На захист України він став у жовтні минулого року, був старшим солдатом, водієм-електриком управління командира мінометного відділення батареї механізованого батальйону.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій Рудик працював водієм автотранспортних засобів у транспортному департаменті. Він керував великовантажним автомобілем, яким перевозив сировину, необхідну для виробництва. Як згадують колеги, Андрій вправно керував будь-яким автомобілем, адже стаж роботи на підприємстві у нього був чималий.
«Якщо треба було щось зробити швидко та якісно, то це саме до Андрія. Він дуже відповідально ставився до своєї справи, дбав про техніку, їздив безпечно, добре знав географію підприємства. Якщо треба було допомогти колегам, то відмови ніколи не було. Позитивний, життєрадісний, щирий – Андрій був невід’ємною частиною колективу. Його загибель стала непоправною втратою для усіх нас», – сказав Станіслав Онікієнко, начальник автоколони № 1 АТУ.
У Андрія Рудика залишилися дружина та двійко дітей.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині загиблого.
У сьомому з десяти оновлених «Золотих правил» з охорони праці йдеться про пріоритет залізничного транспорту у системі безпеки руху.
І це не випадково. Адже залізничний транспорт дуже потужний, габаритний, інерційний і має довгий гальмівний шлях, а люди, які керують локомотивами – обмежену зону видимості. Тому залізничний транспорт є дуже небезпечним для тих, хто перебуває в зоні руху. А це фактично кожен з працівників нашого підприємства, який перетинає залізничні колії як пішохід чи на автомобілі або виконує роботи на залізниці. А виглядає оновлене правило разом з прикладами застосування ось так:
Микола Шелест працює машиністом-інструктором локомотивних бригад. До цього він отримав досвід роботи помічником машиніста, а потім машиніста тепловозу. Зараз він навчає локомотивні бригади працювати ефективно, а головне безпечно для себе і людей, які перебувають у зоні роботи залізничного транспорту.
«У моїй родині майже всі залізничники, – усміхається Микола. – Мама й тато працювали на нашому підприємстві на залізниці, брат, машиніст тепловозу, зараз захищає Україну. Яку професію обрати, я не дуже вагався. Подобається мені моя робота, хоча вона й небезпечна. Дійсно, нещасні випадки на залізниці часто мають важкі наслідки, з травматичними ампутаціями або ж загибеллю людей. І за безпеку руху відповідають як ті люди, які керують локомотивами, так і ті, хто потрапляють у небезпечну зону».
Безпека на залізниці для кожного з працівників підприємства починається ще до того, як він став до роботи. У програмах ввідних та первинних інструктажів, які проходить кожен новенький, є правила, виконання яких допоможе зберегти життя.
«Не можна підходити до залізничного полотна ближче, ніж на три метри, – пояснює Микола Шелест. – Якщо ж поїзд везе чаші з рідким металом, то заборонена зона збільшується до 10 метрів. Переходити колії можна лише користуючись облаштованими переходами з відповідними знаками та змійками, які сповільнюють рух пішохода. І якщо до поля зору потрапив поїзд, що рухається, то необхідно дочекатися, поки він проїде. І ніяких «проскочу, він ще далеко». Переходити колію дозволяється лише перпендикулярно до неї. Обходити нерухомий поїзд можна не ближче, ніж за п’ять метрів, а проходити крізь розрив між вагонами можна лише тоді, якщо він складає не менш ніж 10 метрів».
Ці нехитрі правила є обов’язковими для пішоходів. Автомобілісти ж, які перетинають переїзди, повинні слідкувати за сигналами світлофрів та пам’ятати, що залізничний транспорт – у пріоритеті.
«На нашому підприємстві швидкість руху поїздів обмежена 15-ма кілометрами на годину, – продовжує Микола. – Лише на деяких ділянках дозволено 25 км/год. Але навіть мінімальні 15 дають гальмівний шлях не менше 30 метрів, а якщо до локомотиву причеплено багато вагонів, то гальмувати поїзд буде 50 і більше метрів. Як бачите, машиніст не зможе миттєво загальмувати. Для локомотивної бригади також є правила, обов’язкові для виконання. Машиніст та помічник мають уважно слідкувати за всіма, хто знаходиться у зоні руху, за ділянкою колії спереду поїзда, своєчасно подавати звукові сигнали. Керівником маневрів состава є помічник машиніста. Під час руху составу вагонами вперед, він знаходиться попереду першого вагона або на його підніжці і подає машиністу сигнали прапорцем. Помічник завжди має бути у полі зору машиніста».
Також є правила для працівників, які виконують роботи у зоні руху потягів. Це монтери колії, зв’язківці, складачі составів, машиністи та їхні помічники. Наприклад, всі вони мають одягати сигнальні жилети яскравих кольорів з світловідбиваючими смугами. А якщо помічникові чи оглядачеві составів треба виконати роботу у міжвагонному просторі, наприклад, поставити гальмівний башмак чи з’єднати рукава гальмівної магістралі, то він має обов’язково попередити про це машиніста. Стороннім доступ до міжвагонного простору категорично забороняється, бо якщо поїзд почне рух, наслідки будуть катастрофічними.
«Ми регулярно нагадуємо ці правила залізничникам, наприклад, на змінно-зустрічних, – підсумовує Микола Шелест. – Хочу ще додати кілька простих вимог, обов’язкових для всіх. Заборонено наступати на головки рейок, на стрілочні переводи та скоси залізобетонних шпал. І ніяких гаджетів, ніякої музики чи новин на коліях. У більшості випадків людина спочатку чує звук, а потім вже бачить небезпеку очима».
А завершити хотілось би анекдотом. Летить кажан, як бахнеться об дерево! Очуняв, витягає навушники з вух і каже: «Та ну його, той плеєр». Тож ніяких навушників на коліях, бо залізниця настільки небезпечна, що вам може пощастити менше, ніж кажану, що залишився живим. Не нехтуйте правилами. Будьте обережними!
Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за свободу і незалежність рідної країни солдат Дмитро Лученко отримав поранення, від яких помер в Олександрійській клінічній лікарні міста Києва.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Дмитро працював помічником машиніста тепловозу у залізничному цеху № 2 транспортного департаменту.
«До нашого цеху він прийшов одразу після навчання, – говорить начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.– Молодий хлопець вирішив стати залізничником, як і його батько, який працює машиністом тепловозу в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту підприємства. Талановитий здібний хлопець одразу привернув на себе увагу, адже робота давалася йому легко. Вже одразу відчувалося, що Дмитро може стати висококваліфікованим працівником. Йому було 22 роки. Мені дуже шкода, що наше підприємство та країна втрачають молодих та перспективних людей».
В ЗЦ №2 Дмитро Лученко працював майже рік. У 2021 році його призвали на службу до Збройних сил України. Після початку повномасштабного вторгнення ворога Дмитро вирішив продовжувати служити, щоб захищати Україну.
Колектив підприємства щиро співчуває рідним, близьким, друзям Дмитра Лученка.
Завдяки системі Виробництва світового класу WCM працівники коксохімічного виробництва підвищили надійність основного устаткування – трамбувальної завантажувально-виштовхувальної машини № 7.
Як розповів інженер WCM Віталій Пироженко, згідно з розкладанням витрат саме сьому ТЗВМ визначили найпроблемнішим, критичним устаткуванням, поломки якого кілька разів призводили до суттєвих збоїв виробництва коксу та значних ремонтних витрат.
«Щодо ТЗВМ № 7 ми застосували комплекс заходів, – розповідає Віталій. – Це 10-кроковий проєкт за програмою «0 поломок» з ремонту формувальної плити, масштабний Kobetsu Kaizen на кабельній естакаді, який дозволить уникнути величезних витрат на закупівлю кабелю. А робота з автономного обслуговування устаткування компресорної станції, яке також завдало нам чимало головного болю, ще триває».
Лідером 10-крокового проєкту з ремонту формувальної плити став майстер з ремонту механоустаткування коксових батарей 5 і 6 Віталій Гуменюк. «ТЗВМ – це надважлива багатофункціональна машина, – пояснює майстер Гуменюк. – Вона формує вугільний пиріг, завантажує його до камер коксування та виштовхує готовий кокс. Три в одному, як то кажуть. Саме на формувальній плиті формується пиріг, а потім плита подає вугільну шихту в середину коксових батарей. Сама плита має довжину 19 метрів, ширину 45 см і важить близько 6 тонн. Маса ж вугільного пирога – близько 38 тонн. Не дивлячись на те, що плита зроблена зі сталі товщиною 8 см, вона також зношується, і кожного року ми її міняли. Недешеве задоволення, адже нову плиту доводилося купувати за близько мільйона гривень. Застосування WCM дозволить нам суттєво зекономити».
Справа в тім, що передня частина плити зношувалася набагато швидше, ніж задня. І команда Гуменюка запропонувала заміну не всієї плити, а лише її передньої частини. Спочатку група на чолі із заступником головного механіка коксохімічного виробництва Вячеславом Дроздом розробила креслення та іншу технічну документацію. Згідно з нею працівники коксового та спеціалізованого ремонтного цехів відрізали зношену передню частину та приварили нову, виготовлену працівниками СРЦ. З роботою чудово впоралися класні зварники-паспортисти Григорій Кубрушко (коксовий цех) та Володимир Коваль (СРЦ). Під час ремонту також відзначилися бригадир слюсарів-ремонтників КЦ Сергій Дорофеєв, майстер з ремонту устаткування СРЦ Юрій Кабаєв та інші працівники обох цехів.
Оновлена плита експлуатується вже два місяці. Вона добре себе показала. І хоча наступного разу вже доведеться міняти плиту повністю, все одно такий ремонт дозволить економити щорічно близько пів мільйона гривень. «І це не єдиний плюс цього 10-крокового проєкту, – розповідає заступник начальника коксового цеху з експлуатації Олексій Маренич. – Ще одна перевага – ми менше часу витрачаємо на ремонт, ніж на заміну, тому можемо виробити більше коксу. До того ж, зменшення тривалості зупинок процесу коксування зберігає, так би мовити, здоров’я наших батарей. Тендітні вони у нас, не люблять тих зупинок. А ще вугільний пиріг на оновленій плиті плавно заходить до камери коксування, що також позитивно позначається на зносостійкості устаткування. І при плавній подачі не вивалюються з камер коксування частини пирога, що убезпечує наших дверевих від додаткової роботи у небезпечних умовах. Тож це ще й на охорону праці позитивно впливає».
Кілька місяців тому на батареях №№ 5, 6 стався прикрий випадок. Кабель, який живить ТЗВМ-7, провалився в отвір кабельного лотка і порвався. «Ці отвори у лотках необхідні для того, щоб під дією високих температур лотки не деформувалися, – продовжує Олексій Маренич. – Тому після випадку з поривом кабелю, на заміну якого цех витратив близько 480 тисяч гривень (кабель шестикіловольтний, ще й комбінований – електрокабель та кабель зв’язку) наша команда з впровадження WCM замислилася: як так зробити, щоб кабелі більше не рвалися. На отворах кабельних лотків наварили перетинки, виключивши падіння кабелю в отвори і, відповідно, його пориви».
Впровадження автономного обслуговування на компресорній станції коксових батарей знаходиться на другому етапі. Аномалії устаткування вже виявлені та поступово усуваються. Мета – повернути устаткування до базового стану. Всі ці заходи на ТЗВМ-7 вже дають зменшення простоїв коксових батарей та суттєве скорочення витрат на аварійні ремонти.
До Дня захисників і захисниць України на підприємстві проходить «Турнір памʼяті героїв-захисників АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу.
Цей турнір – символ гордості, безмежної шани і вдячності військовим, що віддали своє життя заради нашої свободи. Ми хочемо підтримати родини загиблих воїнів.
Минулих вихідних пройшов перший тур турніру.
Результати першого туру:
група А
РМЦ-1 – Прокат-3 3:5
ЦПС – ЦЕЗТ 2:6
група В
ФЧЛЦ – ЦМК+ВТЦ 8:4
СПЦ-1 – ЗЦ-3 10:6
група С
ГТЦ+УЗТ ГД – РУ ГД 8:1
ДАТП КХВ – Конвертор 3:9
Календар другого туру:
Матчі проходять на полі для мініфутболу ДЮСШ №1 (за стадіоном «Металург», парк ім. Б. Хмельницького, Соцмісто).
Запрошуємо усіх прийти і підтримати наших гравців!
Богдан Ніколайчук працював прибиральником гарячого металу ПП «Стіл Сервіс». Він пішов захищати Україну.
Під час ведення бойових дій 22 серпня 2023 року солдат, водій-заправник взводу забезпечення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Богдан Ніколайчук був тяжко поранений. Це сталося у населеному пункті Часів Яр Донецької області. 5 вересня він помер від отриманих поранень у клінічній лікарні «Феофанія».
За словами старшого майстра «Стіл Сервісу» Олександра Бруханського, Богдан був майстром своєї справи та дуже позитивною людиною. «Війна дійсно забирає найкращих, – розповідає Олександр. – Досвідчений та працьовитий, він будь-які виробничі завдання виконував швидко і якісно. Він працював на п’ятому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 2. Там катають, в тому числі, профілі великих діаметрів. Робота прибиральників металу дуже важка, але від Богдана ми не чули жодного нарікання. У колективі його поважали. Він був спокійною доброзичливою людиною, готовою прийти на допомогу. Такі працівники, такі люди – на вагу золота. Це невиправна втрата для всіх нас».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, колегам загиблого воїна та металурга Богдана Ніколайчука.
