Саме таких життєвих принципів дотримується сталевар конвертера Олександр Калін.
І саме вони посприяли тому, що Олександр отримав найвищу нагороду підприємства – нагрудний знак «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»»
«Отримати нагороду приємно, – говорить Олександр Калін. – Але свято цього разу видалося з гірким присмаком. Йде війна. Ми втрачаємо кращих колег. Олексій Боярінов, Андрій Ляшко, Дмитро Стельмах… Ми з ними працювали в одному цеху, спілкувалися. Вони загинули. Важкі втрати. Ми щиро вдячні їм та іншим нашим працівникам, які зі зброєю захищають нашу країну. Завдяки їм підприємство може працювати, варити сталь, а наші родини нормально жити».
У сталевара Каліна металургійна родина. Батько, Михайло Іванович був горновим, мама, Любов Степанівна, працювала в лабораторії та у відділі технологічного контролю. Саша ж хотів стати водієм, і саме батьки вплинули на зміну рішення. Хлопець пішов вчитися до металургійного технікуму. «Тато інколи брав мене на роботу, – зізнається Олександр. – Тоді це не було під суворою забороною. Та й взагалі рівень культури охорони праці зараз набагато вищий. Я ще пам’ятаю, як старші колеги брали проби у сорочці, підв’язаній під живіт, а не у спецодязі. Я побував у доменному цеху та у конвертерному. У останньому мені сподобалося більше, тому я пішов вчитися на сталеплавильника. Потім була практика, а далі я став підручним сталевара».
Зазвичай з підручного стають сталеварами за п’ять і більше років. Олександрові для цього знадобилося лише два. Дуже сильне бажання було у хлопця! «А ще були сильні наставники, – згадує Калін. – Василь Савченко, Віктор Невінчаний, Григорій Сінченко, Сергій Півень, Віктор Головецький. Я вдячний кожному з них. У сталеварах я надовго не затримався. За місяць вже працював майстром. Це вже зовсім інший рівень відповідальності, бо майстер відповідає аж за три конвертера. Сталевар – це робітнича професія, він відповідає за якість сталі, має бути командним гравцем і неабияким організатором. А ще у його команді – машиніст дистриб’ютора, машиніст-транспортувальник, підручні сталевара, машиністи кранів. Хоча у нас жартують, що у майстра все одно набагато важча голова після зміни».
Згодом Олександр Калін виріс до старшого майстра. Це ще вищий щабель відповідальності, ну, й зарплата вища. «Керівник має бути справедливим, – ділиться досвідом Олександр. – Якщо журити, то лише за діло. А згодом треба підтримати людину добрим словом, жартом, вмотивувати. Помилки у всіх бувають. Підібрати ключика треба до кожного, бо у всіх свій характер. Я намагався так побудувати роботу відділення, щоб працювала команда, щоб підручний міг підмінити сталевара, а сталевар – майстра. Вважаю, що старший майстер – це батько, а підручні, сталевари, майстри – це його діти. Тому й взаємини мають бути родинними».
Кілька років тому Олександр Калін перейшов знов у сталевари. Зізнається, що хотів допрацювати сталеварський стаж. Будь-якої праці він не цурається. Наприклад, зараз виконує обов’язки старшого майстра, поки той у відпустці. На будь-якій посаді він почуває себе впевнено. За цю універсальність, за багаторічну сумлінну працю він і отримав найвищу нагороду підприємства.
«Найбільше мені подобається саме робота сталевара, – говорить він. – Маю до цього хист. Хімічні, фізичні процеси у конвертері вивчив досконало. Швидко вдається розраховувати, скільки чого додати для отримання потрібної замовнику марки сталі. Але буду працювати там, де найбільш потрібний у даний момент».