Категорії
Новини

Свято цеху з унікальністю у домінанті

28 грудня виповнюється 55 років передноворічному імениннику – ремонтно-механічному цеху N 2 Ливарно-механічного заводу.

28 грудня виповнюється 55 років передноворічному імениннику ремонтно-механічному цеху N 2 Ливарно-механічного заводу.

У далекому 1968 році для тоді ще «Криворіжсталі» цех став справжнім подарунком під ялинку. Адже активний розвиток заводу вимагав постійного збільшення обсягів виробництва запчастин та швидкого та якісного виконання ремонтів агрегатів та устаткування металургійного і гірничо-збагачувального виробництв. РМЦ-2 одразу взяв високу планку, заявивши про себе, як про ремонтний комплекс з високим рівнем технологій та механізації виробництва.

«Коли говорять про наш цех, то майже кожного разу звучить слово «унікальний», – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Я вважаю, що це справедливо. По-перше, нас відрізняє від інших цехів кількість устаткування. Тільки підлогового обладнання у нас 200 одиниць, яке розташоване на 26 тисячах квадратних метрів виробничої будівлі цеху. Фактично у нас присутня уся механічна обробка, яка є у сучасному машинобудуванні, всі її види. І саме у нас працює унікальне обладнання, як, наприклад, фрезерний верстат з ЧПУ VESTA, обладнання для термообробки токами високої частоти, пласко-шліфувальний верстат SG80300SD, вертикальний фрезерний оброблювальний центр SELICA SMV-1200 A, токарно-фрезерувальний центр SAMSUNG. Та й ширшого спектра ремонтних професій, ніж представлені у нас, напевне, й не відшукаєш на заводі. У нас працюють зуборізальники, шліфувальники , фрезерувальники, токарі, термісти, розмітники, кранівники, слюсарі-ремонтники. Цей перелік можна ще продовжувати та продовжувати. І, що найцінніше, усі наші 275 працівників – професіонали».

3D-око розмітниці та металеві викройки

Бригадирка розмітників Людмила Жарікова працює в цеху вже 37 років. Вона прийшла до РМЦ-2 юним дівчиськом з палкими очима, про все хотіла дізнатися, все вивчити та спробувати зробити кращим. Роки додали досвіду, але ще й досі поряд з нею відчувається якась особлива тепла енергія, яка охоплює все і всіх навколо.

«Розмітник – це той самий кравець, але по металу. Від нашої майстерності залежить, наскільки точно і легко потім працюватиметься із заготовкою верстатникам, які її оброблятимуть, – говорить бригадир розмітників Людмила Жарікова. – І розуміючи це, я не залишаю собі права на помилку. Я дуже люблю свою роботу, адже вона настільки різноманітна і цікава, що про нудьгу не йде мови взагалі. Щоразу кожне замовлення – це новий виклик. Я вважаю, аби стати профі у моїй справі треба мати природний хист і… 3D-око. У заготовці ти маєш побачити майбутню деталь ще до того, як візьмешся її розмічати. І це так цікаво!»

Бригадир розмітників Людмила Жарікова

Попри складні часи цех працює, встояв. Працівники цеху є серед захисників країни. На жаль, двоє хлопців РМЦ-2 загинули в боях. Віталій Яковлєв та Євген Ткаченко. Веселі, відкриті, вони назавжди залишаться частиною колективу.

За 55 років фахівці РМЦ № 2 освоїли та розробили власні унікальні методи та технології відновлення деталей: наплавлення різними матеріалами, плазмово-порошкове облицювання, термозміцнення. Наразі основна продукція цеху – станини клітей та ножиці для прокатних станів, роликові конвеєри, шестерні і ходові колеса, ножі гарячого різання, запасні частини для агломераційних та доменного цехів, конусні броні, станіни, ексцентріки і інші комплектуючи  дробілок ГД. Можливості цеху вражали як на початку його створення, так і зараз. На його обладнанні можна обробляти деталі діаметром до 5 м, вагою до 100 тонн та довжиною до 16 метрів. Але жодне навіть найсучасніше обладнання нічого не варте без вмілих рук та світлих голів, говорять в цеху.

Унікальність на кожному кроці

Говорять, що перше враження від побаченого завжди важливе. Відчуття простору, розмаху майже 20 років тому охопило токаря Євгена Жмура, коли він переступив поріг цеху. «Моїми першими словами тоді були «Ого, вау!» Це місце поєднало в собі мої захоплення усім, що рухається, обертається, розбирається та збирається, – розповідає токар Євген Жмур. – Зараз я працюю на трьох розточних верстатах. І кожен з них – зі своїм характером. Довелося вчитися їх приборкувати. Але зараз ми разом з ними здатні творити справжні дива. Ось, наприклад, я обробляю стрілу кар’єрного екскаватора довжиною у 14 метрів. В якому ще цеху це можливо? У нас міцний колектив, якому на ювілей я хочу побажати подальшого розвитку, необмежних перспектив та руху вперед. У нас же в цеху все  рухається у єдиному напрямку – назустріч Перемозі».

Токар Євген Жмур

Страх висоти лікується на крані

21 рік тому Уляну Мирончук до РМЦ-2 за руку привів майстер училища, де вона вчилася на машиніста крана. «Беріть, гарна дівчинка», – сказав він тоді. От тільки у цієї дівчинки був страх висоти, адже вчитися на кранівницю вона пішла лише за суворим наказом бабусі, яка колись працювала на заводі і вважала, що лише завод може дати стабільність та впевненість у собі.

Машиністка крана Уляна Мирончук

«Я тоді страшенно злякалася, – розповідає машиністка крана Уляна Мирончук. – Цех великий, обладнання багато, чимало людей працює знизу, а розміри деталей та заготовок, які ти маєш перевозити краном, взагалі мені здалися гігантськими. Зібрала тоді свою волю в кулак і почала працювати. Зараз працюю на кранах вантажопідйомністю від 5 до 50 тонн. Ми розвантажуємо машини, які привозять деталі та вузли до цеху, встановлюємо їх на верстати, а часто ці деталі потрібно розвернути, перевернути, швидко перемістити в інше місце. І головне – це потрібно зробити безпечно для усіх працівників, які знаходяться в цеху. Напруга ще та, відповідальність шалена. Але я вдячна цеху за усе. Він вилікував мене від страху висоти та допоміг зустріти кохання мого життя – мого чоловіка Юрія, він працює в цеху зубошліфувальником».

Зараз чоловік Уляни Юрій в ЗСУ. Коли захисник буває у відпустці, то одразу приходить до колег. Сумує за роботою. Вже другий рік поспіль родина зустрічає Новий Рік без свого героя.

«30 грудня старшій доньці виповниться 18 років, 3 січня молодшій – 9. Юрій, на жаль, не святкуватиме разом з нами. Але в останню відпустку він встиг нарядити разом з доньками новорічну ялинку. І вона нагадуватиме нам, що наші дні та ночі захищає наша рідна людина. Сподіваюсь, що це останні свята, коли ми не разом з усією родиною, я вірю, що ми обов’язково переможемо. А цеху і своїм колегам, і усім українським родинам бажаю миру та злагоди, нових здобутків та Перемоги! Щасливого усім Нового року!»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *