Категорії
Наші люди

«Функція допомагати закладена від народження»

Допомагати завжди і всім їй було призначено долею, говорить про своє життя майстер з ремонту устаткування ЦРМУ Олена Забродська. Саме про таких людей є вислів: «коли ви подорослішаєте, ви виявите, що у вас є дві руки – одна для допомоги собі, а інша – для допомоги іншим».

Необхідність допомагати добровольцям-захисникам колегам з цеху вивела Олену зі стану розпачу і страху у перші дні війни. «Нічого ж не було, а потрібно було все, рахунок йшов на години, тому ми родиною взялися шукати та купувати одяг, берці, балаклави. За нашим зверненням з Польщі (завдяки Ксенії Кушнірук) приїхали тактичні рукавички, рюкзаки, спальні мішки. А ми з сином  все це разом з продуктами харчування відвозили  захисникам. Перебували постійно у русі, бо намагалися купити, знайти та доставити все необхідне якнайшвидше. Потім шили плитоноски, збирали аптечки разом з іншими волонтерами. Багато чого було. Я не можу не допомагати. Вірю у принцип, що коли ти допоможеш іншому, то хтось допоможе тобі – твоєму сину, чоловіку, брату. У мене багато знайомих, друзів, які зараз на передовій. Хай і їм, коли знадобиться, хтось допоможе та підтримає».

Розмір допомоги не важливий, каже Олена, адже і 25 гривень – одна не випита чашка кави – зможуть врятувати життя нашим воїнам. А куплений теплий плед чи курточка – зігріти людину, яка втратила все через війну. «Коли почули про те, що сталося з людьми у Херсонській області, віддали свої речі, що змогли. Мої колеги теж підтримували та допомагали коштами на придбання пледів, соків, солодощів, одягу для переселенців. Наприклад, Сергій Ніколенко приніс багато м’яких іграшок, я їх випрала і відвезли малечі, яка приїхала з «гарячих» областей. Не війна активізувала моє бажання допомагати, це в мені закладено від народження. А винагородою для мене є зігріті серця та врятовані життя». І їх, говорять колеги Олени Забродської, на її рахунку вже чимала кількість.

Читайте також про інших героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія ШульгуІнессу ЗалевськуЄвгенія ГречаногоОлександра Школяренка, Арама Галустова.

Категорії
Наші люди

«Я по-іншому не можу. І не буду!»

Вислів «Волонтери носять робочі чоботи, а залишають на землі сліди ангелів» наче саме про майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова.

У робочі будні Арам – один з найкращих працівників цеху, тих, хто добре знаються на своїй справі. Завзятість, доброта, сміливість, небайдужість і відповідальність – ці риси характеру допомагають майстру не лише у роботі, а й у надзвичайно важливій справі, якій він присвячує увесь свій вільний час – волонтерству.

З перших днів війни Арам вирішив, що якщо він не у лавах ЗСУ (він багатодітний батько), то максимально має зробити все, аби допомогти нашим захисникам та тим, хто постраждав від агресора. Його подвір’я сьогодні нагадує склад, де збираються речі, які у вправних руках криворізьких майстрів перетворюються на речі для допомоги військовим. Географія його численних волонтерських поїздок складається з майже усіх гарячих точок: Донецький напрямок, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина.

Нещодавно майстер-волонтер доставив допомогу, яку зібрали працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» для потерпілих від затоплення у Херсонській області. Арам каже, що вірус волонтерства давно вже «гуляє» підприємством, тому він у цій справі не один, поряд з ним є завжди багато помічників, принаймні у нього в цеху – це майже кожен. Колеги ж запевняють, що завзяття Арама не залишає байдужим нікого, і тому не допомагати йому неможливо.

«Усі страхи, проблеми в дорозі, негативні емоції відходять на другий план, коли бачиш, як радіють наші захисники допомозі та звісткам з рідної домівки, як потрібна ця допомога людям, і питання їхати чи ні взагалі не виникає. Я по-іншому не можу. І не буду!», – говорить Арам Галустов і після зміни знову збирається у наступну волонтерську поїздку.

Читайте також в проєкті «Ми поруч» про Геннадія ШульгуІнессу ЗалевськуЄвгенія Гречаного, Олександра Школяренка.

Категорії
Наші люди

«Знизу – вода, зверху – ракети, а ми працюємо»

«Ворог намагався нас топити, «поливав» вогнем, тримав у напрузі, та попри все ми нашу дамбу врятували», – згадує про гарячі вересневі дні минулого року бульдозерист Олександр Школяренко. Разом зі своїм багатотонним залізним напарником він був одним з тих, хто врятував пошкоджену Карачунівську дамбу.

Зараз Олександра можна побачити у різних підрозділах нашого підприємства: на ДП № 9, в ГЗК, шлакопереробному, вапняному цехах тощо. Але минулого вересня працювати йому довелося у вкрай  незвичних і дуже екстремальних умовах.

«14 вересня минулого року на нашу дамбу ворог випустив аж сім ракет різного калібру. Дамбу він пошкодив. А коли ми усім миром почали ліквідовувати наслідки цієї атаки, ворог раз у раз знову намагався нам перешкоджати. Як тільки лунала тривога, ми припиняли працювати, відходили на 200 метрів від дамби та чекали відбою. Більш за все тоді я хвилювався за людей та за техніку», – згадує ті події машиніст бульдозеру Олександр Школяренко.

Щоб спинити воду і швидко насипати греблю, з міста їхала величезна кількість вантажівок з матеріалами. Олександру треба було встигати розрівнювати бульдозером вивантажену породу. Усі знали, що воду треба було зупинити будь-що.  Робота на дамбі тривала вісім діб – і вдень, і вночі. Поряд зі Школяренком були його колеги-бульдозеристи Євген Великий, Олег Дмітриєнко, Ігор Лютенко.

Як зазначив Олександр Школяренко, вересневі події минулого року довели, що гуртом можна здійснити великі справи. Зараз підприємство і місто знову співпрацюють, але вже для того, щоб у наших домівках була вода.

Читайте також в проєкті “Ми поруч” про Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного.

Категорії
Наші люди

«Моя стратегія – допомагати!»

«Песимісти скаржаться на вітер, оптимісти очікують змін, лідери ж – підіймають вітрила!». Начальник ремонтно-механічного цеху № 1 «ЛМЗ» Євгеній Гречаний людина, яка звикла рухатися вперед, брати відповідальність на себе і кожну кризу сприймати, як виклик, що загартовує як професіонала та особистість.

«Я знаю Євгенія Миколайовича дуже давно, – говорить директор Ливарно-механічного заводу Валерій Мовчан. – Сьогодні він очолює цех, який можна назвати аварійно-рятувальним ремонтним цехом не лише нашого ЛМЗ,  а й «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тому що з будь-яким нагальним замовленням з виготовлення запчастин та конструкцій для цехів заводу, коли рахунок йде на хвилини, у першу чергу звертаюся до нього. Коли стався підрив Карачунівської дамби, то місто потребувало допомоги з виготовлення певних унікальних елементів та конструкцій для її ремонту. Наші конструктори розробили креслення для цього завдання, ремонтні цехи взялися за виготовлення деталей, а збирали ми все це у ЦМК. Тоді туди ж командирували Євгенія Гречаного, аби він зі своїми колегами долучився до цього замовлення-порятунку криворіжців від підтоплення».

До речі, одне з найкращих бомбосховищ на підприємстві теж розташоване у РМЦ-1. За ініціативи начальника цеху його почали готувати ще у 2015 році. Робили все власними силами. Є така господарська жилка у Євгенія Гречаного: робити все, наче у себе вдома. І колектив в його цеху відповідний зібрався. Усіх надихає приклад начальника цеху.

«Я вважаю, що керівник має не тільки і не стільки наказувати людям, куди їм потрібно йти і що робити, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. — Обов’язок лідера — йти першим і вести команду за собою, оперуючи фактами і аргументами, проробляючи стратегію та будуючи плани. Тому я намагаюся завжди бути там, де моя допомога потрібна. Моя стратегія – допомагати!»

Читайте також про героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу та Інессу Залевську.

Категорії
Наші люди

Віримо у перемогу та наближаємо її

З 23 на 24 лютого 2022 року  електромонтерка цеху мереж і підстанцій Інесса Залевська працювала у нічну зміну. Роботи було багато. Її підстанція КРЗ-20, як завжди, постачала електроенергію до конвертерного, парогазового цехів, цеху водопостачання, на ТЕЦ. О п’ятій ранку задзвонив телефон. Сестра Олена? Несподівано у такий вранішній час.

«Сестра була дуже схвильована, – згадує Інесса. – З її уст вирвалося це страшне слово – війна. Я не повірила. Не хотілось у це вірити. А коли після зміни вийшла за прохідну, то почула звуки вибухів. Сумніву не залишилося».

Кілька перших днів був шок. Вороги підходили до міста з боку Інгульця. Родичі запропонували Інессі переїхати в район Північного ГЗК, подалі від фронту. Але вона  відмовилася. Вирішила, що буде захищати свою домівку.

«Готувала запалювальні коктейлі. Донатила на ЗСУ. А пізніше разом з друзями-велосипедистами з нашої організації Ukrainian Bike Family почали робити димові шашки для наших захисників, – розповідає Інесса. – Продовжуємо робити це й зараз. Люди перераховують нам гроші на розхідні матеріали, додаємо власні кошти. Мій чоловік Андрій воює у лавах ЗСУ. Зараз він під Бахмутом. Звичайно ж, я дуже хвилююся. А він мене заспокоює, коли виходить на зв’язок. Чекаємо наших захисників з перемогою, робимо все, щоб наблизити нашу перемогу».

Читайте також про героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу та Евгенія Гречаного.

Категорії
Наші люди

Їжаки-захисники

Для захисту Кривого Рогу працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» виготовили понад 5000 протитанкових їжаків та їжаків проти колісної техніки. Це близько 70 відсотків усіх їжаків встановлених у місті. Одним з працівників, хто виготовляв захисні конструкції, вальцювальник сортопрокатного цеху № 1 Геннадій Шульга.

– Була звичайна зміна, яких я відпрацював безліч за більш ніж 30 років роботи на комбінаті, – згадує Геннадій. – І от ніч завершилася. Їдемо з колегами додому і чуємо вибухи! Зателефонував син Женя: «Татку, війна!». Вже стерлися з пам’яті подробиці тодішніх емоцій, але не пам’ятаю, щоб хтось з нас якось дуже нервував. Зустріли звістку стримано, майже спокійно. Але кожен вирішив працювати на захист країни. Багато хлопців з нашого цеху пішли воювати. Ті, хто залишився, одразу взялися за виготовлення потрібних для оборони речей. Ми різали метал, зварювали з нього захисні  їжаки, скільки їх зроблено – навіть порахувати складно. Ще робили міцні скоби для бліндажів, допомагали сусідньому цехові плести міцну захисну металеву сітку. 

Зараз Геннадій Шульга та його товариші продовжують виготовляти прокат. Вони працюють за себе і за хлопців на передовій, підтримуючи з ними зв’язок. Вони, як і кожен з нас, прагнуть нашої перемоги і кожен на своєму місці наближають її.