Позначка: ЛМЗ

Знаний квітникар, майстер вимірювальних та різальних інструментів, людина-позитив, яка «вросла корінням» у рідний цех – це все поєднане в одній особі. Це верстатник широкого профілю ремонтно-механічного цеху № 1 ливарно-механічного заводу Геннадій Тімченко, якого відзначили почесним званням «Честь та гордість ЛМЗ».

«Я пам’ятаю, як ще зовсім пацаном бігав на каменедробильний завод подивитися, як там працювали верстати. Це просто зачаровувало мене, – згадує Геннадій Тімченко. – Саме тоді я і визначився з майбутньою професією, зрозумів, що вона точно буде пов’язана з верстатами. Життя подарувало мені таку можливість, вже 27 років я працюю в РМЦ-1 верстатником і впевнений, що це найкраща у світі професія. Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення, коли я виїхав до дітей до Чехії, мені постійно снився рідний цех, завод, я ніби відчував запахи мастила, емульсії, стружки – це найкращі аромати для мене. Я ледь не розлучився з дружиною (усміхається) через те, що поривався назад до рідного заводу, а вона ще боялася повертатися. На щастя, я зараз знову в строю на своїй виробничій «передовій».

В цеху нашому верстатнику довіряють найскладніші ремонтні замовлення. Професіоналізм та багаторічний досвід дають йому змогу вправно працювати на різних верстатах. В робочому портфоліо Тімченка– участь в ремонті та виготовленні деталей для доменних та гірничих цехів. Колеса кранів, вентилятори, величезні насоси, гвинти на пушки для доменників отримують друге життя після того, як з ними попрацював Геннадій Васильович.

«Це настільки багатогранна людина, що я просто диву даюся, – говорить старший майстер основної виробничої дільниці унікальних верстатів РМЦ-1 Юрій Бобров. – Він завжди у доброму гуморі, готовий допомогти колегам. Якщо до нас надходить робоче завдання підвищеної складності, то я одразу доручаю його Геннадію. Він з цим викликом точно впорається на всі 100 відсотків. Якщо Геннадій Васильович говорить, що йому пощастило з роботою і з цим цехом, то цеху пощастило з ним вдвічі більше. Допоки такі люди, як наш досвідчений верстатник, працюватимуть і надалі в РМЦ-1, то нам до снаги будь-яке замовлення. Тому, коли постало питання, хто ж має отримати почесну винагороду  «Честь та гордість ЛМЗ», то іншої відповіді й не могло бути – Геннадій Тімченко!»

Наш герой розповідає, що впродовж років праці біля верстатів звикання та буденність, на щастя, так його й не «відвідали». Геннадію імпонує те, що верстатник завжди має вивчати щось нове, а кожне замовлення – особливе. Допомагають йому впоратися з будь-яким виробничим викликом знання з креслення, математики, «характеру» сталей та сплавів, верстатного обладнання. Верстатник усміхаючись говорить, що «озброєний» до зубів вимірювальним та різальним інструментом: свердла та пір’я (рапідові пластини), мікрометри, штангенциркулі, різці та внутрішньоміри, різці відрізні, різьбові, прохідні, розточні, фасонні та радіусні – цей перелік, здається, можна продовжувати нескінченно. Скільки ж років цьому потрібно навчатися, аби володіти цим «озброєнням» так віртуозно, як наш майстер? За словами Тімченка, головне –-мати бажання і бути закоханим у все, чим займаєшся.

«Я щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, – розповідає Геннадій Тімченко. – Головними моїми джерелами натхнення є мій колектив, робота та родина. З усім цим мені пощастило. А ще я дуже люблю квіти. Колись у мене тільки хризантем було 69 видів, мені друзі привозили з різних країн тюльпани, нарциси, гладіолуси. Я казав, що якби виграв пару мільйонів у лотерею, то точно мільйон витратив би на голландські тюльпани, була така в мене мрія. Зараз найголовніша моя мрія – Перемога, а ще дуже хочу, щоб діти подарували мені онучку і щоб вона зростала у мирній прекрасній Україні. Щиро подіваюся, що на здійснення цих мрій мені чекати довго не доведеться».

Про старшого майстра фасонно–сталеливарного цеха Євгена Кайка колеги говорять, що він бачить цех як творчу майстерню, його цікавлять найскладніші завдання, до кожного колеги вміє знайти підхід і має чималий професійний досвід. Тож справедливо, що званням «Честь та гордість ЛМЗ відзначили в цеху саме його.

У випадку з Євгеном можна сказати, що вислів «цех – друга домівка та родинна справа » точнісінько про нього. У ФСЛЦ колись формувальником машинного формування працювала мати Євгена. Сюди майстер прийшов ще юнаком, цех став першим і єдиним місцем його роботи.

«25 років минуло, а я й досі залишаюся закоханим у свій цех і свою роботу. Тут я зростав професійно, паралельно з роботою здобув вищу освіту і досвід, який мені не один раз ставав у пригоді у житті, – розповідає старший майстер ФСЛЦ. – Пам’ятаю своїх перших вчителів – формувальника Михайла  Труша та бригадира Анатолія Хоменка. Вони навчили мене не лише азам професії, а й особливому підходу до кожного завдання. Завдяки їм я відчуваю, що формування – це творчий процес, який вимагає підходу скульптора. У нашій справі не обійтися без аналітичного складу розуму та просторового мислення, а ще ока художника. Треба вміти читати креслення, розуміти що це за деталь, яку ти виготовляєш власноруч і яку згодом віділлють за формою. Говорять, що формувальником можна стати за 4 місяці, я вважаю, що професійним формувальником можна стати не менше, ніж за три роки, і лише якщо в тебе є до цього хист. От приходять до нас хлопці, а з 6-8 залишаються у професії 2-3. І не тому, що формувальна справа нелегка, а тому, що покликання у них зовсім інше, і це нормальний природний професійний відбір».

Євген з колегами виготовляють з формувальної суміші ливарні форми, в них потім заливається рідка сталь і формується відливка – деталь. А щоб зробити таку форму-«пасочку», потрібно виконати низку технологічних процесів. Спочатку з суміші формується форма, потім здійснюється її теплова сушка. Ось тут важливо як не пересушити, так і не недосушити форму, адже можуть сформуватися раковини-порожнечі. Під час механічної обробки такі пустоти відкриваються, туди затікає рідка сталь, і виходить не рівна поверхня, а бракована з «дірками». А це змарнований час, даремно витрачені матеріали і праця багатьох людей.

«В моїй професії один точно в цеху не воїн, тут важлива командна робота. І багато що залежить і від бригадира, і від майстра, – розповідає Євген. – Треба вміти працювати з людьми, знати, хто на що  здібний, хто чим дихає, в якому настрої. Працювати з людьми, як на мене, то найважче. Адже наш цех виконує різні замовлення, більшість з них складні. Пам’ятаю, як ми виготовляли раму рольгангу – це відливка вагою близько 40 тонн, довжиною 8 метрів та шириною 4 метри. Ми її місяць формували, сушили, потім збирали. Впоралися, адже команда в нас гарна, кожен вболіває за справу душею».

Сьогодні, зізнається Євген Кайко, працювати складніше, адже чимало талановитих колег воюють на фронті. На жаль, є серед них загиблі та поранені, тож в цеху працюють і за тих, хто зараз виборює нашу Перемогу, а це вже подвійна відповідальність.

«Ми пережили і переживаємо непрості часи, – продовжує старший майстер. – Наш цех живе та дихає цілодобово. А я пам’ятаю, як за часів блекауту прийшов до цеху, і тут панувала така тиша, що я почув, як пролетіли голуби. Було сумно і боляче. Тож коли зашумів, задзвенів, почав рухатися наш ФСЛЦ, я зрадів, з’явилася надія і віра у краще. Впевнений, що ми переможемо! От тоді я, як затятий рибалка, гайну на свої улюблені місця на Каховському водосховищі, а потім з родиною – до Криму. Щиро вірю, що це буде скоро. І дуже чекаю на повернення всіх наших хлопців до цеху, щоб знову наш колектив зібрався у повному складі. От тоді нам до снаги будь-які найскладніші замовлення, все зробимо і швидко, і якісно».