Працівники коксового цеху у тандемі з ремонтним персоналом спеціалізованого ремонтного цеху коксохімічного виробництва замінили ділянку водоводу вежі гасіння коксових батарей №№ 5, 6.
Виробництво коксу неможливе без етапу його гасіння у спеціалізованій вежі. Кокс видають із коксової печі з температурою приблизно 950-1000˚С. Його приймають у вагон гасіння, який транспортують до місця охолодження коксу до 180-250˚С. Зниження градуса відбувається у вежі гасіння. Розпечений кокс заливається водою, вагон відстоюється під вежею гасіння для стоку зайвої води, а водяна пара видаляється через витяжну трубу в атмосферу. Після цього охолоджений кокс висипають на рампу.
Без води приборкати гарячу вдачу коксу неможливо. До вежі гасіння вода, наче кров до серця людини, потрапляє «судинами» водоводу. Агресивне середовище (водоводом йде фенольна вода, яка до того ж містить вкраплення часток коксу через циклічність процесу водозабезпечення) та інтенсивність використання водоводу почали позначатися на його стані. На певних ділянках фіксувалися мікротріщини, внутрішні стирання труби. Це фіксувалося й під час контрольної товщинометрії труби. Тож аби не допустити аварійної ситуації та зупинки виробництва коксу, було вирішено замінити ділянку водоводу, яка веде від насосної до вежі гасіння.
«Замінити цю ділянку протяжністю 27 метрів було непросто, адже робити це ми могли лише під час збільшених технологічних зупинок, які тривали по 6 годин, – розповідає заступник начальника коксового цеху № 1 КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний. – Усі роботи ми провели у три етапи. По-перше, замінили ділянку водоводу на виході з насосної. Тут довелося нам помізкувати, адже на цій ділянці кілька вигинів труби і ми її збирали, наче складний пазл, навіть коліна спеціально виготовляли, аби все з’єднати з хірургічною точністю. Сюрпризів додала і остання третя 12-метрова ділянка. Хоча там труба й була рівною, але чимала вага та її розміри вимагали під час установки допомоги крану Liebherr. Місце розташування водоводу таке, що під’їхати до цієї зони він не міг, тож працював на певній відстані, ми навіть додатково залучили сигнальників, які вказували, куди треба повертати руку крана. І це була по-справжньому командна робота. Слова вдячності за злагоджену та професійну роботу хочу сказати усім працівникам КЦ та СРЦ, особливо бригаді майстра Юрія Кабаєва, заступнику начальника СРЦ Сергію Руденку та майстру КЦ Віталію Гуменюку. Впевнений, що наразі за цю ділянку водоводу ми не згадуватимемо декілька років, хоча її стан завжди під нашим контролем, адже судини мають бути в порядку!»
