Категорії
Новини

Проєкт «Жива»: У картинах – душа та частинка серця

В цих картинах – безмежна любов, сила жити та рухатися далі. У Кривому Розі завершився благодійний арт-терапевтичний проєкт «Жива», в якому взяли участь дружини загиблих захисників-працівників нашого підприємства. Проєкт відбувся за підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізької художньої школи № 1.

Чи не щодня Україна проводжає в останню путь героїв, які віддали своє життя за свою країну та за свої родини. Їхні рідні, близькі, побратими гостро переживають цю втрату. «Іноді жити не хочеться, а якось треба», – кажуть дружини загиблих. Всеукраїнський проєкт «Жива» є одним із способів полегшити цей біль – через творчість допомогти дружинам полеглих прожити горе втрати найрідніших людей.

«Якщо я зараз почну розповідати, то обов’язково буду плакати. Дуже важко, душа болить, – попередила на початку розмови Наталія Бєлікова, дружина загиблого героя Олексія Бєлікова, який працював оператором посту керування станом гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мій Олексій навіть зараз завжди поряд та з небес оберігає нашу родину. На моїй картині він, наче вовк, який здавна в українців уособлює силу духа, хоробрість, мужність. А дівчина поряд із ним – то я. Ми з донькою і зараз відчуваємо незриму присутність чоловіка, тому я і намалювала цей сюжет».

Наталія Бєлікова

Вперше на захист України Олексій Бєліков став у 2014 році. Він проривався з Іловайського та Дебальцівського котлів, був поранений. У 2018 році Олексій знову став до лав ЗСУ – у якості розвідника він захищав Донеччину.

Фото з архіву родини Бєлікових

Смертельне поранення молодший сержант Олексій Бєліков отримав від атаки дрона, коли повертався після виконання бойового завдання. На жаль, врятувати героя не вдалося – він помер 10 червня 2023 року. У нього залишилися дружина Наталія Белікова, яка працює лаборантом на теплоелектроцентралі № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг», та семирічна донька Катерина. Як каже Наталія, донька дуже пишається батьком, та й зовні вона на нього дуже схожа. А ще донька любить свого песика, якого їй на день народження подарував батько.

«Я не одразу погодилась взяти участь у проєкті «Жива». Були певні сумніви, я вагалася, чи витримаю морально та чи зможу взагалі щось намалювати, адже я ніколи в житті не брала до рук пензля, – продовжує Наталія. – Як бачите, змогла (усміхається). Проєкт «Жива» став для мене можливістю проявити себе, спробувати зробити те, що я ніколи не робила. А ще робота над картиною якось заспокоїла мене, зняла той душевний біль, який добре відомий людям, які втратили своїх найрідніших людей».

Разом з Наталією Бєліковою учасницями проєкту «Жива» стали Світлана Авраменко, Тетяна Гора, Ірина Топальцева, Тетяна Корольова,  Вікторія Стельмах, Яна Волошина, Людмила Машненко. Над створенням картин жінки працювали протягом тижня. Їм у цьому допомагали професійні художники.

«Працювати з жінками одночасно було і легко, і складно. По-перше, вони не художники, тож доводилося пояснювати, як потрібно малювати, як користуватися акриловими фарбами, промальовувати деталі тощо. З іншого боку, ця робота захопила жінок та згуртувала. Учасниці проєкту кажуть, що вони сталі сильнішими та водночас спокійнішими, тому що вони виплеснули на полотно свої емоції та почуття», – поділилася враженнями від роботи з жінками Оксана Поліщук, директорка художньої школи № 1

«Разом із чоловіком ми дуже любили подорожувати. Це так захопливо: відкривати для себе різні куточки України, знайомитися з особливостями культури її регіонів. У наших планах було поїхати за кордон, подивитися, як там живуть люди, помилуватися архітектурними пам’ятками, опинитися серед екзотичної природи. Мій малюнок – слон – це наче часточка втілення нашої мрії про подорож разом, яка вже, на жаль, не стане реальністю, – сказала Тетяна Корольова, дружина загиблого воїна Анатолія Корольова, який понад 20 років працював газівником в ремонтно-механічному  цеху № 1 Ливарно-механічного заводу.

Тетяна Корольова

До лав ЗСУ Анатолія мобілізували у перші дні повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. Спочатку у складі ТРО він боронив рідний Кривий Ріг, а потів з побратимами з «Холодного яру» захищав Харківщину. 27 червня мужнє серце героя перестало битися, він загинув на полі бою в Ізюмському районі. «Коли я працювала над картиною, я намагалася забути про все, що сталося, та думала тільки про хороше. А ще я зрозуміла, що можу творити, адже до цієї миті я ніколи не малювала, – продовжила Тетяна Корольова. – У мого чоловіка була унікальна риса – він завжди допомагав людям. Я дуже часто від нього чула усім знайомий вислів «хто, як не я». Коли Анатолія призвали до ЗСУ, він не вагаючись пішов на захист рідної країни. Коли чоловіка не стало, то завод, колеги мого чоловіка першими прийшли мені на допомогу. Повірте, така підтримка неоціненна! Вона надихає, дає сили жити – заради наших двох дітей, майбутнього країни. Мій син зараз теж військовий. Батько для нього є прикладом мужності, син пишається ним. Я дякую організаторам проєкту за унікальну можливість забути про чорні дні, які ми пережили, та у цих картинах зберегти світлу пам’ять про наших героїв-чоловіків та дружин, братів та сестер, синів та дочок».

Фото Андрія Онищенка та Карини Дядюри

Категорії
Uncategorized Новини

У Варшаві прогулялися… Кривим Рогом

У польській столиці 10 та 11 грудня відбулась ознайомча віртуальна прогулянка під назвою «Шлях руди». Її учасниками стали мешканці Варшави та українські родини, яких Польща прихистила під час війни. Таким чином учасники прогулянки дізналися про унікальність Кривбасу та надихнулися красою виробництва нашого підприємства.

Ініціювали та провели захід 39.9gallery за сприяння Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski в рамках проєкту «Український Транслокальний Мистецький Кооператив». У цьому проєкті взяла участь і наша колега – фахівчиня департаменту з соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг» Марія Головань.

Металургія очима митців

Великий стадіон посеред Варшави і його будівлі можна спробувати порівняти з велетенськими металургійними агрегатами «АрселорМіттал Кривий Ріг». Підземний перехід – уособлення шахт чи кар’єрів, де видобувають руду. Алеї парку – промислові процеси, а ставок – символ зелених технологій та відродження природи. Усі ці польські локації стали чудовими майданчиками для віртуальної прогулянки Кривим Рогом та підрозділами нашого підприємства. Екскурсію усіма етапами виробництва – від руди до металу – провели Марія Головань та українська художниця Марина Довганич.

Марина Довганич з картою-шляхом руди

Акція має свою передісторію. Все почалося кілька років тому, коли в рамках мистецького проєкту RUDA project, створеного 39.9gallery спільно з GREY club house та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», наше місто та підприємство відвідали українські митці та мисткині з різних куточків України. Вони подивились на промислові об’єкти, діючі та затоплені кар’єри, оглядові майданчики кар’єрів, історичні вулиці Кривого Рогу. І все це заради вивчення та осмислення контексту одного з найбільших промислових міст України, яке має свою унікальну історію, культуру та великий потенціал розвитку.

«З того часу ми були на постійному зв’язку з учасниками цього проєкту Катериною Левченко та Мариною Довганич, яка є ще й авторкою мультфільмів про металургію та виробничі професії, – говорить Марія Головань. – Митці захоплюються нашим виробництвом, техногенними особливостями Кривбасу, працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг», які керують великими агрегатами та вміло вправляються  з величезними температурами під час народження чавуну, сталі, прокату. Проєкт дав нове натхнення для їхньої творчості. Саме тому митці й ініціювали інформаційно-мистецько-індустріальну прогулянку «Шлях руди». Мені ж важливо було привернути увагу людей до необхідності післявоєнної відбудови та розвитку України, показати аудиторії важливість та різноманіття виробничих професій в цьому процесі, показати молоді, де вони можуть відкрити та розвинути свої здібності, зробити кар’єру».

Під час екскурсії

Інформацію про віртуальну прогулянку Кривбасом у Варшаві оголосили заздалегідь, тож охочих познайомитися з нашими містом було чимало. 

Спростували стереотипи про Кривбас

Щоб людям було зручніше уявляти усі процеси перетворення руди на метал, Марія Головань взяла з собою фотокартки з металургійними об’єктами, продукцією підприємства, історичними пам’ятками Кривого Рогу. А Марина Довганич принесла мапу власного виробництва, своє творче бачення шляху руди до готової продукції. Її, до речі, вона створила на підставі вражень від перебування у Кривому Розі.

Марина Довганич розповіла: «Побачивши Кривий Ріг власними очима, відчувши його, я зрозуміла, що він геть не відповідає стереотипам про сіру монотонність промислових міст України. Унікальна атмосфера Кривого Рогу надихнула мене на створення багатьох творчих робіт. Я прагну повертатися туди за натхненням, а зараз радію можливості познайомити людей із цим яскравим містом в безпечних умовах Варшави, поки сам Кривий Ріг перебуває під загрозою російських обстрілів».

Марія Головань з фотографіями металургійного процесу

«Металургія – це теж мистецтво, – продовжує Марія Головань. – Митцями є наші працівники, які завдяки знанням, навичкам та сучасним технологіям перетворюють руду на метал та готову продукцію. Цією прогулянкою всіма ланками виробництва, по історичних та промислових місцях Кривого Рогу ми зацікавили людей нашим містом, нашою справою. Люди дивувалися, багато розпитували про Кривбас, про особливості металургійної справи. А це означає, що завдяки цьому заходу, художникам та фахівцям-металургам наші міста та люди стали ще ближчими один до одного».