Позначка: волонтерство

Категорії
Новини

Срібні волонтери

Ветерани нашого підприємства приходять до тих, кому потрібна допомога. Волонтерство – це важлива складова ветеранського руху нашого підприємства. Вона допомагає людям у срібному віці залишатися активними і жити повноцінним життям. З початком війни в Україні волонтерський рух набув особливого значення. Активними волонтерами стали чимало тих, кому сьогодні за …60.

Так, наприклад, ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг», діяльність яких очолює Володимир Заяць, активно допомагають нашим захисникам. Вони беруть участь у волонтерських акціях, програмах, культурних заходах тощо. Також ветерани допомагають людям, кому через бойові дії довелося залишити рідну домівку.

Попри це, ветерани нашого підприємства продовжують піклуватися про своїх колишніх колег, яким так потрібна підтримка та допомога. Це люди поважного віку, ті, хто має  інвалідність, важкі хвороби, погано пересувається. На обліку в Раді ветеранів зараз таких людей понад 600.

Віра Шатило радо зустрічає гостей-волонтерів біля під’їзду свого будинку. Зараз вона відновлюється після інсульту, тож подолати сходинки для неї це і можливість потренуватися у пересуванні, і своєрідне досягнення у цьому. Вірі Терентіївні 88 років. Свого часу вона працювала у механічному цеху, потім була оператором у сортопрокатному цеху № 1. До Кривого Рогу Віра приїхала зі Шполянського району Черкаської області. 14-річній дівчинці хотілося жити у великому місті, адже у колгоспах тоді було дуже важко і малоперспективно. У Кривому Розі мешкала її тітка, в неї дівчина і оселилася. А працювати на завод пішла, як тільки виповнилося 16. Таких юних дівчат, як Віра на заводі тоді було дуже багато, усі підтримували одне одного, працювали та відпочивали разом.

«Підтримку заводчан я й досі відчуваю, для мене це дуже важливо. З ними я можу і поспілкуватися, і відволіктися від буденних проблем, і смачненького поїсти, адже ветерани приходять до мене не з порожніми руками, – говорить Віра Шатило. – Он бачите, я вже ходжу з паличкою. А ще зовсім недавно лежала після інсульту. Піднялась би раніше, але стався «приліт», це той, в якому загинула жінка та її троє дітей. Бахнуло поруч з моїм будинком. Мене аж підкинуло, я дуже злякалася. Зараз у мене все нормально, можу навіть гостей приймати. Мені дуже приємно, що про нас завжди дбають у ветеранській організації,  я відчуваю, що ми одна родина, як і раніше».

«Чомусь прийнято вважати, що волонтери, які опікуються старенькими, мають бути лише молодими. Ми доводимо, що це не так, – говорить Наталія Щедова, яка  опікується роботою з ветеранами металургійного виробництва. – Ми спілкуємося зі старенькими, цікавимося їхнім здоров’ям, справами. Знаєте, людям дуже важливо таке спілкування, його зараз багатьом не вистачає. Ми допомагаємо нашим підшефним у комунальних справах, юридичних питаннях, наприклад, написати заяву на матеріальну допомогу, розібратися з рахунками тощо».

«Літні люди потребують особливої турботи, вона актуальна навіть тоді, коли у них є рідні. Не завжди діти або онуки можуть бути  поруч з батьками, особливо зараз, коли в Україні триває війна, тож наші ветерані-волонтери беруть таких людей під свою опіку, – розповідає Ірина Сухомлин,голова профспілкової організації Ради ветеранів підприємства. – Наших ветеранів ми також підтримуємо матеріально, що дуже важливо у наш непростий час.

Хочу відзначити, що наша організація об’єднала прекрасних людей, яким небайдужа доля інших які завжди приходять на допомогу тим, хто того потребує. Тому хочеться подякувати нашим  активістам Таїсії Лагодюк, Валентині Обуховій, Таїсії Бараховій, Валентині Волерт, Тетяні Непомнещій, Ніні Голбан, Юлії Дєлєвій, Олені Вовченко та іншим, адже наша велика команда складається з  людей з великим серцем».

Категорії
Новини

Солодощі для різдвяного настрою

В рамках волонтерського проєкту «Разом» «АрселорМіттал Кривий Ріг» подарував солодкі новорічні подарунки новим криворіжцям.

«Нарешті, приїхали! Зустрічаємо!» Такими словами люди щиро вітали волонтерів нашого підприємства-учасників проєкту «Разом». Напередодні Різдва вони побували у 11 центрах, де зараз живуть внутрішньо-переміщені особи (ВПО) та привітали їх з новорічними святами.

«Як і годиться, ми приїжджали не з порожніми руками, а з солодкими подарунками – за кілька днів ми роздали 510 солодких наборів. А ще ми завітали до людей з гарним настроєм, різноманітними іграми та конкурсами для дітлахів та величезною увагою і повагою до людей похилого віку, – сказала кураторка проєкту Аліна Жура. – У центрах Кривого Рогу проживає чимало родин, які вимушено покинули свої домівки, рятуючись від війни. Це мешканці Харківської, Херсонської, Луганської, Донецької та інших областей. Вони виїжджали поспіхом, часто під пострілами, брали з собою усе, що могли. Зараз люди живуть у безпеці, але згадка про ті жахливі дні буде ще довго жити у їх пам’яті. Наше завдання  – хоч трохи людей відволікти, подарувати їм хоч трохи святкового настрою та зробити усе можливе, щоб вони повірили у різдвяне диво, а також знали, що добро завжди перемагає».

Категорії
Наші люди

Наступна станція – «Волонтерство»

Волонтерство  не тільки допомагає тим, хто цього потребує, а й об’єднує людей, які разом працюють або мають спільні інтереси, хобі. У цьому щоразу впевнюється начальник зміни залізничного цеху № 1 Віталій Бондюк, коли з колективом цеху збирає та відправляє чергову допомогу військовим або переселенцям.

«Мій обов’язок у першому залізничному цеху – знати все, що відбувається на залізниці підприємства та керувати процесом руху. Наприклад, знати, скільки на території знаходиться порожніх та завантажених вагонів, які проблеми з рухомим складом треба терміново вирішити, щоб рух не припинявся, скільки прокату або чушки завантажити, куди їх спрямувати, яким шляхом, підготувати необхідні документи для перевезення «Укрзалізницею» та багато іншого. А ще знати, якою залізницею в Україні прямує состав до нашого підприємства, де він знаходиться, коли його чекати. Звичайно, цим займаюся не я один, над цим працює ціла команда залізничників», – розповідає Віталій Бондюк.

Організацію залізничного руху Віталій опановував спочатку у політехнічному коледжі КТУ, а згодом закінчив Державний університет економіки і технологій. Взагалі, він продовжив сімейну справу, бо залізничниками були його батьки, черговою на залізничній станції нашого підприємства працює сестра.  

Окрім залізничних нюансів, як підкреслює Бондюк, треба знати принцип роботи металургійного підприємства, специфіку кожної залізничної станції та бути активним, адже професія потребує  знань, оперативності та згуртованості.

Ці якості знадобилися Віталію і у волонтерській справі.

«Найбільшим потрясінням для мене став початок війни, – продовжує Віталій. – В цей час я був у відпустці і оздоровлювався в Карпатах. Вранці мене розбудив телефонний дзвінок від родичів із Білої Церкви, які повідомили, що їх вже бомблять. Дійсно, ми знали, що напад росіян був можливим, про це тоді багато говорили у суспільстві. Але кожен українець сподівався на здоровий глузд сусідів. Його, як виявилося, у росіян немає. Я повернувся до Кривого Рогу та разом зі своїми колегами-залізничниками зайнявся волонтерством. Це була і організація закупівлі військового спорядження для перших мобілізованих працівників ЗЦ № 1, і допомога переселенцям. Мені здається, що від самого початку війни усі українці стали волонтерами».

До речі, волонтерив Віталій і разом з футбольними вболівальниками Кривого Рогу. Одне з його хобі – це футбол, він вболіває за наш ФК «Кривбас». Разом вони збирали необхідне для людей, які через війну були вимушені покинути рідні домівки, у яких із речей майже нічого не лишилося. Допомагали і родинам військових, в яких, наприклад, батьки-інваліди.

«Це вже стало звичкою – збирати інформацію про те, що потрібно людям, організовувати все, а потім їхати на місця із вантажем, – говорить Віталій. – Одна із таких поїздок мені особливо запам’яталася. Це була тільки-но звільнена Херсонщина. З нашими військовими ми зустрілися біля відомого пам’ятника Кавуну. От тільки виглядав він не так, як ми звикли його бачити під час дороги на море, – з численними дірками від куль та осколків. А поряд – залишки житлових будинків. Ми пам’ятаємо херсонські села квітучими, яскравими, красивими. А зараз чимало сел розбиті, жити там неможливо. Щоб відновити все, знадобиться чимало сил, ресурсів, робочих рук та матеріалів. Та я впевнений, що із цим ми впораємося, бажання є. Головне зараз – це перемога, тож будемо наближати її кожен на своєму місці».

Категорії
Наші люди

Волонтерство – це поклик душі

«Коли їхав на зміну, прийшло повідомлення: «Україну бомблять, почалася війна». З того часу, як і у багатьох українців, життя чергового електромонтера агломераційного цеху № 1 Олексія Волощука кардинально змінилося. До щоденних робітничих та побутових справ додалися турботи про допомогу як цивільним, так і військовим.

В агломераційному цеху № 1 Олексій Волощук обслуговує та ремонтує електрообладнання агломашин, гідронасосів, електродвигунів та інших агрегатів. До своєї справи він ставиться відповідально та дуже обережно. Адже електрика, яка  живить цех, може бути і небезпечною, недаремно електрострум входить в топ-4 основних смертельних ризиків на виробництві. Тому Олексій та його колеги завжди у роботі використовують засоби індивідуального захисту, діелектричні рукавиці, спеціальні інструменти та інші прилади, які дозволяють працювати безпечно.

А от у місті та за його межами Олексія Волощука знають через його захоплення – він реконструктор, займається постановкою та організацією лицарських боїв із використанням справжньої залізної зброї, обладунків.

Та після початку війни лицарські бої відійшли на другий план. Першочерговим завданням Олексія стала волонтерська діяльність. З іншими чоловіками він допомагав будувати бліндажі, копати окопи, налагоджував побут військових, збирав для бійців потрібні речі та відправляв їх на фронти, у лікарні-«тисячці» з іншими волонтерами облаштовував бомбосховище. Зараз продовжує волонтерити, активно донатить на ЗСУ.

Нещодавно Олексій Волощук був нагороджений за волонтерську діяльність – отримав грамоту від виконкому Металургійної у місті ради.

«Звичайно, це дуже приємно, надихає на подальшу роботу в цьому напрямку. Та я вважаю, що таких нагород гідні усі українці. Зараз проти ворога воюємо ми усі, без винятку. Тільки кожен на своєму місці. Захисники-воїни нищать загарбників на полях боїв, а у тилу ми допомагаємо їм донатами, збираємо багато необхідного, підтримуємо економіку своєю роботою, а ще допомагаємо бійцям морально, бо добре слово здатне багато чого зробити», – говорить Олексій.  

Чимало знайомих Олексія боронять Україну у складі територіальної оборони. Коли вони ще базувалися у місті, Олексій допомагав їм з електрикою на позиціях – під’єднував кабелі, проводив світло.

Завдяки воїнам-захисникам, волонтерам та простим мешканцям міста Кривий Ріг вистояв, а ворога було «відкинуто» на лівий берег Дніпра. Та боротьба за українські міста, села, людей продовжується. Активно триває і робота на волонтерському фронті. Волонтери кажуть, що зараз, як ніколи, важливо не опускати руки, плідно працювати, вірити у ЗСУ та бути єдиними, ворог дуже боїться нашої єдності.

«Я з цим повністю погоджуюсь, – говорить Олексій Волощук. – З початком війни українці ще більше об’єдналися, стали міцнішими духом. Це як струмочки, які  зливаються у річки, впадають у море, і потім ми усі відчуваємо цю велику силу води. Згадую ситуацію, яка сталася неподалік мікрорайону Інгулець. На початку війни там будувалися фортифікаційні об’єкти. Військові попросили цивільних допомогти їм, і охочих виявилося дуже багато, я нарахував близько 200 хлопців та чоловіків віком від 16-18 до 60-ти й старше. Ми розвантажували «фури» з піском, копали окопи, будували бліндажі. Під час тривоги усі разом ховалися, адже тоді ворог був зовсім поруч. Хочеться, щоб цей дух єдності зберігався і зараз. Тож побажаю усім терпіння, життєвої мудрості, віри в ЗСУ та постійного бажання допомагати людям».

Категорії
Новини

Волонтерський проєкт «Разом» триває

У рамках волонтерського проекту «Разом» музичний колектив «Музиканти Криворіжжя» відвідує центри проживання внутрішньо-переміщених осіб з обмеженими можливостями.

Під час виїзних концертів музиканти пропонують глядачам репертуар з українських та закордонних пісень, зокрема і на тему осені. Музика -найкращий спосіб підняти настрій, тож музичні волонтери своїми концертами хочуть підтримати та підняти дух людей, які вимушені були залишити свої рідні міста та домівки через війну. І емоції глядачів під час концертів – найкраща подяка музикантам.

Категорії
Новини

Воїтельки «теплого фронту» допомагають захисникам

Озброєні спицями та нитками жінки Ради ветеранів «АрселорМіттал Кривий Ріг» плетуть для наших захисників шкарпетки, рукавиці, пояси та шарфи.

Петелька за петелькою, смужка за смужкою, додати кольорових ниток, щоб було красиво – у вправних руках майстринь плетені речі народжуються дуже швидко.

«Зволікати не можна. Попереду холоди, тож треба поспішати, щоб нашим хлопчикам на фронтах було тепло та зручно. А коли нашим не холодно, то вони зроблять усе можливе, щоб ворогу на нашій землі аж підпікало», – цокаючи спицями говорять ветеранки нашого підприємства.

Знайомтесь: Ніна Голбан, Тетяна Нікіфорова, Надія Старчеус, Валентина Обухова, Олена Вовченко, Валентина Волерт, Броніслава Пшенична, Тетяна Непомнеща. Вони – ветеранки гірничого департаменту, коксохімічного та металургійного виробництв. Ці жінки не сидять на лавках біля під’їздів, не дивляться годинами улюблені серіали. Тут, у тилу, вони роблять все для допомоги нашим воїнам. На початку війни багато хто з них починав із плетіння захисних сіток у різних волонтерських організаціях. Та й зараз цю справу вони не полишають. А вдома плетуть шкарпетки та інші теплі речі для українських воїнів-захисників.

«Спочатку працювали окремо, кожна у себе вдома. А потім ми об’єдналися та заснували так званий волонтерський батальйон «теплого фронту». Бо разом працювати набагато веселіше. А якщо зібратися не вдається, то телефонуємо одна одній, завжди підтримуємо зв’язок одна з одною, – говорить Тетяна Непомнеща. – Ось зараз не всі зібралися, насправді нас набагато більше, і кожна з нас допомагає нашим воїнам, чим може. Зв’язок із захисниками тримаємо через волонтерів. Нам замовляють кількість шкарпеток, повідомляють потрібні розміри, а ми плетемо і передаємо вироби тим же волонтерам або безпосередньо військовим. Крім шкарпеток, робимо рукавиці, теплі пояси, шарфи».

«Серед побажань наших військових – щоб шкарпетки були не тільки теплими, а й тонкими та міцними, щоб їх було зручно надягати під чоботи. Тож разом із вовняною ниткою у п’яточку та носок ми вплітаємо і міцну нитку, щоб виріб швидко не протирався, – додає Ніна Голбан.

Нитки для виробів майстрині підбирають дуже ретельно. Щось купується, щось знаходиться у дальніх кутках шаф зі старих запасів. Та переважно на нитки жінки розплутують старі светри або інші речі, придбані у секондхенді. Їх розпрямляють та намотують у клубочки. Пара шкарпеток плететься за кілька вечорів.  

«Мій син зараз теж став на захист України, – говорить Олена Вовченко. – Коли він приїжджав у відпустку, то взяв із собою партію шкарпеток – для себе та своїх побратимів. Потім вони замовили ще партію теплих речей та висловили свої побажання, якими вони мають бути. Це дуже важливо, адже нашим хлопцям треба не лише теплий одяг, а і зручний, щоб він добре підходив під військову амуніцію».

«Коли йде війна, кожен із нас має працювати на перемогу, – сказала Валентина Волерт. – Наша сила не лише у зброї, майстерності військових. Наша сила – у єдності. Тож щоб пришвидшити нашу перемогу, ми єднаємося, волонтеримо, працюємо на підтримку нашої економіки, зберігаємо здоровий глузд, частіше посміхаємося та віримо в ЗСУ».