В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ілля Марчук працював водієм навантажувача автотранспортного управління транспортного департаменту.
За роботою його можна було бачити у різних цехах підприємства, де потрібно було завантажити у великі автомобілі або у вагони різноманітні сипкові матеріали. Колеги згадують, що Ілля завжди був спокійним, старанним хлопцем, до роботи ставився сумлінно, був відповідальний, дбайливий, уважний.
«Свою роботу Ілля намагався зробити якнайкраще, – згадує Андрій Гришенков, начальник автоколони № 5 АТУ. – А після зміни поспішав до своєї родини. Він нещодавно одружився, у пари народилася дитина. Крім того, Ілля ще й знаходив час допомагати своїм рідним по господарству, адже жив за містом. Про таких людей говорять – справжній господар. Цього року йому виповнилося лише 29 років. Здавалося б, усе життя попереду, але війна все перекреслила. До лав захисників України Ілля приєднався з січня цього року. Ми підтримували з ним тісний зв’язок, допомагали чим можемо. Важко усвідомлювати, що Ілля загинув. Це непоправна втрата для всього нашого колективу».
На війні Ілля Марчук теж не розлучався із технікою – був водієм механізованого батальйону. Захисник загинув в бою біля населеного пункту Приютне Запорізької області.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, друзям та колегам Іллі Марчука.
Шановні колеги! З сумом повідомляємо, що 23 серпня 2023 року на нашому підприємстві у доменному цеху №1 аглодоменного департаменту стався нещасний випадок, внаслідок якого був смертельно травмований наш колега.
В даний момент створена комісія проводить розслідування, щоб забезпечити безпечні умови праці на виробництві, а також встановити причини та обставини даного інциденту.
Чи знаєте ви, що могила козацького старшини Інгульської паланки Запорізької Січі ІванаСіромахи знаходиться саме на Криворіжжі? Високий хрест на згадку про відомого козака, який брав участь у багатьох битвах за свободу української землі, стоїть при дорозі на південній околиці селищаШироке.
Криворіжжя – козацький край з цікавою історією, багатий на події та видатних людей. Та й зараз усі мешканці краю доводять, що гідні своїх пращурів, адже змогли втримати місто, не дали ворогу пройти і щодня сміливо й впевнено наближують таку бажану Перемогу.
Широківщина починалася ізСіромахи
Відомо, що заселення півдня України починалося з козацьких зимівників. Селилися більшою частиною на берегах річок – по Дніпру та його притокам. На річці Інгулець таких поселень було 11. Серед них і зимівник Івана Сіромахи, який оселився у 1760–1765 роках на території сучасного села Миколаївка, де займався господарством. До речі, Іван Сіромаха – старшина Васюринського куреня – не лише заснував поселення, а і став ініціатором досліджень корисних копалин.
Сіромаха носив звання козацького старшини, що належало до вищого офіцерського чину, яке дорівнюється званню полковника. Він був відомим козаком, брав активну участь у багатьох битвах за свободу рідної землі. За військові заслуги Іван Сіромаха отримав у наших тоді ще мало заселених краях десять тисяч десятин землі і заснував тут декілька селищ, серед яких було і його іменне – Велике Сіромашино, яке згодом перейменували у Миколаївку. Тобто Широківщина насправді почалася саме з цього козака.
Підкопана та забудована
Звістка про те, що Іван Сіромаха був похований у наших краях була відображена ще у 1903 році у видання «По Катерининській залізній дорозі». Там навіть описувалося зображення надгробку у вигляді металевого хреста із перехрещеними списами.
Місцеві старожили, які пам’ятали той козацький склеп, згадували, що ще у 30-х роках минулого століття до могили намагалися докопатися. Хто то був, достеменно невідомо, але зробити їм це не вдалося. Проте сліди могили десь тоді й загубилися. А після війни територію над нею забудували.
У кінці 1960-х через розширення промислових розробок Інгулецького гірничозбагачувального комбінату капітальні будівлі у Миколаївці почали зносити, а людей відселяти. Тож з’явилася можливість пошукати ретельніше утаємничене поховання.
Точне місце козацького поховання вказав історикам місцевий краєзнавець Іван Зюкін. Під час розкопок в смт Миколаївка, які велися протягом 2003-2005 років, археологи розкопали склеп, впевнилися в тому, що його нікому не вдалося пограбувати. Ця знахідка стала справжньою сенсацією на Криворіжжі.
Як згадували учасники розкопок, козак лежав у дубовій труні і був завернутий у якусь тканину, скоріше за все це був килим. Як і в усіх козацьких похованнях, він не мав ніякого інвентаря і навіть хреста. Це не дивно, бо козаки хрестів узагалі не носили. На козаку були деталі зі шкіри, вірогідно з мундиру, за якими можна було визначити високий статус власника.
У 2005 році старшину запорізького козацтва перепоховали на південній околиці Широкого та встановили Велику могилу з кам’яним хрестом. Місце над дорогою вибрали не випадково. Ця дорога – давній поштовий тракт, що пролягає до козацького села Шестірня, з його козацьким кладовищем.
Ця історична пам’ятка зберігає пам’ять про наших героїчного предків. Події минулого зараз перекликаються із сучасністю, адже нашому поколінню знову доводиться братися за зброю, щоб захистити своє. Але доки ми пам’ятаємо свою історію, жодному ворогу нас не перемогти.
Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.
Як вплинула війна на нас, на нашу думки, дії, надії? Про це «Металург» запитав у працівників нашого підприємства.
Антон Мартиненко, дробильник аглоцеху №3: «Злість на ворога переростає в дії»
«До війни ми раділи, що живемо в незалежній державі. А ще раділи, тому що 24 серпня у нас був додатковий вихідний. Але зараз, коли від ударів ракет здригається наша земля, гинуть люди, діти, руйнуються міста, саме поняття незалежності для багатьох з нас кардинально змінилося. Воно стало більше про бережливе ставлення до рідної землі, до власної культури, історії народу. Наша країна багата на талановитих, працьовитих, мужніх людей. А ще ми маємо велику кількість корисних копалин, унікальну природу, давні традиції. Нам є чим пишатися! Саме це все ми зараз і захищаємо від загарбників, ми захищаємо свою Незалежність!
Серед тих, хто став на захист України, є чимало й моїх колег з цеху. Ми усіляко допомагаємо їм: збираємо на дрони, військову амуніцію, словом, на все, що допомагає нищити ворогів і береже життя нашим хлопцям. Та, на жаль, є і загиблі. Про них ми завжди пам’ятатимемо.
Я працюю дробильником, контролюю процес використання сировини у виробництві, слідкую за дотриманням якості тощо. Звістка про війну застала мене на роботі під час нічної зміни. О 5-й ранку колега сказав, що у нас війна, нас обстрілюють. Потім ми почули вибухи. Всі ці події просто не вкладалися в голові, ми не могли повірити, що на нас напали росіяни. Але якась чуйка про війну все ж була. Тієї ночі багато хто з нас у перервах між роботою передивлявся новини у телефоні. Зараз, на жаль, ми добре знаємо, що таке прильоти. І коли вкотре чуємо, що прилетіло у якийсь житловий будинок, зруйнувало підприємство, енергетичні об’єкти – з’являється величезна злість. Ця злість переростає у дії, які допомагають визволяти нашу землю. Ми і далі будемо підтримувати наших захисників усім, чим можемо. Ми б’ємось* за свою свободу.
Зараз в День Незалежності України танцювати якось не хочеться. Цей день я проведу із родиною. Ми будемо радіти кожній хвилині, коли ми разом».
* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України
Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.
Як вплинула війна на нас, на нашу думки, дії, надії? Про це «Металург» запитав у працівників нашого підприємства.
Валерія Заіменко, операторка пульта управління аглоцеху №3: «Війна змінила наші пріоритети»
«Погляньте на себе, з початком війни майже кожен з нас змінився. І це не про зовнішність, а про внутрішнє сприйняття світу, оточуючих людей, подій. Так і з Днем Незалежності. Зараз нашим хлопцям та дівчатам доводиться зі зброєю в руках захищати її. Це дуже болюче відновлення нашої свободи.
Зараз кожен робить усе можливе для перемоги на своєму місці, ми б’ємось за Батьківщину*. У нас – це виробництво, яке підтримує економіку у важкий для країни час. На своєму робочому місці я керую обладнанням цеху: подаю паливо, вапняк, необхідний для виробництва продукції, тримаю зв’язок з кожною дільницею цеху тощо. Тут, безперечно, один із важливих центрів виробництва.
Під час війни роботи у нас додалося, адже ми працюємо і за тих колег, які зараз захищають нас. 24 серпня цього року теж буде робочим днем. Але він буде незвичайним. Для всіх він буде дуже символічним. Ні, це не свято у звичайному розумінні. Війна кардинально змінила наші пріоритети. Ми зрозуміли, як ми любимо свою країну, рідне місто, підприємство та як ми прагнемо бути свободними.
З Днем Незалежності усіх! Ми впевнені в щасливому майбутньому України!»
* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України
Саме в цей день 24 серпня 1991-го року Україна стала незалежною державою. Це було 32 роки тому. Але боротьба українців за Незалежність триває і досі – без компромісів, без сумнівів, без страху.
Сьогодні за буремних воєнних часів українська нація не втрачає свою віру у вільну та незалежну країну. Українці надихають цією вірою й весь цивілізований світ. І неважливо, хто де народився – у Кривому Розі, Києві, Харкові, Маріуполі, або, як я, в Італії, або в іншій європейській країні, або навіть на інших материках. У цей день ми усі – українці, сильні та незламні, ми всі вирішуємо щасливе майбутнє цієї країни, наше спільне мирне майбутнє.
Незалежність – це не лише слова із книжки і не лише зовнішні атрибути. Це внутрішнє самовідчуття кожної людини, її дух, її вчинки – маленькі чи великі. Це металурги і гірники, які з вогняних надр землі видобувають і виробляють міцну сталь, яка служитиме міцним хребтом країні і світу. Це хлібороби, які незважаючи на заміновані поля, вирощують хліб. Це молодь, яка своєю енергією рухає світ вперед. Це наші матері й батьки, які своїми молитвами підтримують і бережуть нас, дарують любов і мудрість. І, звичайно, це українські воїни, нащадки всесвітньо відомих козаків, які вражають увесь світ своєю незламністю і буквально метр за метром виборюють свободу своєї землі. В наших серцях назавжди житимуть ті, хто віддали свої життя заради цього.
Я щиро вірю в прекрасне мирне майбуття України. День перемоги обов’язково настане! Він настане тим швидше, чим більш наполегливо ми працюватимемо сьогодні заради наших рідних та країни. Тому в цей день я бажаю Україні та всім українцям і українкам бути сильними та незламними, берегти свою історію і впевнено творити своє майбутнє – під своїм небом, на своїй землі. Заради життя. Бо незалежність – це і є життя.
Зі святом!
Слава Україні!
Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг»
