«Дівчино! На вас така цікава вишиванка, орнамент аж переливається! Де купували? Невже зробили самі?» Такі вигуки фахівець з навчання персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталя Гарізан чує часто, варто їй лише вбратися у власноруч вишитий бісером одяг.
Наталя жартує, що одразу відчуває «своїх», коли часто задивляється на людей у вишиванках. «Вишиванка – особливий одяг для кожного українця. Та коли на ньому вишивка бісером, це привертає увагу завжди. Звичайно, мені приємно чути компліменти, але справа зовсім не в них. Коли я вбираюся у вишиванку, у мене з’являється якесь особливе відчуття – єдності з нашими українськими традиціями, культурою, родовою пам’яттю, якщо так високо можна сказати. А ще я отримую додаткову впевненість у собі. І я дуже пишаюся тим, що один із видів вишитої краси я можу робити власноруч», – з усмішкою каже Наталя.
Історики стверджують, що вишивкою свій одяг люди прикрашали ще за часів пізнього неоліту. Біля села Мізин на Чернігівщині археологи знайшли залишки лляних сорочок із вишивкою. Оздоблений стародавнім орнаментом одяг був знайдений і під час розкопок могили знатної сарматки у Миколаївській області. Мати гетьмана Мазепи черниця Марія-Магдалина теж любила вишивати. Її роботи знайшли у Києво-Печерській лаврі. Вчені дослідили, що у давнину вишивальниці знали до 150 видів технік оздоблення. А з середини 17-го століття майстрині почали використовувати у вишивці стеклярус – кольоровий скляний бісер.
Про такі цікаві факти з історії свого захоплення Наталя Гарізан дізналася, вже коли почала сама опановувати це мистецтво. Вишивкою бісером вона захопилася п’ять років тому, коли побачила і була вражена речами, які вишила однокласниця її брата Інна Душинова. До речі, брат Наталії Валерій Кольчус працює вогнетривником у «Стіл Сервісі». Сукні, сорочки, спідниці, рушники з орнаментом з бісеру так вразили Наталю, що дівчина захотіла і сама спробувати. А оскільки людина вона цілеспрямована і намагається завжди досягати поставлених цілей, то відкладати в довгий ящик опанування нової справи не стала. Подруга допомогла з інструментами, вибором орнаменту, потрібного бісеру, поділилася секретами техніки вишивання – і робота закипіла.
Наталя зізнається, що виходило не все одразу. Було і фізично важко: від напруги боліли спина та шия. Але відступати вона не збиралася. Потроху почали з’являтися потрібні навички, а з ними народжувалися одна вишиванка за іншою, а ще рушники, ікони. До речі, перед створенням ікони обов’язково треба помолитися, так навчили майстрині із Західної України.
«Люди, як займаються будь-якою творчістю, мене зрозуміють – до улюбленої справи завжди аж тягне. Коли починаєш працювати, то заспокоюєшся, все неначе одразу стає на свої місця», – продовжує Наталя Гарізан.
Зазвичай, Наталя вишиває 2-3 години на день. Загалом, на створення виробу у неї йде від двох тижнів (якщо щось невеличке) до трьох місяців, якщо вишиває, наприклад, сукню або ікону.
«При створенні вишивки треба багато терпіння, витримки і… добрий зір, адже намистинки малесенькі та ще й блискучі, – каже Наталя. – А ще важливо, щоб під час роботи думки були лише позитивні, бо майстриня своєю енергію заряджає і вишиті роботи – на успіх, вдачу, добробут, здоров’я. Саме цього я всім і бажаю!»
