Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка
9 травня о 17:00 раді бачити глядача на виставі «Сорочинський ярмарок». Це вистава за мотивами музичної комедії за повістю М. Гоголя. Ви зануритеся у світ народних пісень, танців, надзвичайних пригод та містики. Ви опинитеся у самісінькому центрі галасливого і колоритного дійства та стежитимете за долями головних героїв, які вміють кохати, дружити, співчувати, бути щирими й жити з відкритим серцем.
10 травня об 11:00 на маленького глядача чекає вистава-казка «Корабель казок».
10 травня о 17:00 пропонуємо глядачу виставу «Fata Morgana». Кожен митець мріє про визнання, успіх, славу і готовий шукати досягнення заповітної мети хоч на краю світу. Але оплески, квіти, зрештою, успіх і слава – що це насправді: нагорода за талант, багаторічну наполегливу віддану працю і вірність «своєму» глядачеві чи лише швидкоплинна зваблива, зрадлива примара – Fata Morgana, у гонитві за якою може трапитися будь-що?
Екскурсії
Криворізьке бюро подорожей та екскурсій
9 травня запрошуємо на екскурсію «Хутір Надія + Тюльпановий рай». Спочатку ми їдемо на Хутір Надія — там неймовірна енергетика, столітні дуби та затишок. А потім поринаємо в «море» тюльпанів у Дендропарку. Це ідеальний мікс історії та весняної естетики. Реєстрація: 0981067279 (Viber, Telegram), 0993685133.
10 травня пропонуємо екскурсію «Кропивницький + Тюльпани». Прогуляємося старовинними вуличками Кропивницького, роздивимося вишукану архітектуру, а другу половину дня проведемо серед мільйонів квітів у парку. Реєстрація: 0981067279 (Viber, Telegram), 0993685133.
10 травня чекаємо на екскурсії до Давидівського парку. Цей парк у Веселих Боковеньках — місце, де можна відчути тишу, красу й справжній релакс. Виїзд: 95-й квартал у бік пл. Визволення о 09:00. Реєстрація: 0981067279 (Viber, Telegram), 0993685133.
Вони зголодніли та вийшли на полювання. Мова про кліщів, цих маленьких, але дуже небезпечних павукоподібних тварин, які харчуються кров’ю людей та тварин і є розповсюджувачами низки небезпечних хвороб. Про те, коли кліщі найбільш активні та як убезпечити себе від них, розповідає начальниця медичного центру «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталія Гардань.
Пригріло сонечко, ви гуляєте на подвір’ї, ходите парком, виїхали за місто або пораєтесь на дачі. Око радує свіжа зелена трава та перші весняні квіти. Ви походили по цій траві, провели руками по квітучих чагарниках, зробили запашний букет, принесли додому. Знімаєте одяг і… бачите маленьку цятку. Це кліщ, який міцно вчепився у вашу шкіру. Звідки? Для них же ще рано, бо й тепла особливого не було.
«Останніми роками кліщі прокидаються, коли температура на вулиці досягає лише п’яти градусів тепла. Тож кліщі зараз вже дуже активні, а сезон полювання вони продовжуватимуть до наступних холодів, аж до листопада. А це значить, що нам треба бути обережними не лише у травневі свята, а маже цілий рік, – говорить Наталія Гардань. – Щороку з укусами кліщів до закладів охорони здоров’я України звертаються близько 20 тисяч людей. А звертатися треба обов’язково, адже кліщі несуть за собою бореліоз, ерліхіоз, анаплазмос, туляремі, енцефаліт – все це назви дуже небезпечних хвороб».
Маленькі вампіри живуть поряд з нами. Вони сидять на кінчиках нестриженої трави або кущах, полюбляють бути у тіні. Виставивши передні лапки вони чекають на теплокровну істоту, і варто вам зачепити рослину, миттєво чіпляються за одяг, щоб з нього потрапити на тіло. На цей шлях їм потрібно не менше 30 хвилин. Ось чому лікарі радять надягати на прогулянку одяг, бажано ще й світлий, щоб кліщів було видно одразу. Крім того, одежа ще й має бути з комірцем та рукавами з манжетами. А брюки – щільно заправлені у чоботи або шкарпетки. На голову бажано надіти кепку, капюшон або косинку. Все це – додаткові бар’єри на шляху кліща. Дома треба ретельно перевірити одяг, бо кліщі є чемпіонами гри у схованку.
А щоб захист був якіснішим, варто ще й побризкатися дієвим засобом-репелентом. Тут вам допоможуть спеціальні хімічні аерозолі, які є у аптеках. Про екологічні засоби у цьому випадку забудьте, адже ефірні олії, наприклад, евкаліпту, м’яти або гвоздики, які з успіхом відлякують мух та комарів, проти голодних кліщів безсилі.
people looking at wood tick embedded in human skin
«Варто пам’ятати, що на тілі людини кліщ може триматися протягом 12 діб, – продовжує Наталія Гардань. – А якщо він вас вже укусив, на цьому місці з’являються свербіж, почервоніння, припухлість. А кліщ від вашої крові збільшується в розмірах. В таких випадках до лікаря звертатися треба обов’язково! Кліща можна видалити і самостійно. Обгорніть пальці марлевою серветкою та витягайте непроханого гостя пінцетом або петлею з нитки. Кліща важливо видалити повністю, разом з хоботком. Тому витягайте його повільно, без ривків. Ранку змастіть антисептиком. Навіть якщо ви видалили кліща, похід до лікаря не варто відкладати. А щоб не йти до нього з пустими руками, візьміть кліща з собою за компанію, для лабораторних аналізів. Для цього помістіть кліща у якусь чисту посудину. А постраждалому треба буде здати кров на аналіз та пройти курс лікування, який призначить лікар.
Одного разу його запросили на фотосесію. Він – не фотомодель, не актор, не політик. Валерій Кантицький – бригадир слюсарів-ремонтників ремонтного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він та ще десятеро колег з різних підрозділів ГД були визнані найкращими працівниками департаменту. Вони отримали звання «Людина року ГД». Зараз їхні портрети прикрашають «Алею слави», що біля центрального КПП департаменту.
А почалося все з велосипеда. Валерій виріс у селі Свистуново неподалік від Кривого Рогу. У нього був велосипед, що інколи ламався, а ніякого сервісу з ремонту техніки у селі не було. Хочеш кататися – ремонтуй. То були його перші ремонти.
«А після восьмого класу я пішов працювати у колгосп, – згадує Валерій. – Керував трактором, потім комбайном. Ремонтників було небагато, тож техніку в основному ремонтували самотужки. Практично, ми були трактористами чи комбайнерами, а одночасно – слюсарями-ремонтниками. Тож руку на слюсарній справі я набив. А коли у дев’яності господарство розпалося, зарплату платити перестали, то гостро стало питання – де брати гроші, як годувати дітей? Багато односельців, як і зараз, працювали на НКГЗК (нині ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг» –авт.), і я вирішив спробувати. Мав велике бажання, тож робота знайшлася».
Валерій влаштувався до наплавочного відділення ремонтного цеху. Хоча він був слюсарем-ремонтником, але робота виявилася доволі відмінною від класичної слюсарної справи. Тож Кантицькому довелося багато чого навчитися, але трансформація не була для нього дуже важкою.
«Від роботи я ніколи не тікав, від навчання також, тож опанував нові операції досить швидко. Чого не розумів, звертався до колег, ніхто не відмовляв у допомозі. До речі – ця чудова традиція працювати й спілкуватися разом, командою, збереглася донині. І це чудово! Мені дуже приємно було отримати звання «Людина року», нагороду з рук нашого директора Володимира Теслюка. І хочу сказати відверто – це нагорода всіх, хто працює поруч: Дмитра Щербакова, Віталія Богданова, Сергія Ануфрієва, Станіслава Глушка, який прийшов нещодавно, але швидко вписався у колектив, наших колег, які зараз захищають країну. Дякую вам усім!»
Добуток, дроблення, збагачення, транспортування залізної руди неможливе без потужної гірничої техніки. Техніка не може без ремонтів, і дуже багато деталей, вузлів, що є складовими тієї техніки, проходять через руки Валерія та його колег.
«Поверхні багатьох складових млинів, дробарок конвеєрів тощо наплавляються спеціальним матеріалом – бабітом. Це допомагає кращому ковзанню під час обертання, подовжує терміни роботи механізмів. Наплавка бабітом – це одне з основних наших завдань. Конічні втулки, сферичні п’ятники, ексцентрики, кільця, корпуси – їхні поверхні мають бути наплавленими. Ще одна важлива операція, без якої неможливо собі уявити ремонти багатьох важливих вузлів, наприклад, тих, де є вали або ланцюгова передача – це розпресовування-запресовування. Багато деталей з’єднуються між собою запресовкою, під тиском, під час ремонтів їх треба роз’єднати, а потім з’єднати. Кілька років тому нам придбали потужний прес, завдяки якому ці операції стали безпечнішими й легшими. У нас хороші керівники, які прислухаються, допомагають покращувати умови праці. Серед них – майстер дільниці з ремонту і виготовленню виробівМаксим Соколовський, заступник начальника РЦ Сергій Бодруг та начальник цеху Ігор Малий».
Загальний стаж Валерія складає аж 46 років, 26 з яких він віддав нашому підприємству, відділенню наплавки РЦ. Вже шість років як він пенсіонер, але продовжує сумлінно працювати, та ділитися досвідом.
«Буду працювати, поки не виженуть, – жартує Валерій. – А якщо серйозно, то здоров’я поки є, енергія також, відчуваю себе саме там, де й маю бути. Працюватиму, поки зможу бути корисним. Люблю своє відділення, свою роботу. Вона нелегка, а коли щось не виходить, то ще й нервова. Але у мене є секрет перезавантаження. Вдома після зміни перевдягаюся, і мерщій на город, або у садок. Як же приємно мати свої яблука, персики чи черешні! А догляд за рослинами, та ще й на свіжому повітрі, знімає будь-який стрес та заряджає енергією».
Останні події з вимкненням Ілоном Маском терміналів Starlinkта наслідками цього для окупаційної армії ще раз довели величезну роль надійного та якісного зв’язку в сучасному світі. І це стосується не лише військової сфери, а багатьох інших напрямків, серед яких – виробництво. Як приклад – використання нових рацій працівниками шихтового відділення конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як розповів виконувач обов’язків майстра шихтового відділення конвертерного цеху Олександр Сколков, працівники відділення координують рух залізничного транспорту територією цеху. «Для доставки у відділення конвертерів брухту, феросплавів, вапна та інших сипучих матеріалів, без яких неможлива виплавка сталі, цехом прокладені залізничні колії, – пояснює Олександр Сколков. – Коліями рухаються залізничні состави, які підвозять в цех необхідні сталеплавам компоненти. Маневри поїздів доволі складні, адже простір обмежений, кількість колій також, а поруч тривають виробничі процеси, працюють люди. Наші працівники взаємодіють з машиністами локомотивів, допомагаючи виконати маневри без зайвих витрат часу, а головне – безпечно для людей».
Шихтувальник магнітних матеріалів Валерій Худа супроводжує перевезення вантажів конвертерним цехом, виставляє вагони для розвантаження на майданчики. «Зазвичай я рухаюся у хвості поїзда. Це дозволяє мені контролювати зони позаду, тоді як машиніст бачить все попереду, – розповідає Валерій Худа. – Тобто, ми доповнюємо одне одного. Я координую рух залізничного транспорту, а також спостерігаю за тим, щоб у зоні руху не було людей, щоб не проводилися роботи. Якщо бачу небезпеку, то даю машиністу сигнал зупинитися. Для цього всього необхідний надійний зв’язок. Звичайно ж, рація – це набагато краще, ніж подавати сигнали прапорцями чи ліхтариком».
З працівників, які вже мали нагоду оцінити роботу нових рацій – бригадир шихтового двору Володимир Філевський: «Начальник зміни дає нам заявки по плавках, і ми спілкуємося по рації з поїзним диспетчером (черговим), вирішуємо: що подати, що на розвантаження, що на роздачу. І зв’язок, без перебільшення, запорука чіткого та безпечного руху залізничного транспорту на території цеху. Нові рації якраз і забезпечують такий зв’язок. Бо зв’язок за допомогою «мобілок» – не варіант. Мобільними телефонами на виробництві користуватися не можна, щоб не відволікатися, бо можна наробити горя. Та рації й краще. Їхня перевага – це швидкість. Натиснув кнопку, і за мить тебе вже чують. Ще одна перевага – надійність. На них не впливають збої у роботі операторів чи інші негаразди. Зараз кожен має свою робочу рацію, і це чудово. Бо коли рації були на тепловозах, одна на кількох, то порядку не було – то кнопку заклинило, то батарейка коцнута, то ще щось. Ну знаєте як воно, коли багато господарів, а справжнього й немає. Ось вона у мене, постійно заряджена і готова виручити будь-якої миті. Ми вдячні за таке придбання! Надійний зв’язок – це зручність та безпека».
Про життя й роботу, сповнених романтики і разом з тим повних небезпек заслужений полярник України,почесний громадянин Кривого Рогу та Києва Микола Маковій розповідав на зустрічі з працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг» та їхніми родинами у музеї історії нашого підприємства.
Відвідувачі цього музею завжди з цікавістю та надовго зупиняються біля стенда з артефактами, фотокартками та особистими речами з антарктичних експедицій Миколи Маковія. А кожна зустріч полярника зі слухачами завжди стає справжньою подією!
Так було і цього разу. Про своє життя та роботу на українській станції «Академік Вернадський», яка знаходиться на відстані 15 150 км від Кривого Рогу, серед снігу та пінгвінів, Микола Іванович розповідав своїм колегам, адже свій антарктичний шлях він розпочинав саме з нашого підприємства, де п’ятнадцять років працював машиністом тепловозу в залізничному цеху № 2.
«Кожного разу, коли я буваю в «АрелорМіттал Кривий Ріг», моє серце б’ється частіше, я наче додому приходжу. Тут пройшло моє професійне становлення, тут я у прямому сенсі отримав путівку у життя, сповнене пригодами та подіями», – поділився враженнями Микола Маковій.
Антарктида була відкрита 27 січня 1820 року. Ця територія не належить жодній державі, а серед її мешканців лише полярники – це вчені та фахівці, які здійснюють життєзабезпечення на цьому суворому континенті. Микола Іванович є чемпіоном із кількості експедицій в Антарктиду, адже ставав їх учасником аж 15 разів. Працював техніком-механіком загону санно-гусеничних машин, інженером транспортного загону, інженером з життєзабезпечення станції, керівником арктичних експедицій. Він чотири рази перетинав Південний полюс, найхолоднішу точку планети, де морозна температура сягає мінус 86 градусів за Цельсієм, і навіть нижче.
Побував Микола Маковій і на Північному полюсі, де представляв Україну в експедиції, пересвяченій 75-річчю відкриття групою Івана Папаніна першої науково-дослідної станції на крижині, що дрейфує. Мандрівник двічі підкоряв Гімалаї, де на одній з верхівок гірського масиву Анапурні підняв прапор «АрселорМіттал».
«Про суворість холодного краю та його красу, про унікальний тваринний світ Антарктиди та про людей, які працюють там я й розповідаю дорослим та дітям. Я вважаю, що зараз такі зустрічі особливо потрібні, вони дозволяють людям отримати позитивних емоцій і хоча б трохи відволіктися від війни та всього, що з нею пов’язано, – говорить Микола Маковій. – У своїх розповідях я запрошую глядачів помандрувати. Можливо комусь з них пощастить поїхати до Антарктиди як туристу, або навіть у якості працівника-полярника. Я пам’ятаю свій перший приїзд туди. Пурга, нічого не видно, холодно. Тоді я подумав, куди мене занесло, як же тут буду працювати? Та згодом я полюбив цей край, адже побачив усю його красу».
Під час зустрічі люди цікавились умовами, в яких живуть полярники, хотіли дізнатися, як вони почуваються під час так званої річної доби, коли одне півріччя день, а друге – ніч. Люди розпитували про побут полярників, їхні будні та свята.
Не обійшлося і без питань про пінгвінів. В Антарктиді їх чотири види: Імператорський, Аделі, Антарктичний та Субантарктичний пінгвіни. Вони ідеально пристосувалися до життя в суворих умовах, а деякі зовсім не бояться людей.
Були питання і про подолання протоки Дрейка – найбільш штормового місця Землі, так званого морського Евересту на шляху до Антарктиди. Раніше вважалося, що людина, яка хоч раз пройшла нею, має право проколоти вухо, надіти срібну сережку, а у барі безплатно випити пива. Микола Маковій проходив цю протоку 22 рази. Але вуха він не проколював.
«Мені до вподоби стала розповідь Миколи Івановича про перетин Південного полюсу, про те, як він з іншими спеціалістами врятували судно від пробоїни.
Я зрозумів, що не треба пасувати перед труднощами та опускати руки, просто треба вчитися їх долати, – говорить учень гімназії № 130 Вадим Урощинський. – Дуже цікаво було слухати про тварин, птахів, риб Антарктиди. Хочеться дізнатися про них ще більше, адже я планую стати ветеринаром».
«Я завжди хотів почути розповіді Миколи Маковія, і нарешті мені пощастило, на захід я прийшов разом з донькою Вікторією, – ділиться враженнями Віктор Конохов, електрогазозварник прокатного цеху № 3. – Найбільше мені сподобалися розповіді про пінгвінів, про їхнє життя, дитячі садочки тощо. Цікаво було слухати про техніку, яка працює за дуже низьких температур, та про традиції полярників. Більше б таких цікавих зустрічей!».
Ми продовжуємо розповіді про допомогу нашого підприємства місцевим громадам за період 20-річної роботи компанії «АрселорМіттал» в Україні.
Кінець 2022 року. Похмурий дощовий ранок. Село Миролюбівка Криворізького району. Ґрунтовою дорогою по вулиці з богемною назвою Театральна намагаються пересуватися кілька мешканців села. Дорога, яка й у суху погоду не дуже, з вибоїнами до 40 см завглибшки, перетворилася на суцільне місиво, і для пішоходів стала майже непрохідною. Автомобілістам годі й виїжджати – не кожен позашляховик прорветься. А кілометр нової асфальтованої дороги коштує мільйони гривень. Звичайно ж, таких коштів у громади немає. На допомогу миролюбівцям прийшли гірники «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Роботи почалися у 2023 році. Загуркотіла важка гірнича техніка – бульдозери, грейдери тощо. Почалося будівництво дороги зі щебню. Не асфальт, звичайно, але ж і не ґрунтовка – рівна дорога без бруду та вибоїн. Вантажівки повезли щебінь. За словами менеджера з відкритого видобутку ГД Володимира Мороза, на будівництво дороги довжиною 750 метрів було завезено близько 800 тонн цього будівельного матеріалу. Зазвичай, гучний гуркіт техніки на вулицях міст чи сіл дратує їх мешканців, а от цей гуркіт для жителів Театральної лунав, як приємна музика. Невдовзі можна буде за будь-якої погоди дістатися центру села чи у гості до кумів сходити-поїхати.
У гірників давні дружні стосунки з Гречаноподівською сільською громадою. Гірники зробили дорогу якісно, як для себе. А разом з Театральною також виконали підсипання та впорядкування ділянок шляхів на вулиці Новій та у провулку Робітничому. Якщо взяти до уваги, що практично кожен з близько 600 мешканців Миролюбівки хоча б раз у житті користувався якоюсь з відремонтованих ділянок, то гірники зробили корисну справу для всіх миролюбівців та їхніх гостей.
«Близько десяти діб кипіла робота, – згадує Володимир Мороз. – Завозили щебінь, висипали, рівняли грейдером. Спрацювали швидко та якісно. Робити людям добро надзвичайно приємно».
І цим добро не обмежилося. Силами нашого ГД були підсипані ями-вибоїни на чималенькій ділянці шляху, яким жителі сіл Гречані Поди, Свистунове, Миролюбівка, Червоні Поди та інших добираються до Кривого Рогу. Зразу після ремонту голова Гречаноподівської сільської ради Галина Усик подякувала гірничому департаменту за допомогу. Вона зазначила, що найпроблемніших два з половиною кілометри дороги, якою учні та студенти їдуть на навчання до Кривого Рогу, працівники – на роботу, господарки та господарі – на ринок, перестали бути випробуванням на міцність для автобусів та автомобілів. Тобто проблему вирішили для майже 1800 мешканців громади.
Щодо впорядкування доріг, то у тому ж таки 2023 році була обладнана електричним освітленням ділянка автошляху від адміністративно-побутового комплексу цеху шламового господарства ГД. Цією дорогою пересуваються працівники нашого підприємства та підрядники. Нею ж автобусами та автотранспортом їдуть мешканці населених пунктів Миролюбівка, Свистунове, Радушне тощо. Раніше ця ділянка практично не освітлювалася, що додавало рухові додаткової небезпеки. «Всього ми зробили освітлення на ділянці більш ніж 2 кілометри, – розповідає начальник цеху шламового господарства ГД Олександр Бондарчук. – Від нашого АПК до зупинки «Миролюбівка». Освітлення працює, воно яскраве, всі задоволені: і наші працівники, й місцеві жителі»
