Кажуть про вулицю Збагачувальну її мешканці та ті, хто вже багато років їздить нею на роботу до підрозділів гірничого департаменту. Вулиця Збагачувальна – головний проспект селища гірників та будівельників, почала будуватися ще до початку будівництва НКГЗК, потім розвивалася разом із ним.
Через роки їй вдалося зберегти свій зовнішній вигляд таким, який був у 1950-х роках. Але, звичайно, зараз будинки на вулиці вже постарішали, а деякі цікаві інфраструктурні об’єкти селища залишилися лише у спогадах.
Ґрунтова дорога з рудуватою землею, яку активно накатують вантажні машини. Вони везуть цеглу та інші будматеріали. Обабіч дороги поважні фахівці здійснюють розмітку, визначаючи, де будуть бараки, житловий сектор, дитячий садочок, магазин. Так на початку 1950-х років народжувалося селище для будівельників, а згодом і працівників Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату. Тоді ж формувалася й головна вулиця селища, яку сьогодні ми знаємо, як вулицю Збагачувальну.
«У післявоєнні роки в країні активно будувалися промислові підприємства. А де виробництво, там створювалися і робітничі селища для його працівників. Це було зручно. У період дефіциту пасажирського транспорту, людям до роботи було «рукою сягнути», – розповідає Євгенія Кубанова, дослідниця цих місць, контролер управління технічного контролю ПП «Стіл Сервіс». – Про якісь там санітарні зони «в орбіті» виробництва взагалі не йшлося. А усі види покращення життя відкладалися на потім. Вважалося, що усе житло з інфраструктурою біля промислових майданчиків – тимчасове. Але, як бачимо, селище не знесли, хоча декілька разів і намагалися це зробити. Попри все цей мікрорайон продовжує жити. Звичайно, не вся інфраструктура зберіглася, але зараз вулиця Збагачувальна виглядає майже так, як при своєму народженні. От тільки постарішала. Втім, історію цієї вулиці не можна відокремлювати від історії інших вулиць селища. Їх поєднують одна доля та історії життя людей, які працювали й працюють на гірничозбагачувальних комбінатах міста – Південному та Новокриворізькому».
Про спартанські умови, або Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове
Невеличкі будиночки із цегли стояли по два боки шляху, який вів на будівництво комбінату. Дорогу розділяла трамвайна колія. Трамвайчик на НКГЗК запустили у 1958 році. Спочатку трамваї дерев’яними. Потім вагони замінили на більш сучасні, металеві. Але охочих проїхатися, а не йти пішки, в усі часи було вдосталь. У години-пік люди стояли на сходах, гронами висіли на підніжках та, навіть вилазили на дахи вагонів.
Такою побачив вулицю Збагачувальну Михайло Жежер, який приїхав на будівництво ГЗК у 1959 році.
«Усі ці двоповерхові будиночки, в яких зараз живуть люди, раніше були чоловічими та жіночими гуртожитками. Сюди заселяли молодь, яка приїжджала на будівництво з різних куточків країни. До них у 1959-х році поселили і мене, – згадує Михайло Жежер. – Умови в гуртожитку були спартанськими – загальний коридор, 10-12 кімнат на поверсі, кожна з яких розрахована на чотири людини. З одного боку гуртожитку були умивальник та кухня, з іншого – туалет. І це вже були облаштовані будинки, адже у деяких туалет ще був на вулиці. Та на це тоді мало хто звертав уваги, говорили, що ці будиночки мають існувати лише п’ять років, потім, коли збудують НКГЗК та другу чергу Південного ГЗК, їх знесуть, а людей переселять у комунальні квартири. Плани щодо цих будинків постійно змінювалися, а молодь тим часом одружувалася, народжувалися діти, тож згодом гуртожитки були переобладнані на квартири».
Свій трудовий шлях На ГЗК Михайло Жежер розпочинав як землекоп. Звичайно, на будівництві працювали екскаватори, але після них залишалися ямки-бугорки, які треба було розрівнювати, а також рівняти траншеї під різноманітні комунікації тощо. Потім Михайло Семенович був учнем слюсаря-сантехніка силопарового цеху. У ті часи він мав лише 7 класів освіти, тож хлопцю довелося працювати та здобувати середню освіту у вечірній школі. Згодом Михайло Жежер закінчив гірничорудний інститут, став інженером-технологом. На НКГЗК він відпрацював понад 47 років, на пенсію пішов з посади заступника начальника шламового цеху.
Дві половинки одного цілого
Мікрорайон будівельників ГЗК та гірників поділений на дві половинки, по обидва боки дороги. Там нараховується 99 двоповерхових будинків з 800-ми квартирами.
Сотий будинок згорів при пожежі у 2010 році.
За будиночками ліворуч (якщо їхати до ГЗК) колись стояли бараки. Вони були збудовані ще до появи гуртожитків. В них жили будівники ГЗК. Цих бараків вже немає, вони знесені, але три з них добре збереглися. Вони розташовані вздовж трамвайної лінії. Зараз там крамниці та офіси різних фірм.
Були тут і бараки для ув’язнених, праця яких також застосовувалася при будівництві комбінату. З травня 1953 року ув’язнені будували ці бараки самі для себе. А з 1956 року їх звідси виселили. Тут залишилися лише ті, кому дозволялося вільне поселення. Цих людей (переважно «політичних») ніде не прописували, а працювати вони могли лише на важких роботах.
Зі спогадів Надії Ботвинко, яка 18-річною приїхала на будівництво НКГЗК:
«З Чернігівщини до Кривого Рогу ми приїхали 8 березня 1956 року, нас було майже 300 хлопців та дівчат. На станції Червона нас зустрічали з духовим оркестром. Та потім почалися нелегкі будні. Поселили нас у цегляних бараках на території колишньої колонії. Вона була обнесена великим парканом з колючим дротом. У бараках не було жодних побутових умов, крім умивальника та туалету. Ми й чаю не могли закип’ятити. На території були асфальтовані доріжки, але жодного тобі кущику або деревця. Тож ми влаштували тут клумби з квітами, посадили дерева. Молодість брала своє. Згодом збудували тут літню естраду, і до нас почали приїжджати артисти різних жанрів. Пам’ятаю танці під баян та радіолу».
Залишки одного із таких бараків збереглися і до наших днів, він знаходиться за банею.
Про баню, культурне життя вулиці Збагачувальної, про цікавинки та людей цього селища читайте у наступних номерах «Металурга». Ми побуваємо в гостях у місцевих мешканців приватного сектору, разом із Євгенією Кубановою пройдемося до місця колишнього сітрозаводу та дізнаємося про радонову перлину цих місць.
Читайте нас, буде цікаво!
