Юрій Радкевич працював сталеваром у фасонночавуноливарному цеху «Ливарно-механічного заводу».
Колеги згадують про сталевара зі сльозами на очах, адже втратили не просто досвідченого колегу, а надзвичайно світлу та добру людину. Юрій встиг опанувати декілька професій, в яких показав себе професіоналом. Він працював вогнетривником, плавильником, сталеваром.
«Юрія Радкевича я знаю давно, – розповідає старший майстер ФЧЛЦ Володимир Козеренко. – Це «універсальний солдат», якому до снаги впоратися з найскладнішими завданнями. Він працював сталеваром електропечі. Гаряча робота. Але Юрій завжди був там, де гаряче. Тому і на фронт пішов сам, на захист країни став майже з перших днів повномасштабного вторгнення. Він завжди був міцним, надійним, мужнім. Його дуже цінували в бригаді, в цеху. Юрій і в роботі, і в повсякденному житті був рішучим та активним. Брав участь у заводських спартакіадах. Він і в цеху підтримував усіх. Не можна знайти слів, щоб передати наше горе втрати!»
Серце водія механізованої роти механізованого батальйону Юрія Радкевича зупинилося 9 червня 2024 року біля Камплиці Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям, колегам та побратимам Героя!
Підприємство збільшило виробництво основних видів продукції. Збільшення обсягів виробництва металургійної продукції пов’язано із запуском доменної печі №6 та коксових батарей №3-4 у другій половині квітня.
В порівнянні з квітнем 2024 року коксу вироблено на 44% більше (127 тис тонн проти 88 тис тонн), чавуну – на 40% (247 тис тонн проти 177 тис тонн). Виробництво сталі у травні 2024 року склало 208 тис тонн, що на 28% більше, ніж минулого місяця, а виробництво прокату збільшилося на 27% і склало 193 тис тонн. Обсяги виробництва зросли і в порівнянні з травнем 2023 року – чавуну вироблено більше на 15%, сталі – на 68%, прокату – на 66%.
При цьому підприємству доводиться працювати в умовах суттєвих обмежень у постачанні електроенергії, пов’язаних з постійними атаками на енергетичну інфраструктуру країни. Це негативно впливає на стабільність та ефективність виробничих процесів. Зокрема, гірничий департамент був вимушений скоротити на 15% обсяги виробництва залізорудного концентрату у порівнянні з попереднім місяцем.
У студентів проєкту «Нова Фабрика 2.0» відбулась екзаменаційна сесія. Іспити стали своєрідним підсумком наполегливого вивчення теоретичного матеріалу та закріплення його на практиці шляхом відвідання екскурсій виробництвом, зустрічам з фахівцями виробництва, які радо вітали студентів протягом всього навчального року на виробничих ділянках і надавали свою допомогу та рекомендації щодо подальшого кар’єрного розвитку.
У день іспиту на території Університету АрселорМіттал панувала особлива атмосфера. Студенти, зібравшись перед початком, обговорювали майбутні питання, ділилися передчуттями та підтримували одне одного. Відчувалося легке хвилювання, але разом з тим і впевненість у своїх силах. Багато з учасників проєкту відзначали, що почувалися підготовленими завдяки інтенсивній програмі та постійній підтримці куратора проєкту.
Один із екзаменаторів-технологів Євген Виноградов, заступник начальника доменного цеху з електроустаткування, зазначив: «Цей іспит є дуже важливим для наших студентів, адже це черговий крок до омріяної професії».
Організація заходу була на найвищому рівні: створені всі необхідні умови для комфорту студентів, як в екзаменаційній аудиторії, так і поза нею – в аудиторії, де студенти могли підготуватись та зібратись із силами. Лояльні екзаменатори дуже допомагали та підтримували учнів. Запитання від технологів відображали модель реальних ситуацій, у яких студенти можуть опинитися на майбутніх робочих місцях. Такий підхід дозволяє не лише перевірити знання, а й оцінити здатність застосовувати їх на практиці.
На питання «чи хочете ви працювати на підприємстві?», майже всі відповіли, що мріють потрапити туди, щоб працювати та розвиватись за своєю спеціальністю.
По завершенню іспиту студенти відчули полегшення та задоволення від виконаної роботи. Деякі з них відзначили, що завдання були складними, але цікавими, і що вони змогли продемонструвати все, що вивчили за час навчання в проєкті.
Олександр Маркелов,студент проєкту з Криворізького професійного ліцею №66поділився своїми емоціями: «Це був неймовірний досвід! Я почував себе впевнено завдяки всім знанням та навичкам, які я отримав під час навчання. Тепер з нетерпінням чекаю на результати іспиту і сподіваюся на успіх».
Екзаменаційна сесія стала важливим етапом у житті студентів проєкту «Нова Фабрика» і підтвердженням ефективності інноваційної програми навчання. Тепер на студентів чекають нові горизонти та можливості, і ми впевнені, що вони зможуть досягти великих успіхів у своїй професійній діяльності.
Андрій Снаговський працював електромонтером на дробильній фабриці гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Друзі та колеги згадують про Андрія, як про людину, яка завжди була поряд, коли потрібна допомога.
«До нас Андрій Снаговський прийшов вже маючи досвід в електросправі, – розповів заступник начальника з енергообладнання ДФ ГД Ігор Бояринов. – Йому довірили важливу роботу: він відповідав за «здоров’я» дробарок, конвеєрів, живильників. Електромонтер – це оперативно-ремонтний персонал. Андрій так все і робив – якісно і оперативно. Він був відповідальним, сумлінним і спокійним, уважним до дрібниць. Для фабрики це непоправна втрата. Ми завжди будемо зберігати пам’ять про нього».
Андрія Снаговського мобілізували 30 вересня 2023 року. Він служив командиром відділення операторів БПЛА. Герой загинув 25 травня 2024 року від осколкових поранень, які отримав під час бою поблизу Ізбицького Харківської області.
Єдиний син в родині, Андрій не встиг створити свою сім’ю, але залишив по собі світлу пам’ять.
Висловлюємо щирі співчуття батькам, друзям та побратимам захисника.
Дмитро мав великий досвід у коксохімічній справі, але на нашому підприємстві встиг пропрацювати недовго. 14 липня 2022 року він був мобілізований до лав ЗСУ.
Дмитро Кисельов – вимушений переселенець з Донецької області. Там він теж працював на коксохімічному виробництві. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Дмитро працевлаштувався дверевим. Але його професійний потенціал був настільки великим, що ніхто не сумнівався у його подальшому кар’єрному зростанні.
«З першого дня Дмитро став повноцінним членом нашої команди, я вже бачив у ньому майстра, адже він все схоплював на льоту і любив свою роботу, – говорить старший змінний майстер основної виробничої дільниці коксового цеху КХВ Сергій Царенко. – Працювати біля розпеченої коксової печі нелегко. Як дверевий він відповідав за очищення дверей печі після видачі коксу. Гаряча робота, але Дмитро не скаржився, завжди усміхався, жартував. Шкода, що він недовго працював з нами. Як справжній чоловік та захисник він не вагаючись встав на захист рідної домівки, адже на власному досвіді розумів, яке зло несе війна. Він назавжди залишиться для нас справжнім героєм!»
Дмитро Кисельов загинув 28 лютого 2024 року поблизу Тоненького Донецької області.
Олександр Максимович працював прохідником в шахтоуправлінні гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». В біографії героя-захисника – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу.
Він завжди був попереду, де складно, працював там, де важко, і при цьому залишався доброю, чуйною та відкритою людиною, згадують про нього колеги.
«Прохідницькі підземні роботи – це надзвичайно важка праця. Тут треба мати не лише фізичну витривалість, а й характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Клімов. – І Олександр був саме таким. Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без посмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті. Це тяжка й непоправна втрата не лише для родини Олександра, а й для його колег та побратимів».
Олександр Максимович не став чекати на повістку, а добровільно приєднався до лав захисників 24 лютого 2022 року. Спочатку це було ТРО. У березні 2023 року захисник перейшов до окремого штурмового батальйону «Арей» кулеметником штурмового відділення взводу штурмової роти.
Олександр Максимович загинув 29 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Тихе Харківської області, він отримав поранення не сумісне з життям. Справу батька продовжує старший син Олександр, який теж служить у лавах ЗСУ.
Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого героя.
