Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів гірничотранспортного цеху Віктор Семенов, один із лідерів гірничого департаменту у номінації «Людина року ГД», віртуозно вміє «перевзути» багатотонний БелАЗ та з майстерністю хірурга з’єднати всі «судини»: патрубки, шланги, кабелі і запустити серце машини – двигун.
Та асом ремонтної справи не народжуються і не стають однієї миті, говорить Віктор Миколайович. Крутить гайки він вже понад 30 років. На підприємство, а саме в гірничотранспортний цех, прийшов після училища. Саме працюючи в цьому цеху йому вдалося поєднати одразу декілька своїх мрій та цілей.
«В дитинстві я хотів стати водієм, – говорить Віктор Семенов, – але через поганий зір ця професія мені тоді «не світила». Однак хотілося хоча б просто бути біля машин та ще й непогано заробляти. Звідти й мій вибір професії слюсаря транспортних засобів та як наслідок – робота на нашому підприємстві. Озирнувшись назад можу впевнено сказати, що не помилився. Роки роботи додали досвіду. З першого ж дня для мене найкращою нагородою було відчуття та розуміння того, що моя робота потрібна».
Свою роботу Віктор цінує за стабільність, за те, що поряд колеги, які працюють однією командою, як одне ціле. Бригадир Геннадій Вербицький та слюсарі Олександр Литвяк та Володимир Рябенко – члени його робочої родини. Хлопцям доводиться виконувати непрості завдання, наприклад, «перевзувати» багатотонні БелАЗи. Працювати з колесом у понад два з половиною метри у висоту та вагою у чотири з половиною тонни треба вміти. І тут на першому плані є безпека. Все має бути надійно закріплене і перевірене не один раз. «Але найголовніше, ти маєш любити свою роботу», – каже наш герой.
«Я сумую за тим ритмом, в якому працювали до війни. Хочеться знову повернутися до звичайних буднів, скоріше б цей час настав. Війна пройшлася по всіх нас, говорити про це не хочу, бо болить ця рана – в мене без вісті зник на цій клятій війні син Сергій, теж працівник нашого підприємства. Дуже хочеться, щоб він таки повернувся додому. Тоді всім нам буде легше. Живу цією надією. А ще – роботою, бо вона зараз для мене – сенс життя і спасіння. Коли ти відчуваєш, що потрібен, що без тебе ніяк, то проблеми відходять на другий план, і навіть дихається легше. Сьогодні я не гадаю наперед, яким буде майбутнє. Але нехай воно просто буде», – говорить Віктор Семенов.