Ким мала стати дівчинка з геологічної родини, з дитинства закохана у каміння і чия сім’я зберігала чудову колекцію мінералів? Для головного геолога гірничого департаменту Ірини Хівренко відповідь очевидна – геологом. Бо все це саме про неї.
«Мій батько працював геологом у «Кривбаспроєкті», мати була хіміком-збагачувальником, тому в родині дуже багато говорилося про мінерали, поклади, геологію, – розповідає Ірина. – Я була закохана у професію геолога з дитинства. Та й зараз свого життя без цього не уявляю. Вважаю свою професію творчою, бо вона поєднує декілька дисциплін та наук: природознавство, фізику, хімію, математику, креслення, а зараз і знання комп’ютерних спеціалізованих програм. Колись мій батько казав, що найкращі геологи (всупереч традиційному уявленню) – це жінки. Тільки вони здатні так просторово мислити, вміють проаналізувати великий масив даних та підготувати прогноз щодо, як у моєму випадку, наприклад, рудного тіла та якості корисних копалин, які ми видобуваємо».
У травні Ірина Хівренко відзначила своє 60-річчя. Вже шість років Ірина обіймає посаду головного геолога гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». А от із кар’єрами та шахтними скарбами нашого підприємства знайома набагато раніше, адже прийшла працювати до тоді ще Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату одразу після інституту. Як і 38 років тому в неї й зараз палають очі, коли вона розпочинає розповідати про унікальні родовища корисних копалин, що розробляє наше підприємство, та про те, які люди працюють поряд з нею.
«Наші геологи бувають скрізь: у шахтах та кар’єрах ми відбираємо проби породи і здаємо на аналіз із визначення магнітного та загального заліза, відбираємо проби води та контролюємо хімічний склад підземних вод, – говорить Ірина Хівренко. – До нас надходять безліч даних, на основі яких ми, як гірничі «синоптики», складаємо прогноз щодо форми рудного тіла та якості корисних копалин, з якими потім працюватимуть гірники. Це велика відповідальність, бо ми, наче сапери, не маємо право на помилку. Від наших прогнозів залежить успішність та результативність праці сотень людей у кар’єрах, шахтах, на дробильних та рудозбагачувальних фабриках».
З кожною хвилиною розмови Ірина розкривається не лише як керівник, очільник геологічної служби, а як надзвичайно талановита людина з багатим духовним світом.
«Якби я не стала геологом, то напевне була б мистецтвознавцем, адже в цих професіях дуже багато спільного, – продовжує Ірина. – Обидві потребують вміння аналізувати, обробляти інформацію, обидві творчі та багатогранні. Мене захоплює мистецтво! Тим більше, що моя родина була не лише «геологічною», а ще й творчою. Моя бабуся була майстринею вишивки, шила та вишивала моя мати. Та й я кожну вільну хвилину використовую, щоб взятися за голку та поринути у дивовижний світ фантазії. А бісер (усміхається) мені нагадує камінці, тож і тут без геології не обійшлося. Вишивка мене заспокоює. Коли почалася активна фаза війни, я замовила собі матеріал для морського пейзажу, який вишиваю бісером. Велика картина, щоб на всю війну вистачило цього заспокійливого. І ось вже на три чверті картина вишита, тож сподіваюсь, що Перемога України вже є близькою».
Своє 60-річчя Ірина сприйняла лише як чергову календарну дату, адже від віку, говорить вона, взяла лише мудрість та стала ще більш терплячою та уважною до людей. А от всередині досі живе весела та відважна дівчинка. Тому зараз їй до вподоби мандрувати Карпатськими горами (нещодавно був похід на Говерлу), радіти весняним конваліям та прекрасній музиці.
«Нас всіх дуже змінила ця війна, – говорить Ірина. – Ми навчилися цінувати миттєвості, радіти кожному дню, кожній усмішці близьких людей. Мені в житті завжди щастило на хороших людей. В житті вистачає різних моментів, на жаль, не завжди позитивних. Тож давайте самі станемо джерелом позитиву і тоді нам усім буде світліше і тепліше. Вірте, як би нам важко не було, а Перемога таки буде за нами!»