Категорії
Разом з Україною

22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

Сьогодні ми згадуємо імена мільйонів українців, життя яких обірвалося у Другу світову війну.
 
Ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув на полі бою, в тилу, був замучений в концентраційних таборах, і, звісно, згадуємо про дітей війни, яким довелося побачити смерть власними очима та пронести цей біль крізь усе своє життя.
 
Ми вдячні мужнім воїнам, які вигнали ворога з нашої землі та здобули перемогу в тій жахливій війні.
 
На жаль, сьогодні ми змушені знову братися за зброю і боронити рідну землю від агресора, захищати територіальну цілісність і незалежність України, нашу свободу, наше майбутнє.
 
Та ми – незламний народ, ми вистоїмо і переможемо знову.
 
Честь і слава героям!

Вічна пам’ять загиблим!

Категорії
Новини

Поділилися харчами з тими, кому вони більш потрібні

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

До нашого міста продовжують приїжджати люди, рятуючись від бойових дій та окупації. Тільки зареєстрованих переселенців зараз у місті майже 50 тисяч. Насправді ж людей приїжджає набагато більше. Усі вони потребують не тільки даху над головою, а й одягу та їжі. Тому в «АрселорМіттал Кривий Ріг» вирішили поділитися з переселенцями харчами зі свого стратегічного запасу. Цей запас був зроблений для працівників підприємства навесні 2022 року на випадок блокади міста або нападу російських військ.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» вирішив передати на кухні переселенців, які зараз живуть у гуртожитках, свіжу капусту, буряк, моркву, а також картоплю та цибулю.

У другому за кількістю переселенців гуртожитку Криворізького фахового коледжу Державного університету економіки та технологій зараз мешкають 154 людини, з них більше 30 – це дітки від 1 до 14 років.

«З 27-го березня через війну до студентського гуртожитку ми почали приймати на проживання не студентів, а внутрішньо переміщених осіб з наших сусідніх областей. Більшість людей приїхали з Херсонської області, з Великої та Малої Олександрівок. Є також мешканці Миколаївської, Донецької та Луганської областей. Вже протягом трьох місяців ми живемо тут разом, як велика родина. Завдяки нашим партнерам-волонтерам з «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми отримали понад 4 тонни овочів у великому асортименті», – розповіла Оксана Шмигаль, голова профспілкової організації коледжу та координатор з питань волонтерства по гуртожитку по внутрішньо переміщеним особам відокремленого структурного підрозділу Криворізького фахового коледжу ДУЕТу.

Усі ці овочі завантажили до п’яти кухонь, а залишки розмістили у складських приміщеннях. Мешканці мають безперешкодний доступ до продуктів, тому можуть самі готувати собі їжу і планувати свій графік харчування.

Лідія Резніченко, переселенка з Донецької області зі сльозами на очах розповіла: «Я приїхала з міста Селідове Донецької області. Наш голова запропонував нам виїжджати, бо від нас недалеко Маріуполь, Мар’їнка, Курахове. Ми приїхали сюди сім’єю: я, мій чоловік та невістка з дитиною. В нас нічого не було: ні грошей, ні харчів. Я дуже вдячна колективу коледжу, це дуже приємні люди, допомагають нам з усім. Наша кухня постійно поповнюється продуктами. От і сьогодні ми відчули добру братню руку допомоги. Ми дуже вдячні всім, хто допомагає, і цього ніколи не забудемо, все життя* пам’ятатимемо. Я думаю, що Україна вистоїть і перемога буде за нами. Слава Україні!».

Загалом підприємство планує передати міському управлінню освіти на потреби переселенців близько 26 тонн овочів.

* – слово є ключем до відповіді у розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Разом з Україною

Розіграш до Дня Конституції України

Друзі! Наближається День Конституції. Зараз, як ніколи, ми цінуємо свій основний закон, на положення якого – наш суверенітет, наші права, нашу демократію – веде атаку російський агресор. Це – фундамент нашої держави, який так дратує ворога. І кожному з нас варто знати, з яких принципів, прав і обов’язків збудований цей фундамент.
 
Щоб відзначити свято нашої Конституції, ми запрошуємо вас до гри.
 
Із 21 по 25 червня у нових статтях на сайті газети «Металург» з’являтимуться «золоті слова». До Дня Конституції ви зможете скласти із них речення – важливе положення основного закону України.
 
Це речення та номер статті Конституції, з якої ми його взяли – ключ до виграшу.
 
Серед тих, хто надішле нам правильну відповідь, ми розіграємо призи: 4 ексклюзивні футболки-вишиванки. А працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» можуть додатково виграти ще й зручний рюкзак, який знадобиться чи для подорожі, чи щоб ходити на роботу.
  
Умови гри:
  
Від 21 по 25 червня у статтях на сайті http://metalurg.online ми публікуватимемо «золоті слова». Визначити їх ви зможете за особливим кольором.
  
«Золоті слова» треба скласти у речення – цитату із Конституції України.
  
26-27 червня надішліть у приватні повідомлення сторінок підприємства у Фейсбуці або Інстаграмі правильну відповідь: цитату із Конституції та номер статті Конституції, з якої взято цю цитату. Відповіді, надіслані після 00:00 28 червня, вже не прийматимуться.
 
– Разом з відповіддю вкажіть свої ім’я та прізвище та мобільний номер телефону для зв’язку. Щоб отримати приз, треба вказати свої справжні дані. А якщо ви працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг», то вкажіть ще й свій табельний номер, щоб взяти участь у спеціальному розіграші додаткового призу.
 
У День Конституції, 28 червня, о 16:00 ми за допомогою сервісу Random.org розіграємо 4 футболки серед усіх, хто надіслав правильну відповідь: номер статті Конституції та цитату з неї. Додатково ми розіграємо рюкзак з футболкою серед учасників конкурсу, які є нашими працівниками і надіслали табельний номер.
 
Отож читайте статті на сайті metalurg.online, шукайте «золоті слова», до 28 червня надсилайте нам відповідь – і успіху вам!

Конституцію України можна знайти онлайн тут або тут.

Категорії
Разом з Україною

Розділити горе між своїми

Поради психолога для переселенців

Після 24 лютого 2022 року понад 7,5 млн українців стали біженцями, отримавши притулок в багатьох європейських країнах. Водночас, за даними Міжнародної організації з міграції, у другій декаді травня кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні  перевищила 8 млн осіб.

Вимушені переселенці пережили бойові дії, були змушені покинути свої домівки, втратити роботу чи близьких людей. Звичний уклад життя зруйновано, майбутнє – незрозуміле. Тому вони потребують допомоги психолога.

Психолог ДСНС України в Дніпропетровській області Світлана Брагар розповіла «Металургу» про основні проблеми, які спонукають переселенців звертатися по допомогу.

  1. Горе від втрати відчувають майже всі українці. Ніхто з нас не почувається в безпеці чи спокої. Але у переселенців до цього додається біль від втрати домівки, минулого життя у звичайному ритмі і, на жаль, розпач від загибелі рідних та знайомих. Найкраще, що можна зробити для переселенців, – допомогти з житлом, роботою, харчами. Але й допомагати варто максимально коректно, з повагою, не сприймаючи їх як чужих, а краще як своїх, які потребують підтримки.
  2. Розпач – це підвищений рівень тривоги, який викривлює сприйняття навколишньої дійсності. Людина в такому стані підвищено емоційно вразлива і песимістично сприймає життєві події та подальші перспективи, відчуває власну неповноцінність, очікує неприйняття з боку оточення. Типовими є й психологічні зриви, які можуть спровокувати воєнні новини, звістки від сусідів та близьких, які залишилися на окупованих територіях. Це може статися вдома або на людях. Але в цьому немає нічого поганого, адже сильні емоції необхідно випускати, наприклад, виплакатись чи покричати
  3. «Тривожна надія». Взагалі, надія позитивне почуття. Але постійне марне сподівання на те, що завтра все зміниться і можна буде повернутися додому, виснажує. Безупинний моніторинг новин, дзвінки знайомим, хвилювання за домівку й рідне місто чи село – все це відбирає сили. За словами австрійського психіатра Віктора Франкла, який вижив у нацистському таборі: «Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися». Тож психологи радять: намагайтеся жити сьогоднішнім днем, плануйте свої справи не далі, ніж на завтра, максимум на післязавтра. Краще насолоджуйтесь прохолодним літнім ранком тут і зараз, з’їжте, наприклад,  морозиво в обід, розплануйте вечірню прогулянку. Завтра буде новий день, але плануйте його краще вже завтра зранку.

У кожному разі, зі своїми проблемами наодинці краще не залишатися, каже психолог. Треба ділити з іншими людьми і щастя, і горе. Бо щастя примножується, коли нас багато, а горе – ділиться і стає меншим.

Нагадаємо, що за психологічною допомогою можна звернутися анонімно на гарячі лінії МОЗ: 0800 602 019,  0800 330 769 (Психологічна кризова служба Дніпра), 0800 210 160 (Психологічна підтримка ініціативи «Люди в біді»).

Категорії
Новини

«Вони приїхали нас вбивати»

20 червня світ відзначає День біженця. Але кидати рідну домівку важко не лише тим, хто перетинає кордон в пошуку прихистку, а й тим, хто залишається в Україні. Таких українців – мільйони. Через окупацію рідного села не може повернутися додому й Іван Сокирко, мешканець  Малої Олександрівки в Херсонській області. Чоловік був змушений виїхати всією родиною до Кривого Рогу на початку квітня. З дружиною, маленьким сином та матір’ю він знайшов прихисток у родичів. Хочемо поділитися з вами його історією.

Наше місто для Івана не чуже, адже колись він тут навчався у Криворізькому коксохімічному технікумі на електрика. Але після навчання хлопець повернувся до рідної домівки. Сокирко говорить, що тепер мальовниче село на березі Інгульця не впізнати. Дуже важко жити, коли земля та хати постійно здригаються від обстрілів, коли до тебе в дім можуть вдертися чужі люди зі зброєю в руках, які приїхали вбивати.

«Крізь наше село проходить траса на Миколаїв, і вже з початку березня нею почала їхати ворожа техніка. Десятками рухалися танки, БТР, КрАЗи. З села тоді ще ніхто не збирався виїжджати. Усі сподівалися, що наші хлопці швидко впораються з окупантами, і ті тікатимуть цією ж трасою швидше, ніж заїхали. Та не так сталося, як гадалося. Першим до Малої Олександрівки зайшли російські «омонівці». Вони заходили до хат і шукали своїх дезертирів. Місцевих не чіпали. А потім почалися артилерійські «дуелі». На село летіло все підряд. Тоді вже люди почали їхати з села», – розповідає Іван.

До війни Сокирко встиг попрацювати чимало: виготовляв та встановлював вікна, обробляв чималий пай землі, був кур’єром «Нової пошти», працівником інтернет-провайдеру «Каховка. Net». Каже, що трудитися на рідній землі та для рідних людей було в радість для нього. Та «визволителі» позбавили Івана цієї радості.

Найгірше почалося, коли до села зайшли російські військові-буряти, для яких грабувати оселі та відбирати телефони у людей було нормою. Одного разу сусіда, який випасав корів біля річки, заради розваги п’яні військові поставили біля стіни та почали «розстрілювати», на щастя цілили повз. На замінованих ворогами берегах річки постійно підривалися не лише скот, а й люди. 

«Окупанти встановили гармату безпосередньо на скіфській могилі біля села і гатили по наших військових на протилежному боці Інгульця, – продовжує Іван Сокирко. – Прильоти від наших хлопців у відповідь нас не лякали, люди розуміли все. Але бомбити почала й ворожа авіація, артилерія. Летіло майже цілодобово, не рятували навіть підвали. Тому вирішили їхати. Спочатку поїхала дружина з трирічним сином. Їх вивозив мій друг, який працював поліцейським».

Ще на початку березня Іван створив у Вайбері закриту групу, де односельці та мешканці навколишніх сіл могли обмінюватися інформацією про пересування військ окупанта та про ситуацію взагалі. Саме в цю групу почали надходити й перші більш-менш безпечні маршрути евакуації від тих, хто зміг виїхати.

Сокирко не скаржиться, хоча його й змусили залишити будинок, який з такою любов’ю вони облаштовували всією родиною. Відібрали навіть старенькі автівки, на яких він працював. Трудівницю «Оку» окупанти перефарбували у чорний колір, намалювали на ній «бетмена» і гарцювали околицями, доки не спустошили бак. Та не про матеріальне, а про своїх односельців він говорить найбільше.

«Наші місцеві поліцейські їздили селом навіть тоді, коли дорогою вже йшли окупанти. Хлопці патрулювали вулиці, щоб не було пограбувань, намагалися охороняти мешканців Малої Олександрівки. До тих, хто потребував медичної допомоги, виїздила місцева лікарка. Їй довелося в складних умовах лікувати людей і від серцевих нападів, і від застуди через довге перебування у підвалах, і навіть пологи приймати. І вони теж справжні герої, хоча і не у військовій формі», – розповідає Іван.

В селі ставало все небезпечніше. Тож слідом за дружиною та сином мусив виїздити й Іван разом з матір’ю. Їхали і молилися, бо через кожні 300 метрів на блокпостах окупованих територій Херсонщини Сокирка зупиняли та обшукували.

Що з його домівкою, зараз Іван дізнається хіба що з коротких поодиноких повідомлень від бабусі та дядька, які залишилися у селі.

У Кривому Розі родина Сокирко одразу ж почала шукати роботу, адже сидіти склавши руки вони не звикли.

Іван вдячний криворіжцям за прихисток, але говорить, що понад усе чекає на повернення до рідної Малої Олександрівки, бо там дім і земля, яка чекає на свого господаря.

Категорії
Новини

Підсумки конкурсу «Доброго вечора, ми з України»

Переможцями конкурсу патріотичного малюнку стали 10 маленьких творців великих шедеврів.

Ми маємо обов’язково перемогти, щоб їхні мрії здійснились, щоб небо було таким чистим, як на цих малюнках.

Відібрати серед сотні 10 найкращих робіт було дуже важко. Кожен малюнок просто у саме серденько.

Проте найбільше голосів від журі отримав Денис Замотайло.

Денис Замотайло, 15 років

Його роботу відтворить на футболці професійна художниця Валерія Монастирська.

Мисткиня також обрала свого фаворита – Сердечну Анастасію. На дівчинку чекає сюрприз.

Анастасія Сердечна, 15 років

Фіналістами також стали Гніденко Дмитро, Лісніченко Вікторія, Надєніна Ніколь, Обушко Ян, Поповець Аріна, Сорухан Аліна, Тимошенко Єва, Фурса Вероніка, Цапков Антон.

Дітки отримають сертифікат на 1 безкоштовне заняття у студії танців «Ritm Dance» та корпоративні подарунки.