металургійному районі, були 15 молодих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з різних департаментів підприємства. Незважаючи на молодий вік, вони є досвідченими працівниками, волонтерами, надійною підтримкою ЗСУ, тими, хто з перших днів війни допомагав місту вистояти, хто сьогодні приймає та підтримує вимушених переселенців, хто у вільний час ремонтує техніку, пече смаколики для військових, донатить, здає кров, оберігає, будує і розвивається сам та розвиває власне підприємство.
Каву люблю, але донати – краще
Десять років у шахті працює гірничий майстер підземної дільниці шахтоуправління гірничого департаменту Дмитро Чутілєв. Він з шахтарської родини, адже бабусі, дідусі, батьки Дмитра більшу частину свого професійного шляху віддали саме шахтарській професії. Сьогодні майстер опікується завантаженням та доставкою руди для металургів підприємства. 24 лютого 2022 року він теж був у зміні, коли почув про напад агресора.
«Спочатку відчував якийсь ступор, але майже одразу прийшло і бажання діяти, – говорить Дмитро Чутілєв. – Так, я сьогодні не зі зброєю в руках, мій блокпост знаходиться під землею. Але й просто сидіти та відпочивати після роботи я не хотів. Колеги та друзі йшли на передову, їм була потрібна підтримка тут. Почав працювати «зв’язківцем», тобто коли військові про щось питали, знаходив тих, хто міг допомогти їм у цьому, зв’язував їх, аби якнайшвидше допомога та підтримка надійшла бійцям. Коли точилися бої за звільнення Херсонщини, почали надходити багато поранених, потрібна була кров, я вирішив, що здаватиму її стільки, скільки зможу і буде потрібно. Вважаю, що нічого особливого не роблю, я такий, як усі. Люблю каву, але вирішив замість чашки кави її вартість щоразу донатити. Дрібниця, але як на це подивитися. Це моя допомога. Ми* разом насправді можемо багато. От в мене є друг блогер. Він на своє 27-річчя попросив усіх привітати його донатами, більшість з яких, до речі, були 27 гривень. І разом назбирали 300 тисяч гривень! Оце сила!»
Будую майбутнє своєї дитини
Майстер з ремонту устаткування цеху з ремонту металургійного устаткування № 4 Віктор Манькута свою кар’єру ремонтника розпочав не на нашому підприємстві, але мріяв працювати саме тут, на заводі. Розповідає, що після кожної зміни вирушав до відділу кадрів «АрселорМіттал Кривий Ріг» і запитував про можливість працевлаштуватися. Така наполегливість зрештою спрацювала, і ось він вже 12 років працює у нашому ремонтному цеху.
«Для мене завод завжди асоціювався зі стабільністю, надійністю, потужністю, – говорить Віктор. – Тут працюють класні люди. Мій колектив для мене став другою родиною. Саме наше єднання допомагає витримувати усі випробування. Я не на фронті, але не маю права залишатися пасивним. Що можна робити? Та дуже багато. Допомагай тим, хто поряд, хто потребує підтримки – це мій принцип. Зараз в країні війна, чимало людей (наприклад, мої однокурсники з Херсонської області) втратили свої домівки і все, що колись було їхнім життям. Я допомагав їм після окупації облаштуватися у нашому місті. Всією родиною ми збирали і збираємо необхідні речі для переселенців. А ще постійно допомагаємо дитячому будинку поряд з моїм домом. Туди ми відносимо речі, іграшки, дитяче харчування. Це ініціатива моєї дружини. В нас зростає син Матвійко, ми розуміємо, скільки потрібно дитині. Робити добрі справи може кожен. Головне – мати бажання. Своїми вчинками я будую майбутнє, в якому житиме моя дитина. А для дітей завжди хочеться кращого!»
Кров гірника – для захисника
Головний інженер кар’єру 2-біс Володимир Дорошенко виріс в родині гірників. Тому саме гірничі професії він вважав найкращими для справжнього чоловіка. Тож його вибір був очевидним. Володимир каже, що ніколи про це не шкодував. Для нього гірники – це сильні міцні та загартовані люди. Зараз цю міцність випробовує війна. Серед колег Володимира є чимало тих, хто на передовій відстоює незалежність нашої країни.
«Я пишаюся нашою молоддю, своїми колегами у лавах ЗСУ і впевнений, що й у тилу нам розслаблятися не можна, – розповідає гірник. – Коли дізнався, що розпочалася війна, було спочатку відчуття розгубленості. Як це може бути? Але розпач швидко минув. Ми разом з сусідами облаштували місце укриття в будинку, почали активно донатити, збирали речі, їжу для переселенців, відправляли посилки захисникам. Мене тоді одразу вразила згуртованість наших людей. А наша молодь! Я навіть не очікував, що ми всі так зреагуємо – зберемося і почнемо діяти. Допомога може бути різною, не важливий її розмір, бо море теж складається з краплин. Ще до війни я на прохання рідних та знайомих здавав кров. З початком бойових дій почали надходити поранені, зросла потреба у крові. Я молода та здорова людина, тож можу бути донором. Я вірю, що моя кров врятує життя комусь з наших захисників, тому кожні 60 днів (як це дозволяють медичні норми) здаю кров. До цього долучилася і моя дружина. Тепер кров ми «донатимо» всією родиною. Знаєте, що мене радує? Коли приходимо здавати кров, то на станції переливання крові завжди дуже багато людей! І серед них багато молоді. Це надихає, дає віру і впевненість, що з такими людьми нашу країну ніколи не здолати. Ми переможемо!»
* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України