В цих картинах – безмежна любов, сила жити та рухатися далі. У Кривому Розі завершився благодійний арт-терапевтичний проєкт «Жива», в якому взяли участь дружини загиблих захисників-працівників нашого підприємства. Проєкт відбувся за підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізької художньої школи № 1.
Чи не щодня Україна проводжає в останню путь героїв, які віддали своє життя за свою країну та за свої родини. Їхні рідні, близькі, побратими гостро переживають цю втрату. «Іноді жити не хочеться, а якось треба», – кажуть дружини загиблих. Всеукраїнський проєкт «Жива» є одним із способів полегшити цей біль – через творчість допомогти дружинам полеглих прожити горе втрати найрідніших людей.
«Якщо я зараз почну розповідати, то обов’язково буду плакати. Дуже важко, душа болить, – попередила на початку розмови Наталія Бєлікова, дружина загиблого героя Олексія Бєлікова, який працював оператором посту керування станом гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мій Олексій навіть зараз завжди поряд та з небес оберігає нашу родину. На моїй картині він, наче вовк, який здавна в українців уособлює силу духа, хоробрість, мужність. А дівчина поряд із ним – то я. Ми з донькою і зараз відчуваємо незриму присутність чоловіка, тому я і намалювала цей сюжет».
Вперше на захист України Олексій Бєліков став у 2014 році. Він проривався з Іловайського та Дебальцівського котлів, був поранений. У 2018 році Олексій знову став до лав ЗСУ – у якості розвідника він захищав Донеччину.
Смертельне поранення молодший сержант Олексій Бєліков отримав від атаки дрона, коли повертався після виконання бойового завдання. На жаль, врятувати героя не вдалося – він помер 10 червня 2023 року. У нього залишилися дружина Наталія Белікова, яка працює лаборантом на теплоелектроцентралі № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг», та семирічна донька Катерина. Як каже Наталія, донька дуже пишається батьком, та й зовні вона на нього дуже схожа. А ще донька любить свого песика, якого їй на день народження подарував батько.
«Я не одразу погодилась взяти участь у проєкті «Жива». Були певні сумніви, я вагалася, чи витримаю морально та чи зможу взагалі щось намалювати, адже я ніколи в житті не брала до рук пензля, – продовжує Наталія. – Як бачите, змогла (усміхається). Проєкт «Жива» став для мене можливістю проявити себе, спробувати зробити те, що я ніколи не робила. А ще робота над картиною якось заспокоїла мене, зняла той душевний біль, який добре відомий людям, які втратили своїх найрідніших людей».
Разом з Наталією Бєліковою учасницями проєкту «Жива» стали Світлана Авраменко, Тетяна Гора, Ірина Топальцева, Тетяна Корольова, Вікторія Стельмах, Яна Волошина, Людмила Машненко. Над створенням картин жінки працювали протягом тижня. Їм у цьому допомагали професійні художники.
«Працювати з жінками одночасно було і легко, і складно. По-перше, вони не художники, тож доводилося пояснювати, як потрібно малювати, як користуватися акриловими фарбами, промальовувати деталі тощо. З іншого боку, ця робота захопила жінок та згуртувала. Учасниці проєкту кажуть, що вони сталі сильнішими та водночас спокійнішими, тому що вони виплеснули на полотно свої емоції та почуття», – поділилася враженнями від роботи з жінками Оксана Поліщук, директорка художньої школи № 1.
«Разом із чоловіком ми дуже любили подорожувати. Це так захопливо: відкривати для себе різні куточки України, знайомитися з особливостями культури її регіонів. У наших планах було поїхати за кордон, подивитися, як там живуть люди, помилуватися архітектурними пам’ятками, опинитися серед екзотичної природи. Мій малюнок – слон – це наче часточка втілення нашої мрії про подорож разом, яка вже, на жаль, не стане реальністю, – сказала Тетяна Корольова, дружина загиблого воїна Анатолія Корольова, який понад 20 років працював газівником в ремонтно-механічному цеху № 1 Ливарно-механічного заводу.
До лав ЗСУ Анатолія мобілізували у перші дні повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. Спочатку у складі ТРО він боронив рідний Кривий Ріг, а потів з побратимами з «Холодного яру» захищав Харківщину. 27 червня мужнє серце героя перестало битися, він загинув на полі бою в Ізюмському районі. «Коли я працювала над картиною, я намагалася забути про все, що сталося, та думала тільки про хороше. А ще я зрозуміла, що можу творити, адже до цієї миті я ніколи не малювала, – продовжила Тетяна Корольова. – У мого чоловіка була унікальна риса – він завжди допомагав людям. Я дуже часто від нього чула усім знайомий вислів «хто, як не я». Коли Анатолія призвали до ЗСУ, він не вагаючись пішов на захист рідної країни. Коли чоловіка не стало, то завод, колеги мого чоловіка першими прийшли мені на допомогу. Повірте, така підтримка неоціненна! Вона надихає, дає сили жити – заради наших двох дітей, майбутнього країни. Мій син зараз теж військовий. Батько для нього є прикладом мужності, син пишається ним. Я дякую організаторам проєкту за унікальну можливість забути про чорні дні, які ми пережили, та у цих картинах зберегти світлу пам’ять про наших героїв-чоловіків та дружин, братів та сестер, синів та дочок».
Фото Андрія Онищенка та Карини Дядюри
