Прийшов до залізничного цеху № 2 на практику і залишився працювати тут на 24 роки.
Рівно стільки слюсар з ремонту рухомого складу, а зараз в.о.майстра зміни Максим Акімов займається ремонтом локомотивів у ЗЦ № 2. Його головне завдання – щоб тепловози виходили на колії підприємства технічно здоровими та працювали безперебійно.
А почалося все із мрії «піти у машиністи». Ще змалечку Максим увібрав в себе атмосферу промислової залізниці, адже його матуся працювала залізничним диспетчером у кар’єрі Південного ГЗК. Тато там же працював зв’язківцем. Батьки часто брали Максима з собою на роботу, адже у минулі часи це дозволялося. Щоб зайняти хлопця із собою у кабіну його забирали машиністи тепловозів та «катали» кар’єром і найближчими станціями.
«Коли настав час обирати професію, я вже точно знав, що буду машиністом тепловоза, працюватиму, як і ті професіонали, які мене катали колись, – говорить Максим Акімов. – Я вступив до Криворізького політехнічного технікуму на спеціальність «Ремонт та обслуговування рухомого складу», вивчився і пішов на практику до залізничного цеху № 2, тоді ще «Криворіжсталі». Мене направили до депо з ремонту локомотивів серії ТЕМ і… відтоді моє життя круто змінилося, а мрія трохи відкоригувалася – тепер я вмію не лише керувати локомотивами, а і ремонтувати їх».
Як слюсар з ремонту рухомого складу Максим Акімов здійснює огляд локомотивів, знімає «хворі» вузли та агрегати, відправляє їх на «лікування» до інших фахівців, а після цього повертає деталі на локомотив. Також слюсар дбає про технічну профілактику локомотивів.
Як у в.о.майстра турбот та відповідальності у Максима ще більше. Йому важливо приділити увагу кожному етапу роботи, яка стосується організації ремонтів. Максим має знати які тепловози (згідно з графіком) треба ремонтувати та які види ремонтів при цьому здійснити. На які технічні проблеми треба звернути увагу першочергово Максиму підказують машиністи тепловозів, залишаючи потрібні записи у спеціальному журналі.
А далі – все як у всіх: планерка, постановка завдань на зміну, розв’язання поточних задач. Обов’язкова увага – проблемним питанням, побажанням, пропозиціям колег.
Після завершення ремонтів локомотиви треба перевірити на придатність до експлуатації. Для цього Максим разом із черговими здійснює маневри, за потреби розставляє тепловози для перевірки на оглядову яму або під домкрати.
Варто зазначити, що «лікувальні» ремонти тут проводять не одному локомотиву, а одразу декільком, так що турбот щоденно вистачає багатьом спеціалістам різних відділень депо.
Звичайно, без охорони праці не обійтися. Допомагають у безпечній роботі засоби індивідуального захисту, лямковий страхувальний пояс, якщо доводиться працювати на висоті, обережне поводження з інструментами тощо. А ще обов’язково треба стежити за залізничним рухом, адже у цеху локомотиви постійно рухаються та маневрують.
«Залізниця (навіть промислова) і подорожі – ви помічаєте, що в цьому є багато спільного? Я дуже люблю подорожувати, – продовжує Максим Акімов. – Це неймовірне відчуття, коли ти досліджуєш щось нове. Коли приїжджаєш на відпочинок до курортного містечка, дивишся, як живуть люди, знайомишся з визначними місцями, взагалі заряджаєшся позитивною атмосферою. Так було до війни на узбережжях морів в Україні, так було і у Болгарії, куди я їздив за путівкою своєї профспілки. Тепер душу гріють спогади про море. Саме до моря і буде перша моя подорож після нашої Перемоги. А щоб робочі справи залишалися у надійних руках, коли я відпочиватиму, то хотів би вже зараз добре підготувати молодих спеціалістів. Так, через війну усім нам дуже бракує робочих рук. В мене є бажання зацікавити молодь своєю професією. Стати слюсарем з ремонту рухомого складу може далеко не кожен. Тут потрібні не тільки бажання і ґрунтовні технічні знання, а й особливий склад розуму, адже техніка любить кмітливих, тих, хто завжди здатен знайти правильне рішення у будь-яких ситуаціях».
З його народження почався відлік історії нашого підприємства, тут завжди впроваджували в життя передові технології та нові методи роботи, тут «зростали» висококваліфіковані фахівці. І навіть за часів війни доменний цех № 1 одним з перших відновив виробництво. Нещодавно цех відзначив своє 90-річчя.
Коли «народжувались» домни
4 серпня 1934 року о 12:00 була видана перша плавка чавуну із доменної печі № 1. Її корисний об’єм становив 930 кубометрів. На початку минулого століття піч такого обсягу вважалася промисловим гігантом, а її технічне забезпечення – найсучаснішим. Перша домна одразу стала відкритим майданчиком для впровадження нових ідей та проєктів.
Монтаж газопроводу ДЦ, 1933 рік
З того часу започатковувати нове та бути серед найперших у багатьох справах у першому доменному цеху вже стало традицією. 8 травня 1935 року була задута друга доменна піч об’ємом 390 кубометрів. Третя домна почала працювати 9 березня 1939 року. Об’єм цієї печі становив вже рекордні 1300 кубометрів з добовим виробництвом чавуну 1500 тонн. Це давало право нашому підприємству вважатися одним із найбільших металургійних підприємств у країні.
Але розвитку доменного цеху завадила Друга світова війна. Більшість працівників цеху стали на захист країни, а інші виробляли чавун у евакуації.
Панорама заводу, 1934 рік
Після звільнення Кривбасу доменникам та будівельникам довелося відновлювати інфраструктуру цеху. Це були роки важкої праці, адже поновлювати виробництво з руїн вдвічі складніше. Перший післявоєнний чавун був виплавлений на першій доменній печі 1 квітня 1949 року. У 1951-му почала працювати ДП № 3. ЇЇ не просто відновили, а й модернізували, після чого її корисний обсяг збільшився до 1386 кубометрів.
Починаючи з 1958 року у доменному цеху № 1 ввели в роботу нові доменні печі №№ 4, 5, 6, 7, 8.
Робота у воєнні часи
За всю історію першого доменного цеху тут відбулося багато визначних та по- справжньому іміджевих для всього підприємства подій. Наприклад, з початком повномасштабного вторгнення росіян в Україну в цеху сталася подія, яка привернула світову увагу – видача першого в історії ДЦ № 1 воєнного чавуну у доменній печі № 6. Це стало знаковою подією не тільки для цеху, а й для підприємства та країни в цілому.
Згадаємо, як на початку повномасштабного вторгнення ворога робота підприємства була призупинена. Тоді ніхто не розумів, яка ситуація складеться, адже ворог дуже близько підійшов до Кривого Рогу. Але увійти у місто йому не дали захисники та величезна техніка нашого підприємства, яка стала своєрідним щитом для Кривого Рогу. Життя міста почало відновлюватися, а у першому доменному взялися активно готуватися до перезапуску цеху.
«Завантажувати піч ми почали 8 квітня 2022 року. 9 квітня вона успішно була задута об 11:30, а 10 квітня о 7 ранку 46-го дня війни в Україні доменна піч № 6 першого доменного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» видала перший за свою вже сучасну історію воєнний чавун, – говорить Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – Працювали над запуском не лише ми, а й фахівці інших підрозділів підприємства. Працівники гірничого департаменту, агломератники підготували сировину, коксохіміки – кокс, транспортники забезпечили перевезення, технічне управління – розрахунки для задувки, а енергетики «оживили» доменний агрегат. Згодом відновили і роботу доменної печі № 8.
Але не все так просто, адже людям доводиться працювати за надскладних умов загрози обстрілів, обмеження енергоресурсів та блекаутів. Та ми тримаємося, виконуємо всі виробничі завдання завдяки професіоналізму наших працівників та їхній відданості своїй справі. Маємо змогу працювати і завдяки нашим захисникам, серед яких 176 фахівців з ДЦ № 1. Зараз у цеху працюють дві доменні печі №№ 6, 8 та дільниця розливальних машин з виготовлення злитків товарного чавуну. ДП № 8 нещодавно вийшла із капітального ремонту, головним акцентом якого стала заміна засипного апарату».
Про «дзеркало» чавуну та бажання бути металургом
«Моя основна робота – це підготовка ливарного двору до випуску рідких продуктів плавки з доменної печі, – розповідає Євген Муравйов, горновий доменної печі. – У першому доменному цеху я працюю 19-й рік. Я ще пам’ятаю, як виглядала наша історична перша доменна піч, хоча вона на той час вже не працювала. У порівнянні із сьогоднішніми металургійними агрегатами вона здавалася такою маленькою. Та 90 років тому, я думаю, вона була вершиною технічного прогресу.
Коли я вперше опинився у цеху, то спочатку аж страшно стало – все гримить, рухається, світиться, тож людям, які тут працюють, треба завжди думати про власну безпеку та безпеку своїх колег. Тут це життєво необхідно. Але водночас у доменному цеху дуже цікаво – завжди є завдання, над якими треба подумати, які стимулюють постійно навчатися.
А ще в цеху є своя промислова красота. Хто хоча б раз бачив, той ніколи не забуде неймовірно красивий червоний колір підсвіченої променями сонця поверхні рідкого чавуну у ковші. Цю поверхню ми називаємо «дзеркалом» чавуну. Я хочу поздоровити наш колектив з 90-річчям ДЦ № 1 і побажати плідної, безпечної праці, та ніколи не втрачати здатності бачити прекрасне там, де ти працюєш».
Євген Муравйов
«Перший доменний цех став моїм першим робочим місцем, адже я і працюю, і навчаюся на 4 курсі металургійної академії, – говорить Валерій Аммосов, газівник доменної печі. – Я ще зі школи хотів стати металургом, тож впевнено йду до своєї мети. Кривий Ріг – це переважно місто гірників та металургів, а історичне серце металургії знаходиться тут, у доменному цеху № 1. Доменну піч можна порівняти з людським організмом, який має працювати постійно, якісно, не «хворіти». І нам треба завжди турбуватися про це. Мої задачі – контролювати процес завантаження доменної печі необхідною сировиною, слідкувати за дотриманням потрібного тиску у печі, тобто стежити за її технологічними показниками. Робота складна, але дуже цікава. Я стараюся заглиблюватися в усі робітничі процеси, а колектив цеху мені у всьому допомагає.
Як би не складалося наше життя, які б нові технології не розвивалися, метал завжди потрібний людству. А метал починається із чавуну, у Кривому Розі – з першого доменного цеху, який вже 90 років виробляє чавун».
Валерій Аммосов
«90 років – це вже значний вік, за який багато чого зроблено, досягнуто, – продовжує Владислав Поліщук. – Та будь-які робітничі перемоги – це заслуга людей, справжніх знавців своєї справи. Це наші горнові, їхні помічники, водопровідники, газівники доменної печі, змінні майстри, електроперсонал, механіки та інші представники робочих спеціальностей. Це наші захисники, які зараз боронять Україну, щоб тут, у тилу, усім нам працювалося впевнено та спокійно. Велика шана та пам’ять тим, хто загинув на полі бою. Я вдячний колективу нашого цеху, його ветеранам і хотів би подякувати усім за плідну роботу та відданість своїй справі. Я впевнений, після нашої Перемоги у цій війні наступні роки додадуть до історії цеху нових, ще більш цікавих сторінок».
Ці та інші креативні назви мали команди-учасники туристичного квесту «InfiniteRed», який відбувся цими вихідними і був присвячений 90-річчю нашого підприємства та Дню молоді.
Ініціаторами та організаторами квесту стали ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу».
Квест зібрав майже 50 учасників, серед яких були працівники нашого підприємства із родинами, школярі, студенти, мешканці міста. Учасники об’єдналися у 14 команд та пройшлись «Залізним проспектом» від 95-го кварталу до ставків неподалік від прохідних нашого підприємства.
Зробити це учасники могли офлайн, а провідником маршруту був мобільний додаток туристичного квесту додатка Freegeen GO.
«Нашому великому підприємству виповнилося 90 років. Його історія тісно пов’язана з розбудовою та розвитком міста. Ми хочемо, щоб люди знали не тільки про локації основних туристичних об’єктів Кривого Рогу, а і їх історію, визначних особистостей, які жили та працювали за тих часів. Саме тому туристичний квест не лише веде людей туристичними об’єктами, а й пропонує відповісти на запитання вікторини. А ще ми запропонували учасникам відвідати набережну у парку Богдана Хмельницького, де завдяки підприємству з’явився новий артпростір – шість стилізованих копій всесвітньо відомих споруд, у будівництві яких використовувалась вироблена в «АрселорМіттал Кривий Ріг» сталь, – сказала Марина Помазан, в.о. начальниці відділу внутрішніх комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Цей туристичний квест – яскравий приклад того, як можна нестандартно та з користю провести свій вихідний день – ділиться враженнями мешканка Кривого Рогу Анастасія Жмут. – Мені було дуже цікаво, адже у мене була можливість перевірити свої знання з історії нашого міста, а також дізнатися нове. З’ясувалося, що цікавинками для мене є, наприклад, стара назва 95-го кварталу. А ще я мала змогу познайомитися, поспілкуватися з іншими людьми. Виявилося, що у нас є спільні інтереси, адже ми зареєструвалися на цей квест. Це додає позитиву, якого під час війни нас усім не вистачає».
Як сказав менеджер підприємства Богдан Шушпанов: «Ми дуже круто провели час із сім’єю. Було цікаво, пізнавально, круто! Ми були активними, ходили по локаціях, все уважно роздивлялися і навіть забруднилися (сміється). Нашим завданням було дізнаватися щось нове та перевірити свої знання, а донька, їй три рочки, вона взагалі… золото шукала. Квест дуже сподобався, ми навіть спеки не помічали, хоча цими вихідними було дуже спекотно. Хочеться, щоб таких заходів було більше – це надає позитивних емоцій, нових знань та об’єднує людей».
Та туристичний похід локаціями «Залізного проспекту» – це був лише перший етап заходу. Друга частина квесту була не менш цікавою та пізнавальною, адже її учасникам пропонувалося відповісти на запитання вікторини.
«Важко знайти людину, якій би не подобалося подорожувати та щоразу відкривати для себе нові родзинки рідної країни. Та інформацію про рідне місто важливо знати перш за все, – сказала Ганна Літвінчук, начальниця відділу розвитку туризму Інституту розвитку міста Кривого Рогу. – Вікторину ми розпочали з питань про види туризму. Далі учасники працювали із картою міста, знаходячи по районах основні туристичні локації та визначні місця Кривого Рогу. Великий інтерес викликав конкурс «Ретро фотосушка». Я і сама була у захваті від цього процесу, навіть не сподівалася як круто будуть виглядати численні «світлячки» телефонів під час фотографування старих світлин! А завершували вікторину питання на знання з діяльності підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та його продукції. А ще мені дуже сподобався креатив наших команд, одні їх назви чого варті: Машини, Туше, Сталкери та інші!»
За підсумками балів переможцями вікторини стали команди: Третя гілка швидкісного (1 місце), Східняки (2 місце) та Енергетик (3 місце). Але перемогу святкували усі учасники, адже кожен цього дня отримав подарунки від нашого підприємства та Інституту розвитку міста, а також багато позитивних вражень, нових знань та нових друзів.
«Мені дуже приємно стати одним із призерів цього туристичного квесту, – ділиться враженнями Олександр Підвальний, начальник групи Центральної електротехнічної лабораторії нашого підприємства, учасник команди Енергетики. – Мені до вподоби активний відпочинок, різноманітні вікторини, над якими треба поміркувати, щось порозгадувати. А тут ще й питання, які стосуються мого рідного підприємства, на якому я працюю 17 років. Мені було дуже приємно і цікаво. На жаль, 90-річчя підприємства припало на часи війни, і ми не можемо на повну відсвяткувати цю дату. Але ми можемо зробити щось корисне для Перемоги, для рідного міста, для самих себе. Цей квест став справжнім святом, можливістю гарно та з користю відпочити. Хочеться, щоб таких квестів організовувалося більше і частіше».
«Мені взагалі подобаються квести, а ще івенти від «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я вже другий рік уважно стежу за заходами підприємства та беру в них участь, – сказала Вікторія Бурлак, студентка автотранспортного фахового коледжу КНУ. – Для мене це не просто розвага, а і спосіб відволіктися від атмосфери війни, психологічної напруги. Також це саморозвиток, а ще нові знайомства. Цей туристичний квест взагалі приємно вразив мене – і багато нового дізналася, і дуже цікаву вікторину подолала».
«Ми живемо у місті довжиною в життя. Я вважаю, що нам треба знати його історію та чим зараз живе наш рідний Кривий Ріг, – сказала мешканка міста Альона Шевченко. – А ще подібні квести – це крута можливість провести цікаво свій вихідний день. Це не просто моральне розвантаження після робочого тижня, це заряд позитивних емоцій на наступні дні. Тому я завжди «За» такі заходи! Зараз, коли іде війна, і ми знаходимося під постійними загрозами, такий позитив підтримує та об’єднує нас».
В експозиції музею історії нашого підприємства з’явилася нова локація – стенд із уламками зброї, за допомогою якої агресор атакував Кривий Ріг.
Більшість залишків зброї сховані під склом, а деякі, великі за розмірами, розташовані поруч, їх, навіть, можна помацати руками і не боятися – завдяки нашим захисникам ці засоби вбивства вже ніколи не накоять лиха. Тепер їх новий статус – «експонат».
«Усі залишки зброї принесли до музею працівники нашого підприємства, та ті, хто зараз захищає Україну, мешканці міста, – розповідає завідувач музею історії нашого підприємства Микола Чухрай. – Колекцію ворожого металобрухту ми почали збирати у музеї ще на початку війни у 2014 році. Але зараз, на жаль, ця колекція поповнилася новими експонатами. Ще й такими, які ще зовсім недавно летіли на наше місто, були смертоносними, мали на меті принести горе людям. Завдяки нашим військовим ця зброя набула ось такого «беззубого» вигляду і ми можемо більш детально її роздивитися».
Під скло музейної вітрини «залетіли» двигун «шахеда», бокова частина крила безпілотного летального апарату «Герань-2», залишки «Іскандера», снарядів, в тому числі реактивних, мін та інше залізяччя війни.
«БпЛА «шахед», двигун якого тепер знаходиться у експозиції, летів саме на Кривий Ріг. Його над містом приземлили наші воїни-захисники, серед яких був і працівник нашого підприємства. Саме він і подарував цей трофей нашому музею, – продовжує Микола Чухрай. – На жаль, двом ракетам комплексу «Іскандер-М» вдалося досягти цілі на одному з об’єктів міста. Вони гучно вибухнули та розлетілися на друзки. Їх уламки тепер є нашими музейними експонатами. Фахівці стверджують, що вартість на запуск кожної ракети приблизно 4 млн доларів. Уявіть, скільки можна було б корисного зробити на ці гроші. Але ворог витрачає їх саме на війну».
Серед трофейних експонатів є оптика спостереження БпЛА «Герань-2». За її допомогою ворог має змогу бачити наші позиції, щоб потім їх вражати. Цей «окуляр» безпілотника вже нічого не побачить, адже його вчасно «засліпили» наші воїни.
Серед нових експонатів і невеликий дрон-камікадзе, він же дрон-розвідник «Бумеранг».
У музеї можна побачити мікросхеми та залишки ракети, яка впала у районі станції Мудрьона. Їх принесли сюди мешканці цього району-працівники нашого підприємства. А також залишки ракети «Смерч», яка летіла на військових, коли окупанти просувалися до нашого міста, і на Баштанці зав’язався бій.
А ракета з «Іскандеру» прилетіла на город нашого працівника, який живе на Гданцівці. Є тут і залишки НУРС – некерованої авіаційної ракети.
Відвідувачі виставки також можуть побачити спорядження окупанта – цей комплект затрофеїли визволителі Високопільського району.
«Ми продовжуємо приймати металобрухт війни, але тільки безпечний. І запрошуємо охочих відвідати музей та на власні очі побачити військові експонати та дізнатися про інші факти з життя підприємства. У нас завжди цікаво», – запевнив Микола Чухрай.
Історія цієї вулиці тісно пов’язана з історією нашого підприємства та розвитком міста. Будинки, двори, майданчики, сквери, алеї вулиці, і, найголовніше – унікальні життєві історії – наче сторінки цікавої книги, які зберігають пам’ять про минулі часи та розповідають про сьогодення. А перша життєва історія – про людину, на честь якої і названа ця вулиця – заслуженого металурга України Вадима Гурова.
Спадковий металург
«Живу на Гурівській», – можна почути від мешканців цієї вулиці. Навіть магазин на першому поверсі відомого «червоного» будинку також названо на честь Вадима Гурова. Напевно багато людей, які живуть на цій вулиці або прогулюються тут, добре знали цю особистість: по роботі, розв’язанню різних питань і просто, як гарну людину, яка любила свою справу і вміла опікуватися іншими. Вадим Миколайович часто говорив, що він завжди здійснює те, чого ніхто, крім нього не може зробити. І свої слова завжди підтверджував справами.
Заслужений металург України, кавалер почесного звання «За заслуги перед містом» та почесний громадянин Кривого Рогу, автор та співавтор 56 винаходів і 18 наукових робіт у мартенівській справі, депутат Верховної Ради 2, 3, 4 скликань, заступник голови Комітету з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів, перший заступник голови Комітету з питань промислової політики та підприємництва – все це про Вадима Гурова. Він усе життя присвятив рідному підприємству, Кривому Рогу, державним справам.
Вадим Гуров
Вадим Гуров був спадковим металургом, адже його батько теж працював на «Криворіжсталі», але був репресований і на 10 років засланий до сибірських таборів.
Вадим з відзнакою закінчив криворізьку школу № 52 та вступив до Дніпропетровського металургійного інституту. Ще за студентських років Вадим Гуров захопився баскетболом. Молодий чоловік брав участь у багатьох турнірах, ставав переможцем змагань. До речі, з роками жага до спорту у нього лише посилилася. Він продовжував активно займатися спортом, а згодом заслужений металург започаткував у Кривому Розі щорічний баскетбольний турнір серед юнаків та дівчат.
Не менш яскравою була і його робітнича кар’єра. Після закінчення інституту Вадим Гуров розпочинав на нашому підприємстві помічником майстра у мартенівському цеху, а згодом очолив його. Він також керував роботою ще одного сталеплавильного цеху – конвертерного. До речі, на міжнародних конгресах сталеплавильників у 1992-1993 роках Вадима Гурова було обрано головою мартенівської секції. Він очолював постійну комісію СНД з перспектив розвитку мартенівського виробництва у рамках міжнародної асоціації сталеплавильників.
Фото з архіву музею історії підприємства
«Гурівський» 1 %
Вадим Гуров був ініціатором об’єднання металургів, коксохіміків та гірників у складі єдиного підприємства і підготував для цього необхідний законопроєкт.
Свого часу він також запропонував залучити іноземних інвесторів металургійного комплексу України.
Та багатьом криворіжцям запам’ятався саме знаменитий «Гурівський» один відсоток.
Вадим Миколайович ініціював у парламенті законопроєкт, за яким один відсоток коштів від продажу «Криворіжсталі» держава мала надати в розпорядження криворізької міської громади. Така ініціатива Вадима Гурова та чималі зусилля з її здійснення принесли громаді нашого міста 240 мільйонів гривень, які були спрямовані на здійснення соціальних проєктів. А Вадим Гуров став працювати головою представництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» у Києві.
Вадим Миколайович помер у Києві у 2015 році.
У наступних номерах «Металургу» ми розкажемо про історичні та сучасні візитівки вулиці Вадима Гурова. Залишайтеся з нами, буде цікаво!
Перший такий проєкт в Україні, десятки відвідувачів-глядачів, величезна увага до учасників, цікаві роботи, захопливі життєві історії та дивовижні історії створення незвичних шедеврів – про все це з урочистого відкриття виставки «Сонце сходить на заході», присвяченого 90-річчю нашого підприємства.
«Сонце сходить на заході» – мистецький проєкт для людей і про людей. Він був створений для вшанування ветеранів, які зробили чималий внесок у розбудову та розвиток нашого підприємства, країни, регіону, світу та розкриття їхнього творчого потенціалу, вміння дивувати і творити. Задля цього і була створена платформа для творчої взаємодії різних поколінь.
Проєкт ініційований та втілений в життя «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізьким Центром сучасної культури/KRCC. В ньому взяли участь ветерани та ветеранки праці «АрселорМіттал Кривий Ріг», художники та художниці: Анатолій Андржеєвський, Олена Джуріна, Настя Ех, Оксана Жарун, Ксенія Костянець.
Куратором виставки виступив Костянтин Дорошенко, критик, дослідник сучасного мистецтва, куратор мистецьких проєктів в Україні, США, Китаї, Киргизстані, Чорногорії. У цьому проєкті він ще виступив своєрідним провідником у світ мистецтва, розповідав відвідувачам виставки про ідею проєкту, його учасників, представляв їхні роботи.
«Недаремно цей проєкт отримав назву «Сонце сходить на заході». Це про зміну періодів життя людини, коли одні життєві завдання змінюються на інші. Наприклад, люди працюють, досягають певних результатів, а на пенсії у них починається Схід іншої «кар’єри», присвяченої собі, родині, захопленням тощо. У такому ритмі життя людина завжди знаходиться у коловороті подій, у своєму зеніті життя», – сказав на відкритті Анджей Випих, заступник генерального директора з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як зазначила Катерина Левченко, засновниця Криворізького Центру сучасної культури/ KRCC: «Сонце сходить у будь-який час. І можливо на заході професійної практики можна відкрити для себе нову сторінку. Зараз її відкрили ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг». У співпраці із митцями та мисткинями Криворіжжя вони занурилися в атмосферу сучасного мистецтва. У своїх роботах вони поділилися з нами своїми особистими життєвими та виробничими історіями, які пов’язані з підприємством».
«Мільйони людей пов’язали своє життя з підприємством. До 90-річчя ми започаткували чимало проєктів, аби кожного дня нагадувати людям про цю прекрасну дату, про те, підприємство завжди допомагало і допомагатиме місту, Україні. Тут працюють найкращі люди. Я хочу подякувати нашим понад 3000 співробітників, які зараз захищають країну в лавах ЗСУ. На жаль, понад 200 героїв нашого підприємства вже загинуло або пропало безвісти. Але саме вони, саме їх подвиг, саме їхня жертва дає нам можливість жити тут, працювати та підтримувати економіку країни, допомагати державі та втілювати в життя подібні творчі проєкти для людей», – зазначив на відкритті Володимир Гайдаш, директор департаменту з корпоративних комунікацій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Про печену картоплю, мультики та маски з коксу
Кожна з творчих локацій виставки, а їх було п’ять, мала свою ідею, своє втілення. Всі вони різні, але поєднані тим, що головними героями і творцями водночас в них виступали ветерани підприємства.
Наприклад, анімаційний фільм про робочі будні металургів за авторства Сергія Андреєва, Олени Джуріної, Володимира Зайця, Наталії Кришталь, Тетяни Непомнещої, Людмили Рашовець, Ганни Солонченко та Валентини Обухової. У своїй творчій роботі автори використали архівні кадри підприємства 30-х років, поєднавши їх з сучасною анімацією. До речі, озвучку цього ролика виконали самі ж ветерани.
«Взяти участь у такому захопливому, цікавому проєкті – це велика вдача для людей мистецтва, – говорить Олена Джуріна. – Якщо спочатку я бачила «великі очі» ветеранів, коли йшлося про анімацію. То за декілька зустрічей вони вже самі запропоновували сюжети, ускладнювали їх і добре розумілися на тому, як все робиться. Мені було легко співпрацювати з ними, а також надзвичайно весело, адже їх – не переслухати, і все таке цікаве (усміхається). Я багато взяла для себе від моїх нових колег. І, якщо чесно, хочу ще раз все повторити».
«Працювати з мисткинею Оленою Джуріною було цікаво усім нам, – ділиться враженнями ветеранка підприємства Ганна Солонченко. – Ми усі любимо мультики, але як створюється анімація ми й гадки не мали. Було цікаво і водночас страшно, здавалося, що це так складно робити. А виявилося все дуже просто і надзвичайно цікаво. Ми багато знімали, малювали, спілкувалися, досхочу насміялися! Було дуже класно!»
На другій локації – робота у стилі «артсаєнс». Три маски з кам’яновугільного коксу та епоксидної смоли, які виготовили мисткиня Оксана Жарун та ветеранка підприємства Наталія Кришталь, – цепаралель між сортуванням коксу за крупністю і ейджизмом, тобто дискримінацією людини за віком. Цікаво, що робота поєднала художній задум із науковими розробками коксохімії.
«Ми робили скульптурні об’єкти, а точніше, маски із коксу різної фракції та епоксидної смоли, а моделлю для них була я сама, – усміхаючись розповідає мисткиня Оксана Жарун. – Спочатку виготовили зліпок з альгінатної маси, а потім заклали його у суміш епоксидної смоли та коксу. Я і сама була у захваті від цього процесу, адже це був мій дебют. Маски я створювала з пані Наталією Кришталь, яка дуже мені у всьому допомагала. Звичайно, ми багато спілкувалися. Тільки чого варта одна її історія з життя – про картоплю запечену у сушарці лабораторії КХВ у 1970-х роках. Гадаю, що подібних історії у кожного ветерана вистачає».
«Я багато років працювала на коксохімічному виробництві, тож тема коксу – це моє. Щоб отримати сировину для масок я зверталася по допомогу до колег із КХВ. І нам допомогли з коксом різної фракції, – говорить ветеранка Наталія Кришталь. – Процес виготовлення масок був дуже цікавий. Взагалі для мене участь у цьому проєкті – це подія життя!»
Третя локація присвячена персонально ветеранці підприємства Тетяні Непомнещій. Біографія Тетяни надихнула мисткиню Настю Ех на створення цієї роботи. «До проєкту я навіть гадки не мала, що моє життя стане джерелом для творчості, – сказала Тетяна Непомнеща. – Це дуже приємно і водночас зворушливо. Моє щире «дякую» за це моїй, вже можна сказати рідній людині, Насті Ех. Ми дуже здружилися з нею. А ще її дід теж був працівником підприємства. Мене зараз багато питають щодо сукні під моїм фото. Настя просила платтячко ще «тих» часів. Я знайшла дві сукні родом з 1990-х. Одне я купила у Міжводному, інше у Кривому Розі».
Наступна локація – триптих, який розповідає про етапи виробництва чорної металургії від вибуху у кар’єрі до готової продукції. Авторами роботи стали: Ксенія Костянець, Ніна Голбан, Анастасія Грисько, Галина Денисенко, Алла Касьяненко.
«Для мене найрідніші підрозділи підприємства – прокат, де я починала працювати, та ГД, звідки я пішла на пенсію, – говорить ветеранка Галина Денисенко. – Про це і були мої колажі, адже я їх створила декілька. Я принесла багато фотографій моєї бригади, їх перезняли для того, щоб розрізати для колажу. Уявіть, ллється гарячий метал, а порід з ним – наша зміна. Мені дуже сподобалося, я навіть сама не знала, що здатна щось подібне творити власноруч. Дякую художникам за цікаву роботу та підтримку. За дні роботи ми стали з ними однією сім’єю».
«Спочатку цей проєкт був викликом для мене, а зараз він є основою моєї діяльності. Робота у проєкті завершилася, але я хочу продовження, – сказала Ксенія Костянець, мисткиня-колажистка. – Мені дуже сподобалося спілкуватися з ветеранами, поважний вік яких, я скажу, абсолютно не відчувався. Це люди з гумором, кмітливістю, завзятістю, жагою до життя. Як же у нас було весело під час роботи! Я просто заряджалася їхньою енергією! Я навчала ветеранів робити колажі, а вони розповідали мені свої цікаві життєві історії. Ми дуже зблизилися за час роботи».
Участь у проєкті також взяв наш колега Анатолій Андржеєвський, менеджер, інженер автор книжок та художник. Разом із ветеранами підприємства Валерієм Коротченко, Вірою Кузьменко, Людмилою Рашавець та Раїсою Рудчик він представив роботу «Сонце Кривбасу».
«Брати участь у цьому проєкті для мене було цікаво й приємно, адже я працюю в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – сказав Анатолій Андржиєвський. – Ми представили бриколаж – роботу з різних матеріалів. Сонце Кривбасу – воно велике, як наше місто, спекотне, як наше літо і як наша сталь. Але воно не було б таким яскравим, якби не люди. Саме люди рухають на підприємстві усі процеси. Тому у картині так багато фотографій наших працівників. А ще – серветок та прикрас, зроблених руками наших талановитий майстрів та майстринь».
«Я у захват від побаченого, навіть не думала, що таке можуть зробити мої колеги по підприємству, – ділиться враженнями відвідувачка виставки Тетяна Щербіна. – Цей проєкт – це щось неймовірне, такого у нас ніколи не було. Я ще раз зрозуміла, що зараз все змінюється, і ставлення до ветеранів також. Раніше як було, формальна зустріч, чай-кава. А тут тобі – залученість до мистецтва, та ще й багато позитивних емоцій. Мені дуже приємно все це бачити і відчувати. Я тепер добре розумію, чому проєкт має назву «Сонце сходить на заході».
Виставка проходить в Палаці культури металургів, у новому виставковому просторі/укритті і триватиме до 8 вересня 2024 року.
Побачити її можна по буднях, в суботу та неділю з 12:00 до 19:00.
