планує поїхати на матч разом з сином машиніст насосних установок Тимур Нєчаєв – один із найкращих працівників нагороджених до Дня компанії.
Затятий футбольний вболівальник, в колишньому інгулецький футболіст, знає, як комбайном збирати духмяне золотаве колосся. Зараз він вправно керує насосними агрегатами на рудозбагачувальній фабриці. Тимур працевлаштувався на РЗФ-1 дванадцять років тому. Спочатку він навіть не уявляв, якими насосами-велетнями буде керувати, а про їхню роль у справі збагачення взагалі й гадки не мав.
«Я сам з Інгульця Широківського району, там починав працювати слюсарем-ремонтником, керував комбайном, займався, напевне, найбільш мирною справою – збирав хліб, чим і зараз пишаюся, – розповідає Тимур Нєчаєв. – Але доля привела мене не тільки до Кривого Рогу, а й на найбільше підприємство. Тепер тут працюємо – я і моя дружина. Коли вперше прийшов на фабрику, то зрозумів, що доведеться мені, мабуть, навчитися плавати (усміхається). Це тому, що у разі аварійного зламу моїх підшефних насосів секціям доведеться «сьорбнути» водички, затопити може чимало обладнання, а саме цього я допустити не можу. Тому ретельно слідкую за цим устаткуванням. Зараз навіть за звуком можу зрозуміти, який «стан здоров’я» у насоса. Наразі я опікуюся 11-ма насосами на п’яти секціях, адже чимало моїх колег зараз у ЗСУ, тож ми підхопили їхню частину трудового фронту. Хай хлопці будуть впевнені, що ми їх не підведемо. Їм там важко, але вони тримаються, тож і ми тут впораємося».
Брат Тимура теж зараз воює на передовій. Але наш герой теж долучився до захисту. Від самого початку допомагав Теробороні будувати блокпости, пиляв дрова, щоб хлопцям забезпечити тепло, привозив їжу. Потрібно буде, говорить машиніст, то й за кермо танка сяде. Війна – то справа кожного, вона завдає ран, руйнує мрії, але і робить нас сильнішими.
«На початку вторгнення моя родина виїздила за кордон, але вже за два місяці повернулися. Наполіг на цьому син Валерій, – продовжує Тимур Нєчаєв. – Я колись грав за місцеву команду у футбол, в дитинстві мріяв стати футболістом. Зараз от воджу сина на тренування з футболу. Є в нас з Валерієм одна на двох мрія. Ми затяті вболівальники «Арсеналу», мріяли поїхати на матч на домашній стадіон команди, але поїздку довелося відкласти. Зараз не до футболу. Та від мрії ми не відмовилися, просто відклали її до нашої Перемоги. Сподіваюся, що чекати нам на це залишилося недовго».