Позначка: історія руди

Категорії
Новини

Як техніка штурмом брала руду

Сучасний видобуток руди з кар’єрів та шахт Кривого Рогу, її транспортування – не можливий без механізації, залученні важкої техніки: бурових установок, величезних екскаваторів, потужних самоскидів, залізничного транспорту тощо. А наприкінці ХІХ-го сторіччя все було інакше. Як саме? Про це у рубриці «Наша історія» циклу матеріалів, присвячених 145-й річниці з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі.

В умовах «залізної лихоманки» наприкінці 1880-х років вартість землі на Криворіжжі зросла у 30 разів. Між акціонерними товариствами, власниками іноземних компаній та поміщиками йшла запекла боротьба за найбільш рудні місця.

Водночас при розробках покладів залізної руди власники рудників практично не використовували технічного обладнання. Процес видобутку руди був примітивним та надзвичайно важким для робітників. Він проводився за допомогою плугів та кінської тяги. Скельні породи та руда подрібнювались ручним буром, а свердловини підривалися порохом. Транспортування руди на поверхню здійснювали місцеві селяни на грабарках, ношах або тачках.

Механізація та металургійний завод

У 1887 році на Саксаганському руднику вперше у Кривбасі було встановлено паровий підіймач. Згодом, один за одним були механізовані й інші рудники. Там були налагоджені процеси буріння, навантаження, підйому, транспортування.

А на руднику «Білокрисівський» компанія ДЖ. Юза для доставки руди побудувала кінно-залізничну дорогу довжиною близько 9, 5 км з роз’їздами. 

Варто зазначити, що у перші п’ять років розробки корисних копалин не перевищували трьох сажнів у глибину. Виходи руди були на 8 сажнів вище рівня річки Саксагань. Це означало, що потреби відкачувати воду не було, а значить, й відповідна техніка не була потрібна.

На початку 1889 року «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» оголосило про свої плани щодо початку будівництва поблизу села Гданцівка першої доменної печі власного чавуноливарного заводу. Будівництво розпочалося 19 червні 1890 року. Головним підрядником будівництва був інженер Ф. Басс, який до цього будував  Кам’янський металургійний завод. Таким чином саме тоді на Криворіжжі було започатковано нову галузь – металургійну. У березні 1892 року Гданцівський завод почав діяти і вже до кінця року виплавив 395 845 пудів чавуну.

Цього ж року на 9 рудниках Кривбасу 2 171 робітником було видобуто 483 924 тонн руди.

У руди – великі перспективи

Процес видобутку та переробки корисних копалень Криворіжжя стрімко розвивався. Та в кожній історії є своє «Але». Ложку дьогтю тоді додали чутки, що криворізька руда виснажується. За спростування цього міфу взявся відомий геолог Мартин Шимановський. Він здійснив огляд історії відкриття руд, внеску Олександра Поля в їхнє дослідження та розробку, і на прикладі роботи акціонерних товариств показав великі перспективи запасів руд.

У 1893 році до вже існуючих рудників додалися такі, як «Інгулець Е», «Терапаківський», «Червоний». А в 1895-1898 роках «Акціонерним товариством Криворізьких залізних руд» на руднику «Руднєв» було здійснено перший видобуток руди підземним способом. Глибина шахти складала 19 сажнів (40 метрів). З того часу й інші рудники поступово почали переходити на підземний спосіб розробки рудних покладів.

Вже у 1894 році на 13 рудниках Кривбасу руда добудовувалася не лише за допомогою лопат та грабарок, а й механізації. Наприклад, на руднику «Саксаганський» працювала парова машина у 50 кінських сил та насос у 20 кінських сил. Потужні на той час парові машини діяли також на рудниках «Дубова Балка», «Інгулець» тощо. Підіймали руду і барабанами, які тягнули коні.  

Завдяки механізації видобуток руди збільшився вдвічі. А на Гданцівському заводі  було виплавлено 24 477 тонн чавуну.

Наприкінці ХІХ століття обсяг криворізької руди складав 42,8% загального видобутку країни. А в 1897 році за видобутком руди Кривбас вийшов на перше місце.

Матеріал створений за підтримки Криворізького історико-краєзнавчого музею.

Категорії
Новини

Край чорного золота

Ми продовжуємо цикл статей до 145-ї річниці з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі.

У криворізькому шматку руди заліза понад 70 відсотків?! Наприкінці 19 сторіччя в Парижі вчені не повірили своїм очам. Відряджені до нашого міста європейські дослідники довели – тут вся руда така. У Кривбасі почалася «залізна лихоманка».

Безперечний доказ

До Парижу на дослідження криворізьку руду привіз Олександр Поль, відомий дослідник, археолог, краєзнавець, підприємець, меценат та громадський діяч. Спочатку європейські вчені поставилися до руди скептично. Дослідивши, що вона містить понад 70 відсотків заліза, вчені подумали, що це якийсь окремий фрагмент, і не повірили Полю. Але експедицію на Криворіжжя все ж організували. Її учасники не могли оговтатися – з’ясувалося, що криворізька руда і справді надзвичайно багата на залізо. До Кривого Рогу потягнулися і інші численні експедиції, які щоразу виявляли нові рудні місця. Було досліджено, що запасів руди у Кривому Розі вистачить щонайменше на 100 років. На той час це було дуже багато для великого індустріального бізнесу. До першої світової війни реальним конкурентом Криворізьких родовищ залізних руд був лише Мічиганський залізорудний басейн.

Багатий край

Засноване у 1881 році за участю Олександра Поля «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» протягом 4 років було монополістом із видобутку руди у Кривому Розі. Але у 1885 році «Новоросійське товариство Юза», яке було головним споживачем криворізьких руд, вирішило розпочати тут власний видобуток. Товариство придбало рудоносну ділянку і відкрило рудник «Лихманівський».

Як зазначає у своїх роботах старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник, багатством криворізького краю зацікавилися і інші підприємці. Того ж року три рудоносні ділянки взяло в оренду новостворене «Південно-Руське Дніпровське металургійне виробництво». На одній з ділянок у 1886 році ними було видобуто 4800 тонн руди. Також це товариство за 31 км від Катеринослава почало будувати металургійний завод для переробки криворізької руди.

Видобуток руди із переробкою налагодило і «Товариство Брянських металургійних заводів». Свої розробки вони вели на рудниках «Божедарівському» та «Кореницькому». У Кривбасі запрацювали рудники Колачевського, товариства «БКД», Пужмерський і Харченківський Брянського та Нікополь-Маріупольського металургійних товариств, Рахманівський Криворізького товариства, Сухобалківський Брянського гірничопромислового, Божедарівський, Тернівський та інших металургійних товариств. Видобуток на власних ділянках здійснювали і криворізькі землевласники Галковська, Ростковська, Шмаков.

«Залізна лихоманка»

Будь-які акції у Парижі, де йшлося про Кривий Ріг, одразу створювали ажіотаж. Акціонери, які вкладали кошти у розробку великих покладів залізної руди, мали можливість отримували гарантовані прибутки. Згодом до французького фінансування приєднався і бельгійський капітал.

В умовах величезної конкуренції серед видобувних компаній посилилася і спекуляція землею, яка скуповувалася у селян, і часто перепродувалася. За декілька десятків років вартість землі зросла у 30 разів. Наприклад, у 1864 році ділянка продавалася за 10 карбованців, а у 1895-му – за 300. До речі, при купівлі не підтверджувалося, є там поклади залізної руди, або немає.

«Залізна лихоманка» приваблювала до Кривого Рогу все більше людей. За «чорним золотом», як тоді про криворізьку руду писали газети Європи, потягнулися інвестори й робітники. У потягах першим та другим класом до Кривого Рогу їхали гірничі фахівці – французи та німці, третім класом – звичайні робітники, які їхали копати руду в пошуках кращого життя.

Як  «залізна лихоманка» змінила тихе степове життя нашого міста та сприяла його розвитку, читайте у наступних випусках «Металургу».

Матеріал створений за підтримки Криворізького історико-краєзнавчого музею.

Категорії
Новини

Як нащадок Полуботка розбудив Кривбас

А з ним й увесь південноукраїнський регіон.

Цьогоріч ми відзначаємо 145-ту річницю з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі. Цьому присвячуємо низку наших статей. Сьогодні мова піде про Олександра Миколайовича Поля, видатну постать для нашого міста, який справедливо вважається засновником промислового видобутку залізних руд на Криворіжжі.

Дубова Балка відкрила «Нову Америку»

Ще здавна родючі криворізькі землі заохочували людей займатися землеробством, скотарством, рибальством, а багаті родовища залізних руд спонукали до промислового видобутку. Неодноразово тут працювали дослідники – академіки, професори, геологи, гірничі інженери тощо. Всі вони відзначали, що надра Кривбасу багаті на залізну руду, граніт, вапняк, мармур. Але далі наукових статей дослідження не зрушували з місця. Доленосний крок у промисловому видобутку руди зробив поміщик Верхньодніпровського повіту Олександр Миколайович Поль.

Олександр Поль народився у дворянській родині  підпоручика Миколи Івановича Поля та Ганни Павлівни Полетики, яка була праправнучкою сестри гетьмана Павла Полуботка. 20 серпня 1832 року у пари народився син Олександр, майбутній дослідник, археолог, краєзнавець, підприємець, меценат та громадський діяч.

Олександр Поль навчався у Катеринославі та в Полтаві, набував юридичних знань в естонському університеті, вільно говорив на шести іноземних мовах. По завершенню освіти Олександр Поль працював над введенням у нашому регіоні сільської та судової реформ. Але головним його захопленням стали історія, геологія, мінералогія та археологія.

Влітку 1866 року, коли Олександр Поль перебував у Кривому Розі, жителі селища Вечірній Кут показали йому велику печеру у Дубовій Балці, яку вони називали Гайдамацькою конюшнею, через те, що в ній одночасно могли перебувати кілька десятків людей із кіньми. На стінах печери було видно малюнки, виконані червоною фарбою, і предмети вжитку людей кам’яної доби. При вході до печери стояла споруда – то була давня плавильна піч.

Колись через Дубову Балку проходив Чумацький Шлях із західних районів України через Умань до Дніпра. За козацьких часів тут був зимівник, який згодом став селищем Вечірній Кут. Зараз цього селища вже немає. А Дубова Балка була одним з притулків запорозьких козаків.

На одній зі стін печери Олександр Поль помітив вихід на поверхню залізної руди з дуже високим умістом заліза. Він дуже зацікавився цим, і почав досліджувати місцевість. Знав би Олександр Поль тоді, що саме ця його прогулянка Дубовою Балкою та тамтешні знахідки стануть доленосними для нього, розбудять (ще й як!) промислове життя Кривого Рогу, місто, яке за часи Поля стали називати «Новою Америкою», та дадуть поштовх до розвитку всього нашого регіону.

Для розвитку залізного краю

Олександр Поль одразу зацікавився можливістю комерційних розробок залізної руди. На його прохання у 1872 році тут проводив дослідження відомий німецький гірничий інженер Лео Штрипельман, знайшовши поклади руди з вмістом заліза до 70%. Згодом на Криворіжжі працювали й інші фахівці. Розвідку залізної руди Поль проводив своїм коштом і витратив на це величезну на той час суму – понад 20 тисяч карбованців. Плани щодо розробки руди у Дубовій Балці у нього були «наполеонівські», тож у 1873 році Олександр Поль почав зводити там власну садибу, яка збереглася донині.

Олександр Поль розумів, що промисловий видобуток корисних копалин без належної логістики неможливий, тому став ініціатором будівництва Криворізької залізниці, яка з’єднувала Донбас із Кривим Рогом. Але здійснити цей проєкт йому не одразу вдалося. Перший потяг прокотився коліями залізниці тільки 18 травня 1884 року.

А для того, щоб довести вигідність видобутку знайденої ним руди, Олександрові Полю знадобилося цілих 15 років. Для гірничих розробок він викупив 20 тисяч десятин землі у поміщика Шмакова. А згодом, у 1881 році, Поль  із групою французьких підприємців заснував «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» зі штаб-квартирою у Парижі. 

Це дало можливість відкрити у Дубовій Балці першу у басейні Саксаганську рудню. За рік з неї видобули 555 тисяч пудів руди. Ціна за пуд тоді становила 2 копійки. Вже наступного року 150 робітників рудника видобули 1 мільйон пудів залізної руди. На Криворіжжі розпочалася «залізна лихоманка».

Макет Саксаганського рудника кінця ХІХ ст. – першого на Криворіжжі

Про те, як під час неї у Кривбасі добували чорне золото, читайте у наших наступних статтях, які ми готуємо за матеріалами та у співпраці з Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм.

Фото з Криворізького історіко-краєзнавчого музея та з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Криворізьке залізо Прометея

Цього року ми відзначаємо 145-річчя з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі. Але історичні факти доводять, що про неї знали і використовували її ще в епоху античності, коли криворізькі землі входили до території Давньої Скіфії. Звідси руда та залізо постачалося до Ольвії та Еллади.

Чи правда те, що Прометей за наказом Зевса був прикований до скелі залізними ланцюгами, зробленими з Криворізької руди? Чи дійсно у 1400-х роках на наших землях вперше знайшов руду грузинський царевич Олександр? Та які племена за часів античності користувалися нашою багатою на руду землею? – відповіді на ці запитання ми дізнавалися у фахівців Криворізького історико-краєзнавчого музею. «Металург» продовжує розповідати про історію видобутку руди на Криворіжжі.

«Питання про можливість використання у давнину місцевої сировини для отримання заліза багато разів підіймалося істориками та геологами. І підтвердженням багатьох гіпотез цього були різноманітні археологічні знахідки, – розповідає Олександр Мельник, старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею. – Так, наприклад, археолог Борис Граков вважав, що залізну руду тут добували ще у скіфський період. А про історичні видобутки сировини з великих ям говорив геолог Станіслав Конткевич у своїй статті «Геологічний опис околиць Кривого Рогу Херсонської губернії», яку він написав після дослідження околиць містечка Кривий Ріг» у 1878-1879 роках. Він вважав, що скіфське залізо, яке згадує Есхіл у трагедії «Прометей закутий», походить саме з Криворіжжя».

Про те, що криворізькі руди використовувалися у скіфський час – 5-4 століття до нашої ери – говорили й відомі вчені-геологи Йосип Танатар, Едуард Фукс, Василь Бідзіля, Сергій Паньков. Версії різних науковців у своїй книжці «Криворізький басейн і його залізні руди», що вийшла у 1900 році, узагальнив вчений Павло Рубін. Є відомості, що в ті часи тут були давні копальні та плавильні печі. На жаль, наразі вони не збереглися, адже у місцях виходу руди на поверхню були розроблені кар’єри. 

Одними з перших виплавку заліза у Червоній та Дубовій балках Кривого Рогу розпочали кіммерійці у VIІІ–VIІ століттях до нашої ери. Про це свідчить кам’яна стела з кургану Царева могила. Там зображений воїн з кіммерійським кинджалом.

Видобутком руди та виробництвом металів за часів античності на наших землях  займалися скіфи, сармати, готи, гуни. Експорт залізної руди з території Криворіжжя до Ольвії здійснювався в амфорах. Такі амфори були знайдені на наших землях у поселеннях черняхівської культури.

Про те, що територія Кривого Рогу була знана, як родовище багатьох корисних копалин, розповідає і ще одна старовинна легенда. В ній говориться, що у 16 столітті на території зливання річок Саксагань і Інгулець залізну руду вперше знайшов грузинський царевич Олександр. Ця легенда не підтверджується фактами, але вона спонукала перших дослідників Криворіжжя до вивчення надр нашого регіону.

Надихнувшись цією історією, у долину річок у 1773 році прибув академік та дослідник Йоган Гюльденштейдт. Він вивчав та досліджував геологію Криворізького басейну, описав ознаки того, що тут щось може бути. Проте, залізну руду він не знайшов. 

Це вдалося зробити у 1781 році академіку Василю Зуєву. Він подорожував нашими містами і у своїй книзі написав, що знайшов «залізний шифер». Василь Зуєв був першим з дослідників, хто документально підтвердив існування залізної руди на Криворіжжі.

Покладами криворізької руди тоді вже зацікавилися на державному рівні. Під головуванням професора Михайла Лєванова до Кривого Рогу приїхала експедиція, яка складалася зі 100 учасників. Для дослідження руди ними було організовано та побудовано дві шахти. Але згодом шахти затопило водою, через що експедиція була визнана безперспективною.

З того часу чимало науковців досліджували нашу територію та публікували статті про це. Але вони лише поверхнево торкалися питань геології та наявності корисних копалень. Так було до 1866 року, коли до Криворіжжя приїхав Верхньодніпровський поміщик Олександр Поль. Влітку, з археологічною метою оглядаючи балку Велика Дубова, він звернув увагу на великі поклади залізної руди і зацікавився можливістю їхньої комерційної розробки. Як це рішення сприяло масштабному дослідженню корисних копалин та внесенню інвестицій у їхню розробку, чи  вплинуло все це на промислове життя нашого міста? Про це у наступних випусках «Металургу».

Фото з експозиції Криворізького історико-краєзнавчого музею та з відкритих джерел.