Категорії
Новини

Багатий край на бідних рудах

Чи знаєте ви, що об’єднує скіфів, козаків, гірників та збагачувальників нашого підприємства? Це місця поблизу прохідних та промислова територія нашого гірничого департаменту. Ми продовжуємо розповідати про вулицю Збагачувальну – головний проспект мікрорайону спочатку будівельників, а згодом і працівників гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Колись тут був широкий степ, який чув стукіт скіфських молотів по металу, а з часом бачив і козацькі походи. Про це засвідчують дослідження істориків та знайдені археологами та дослідниками артефакти. Новітня історія цих місць почалася в середині минулого століття, коли тут була виявлена руда. Хоч вона і вважалася бідною на залізо, вчені довели: якщо її збагатити, руду з успіхом можна застосовувати у металургійному виробництві. Стало зрозумілим, що під нами сховане справжнє багатство, на видобуток якого згодом сюди з’їхалися тисячі людей з різних куточків нашої країни. На початку 1950-х років тут почало створюватися селище будівельників НКГЗК, більшість яких потім стали працівниками комбінату.

У травні 1965 року приїхала сюди і Анна Ігнатьєва. До 1975 року вона працювала в одних з двох працюючих тут дитячих яслах (вони розташовувалися у  бараках). Потім Анна Миколаївна стала машиністкою пульпонасосної станції у силовому цеху НКГЗК, де і працювала до пенсії.

«Наше селище – це місце, де люди майже усі знають одне одного, адже ми жили й працювали усі разом. Спочатку тут були лише двоповерхові гуртожитки, бараки, а після завершення будівництва комбінату з’явився і приватний сектор, де згодом оселилася і я, – говорить Анна Ігнатьєва. – Це зараз тут чистенькі асфальтовані вулиці, а колись багнюки було багато. Пам’ятаю, як нас, дівчат, після кіно та танців протоптаними стежками додому ввечері проводжали хлопці. Тут я зустріла свого чоловіка Анатолія та вийшла заміж. Ми були бідними, але такими щасливими. Бувало наробимося, брудні, як чорти, а їдемо і співаємо. Душа раділа від молодості та від відсутності війни. Хто б знав, що у старості нам знову доведеться зустрітися з нею (витирає сльози). На роботу ми добиралися як пішки, так і трамвайчиком. Спочатку він ходив до моста, а згодом міст на НКГЗК розширили, він був вузеньким, і трамвайну лінію провели по ньому. А скуплялися, ми у продовольчому та овочевому магазинах. Був тут і універсальний магазин «Астра», його будівля стоїть і зараз. В ньому можна було купити, як продукти, так і одяг, побутову хімію, різні дрібнички. Але майже завжди тут були великі черги. Митися ми ходили у лазню. На першому поверсі були сімейні кабінки, перукарня, на другому – загальна лазня. Згодом баню закрили та зробили там пекарню. Але і вона довго не проіснувала».

У цій будівлі був універсальний магазин
Тут розташовувалася лазня

Про культуру, водні процедури та ситро

На території мікрорайону були три культурні осередки. Про них та інші цікавинки розповідає дослідниця цих місць, контролер управління технічного і вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс» Євгенія Кубанова.

Євгенія Кубанова, контролер управління технічного і вхідного контролю ПП “Стіл Сервіс”

«Головним культурним осередком був Будинок культури НКГЗК. В ньому крутили кіно, організовувалися творчі вечори, тут працювали гуртки, зустрічали Новий рік, проводили різноманітні заходи. Поряд з Будинком культури був танцмайданчик. На жаль, Будинок культури проіснував лише до 2010 року.

Таким був Будинок культури НКГЗК

Будівлю розібрали та вивезли, – розповідає Євгенія Кубанова. – Трохи більше пощастило колишньому клубу «Факел» – це будинок дитячої творчості. Він розташований серед двоповерхових будинків по правому боці вулиці Збагачувальній (якщо їхати на комбінат). «Факел» пропрацював до 2008 року, «виховав» багато талановитої молоді. Зараз там порожньо, будівля є, але вона занедбана.

У цій будівлі знаходився будинок дитячої творчості “Факел”

Навпроти неї у дворах на великій території облаштований сучасний дитячий майданчик. Якщо придивитися уважніше, по краєчку майданчика видно залишки фундаменту. Увага! На цьому місці колись був перший у Кривому Розі басейн просто неба! Літні люди, які мешкають поряд, згадують, як вони колись купалися тут у літні спекотні дні».

На цьому місці був басейн просто неба

По вулиці Збагачувальній розташований і колишній двоповерховий кінотеатр, який мав величезні панорамні вікна. Всередині поверхи з’єднували красиві сходи, вони й досі існують. Кінозалів було два – великий та дитячий (на 20 осіб). Фільми тут демонструвалися лише суботами та неділями о 19:00 та 21:00. Перед сеансами на другому поверсі влаштовувалися танці. Дитячий сеанс починався о 18:00. 

А перед кінотеатром була величезна клумба з трояндами, стояли кіоск з газованою водою та тир всередині старого автобусу, куди діти бігали стріляти.

Майданчик біля кінотеатру був улюбленим місцем побачень, а взимку тут встановлювали прикрашену ялинку.

Таким був кінотеатр у середині минулого століття
Будівля кінотеатру зараз

Зі спогадів мешканці цих місць Ірини Кушпіль: «Скільки фільмів тут було переглянуто! А скільки клею розчавлено у портфелях, коли з’їжджали на них взимку зі спусків-виходів із кінозалу!».

Кінотеатр проіснував до 1980 року. Зараз у його будівлі розташований будівельний маркет.

«Поряд з цими місцями можна побачити залишки (сходи та стіну) фінських будиночків, в яких колись теж жили працівники комбінату, – продовжує Євгенія Кубанова. – Стоїть тут і напівзруйнований будинок електричної станції, а біля нього є дорога, яка веде до місця, де колись існував Ситро-завод. Місцеві кажуть, що ситро було дуже смачним. А поряд з ним була овочева база. Там же колись існували дитячий садочок та ясла. У цих будинках зараз розташовані різні фірми.

Залишки фінського будинку
Дорога, яка вела до Ситро-заводу, овочевої бази та дитячого садочку

А от Криворізька гімназія № 82 є справжньою окрасою району. Вперше вона, тоді ще школа, прийняла учнів 1 вересня 1960 року. А до цього у селищі була вечірня школа № 110».

Криворізька гімназія № 82

Місто-курорт?

Справжньою родзинкою цих місць є радонова водолікарня. Вона розташована неподалік вулиці Збагачувальної. Радонове джерело було знайдено на глибині 164 метрів у 1968 році. Вчені дали висновок, що Криворізька радонова вода не гірша, ніж у Цхалтубо. Перших пацієнтів радонове відділення лікарні прийняло у 1970 році. Відомо, що радонові ванні з успіхом лікують захворювання опорно-рухомого апарату, нервову систему, наслідки травм, опіків тощо.

Деякі люди вважають, якби не поклади руди, Криворіжжя славилося б радоновими джерелами та стало б містом-курортом. Водночас якби не дослідження корисних копалин, то й радон би не знайшли.  Та це вже інша історія.

Так у минулому виглядала радонова водолікарня

Ми ж завершуємо нашу прогулянку вулицею Збагачувальною, яка поєднала в собі історичні події, людські долі, колорит життя минулих часів та сучасність.

Категорії
Новини

Вулиця, де зараз люди не живуть

А раніше все було інакше… Ми продовжуємо вивчати історію вулиць нашого міста, які мають промислові назви та ті, що пов’язані з історією підприємства, його видатними людьми. Цього разу мова про вулицю Прокатників, яка починається від першого ставка по Нікопольському шосе та тягнеться до цементного заводу.

Осінній ранок. На вулиці ледь світає, а люди вже поспішають на трамвайну зупинку, щоб сісти до вагона-«дев’яточки» та вирушити на робочу зміну. Після зупинки Третя дільниця трамвай проїжджає через невеличку посадку та повертає на вулицю Прокатників. Вона веде до прохідних коксохімічного виробництва, допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», інших підприємств міста й тягнеться до цемзаводу.

Сучасну вулицю Прокатників ми знаємо, як виключно промислову, тут немає житлових будинків, дитячих садочків, шкіл. Але так було не завжди…

«Машиною часу» до середини минулого століття

Тільки уявіть, що за тих часів на вулиці Прокатників було доволі велике селище коксохіміків, яке почало будуватися з 1936 року. Люди жили у бараках, розрахованих на 12 сімей, вільну годину проводили у Клубі, грали в футбол на стадіоні, поралися на власних городах неподалік будинків. Ближче до цемзаводу був кінний двір, а трамвай 9-го маршруту з Третьої дільниці і до сучасної трамвайної зупинки їздив човником – туди-сюди.

Про все це детальніше «Металургу» розповіли ветеранки нашого підприємства, які жили і працювали тут, на вулиці Прокатників. Хоча тоді свій район вони неофіційно називали дуже просто – Коксохім.

Родина ветеранки КХВ Антоніни Фролової теж мешкала у бараці. Він був розташований за їдальнею. Як відомо, ця їдальня добре зберіглася і продовжує годувати коксохіміків та й усіх охочих. Поруч з їдальнею була алея, по обидва боки якої і знаходилися житлові бараки.  

Примітним місцем була і стара будівля трамвайної зупинки. Вона з обох боків була закритою і мала куполоподібний дах. Зараз трамвайна зупинка знаходиться на тому ж місці, але має вже інший вигляд.

Антоніна Фролова

Адміністративний комплекс КХВ в середині минулого століття знаходився біля коксового цеху. А на місці стоянки розташовувалися баня, перукарня, ательє, пошта, школа ФЗН. Поруч були бібліотека, архів та магазин. Далі – гаражі. Кімнату в бараці батьку Антоніни Івану Гребенюку дали від КХВ одразу після Другої світової війни. Для відновлення підприємства тоді дуже були потрібні кваліфіковані робітники. Батько Антоніни перед тим, як працювати в енергослужбі КХВ опановував професію слюсаря-ремонтника у школі фабрично заводського навчання (ФЗН). Це щось на кшталт професійно-технічного училища. Такі школи діяли у країні з 1940 по 1963 роки.

«Біля бараків знаходився дитячий садочок, там були і ясла. За тих часів декретна відпустка у жінок була короткою, менше як два місяці, тож у жінок було два виходи – або здавати малечу до яслів та йти працювати, або, як кажуть, сидіти вдома і жити на зарплату чоловіка, – розповідає Антоніна Фролова. – Була у нас і поліклініка. Як і бараки вона була одноповерховою, але мала усе необхідне для допомоги людям. А за іншими бараками працював театр, саме так ми називали наш Клуб. Він також був барачного типу, а відрізнявся від інших будинків афішами, в тому числі і кінофільмів. У нас тоді часто «крутили» кіно – це було головною розвагою.

Та були у нас не тільки бараки, а і два двоповерхових багатоквартирних будинки, у мене подружка там мешкала. Вони розташовувалися на початку вулиці, як їхати на КХВ від ставків. До речі, саме ці будинки простояли аж до початку 1990-х років, адже починаючи з 1960-х років бараки потроху почали зносити, а людей розселяти по інших мікрорайонах міста. Моя родина отримала квартиру у Червоному будинку по сучасній вулиці Вадима Гурова. Пам’ятаю, що поряд з кінотеатром «Космос», де жило багато коксохіміків, були залишки фундаменту. Старі люди казали, що там був якийсь театр, який розбомбили у війну. Дітьми ми бігали у підвал, що зберігся у фундаменті і, уявляєте, влітку знаходили там лід у тирсі. Зараз на цьому місці знаходиться братська могила. А вулиця Прокатніків, наш Коксохім, поступово ставав промисловою зоною навколо підприємств».

Антоніна Фролова виросла та вивчилася, згодом вона працювала табельницею в лабораторії КХВ. На роботу добиралася переважно пішки. Трамвай дев’ятого номеру ходив до Коксохіму дуже рідко, тож Антоніна з колегами збиралися разом і йшли на роботу навпростець через посадку, що починається біля великих літер «Криворіжсталь».

І пошта була, і пляж з озером-вирвою

Вулиця Прокатників була рідною і для ветеранки КХВ Галини Каряжи. Спочатку вона працювала електриком у цеху мереж та підстанцій, а потім перейшла до цеху вловлювання апаратником сульфатного відділення.

Галина Каряжа

«Ми теж жили одразу за їдальнею, адже там знаходилася основна житлова зона – три вулиці бараків ліворуч алеї та одна вулиця праворуч, – розповідає Галина Каряжа. – Я намалювала схему нашого житлового району, хто добре знає це місце, то може уявити що там колись було. У моїй родині після війни нас залишилося троє: я, матуся та сестра. Наш батько з війни не повернувся. До речі, після війни було багато родин, в яких залишилися тільки жінки. Але життя поступово відновлювалося. На КХВ приїжджало багато молоді і життя у нас кипіло. Телевізорів на той час не було, тож люди не сиділи вдома, а йшли на вулицю, багато спілкувалися. Вечорами лунали українські пісні. Пам’ятаю, наша сусідка привезла перший телевізор. Це була справжня подія для усіх. Ми виносили телевізор у коридор і його дивилися усім бараком, приходили гості і з інших бараків. А ще у нашому Клубі-театрі були танці. Я була ще молода і мені теж туди хотілося, але мати пізно ввечері мене не пускала (сміється). А вихідними у нас були концерти силами самодіяльних артистів. За театром знаходився стадіон з лавочками-трибунами. Там  проходили різноманітні змагання, відбувалися урочистості на свята. А за стадіоном були городи. У цьому ж районі була і початкова школа. Там ми вчилися до 4 класу, а потім переходили до школи № 16 або № 17».

Галина Каряжа у молоді роки

Галина Іванівна згадує, що у літні спекотні дні мешканці вулиці поспішали на власний пляж, він був неподалік від школи. Під час війни там впала бомба. Від неї залишилася величезна вирва. Припускають, що бомба відкрила якийсь струмок або навіть декілька. Вирва швидко поширилася та наповнилася чистою водою. Глибина вирви була чималенька, тож після війни мешканці району із задоволенням купалися там. Зараз цього озера вже немає, його засипали під час створення санітарної виробничої зони.

Схема селища коксохіміків (1940-1960 роки)

Сьогодні цей район суто промисловий, звичайно, люди тут не живуть. Але, якщо ви будете їхати на роботу трамваєм-«дев’яткою», уявіть яке життя тут вирувало на початку та в середині минулого століття.

Категорії
Новини

Стартував квест «Залізним проспектом»

Працівники наших підприємств, мешканці та гості Кривого Рогу! Хто ще не встиг, мерщій ставайте учасниками цього квесту та дізнавайтеся про найцікавіше з історії міста, Металургійного району і його «Залізного проспекту», поблизу нашого підприємства.

Що тут було раніше, які будинки будувалися, для чого? Які люди тут мешкали, що їх турбувало та про що вони опікувалися? Про це та інше мають змогу дізнатися учасники туристичного квесту від «АрселорМіттал Кривий Ріг», який присвячений 90-річчю нашого металургійного підприємства. Квест стартував 20 липня і триватиме до 1 серпня.

За цей час його учасники мають змогу віртуально прогулятися від 95 кварталу до перехрестя проспекту Металургів та вулиці Вадима Гурова, дізнатися про історичні та сучасні цікавинки цих місць.

Екскурсанти автоматично стають ще й учасниками цікавої вікторини. Серед тих, які нададуть правильні відповіді, 2 серпня буде проведений розіграш призів від «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Цей квест підготували фахівці корпоративних комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» у колаборації з науковцями кафедри туризму та економіки Криворізького державного педагогічного університету та фахівцями додатку Freegeen GO (квест було створено в рамках проекту «Мандруй Україною»).

«Наша мета – в інформаційно-розважальній формі ознайомити людей зі специфікою молодого туристичного міста, показати основні туристичні об’єкти розташовані у Металургійному районі, розповісти історію Кривого Рогу, спонукати до відвідування криворізьких екскурсій. Також квест сприятиме вихованню туристичної культури», – сказала Ірина Остапчук, доцентка кафедри туризму та економіки КДПУ.

«Туристичний квест вирізняється від інших квестів тим, що має обов’язкову прив’язку до місцевості – маршрут прокладено реальними точками на мапі міста, а турист не просто «іде» за екскурсоводом, в нашому випадку він активний, – зазначила Ірина Стеценко, начальниця відділу з цифрових комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Особливістю  квесту є те, що його учасники мають змогу ще й проявити себе – відповісти на запитання вікторини, а точніше, обрати потрібну відповідь із запропонованих варіантів. Ми сподіваємося, що такий вид екскурсій, або подорожей-досліджень сподобається людям, зацікавить їх, урізноманітнить звичайні прогулянки містом перетворить їх на пізнавальні місії, сприятиме формуванню знань з історії та географії рідного краю».

Як стати учасником квесту?

  1.  Завантажте додаток: https://freegen.games
  •  Пройдіть всі 11 об’єктів у Металургійному районі.
  •  Дізнайтеся цікаві факти та історії кожного місця.

Результат:

– Отримаєте знання про місто;

– Дізнаєтесь яке місце ви посіли серед інших гравців;

– Отримаєте шанс виграти приз.

Для участі у розіграші:

заповніть гугл-форму: https://forms.gle/957YKNCCdJ6injMY8

Розіграш відбудеться 2 серпня о 16:00 у прямому ефірі на сторінці https://www.instagram.com/arcelormittal_ua за допомогою рандомайзера.

Категорії
Новини

Колись – остання зупинка трамваю, а зараз – центр міста

Затишна й тиха, вкрита щільними кронами каштанів. Усе це можна сказати про вулицю, названу на честь Степана Тільги, генерального директора «Криворіжсталі» у 1992-1996 роках.

А ще ця вулиця є історичною, адже саме з неї почався розвиток Соцміста у Кривому Розі. У 1930-х роках тут почали будувати житло та об’єкти інфраструктури для будівельників та працівників металургійного підприємства. Колись ця вулиця була околицею міста, де робив свою останню зупинку криворізький трамвай. Зараз вулиця входить до центру району Соцміста.

На честь Степана Тільги

Серед голого степу височіли перші п’ять чотириповерхових будинків, які дуже вирізнялися серед бараків. Неподалік розташувалися кінний двір та базарна площа (на території колишнього кінотеатру «Космос»). А навкруги – багнюка та будівельні майданчики.

Зараз навіть важко уявити, що на початку 1930-х років ця вулиця виглядала саме так. Її перша назва була у дусі радянських часів – Революційна. Зараз вулиця носить ім’я Степана Сергійовича Тільги, гендиректора «Криворіжсталі», директора представництва Союзу промисловців України, автора численних наукових праць, 47 винаходів, володаря Почесної відзнаки Президента України, ордена Дружби народів, Почесної Грамоти Президії Верховної Ради України.

Степан Тільга

Степан Тільга очолив підприємство на початку важких для України 1990-х років. Надзвичайно складними ці роки були і для нашого підприємства. Степана Тільгу сьогодні б назвали кризовим менеджером, адже він, людина, яка працювала на комбінаті більше 30 років та добре знала виробництво, кинув виклик проблемам та зміг зберегти комбінат. Саме Тільга розпочав процес переведення комбінату на орендну форму господарювання, і вже незабаром підприємство мало можливість сплачувати за сировину і матеріали грошима, а не виробленим металом. За клопотанням Степана Тільги у розпорядженні комбінату дозволили залишити 2,2 трлн карбованців позабюджетного галузевого фонду. Ці кошти пішли на реконструкцію першого дротового стану. Тільга займався стратегічним плануванням та інвестиційними питаннями. На жаль, після важкої хвороби у 1998 році Степан Сергійович помер. А його ім’ям тепер названо одну із найстаріших та затишніших вулиць Кривого Рогу.

«Проспект»-авеню

Так між собою цю вулицю називали її мешканці та ті, хто приїжджав сюди відпочивати. Тут розташувалися Центр дитячої та юнацької творчості (колишній діловий клуб КМЗ), тоді ще кінотеатр «Космос» (зараз спортивний центр), кафе, їдальня, ресторан.

У 1970-ті роки ця вулиця була рідною для ветерана нашого підприємства Петра Кравченка. Він жив у гуртожитку № 1 (потім там була стоматологія) і працював електрослюсарем з ремонту металургійного обладнання спочатку на другому блюмінгу, згодом у копровому цеху та в гірничому цеху ШУ.

«Я прожив там п’ять з половиною років, це було на початку 1970-х, – розповідає Петро Кравченко. – Із друзями я любив гуляти цією вулицею, із задоволенням ходив «у кіно» до «Космосу». А ще я майже щодня зазирав «до дяді Міши» – так між собою ми називали їдальню для працівників комбінату. Вона була на початку вулиці, неподалік від сьогоднішньої Ради ветеранів підприємства. Як же там смачно годували! А пиво яке запашне було! Чому «до дяді Міши»? Тому що так всі звали завідуючого їдальнею,  його прізвища та по-батькові я вже не пам’ятаю. Також на цій вулиці  був ресторан «Кривбас».

Колишній діловий клуб КМЗ
Центр дитячої та юнацької творчості

А зараз – про гроші

Історія вулиці Степана Тільги бере початок у 1930-тих роки. Перша так звана п’ятірка будинків була збудована у стилі конструктивізму – лаконічно, без зайвих архітектурних прикрас.

Згодом цей стиль розкритикували, і наступні будинки на іншому боці вулиці вже створювалися у стилі «сталінського ампіру». Двори будинків доповнили фонтанами-басейнами, куточками відпочинку, чавунними ліхтарними стовпами тощо. А лаконічність у будівництві повернулася до нас вже у 1970-тих.

Але саме з першими п’ятьма будинками, де були гуртожитки і окремі квартири, у людей пов’язані цікаві історії, щоправда, зараз важко підтвердити, чи всі вони були правдою. Одна з таких історій пов’язана з працівником нашого підприємства, який накопив чималу суму і сховав гроші в матраці. Одного разу до нього приїхала теща і, коли чоловік був на роботі, вирішила прибратися у кімнаті. Перше, що зробила жінка, почала вибивати на балконі цей матрац. Гроші, звичайно, полетіли вниз. Невідомо, чи повернули чоловіку ті гроші, а от звичайним перехожим, напевно, пощастило.

Інша історія – про заощадливість. Чоловік жив на хлібі й пляшці молока на добу і таким чином назбирав аж 50 тисяч карбованців. Та скористатися цією сумою не зміг – її «з’їла» грошова реформа. Скоріше за все, у подібні ситуації опинився не він один.

А от наступна історія точно справжня, і вона теж про гроші. У будинку, де зараз розташована Рада ветеранів нашого підприємства, колись був банк. А у кабінеті, який саме і займають ветерани, знаходилося сховище грошей. Ветерани розповідають, що коли вони в’їжджали у цей кабінет, то там був колючий дріт, решітки на вікнах та важкі металеві двері.

«Вулиця Степана Тільги – це наша цікава молодість і наше не менш цікаве сьогодення, адже тут знаходиться Рада ветеранів, де ми працюємо, – говорить ветеранка підприємства Ганна Солонченко. – Про кожний будинок на цій вулиці можна книгу написати. В тому числі й про колишній Будинок культури, де у 1930-ті роки розташовувався діловий клуб криворізького металургійного заводу. Він пам’ятає видатних людей підприємства, жінок-активісток. Згодом у клубі (вже Палаці культури) було багато різних гуртків, у танцювальний ходила і я. Цю вулицю також можна назвати і науковою, бо тут розташовано багато навчальних закладів. Незважаючи на свій поважний вік, вулиця залишається молодою і перспективною. Я впевнена, так буде і у майбутньому».

Фото Андрія Онищенка, музею історії підприємства та зі сторінки Фейсбук Криворізька старовина

Категорії
Новини

Металургійна зупинка в музейному марафоні

Музей історії нашого підприємства прийняв естафету Криворізького музейного марафону з нагоди Міжнародного дня музеїв.

«До вашої уваги – маршрут залами музею, де ви дізнаєтесь про найцікавіші «фішки» металургії, «пірнете» у 90-річну історію підприємства, дізнаєтесь про визначних людей та сьогодення, побачите артефакти та унікальні експонати. Що ж, розпочнемо», – зацікавив екскурсантів на початку екскурсії завідуючий музеєм історії підприємства Микола Чухрай.

Міжнародний день музеїв відзначають 18 травня і це є  приводом для підвищення обізнаності про те, наскільки музеї важливі в розвитку суспільства.

«Навіть не всі криворіжці добре знайомі з історією рідного міста та підприємств, які у нас є. Годі вже й казати про численних нових мешканців Кривого Рогу. Цей музейний марафон – саме для цього. Візит до музею історії вашого підприємства – це важлива зупинка міського музейного марафону, адже будівництво заводу, якому цього року виповнюється 90 років, безпосередньо пов’язано з розвитком Кривого Рогу, – сказала Ганна Літвінчук, начальниця відділу розвитку туризму Інституту розвитку міста Кривого Рогу.

«Я ніколи не була на підприємстві та в цьому музеї, тож мені дуже хочеться на власні очі побачити, що це таке, – ділиться очікуваннями від екскурсії мешканка Кривого Рогу Ірина Доненко. – Підприємство я уявляю дуже великим, а експозицію музею цікавою. На головному місці в ньому, напевне, буде руда або щось із металу. Я впевнена, що екскурсія буде цікавою».

Екскурсанти познайомилися з експозицією музею історії нашого підприємства у трьох залах. Вони  дізналися про історію виникнення комбінату на базі Криворізького залізорудного басейну, пріоритети компанії «АрселорМіттал», сучасне життя підприємства, соціальну сферу, видатних працівників. Побачили зразки сировини та види прокату, дізналися про технологічні процеси. Особливо у захваті екскурсанти були від макету підприємства, завдяки якому можна оцінити, наскільки комбінат складний та величезний.

«Я дуже активно підтримувала проведення цієї екскурсії та й взагалі організацію музейного марафону у Телеграм каналі «Давай підемо! Кривий Ріг», – сказала засновниця цього каналу Юлія Глущенко. – Ідея створення такого інформаційного каналу виникла під час блекаутів, коли навкруги було не тільки темно, а й дуже сумно, відчувався голод позитивних емоцій. А рецепт лікування від цього не складний – вивести людей із стану емоційного блекауту можуть тільки люди: своєю енергією, позитивом, організацією різних заходів. Потрібне лише було джерело, на якому можна б було знайти потрібну інформацію про заходи. До речі, екскурсії до музею «АрселорМіттал Кривий Ріг» я чекала з нетерпінням, адже я тісно пов’язана з підприємством: живу на Соцмісті, гуляю із собакою, бігаю біля ставків, бачу життя заводу, чую, як він гуде, відчуваю, як він працює. Ця екскурсія дає мені можливість більше з ним познайомитися».

«Мені було дуже цікаво  дізнатися про історію будівництва підприємства, а з ним і про історію Кривого Рога. Я приїхала до Кривого Рогу з Донеччини і зараз відкриваю це місто для себе, – поділилась враженнями Наталя Растєгаєва. – Музей дуже сучасний, відчувається, що він «живий», бо представлені тут експонати розповідають не лише про минуле, а й про сьогодення».

Категорії
Новини

На проспекті Металургів ніколи не було сумно

Пісні під баян чи гітару, кіно та танці, спортивні змагання – ми продовжуємо розповідати про історію проспекту Металургів, заснування та розвиток якого пов’язаний із розбудовою нашого підприємства.

Як ми вже знаємо з історії, плани створення Соцміста, або Міста-саду для будівельників металургійного заводу та його працівників, стали реальністю лише частково. Через репресії та підготовку до війни більшість проєктів так і залишилися на папері та у запальних речах з трибун відомих особистостей того часу. Серед проєктів, яким пощастило здійснитися,– створення парку на Соцмісті. За планами він мав стати центром культурного та спортивного життя мікрорайону та головною прикрасою вулиці – зараз проспекту Металургів. І таки став ним!

З баяном – до парку біля ставків

У своїй книзі «Соцмісто Кривого Рогу (1931-2021)» краєзнавець Ігор Рукавіцин пише, що перший камінь у фундамент майбутнього Міста-саду для металургів  був закладений 6 серпня 1931 року. З того часу посеред степу почали з’являтися перші багатоповерхові житлові будинки та формуватися інфраструктура району.

У квітні 1936 року міська газета «Червоний гірник» опублікувала статтю «Місто металургів» про плани забудови Соцміста, зокрема, йшлося і про створення парку, який потім буде названо на честь Богдана Хмельницького. В нього планувалося асигнувати 230 тисяч карбованців, спорудити там літній ресторан, світловий фонтан зі статуями спортсменів, кінотеатр на 800 місць. «Соцмісто будується так, щоб воно цілком відповідало вимогам культурного робітника», – акцентувалося у статті.

«Парк в Соцмісті у середині минулого століття був не таким, яким ми зараз його добре знаємо. Його центральна частина була ближче до ставків, а центром парку був пам’ятник Богдану Хмельницькому, – розповідає голова ветеранської організації нашого підприємства Володимир Заяць. – Парк був огороджений парканом і мав декілька входів-виходів. Перед пам’ятником розташовувався фонтан, а навколо – безліч клумб із квітами. Центром подій був літній кінотеатр. Фільми в ньому демонструвалися ввечері, а вдень кінотеатр перетворювався на естрадний майданчик. Частину сцени затягували полотном замість фону, і там виступали художні колективи Палацу культури металургів. Та й по буднях життя у парку кипіло. Якою б важкою не була робота на підприємстві, після зміни люди чепурилися, брали баяни, гітари та поспішали до парку. Пісні лунали до ночі».

Як згадує Володимир Заяць, згодом парк став ширшим. У 1970-х роках на місці  танцмайданчику був збудований фонтан.

З грудня 1954 року на проспекті Металургів відкрився Палац культури металургів. Він одразу став центром дозвілля не тільки працівників металургійного комбінату, а і всього району. Тут було безліч гуртків. Свою творчість аматори демонстрували і в Палаці, і на агітмайданчиках міста та у парках відпочинку.

Кипіло й спортивне життя. У парку діяли спортклуб «Богатир», а у 1970 році був побудований стадіон «Металург», який міг вмістити майже 30 тисяч глядачів. Перший матч на стадіоні відбувся 11 квітня 1970-го.

У 1999 році стадіон реконструйовали для проведення єврокубкових матчів. У січні 2021 року в рамках програми президента України «Велике Будівництво» розпочалась масштабна реконструкція стадіону. Завершити її завадила повномасштабна війна.

Від міськвиконкому до 95-го

На проспекті Металургів розташований адміністративний центр Кривого Рогу, тут знаходиться Будинок Рад. Вперше ідея збудувати міськраду виникла ще у 1934 році. Звести будівлю планувалося на перехресті проспекту Поштового та вулиці Свято-Миколаївської. Але здійснити цей план не вдалося. У середині минулого століття міськраду вирішили збудувати у центрі Соцміста на проспекті Металургів. Цей проєкт реалізували в 1975 році до 200-річчя заснування нашого міста. У 1985 році з правого боку був добудований так званий Колізей, де зараз знаходиться центр адміністративних послуг «Віза».

«Район 95-го кварталу в середині минулого століття був «околицею» проспекту і тільки забудовувався, – згадує Володимир Заяць. – Там не було «великого кола», натомість були одноповерхові приватні будинки та перші «сталінки». Може хтось  пам’ятає, що відомий бюст-пам’ятник Данко, який від початку 1970-х років стояв біля кінотеатру «Сучасник», спершу (з жовтня 1965 року) знаходився на 95-м кварталі. Виготовили пам’ятник на нашому підприємстві, а його автором був художник Олександр Васякін. Зараз вже нічого не нагадує про ті часи, багато чого змінилося і на проспекті Металургів. Але людська пам’ять та архівні фото зберігають згадки про минулі часи».

Фотокартки – зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці та з музею історії нашого підприємства.