Неговіркий, спокійний та досвідчений майстер зварної справи електрозварник Руслан Бортюк– справжня гордість цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу. Йому довіряють найскладніші замовлення, і він лускає їх, наче горішки, говорять у цеху. У цьому році електрозварника нагороджено званням «Честь та гордість ЛМЗ».
Багато років тому вибір Руслана припав на професію електрозварника. І не те щоб це була мрія всього його життя, та з роками виявилося, що це була його доля.
«Коли я починав вчитися на зварника, то навіть не уявляв, чим буду займатися, – говорить Руслан Бортюк. – Для мене це було, наче плисти за течією. Пішов туди, куди й більшість хлопців йшли навчатись. А тепер розумію, що це саме моя справа. Нелегка, відповідальна, але моя, бо вона мені до душі».
Аби стати досвідченим зварником, треба працювати роками. А коли ти отримаєш персональне клеймо (твій власний особистий знак – підтвердження найвищого рівня майстерності), то маєш право вважати себе справжнім віртуозом у цій справі. Деякі зварні з’єднання взагалі може виконувати лише зварник з клеймом.
«За ці роки я працював над багатьма різними замовленнями. Ось зараз, наприклад, ми виготовляємо борти для коксовозу, який збираємо практично з нуля. Раніше зварював підкранові та кранові балки, ротори – асортимент чималий. Зварювати доводиться інколи сидячі, інколи лежачі, під різними кутами нахилу, на висоті, але це мене й тримає у формі, – усміхається Руслан. – Професія зварника вимагає певної фізичної сили та витривалості, гостроти зору та тонкого сприйняття кольорів, гнучкості та рухливості рук, ніг і усього тіла, гарного вестибулярного апарата. Ти маєш бути у формі і завжди дотримуватися норм та правил охорони праці, адже легковажності зварювання точно не вибачає».
Фахівці говорять, що електрозварник повинен мати розвинену просторову увагу та технічне мислення, бути врівноваженим та прискіпливим до дрібниць. Це все наче списано з Руслана Бортюка, говорять у цеху. Його наче нічим й не проймеш, доля його не зігне.
«Зараз нам всім працювати складніше. Але ми в цехах, а хлопці – на передовій. Вони нас захищають, незважаючи ні на що. Ми не можемо їх підвести, кожен з нас повинен викладатися на повну на своєму фронті, я постійно говорю це своїм синам, – розповідає Руслан. – Моя відзнака «Честь та гордість «ЛМЗ» – це відзнака моїх колег по цеху та колег-захисників теж. Вірю, що з кожним роком майстрів та віртуозів в цехах буде все більше та більше. Тільки скоріше б ми здобули Перемогу і хлопці повернулися додому та на рідний завод».
Ремонтники Ливарно-механічного заводу виготовили правильну машину. За її допомоги вирівнюють поверхню заготовок листового прокату, а потім з цього вже продовжують виготовляти деталі та вузли для потужного промислового обладнання.
Щоб якісно виготовити, наприклад, кесон для конвертерного цеху, сита для доменників, колосники для аглоцехів, двері для коксових печей «АрселорМіттал Кривий Ріг» та багато іншого, без цієї правильної машини обійтися просто неможливо. З неправильного робимо правильне, так жартують у цеху металоконструкцій.
«У цеху до цього працювала одна семивалкова правильна машина. Вона постійно була у роботі, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – Коли ця машина зупинялася, то вважайте, що зупинялося все, адже 90 відсотків продукції цеху металоконструкцій проходить саме через неї. Правильна машина була поважного віку, тож авралів з нею вистачало. А нам потрібно було постійно мати її в «бойовій» готовності. Керівництво заводу та цеху почало думати, як же впоратися з цим? Вирішили, що зробимо ще одну подібну машину силами ЛМЗ. Провели величезнуу роботу».
Спочатку над «народженням» правильної машини попрацювали конструктори заводу, потім у ремонтно-механічних цехах почали виготовляти деталі та вузли для неї. А згодом, можна сказати, усім світом збирали її в ЦМК. «За це особливу подяку хотілося б сказати на той час в.о. начальника ЦМК Денису Коптєву, головному електрику цеху Олександру Дзюбасу, старшому механіку цеха Андрію Чугуєву, в.о. механіка цеху Альоні Білій, колективам цехів ФЧЛЦ, ФСЛЦ, РМЦ-1, РМЦ-2 та нашого ЦМК, – продовжує Микола Грицан. – З огляду на складність виготовлення правильної машини та відсутність вільного часу на цей процес, а над нею ми працювали у вільні від основних та пріоритетних замовлень години, народження машини зайняло декілька років. Але цього року вона стала в стрій».
Першими успішно виконаними за допомогою цієї машини у 2023 році замовленнями стали колосники для аглоцеху № 3 та двері для коксових печей.
Сталевар фасонно-чавуноливарного цеху ЛМЗ Максим Шелест вже 23 роки працює в цеху. Але знайомство з цим гарячим місцем сталося набагато раніше, адже ФЧЛЦ – це практично родинне гніздо сім’ї сталевара.
Коли Максим отримав нагороду «Честь та гордість ЛМЗ», то одразу зазначив, що це не лише його особисте визнання, а й всієї його родини. В цеху 33 роки пропрацював обрубником його батько – Віктор Михайлович Філякін, а мати – Тетяна Володимирівна Шелест – понад 30 років працювала стропальницею та комірником. Тож Максим ще дитиною бував у цеху (тоді таке було можливим), знав, чим живе цех, які люди працюють у ньому. І хоча вивчився хлопець на шахтаря, та доля його все ж привела до рідного цеху. Починав він зі слюсаря-ремонтника, потім став підручним сталевара, а згодом – керманичом печі.
«Ми розливаємо чавун та кольорове лиття для виготовлення запчастин, які необхідні для ремонту та нормального функціонування складного промислового обладнання основних та допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», – каже сталевар. – Ось зараз виливаємо молольні кулі для гірничого департаменту. Біля печі гаряче, спека ще та, адже в середині печі до 1400-1500 градусів! Тому коли надворі навіть +30 – ми охолоджуємося. Сталевар у нашому цеху – це кухар чавунного «борщу», адже, як і у повареній книзі, ти повинен дотримуватися кількості та якості усіх складових рецепту. Тому сталевар має добре знатися на математиці, хімії, знати склад різних марок чавуну та сталі. Я вважаю свою професію творчою, адже кожна виливка має свій особистий рецепт. Нова продукція – новий виклик. Мені до вподоби таке різноманіття, бо так мозок не старіє та постійно розвивається».
Максим – загартована людина, і це не лише через важку професію та нелегку щоденну працю. Є у ньому щось таке міцне і надійне, що одразу відчувається, коли ти поряд. Можливо, тому в людях сталевар найбільше цінує витримку, здатність завжди прийти на допомогу та чуйність. Навіть з початком повномасштабного вторгнення Максим з родиною ухвалили рішення залишатися у Кривому Розі та працювати тут, на своєму фронті. Спочатку разом з колегами з цеху майстрували лавки для бомбосховищ заводу, будували, копали, носили, возили, донатили. А по вихідним він їздив (та продовжує це робити зараз) до Миколаївської області до рідних та їхніх сусідів, аби допомогти, привезти продукти та дефіцитні ліки.
«Мене дуже радує, що сьогодні все більше лунає української мови навіть у цехах нашого заводу, – розповідає Максим Шелест. – Ми, може, й говоримо суржиком, але українським суржиком, поступово таки освоюємо рідну мову. Це – наша зброя, наша самоідентифікація. Мені хочеться, щоб вже дуже скоро українською заговорив наш Крим. Я люблю цей куточок України. Одразу після Перемоги планую похід на Ай-Петрі, адже Говерлу підкорив позаминулого року, тепер на черзі Кримські гори. Вірю в нашу Перемогу і чекаю на повернення наших героїчних хлопців, тому що спеку біля гарячої печі легше витримувати у добрій компанії».
11 червня свій 85-й день народження відзначатиме цех металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.
Це унікальний цех за багатьма параметрами. Як говорять у самому цеху, то немає нічого, щоб тут не могли б зробити і немає жодного цеху в «АрселорМіттал Кривий Ріг», де б не було «слідів» майстрів з ЦМК. Адже саме їхніми руками ремонтується та відновлюється складне промислове обладнання та виготовляються запчастини для металургійних та гірничих агрегатів.
Точкою відліку історії цеху вважається червень 1938 року, коли на Криворізькому металургійному заводі була створена дільниця з виготовлення металоконструкцій, яка згодом виросла до повноцінного промислового підрозділу. Крім виготовлення нових конструкцій, на цій дільниці почали ремонтувати кесони конвертерного цеху, грейфери, виконувалися наплавку малих конусів засипних апаратів доменних печей, ножів грейферів, виготовляли деталі для обладнання аглофабрик. За 85 років портфоліо цеху збільшилося в рази. Сьогодні це цех-експериментатор. А працюють тут люди, які мають сміливі мрії і здатні творити дива власноруч.
«Більше ніж на рік я був змушений залишити цех, адже вступив до лав ЗСУ, але не було жодного дня, коли б я не сумував за ним, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – Повернувся і зрадів, що все працює, все живе, що колеги тримаються і тримають звання найкращих, що ми й надалі оновлюємося, розвиваємося, вдосконалюємося, експериментуємо. Реалії такі, що зараз ми не можемо купувати нове обладнання, але можемо створити його власними руками, як, наприклад, листоправильну машину. Ми готові до нових викликів, адже у нас є колектив професіоналів, консерваторів-експериментаторів. Консерваторів – тому що ми за славні традиції, за об’єднаний колектив і за вірність цеху. А експериментатори – тому що готові працювати над будь-яким замовленням. Ми можемо усе! От взяти хоча б вітряки. За ними майбутнє зеленої енергетики, а ми готові (вже все продумали та прорахували) виготовляти металеві стійки для лопатей цих вітряних велетнів. І мрій та задумів ще багато. Чекаємо лише на нашу Перемогу, от тоді ми розвернемося!».
Микола Грицан, начальник ЦМК
Наразі у цеху майже 198 працівників. 24 – боронять незалежність та свободу нашої країни на передовій. На жаль, троє героїв загинули, але назавжди залишаться в пам’яті колег та рідних. Відвага, впевненість у власних силах та бажання бути серед перших – це те, що притаманне кожному з ЦМК.
Щасливчик
«Я щаслива людина, бо мені в житті пощастило і з сім’єю, і з цехом, – говорить старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас. – Мені завжди хотілося зростати у професійному плані, розвиватися, а у ЦМК для цього створені всі можливості. А ще я пишаюся тим, що без нашого цеху підприємству точно не обійтися. Адже виробниче обладнання постійно треба оновлювати, ремонтувати та відновлювати, і з цим всі звертаються до нас. Моя зона відповідальності у цеху – це його електрична частина. Як електрики ми слідкуємо, щоб обладнання цеху працювало, щоб живилося, не простоювало, щоб «стан здоров’я» у нього був відмінний. Ми відповідаємо й за те, щоб було комфортно та безпечно працювати усім. Тому освітлення цеху, яке теж під нашим патронатом, завжди якісне, лампи замінені вчасно. Електрика у нас в надійних руках! А колектив згуртований, наче родина. Я поза роботою люблю порибалити, посидіти собі так тихесенько і подумати про життя-буття. Але надовго мене на відпочинку не вистачає, просто якимось магнітом тягне до цеху. Бо мені з ним точно пощастило!»
Старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас
Це моя доля
«41 рік тому я прийшов сюди працювати котельником, – розповідає котельник дільниці обробки (бригадир) ЦМК Юрій Патрашков. – Працюю на дільниці обробки, ми заготовляємо деталі, з яких потім збираються металоконструкції. Всі дивуються, чому професія так називається котельник? Жартуючи кажу, що ми тут біля котлів сидимо та гріємося. А якщо серйозно, то ця назва пішла від того, що працювали з котельною сталлю. Вона використовується для виготовлення деталей устаткування, яке працює при підвищених температурах (до 650 градусів) у контакті з водяним та паровим середовищем. Але зараз у моїй професії номенклатура виробів набагато ширша. Ми працюємо на листоправильних, листозгинальних машинах, гільйотинних ножицях. Важка праця, але вона мені до душі. Цей цех для мене доленосний, тут я зустрів свою дружину. Ми з нею вже разом 38 років. Я – за сталість. Прикипів душею і все! От відзначає цех ювілей, а все ж він молодий, бо під його дахом живуть енергія та натхнення. Тож бажаю всім ще не один ювілей відсвяткувати, а почати хотілося б з нашої Перемоги. Ото вже буде свято так свято!»
Котельник дільниці обробки Юрій Патрашков
У мене все на гачку
«Прийшла я до цеху молодим дівчиськом, після училища, бо дуже хотіла працювати на крані, на висоті, – ділиться своєю історією машиністка крану ЦМК Алла Панфілова. – Як би ви тільки бачили, який красивий наш цех згори! Мені все-все звідти видно! За ці роки довелося працювати на різних кранах від 5-ти до 50-тонних.. Треба працювати безпечно, уважно до дрібниць, адже знизу працюють колеги, а на гачку в тебе вантаж ще той! Дуже важливо спіймати качку – зафіксувати та заспокоїти вантаж і обережно його доставити на потрібне місце. Мої хлопчики (так називаю крани) завжди мені у цьому допомагають. До них потрібен підхід: кого приголубити, а кого й насварити (усміхається). Мене завжди рятує робота. От зараз війна, неспокійно, всі ми переживаємо, нервуємо… А на роботі я заспокоююся, колеги поряд, з’являються нові замовлення, життя вирує. У нас тут теж у всіх свій фронт. Ми маємо так працювати, щоб хлопцям на передовій за це було спокійно. Незважаючи на 85 років, наш цех молодий. Бо поступово обладнання замінялося на нове, з’являлися нові види продукції та послуг, які надає наш цех, тобто ми весь час омолоджуємося. І ось це дає надію на майбутнє. всіх колег вітаю і від щирого серця бажаю миру, здоров’я та руху вперед до нових перемог на виробничому фронті!»
Машиністка крану Алла Панфілова
Я тут виріс
«З цехом я познайомився, здається, ще в п’ятирічному віці. У мене тут газорізальницею працювала мати, – розповідає бригадир котельників ЦМК Олександр Заболотній. – Тому питання куди піти працювати взагалі не виникало, адже я знав тут кожний куточок. З дитинства любив щось збирати, поєднувати, скріпляти, тому професія котельник дійсно для мене. Мені до душі те, що я роблю, адже завжди бере гордість, коли бачиш, як з окремих шматочків фактично у твоїх руках народжується щось велике та важливе, наприклад, кесон. Ми його люблячи називаємо їжачком, бо по боках наче колючки стирчать, така в нього конструкція. Поряд працюють колеги – аси ремонтної справи. Відчуваєш себе в цеху, наче в родині. Тому й завжди душа болить за все, що ми виготовляємо. Хочеться, щоб клеймо «виготовлено в ЦМК» було свідченням якості та надійності. Всіх колег вітаю зі святом! Бажаю всім нам миру, успіху та позитиву. Щоб наступний день народження цеху ми відзначали у більш широкому колі, коли всі наші захисники повернуться і в Україні запанує мир та злагода!»
Фахівці Ливарно-механічного заводу виготовили 10 холодильних плит для доменних печей «АрселорМіттал Дюнкерк».
Відомо, що без цього елемента – холодильних плит – доменна піч не працюватиме. Ефективне охолодження печей потрібне для компенсації теплового навантаження та пов’язаного з цим зносу внутрішньої футеровки печі. Основне призначення цих плит – надійний захист кожуха печі від впливу високотемпературного газового потоку та шихтових матеріалів при зношенні футерування.
Спеціалісти ЛМЗ вже мають досвід виготовлення холодильних плит для криворізьких доменних печей. Але попри однакову назву «холодильні плити», їх конструкція різна. Тож нове замовлення для французьких металургів стало фактично освоєнням та виготовленням нового виду продукції. Про важливість цього замовлення говорить й те, що його виконання перебувало на особливому контролі у топменеджерів «АрселорМіттал Кривий Ріг», зокрема генерального директора Мауро Лонгобардо. Доменні печі «АрселорМіттал Дюнкерк» потребували негайної заміни холодильних плит і допомогти їм у цьому взялися саме криворіжці.
«Ми розуміли, що це певне випробування для нас і ми маємо впоратися з цим швидко та якісно, – говорить заступник директора з комерційних питань та договірної роботиЛМЗОлег Коновалов. – Усі підрозділи заводу мали гідно спрацювати, бо це наша репутація та формування подальшої бізнес-перспективи. Велику роботу провели наші конструктори та технологи, адже замовлення потребувало адаптації до наших виробничих умов, терміни виготовлення плит були дуже стислі, а якість повинна була відповідати європейському рівню».
Зазвичай процес виготовлення однієї холодильної плити триває приблизно до десяти днів. Цього разу терміни були скорочені вдвічі. Стартували з фасонно-сталеливарного цеху, який виготовив модульне оснащення, потім виконувалося формування, фарбування та покриття форми антипригарним покриттям.
«Ми мали витримати певний температурний режим, – розповідає начальник ФСЛЦ Антон Збітнєв, – аби при збиранні форми разом зі змійовиком не пошкодити їх на етапі заливки металом. Та й чавун ми відливали специфічної марки – високоміцний чавун із кулястим графітом. Були залучені всі дільниці цеху, можна сказати, що над цим замовленням працював кожен працівник ФСЛЦ».
«Наш цех відповідав за змійовики плит, тож ми мали вигнути труби, зібрати їх у пакет та відправити до ФСЛЦ, – говорить начальник РМЦ-3 Андрій Караман. – Дуже важливо було дотриматись основних параметрів, таких як міжцентрові відстані між трубами плит, щоб вже готовий виріб можна було легко встановити на піч. Основне навантаження цього замовлення припало на дільницю виготовлення нестандартизованого обладнання, на наших котельників, електрозварників, газорізальників. Радує, що ми не підвели».
«РМЦ-2 виконував фактично фінішні роботи: механічну обробку-обрізку змійовиків, зачистку відливки та фарбування, – продовжує начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Хотілося б подякувати всьому персоналу цеху, адже кожен – від токаря-фрезерувальника до слюсаря-ремонтника – працював єдиною командою, яка здатна впоратися з найскладнішими завданнями».
РМЦ-2 став випусковим цехом цієї продукції. Звідси українські холодильні плити, пофарбовані у кольори українського прапора, відправилися охолоджувати французькі доменні печі.
Знаний квітникар, майстер вимірювальних та різальних інструментів, людина-позитив, яка «вросла корінням» у рідний цех – це все поєднане в одній особі. Це верстатник широкого профілю ремонтно-механічного цеху № 1 ливарно-механічного заводу Геннадій Тімченко, якого відзначили почесним званням «Честь та гордість ЛМЗ».
«Я пам’ятаю, як ще зовсім пацаном бігав на каменедробильний завод подивитися, як там працювали верстати. Це просто зачаровувало мене, – згадує Геннадій Тімченко. – Саме тоді я і визначився з майбутньою професією, зрозумів, що вона точно буде пов’язана з верстатами. Життя подарувало мені таку можливість, вже 27 років я працюю в РМЦ-1 верстатником і впевнений, що це найкраща у світі професія. Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення, коли я виїхав до дітей до Чехії, мені постійно снився рідний цех, завод, я ніби відчував запахи мастила, емульсії, стружки – це найкращі аромати для мене. Я ледь не розлучився з дружиною (усміхається) через те, що поривався назад до рідного заводу, а вона ще боялася повертатися. На щастя, я зараз знову в строю на своїй виробничій «передовій».
В цеху нашому верстатнику довіряють найскладніші ремонтні замовлення. Професіоналізм та багаторічний досвід дають йому змогу вправно працювати на різних верстатах. В робочому портфоліо Тімченка– участь в ремонті та виготовленні деталей для доменних та гірничих цехів. Колеса кранів, вентилятори, величезні насоси, гвинти на пушки для доменників отримують друге життя після того, як з ними попрацював Геннадій Васильович.
«Це настільки багатогранна людина, що я просто диву даюся, – говорить старший майстер основної виробничої дільниці унікальних верстатів РМЦ-1 Юрій Бобров. – Він завжди у доброму гуморі, готовий допомогти колегам. Якщо до нас надходить робоче завдання підвищеної складності, то я одразу доручаю його Геннадію. Він з цим викликом точно впорається на всі 100 відсотків. Якщо Геннадій Васильович говорить, що йому пощастило з роботою і з цим цехом, то цеху пощастило з ним вдвічі більше. Допоки такі люди, як наш досвідчений верстатник, працюватимуть і надалі в РМЦ-1, то нам до снаги будь-яке замовлення. Тому, коли постало питання, хто ж має отримати почесну винагороду «Честь та гордість ЛМЗ», то іншої відповіді й не могло бути – Геннадій Тімченко!»
Наш герой розповідає, що впродовж років праці біля верстатів звикання та буденність, на щастя, так його й не «відвідали». Геннадію імпонує те, що верстатник завжди має вивчати щось нове, а кожне замовлення – особливе. Допомагають йому впоратися з будь-яким виробничим викликом знання з креслення, математики, «характеру» сталей та сплавів, верстатного обладнання. Верстатник усміхаючись говорить, що «озброєний» до зубів вимірювальним та різальним інструментом: свердла та пір’я (рапідові пластини), мікрометри, штангенциркулі, різці та внутрішньоміри, різці відрізні, різьбові, прохідні, розточні, фасонні та радіусні – цей перелік, здається, можна продовжувати нескінченно. Скільки ж років цьому потрібно навчатися, аби володіти цим «озброєнням» так віртуозно, як наш майстер? За словами Тімченка, головне –-мати бажання і бути закоханим у все, чим займаєшся.
«Я щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, – розповідає Геннадій Тімченко. – Головними моїми джерелами натхнення є мій колектив, робота та родина. З усім цим мені пощастило. А ще я дуже люблю квіти. Колись у мене тільки хризантем було 69 видів, мені друзі привозили з різних країн тюльпани, нарциси, гладіолуси. Я казав, що якби виграв пару мільйонів у лотерею, то точно мільйон витратив би на голландські тюльпани, була така в мене мрія. Зараз найголовніша моя мрія – Перемога, а ще дуже хочу, щоб діти подарували мені онучку і щоб вона зростала у мирній прекрасній Україні. Щиро подіваюся, що на здійснення цих мрій мені чекати довго не доведеться».
