Категорії
Наші люди

«Я ніжна Жінка, мужня Жінка-Ніж, я вільна Жінка, сильна Жінка-Сіль…»

Ці рядки з японського хоку написані ніби про тендітну з блискучими очима газорізальницю Олену Суслову. Вона єдина жінка-газорізальниця у фасонносталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу.

Коли Олена працює різаком, звільняючи від зайвого металеві відливки, які тільки-но народилися у формах, її рухи нагадують рухи скульптура. Здається, що різак розрізає метал, наче масло. Але за зовнішньою легкістю стоїть нелегка праця, яку Олена виконує на рівні з фізично сильнішими чоловіками. 

«Коли Олена прийшла до нашого цеху, звісно, було певне здивування, – розповідає старший майстер дільниці вогневих робіт та відвантаження ФСЛЦ Сергій Тищенко. – Відверто скажу, певний скептицизм теж був присутній, адже газорізальниками частіше працюють чоловіки. Професія фізично важка. А тут жінка! Але Олена одразу показала себе професіоналом. Вона раніше працювала у копровому цеху, там своя специфіка, а у нас – своя, але дуже швидко опанувала наші замовлення. Її  досвід та працьовитість допомогли їй у цьому. Ми раді, що зараз Олена працює з нами».

Олена жартує, що за своє життя стільки нарізала, стільки перерізала, що впевнена – за допомогою свого ручного різака може перерізати і літак, і вагон, і ракету, якщо буде потрібно. 27 років роботи у професії  загартували її. Недаремно зараз її у ФСЛЦ називають сталевою жінкою. Але її сила не у фізичній силі, а в досвіді і прискіпливості до дрібниць, говорить газорізальниця. Це зараз вона почуває себе впевнено, практично господинею на своїй ділянці, а коли прийшла до ФСЛЦ з копрового, пам’ятає, як перший раз різала, а спиною відчувала пекучі погляди. Тоді обернулася і побачила чоловіків, які буквально влаштували їй «зоровий» іспит. Нічого, здала його гідно, адже мала й міцний характер, і чималий професійний досвід за плечима.

«Я у професії з 1990-х років, – розповідає Олена. – Вчилася на газорізальницю безпосередньо в копровому цеху. Не думала, що затримаюся тут надовго, тоді просто потрібен був заробіток. Пам’ятаю, що й гадки не мала, куди йду. Цех мене вразив. Спочатку було непросто. Але я не з тих, хто пасуватиме перед труднощами. Мені тоді, як, до речі, і зараз, пощастило з колегами. Згадую, що моєю наставницею теж була жінка. Першому, чому мене вчила: будь уважною і працюй різаком, наче ручкою. Мене це здивувало тоді. Тепер розумію, чому різак порівняли з ручкою. Різати доводиться під різними кутами нахилу, бо деталі мають різні форми, різні вигини, наче літери, і ти виводиш їх різаком. Отак усю зміну на ногах і «протанцюєш». Та попри всі складнощі, я б свою роботу на іншу не поміняла».

Олена дуже любить весну за її красу та силу водночас. Уявіть собі, якою має бути сила першої квітки, яка пробиває ще холодну землю і тягнеться до світла! Все оживає, як оживає і надія на краще, на світло, на те, що всі мрії обов’язково здійсняться. У Олени теж є мрія – побувати в Японії. Олена впевнена, що якось весною вона все ж завітає до країни сакур та хоку.

«Вітаю всіх своїх прекрасних колежанок і бажаю усім завжди відчувати себе неповторними, красивими, щасливими та натхненними, – говорить Олена Суслова. – Хай у найскладніші часи ви завжди знайдете привід посміхнутися, порадіти і відчути тепло та турботу від своїх близьких та друзів. Хай весняний настрій завжди буде вашим супутником, а 8 Березня святом, яке ще раз покаже, що усмішка та щасливі очі жінки варті найдорожчих подарунків та найміцніших обіймів!»

«Не збайдужіла

З роками я до весен.

Радість життя п’ю».

Категорії
Новини

Токарно-гвинторізний «феррарі» вже в роботі

Родину токарних верстатів ремонтно-механічного цеху № 2 Ливарно-механічного заводу поповнив новий універсальний токарно-гвинторізний верстат.

Новачок належить до професійного обладнання для точної обробки металу. Спочатку для нього в цеху приготували робоче місце: залили фундамент, під’єднали живлення.

«З огляду на функціональність верстата, ми будемо використовувати його для унікальних чистових операцій, де потрібна висока точність обробки – до трьох мікрометрів, – розповідає начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Така точність необхідна для обробки таких деталей, як, наприклад, черв’ячні передачі, вали на редуктори для доменного цеху, ролики на розливальні машини, конвеєри аглофабрик тощо. Для зручності роботи токарів практично всі результати вимірів під час обробки виводяться на монітор. Це дає змогу слідкувати за операціями і за потреби вчасно корегувати процес обробки. Додатковим приємним бонусом є те, що на унікальному верстаті ми можемо обробляти деталі та заготовки завдовжки до трьох метрів та нарізати різьбу різного типу».

З початку березня верстат введений в експлуатацію в РМЦ-2.

«На цей верстат у нас великі плани, говорить заступник директора ЛМЗ з технічних питань Валерій Воловик. – По-перше, оновлення верстатного парку дає нам  змогу розширити можливості щодо переліку та різноманіття замовлень, які ми можемо виконувати навіть у такий складний час. А робота є, її завжди багато. І потрібно усі завдання виконувати швидко та якісно. Цей універсальний токарно-гвинторізний верстат дає нам змогу виконати за одну зміну те, що раніше ми робили за декілька робочих змін. Це зовсім різні швидкості. Це наче порівнювати їзду на «Запорожці» та на «Феррарі». До речі, відремонтувати старі верстати зараз дорожче, ніж придбати новий такий верстат. Тому наш вибір був очевидним».

Категорії
Наші люди

В цеху все починається з нас

Так говорить про свою професію слюсар-інструментальник ремонтно-механічного цеху № 1 Сергій Сиволапенко, який нагороджений почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ».

Сергій має чималий та різноманітний професійний «багаж». Він працював бурильником, слюсарем з ремонту конвеєрів, термістом, а зараз – слюсарем-інструментальником. В цеху таких слюсарів надзвичайно поважають, адже вони можуть відремонтувати практично все, навіть годинник. Годинники в РМЦ-1, звісно ж, не ремонтують, а от вузли та запчастини для доменних печей, прокатних станів та МБЛЗ, блюмінга, копрового і конвертерного цехів виготовляють та відновлюють.

«У професії слюсаря-інструментальника я вже понад 15 років, – розповідає Сергій Сиволапенко. Я виготовляю технологічне оснащення для металорізального обладнання у вигляді шаблонів, різьбових калібрів, кілець, пробок, криволінійних шаблонів, ремонтую інструменти та пристрої прямолінійного та фігурного контуру. А потім вже верстатники за допомогою цих інструментів ремонтують та виготовляють деталі і запчастини для металургійного обладнання. Але починається все саме з нас – слюсарів-інструментальників. Уявіть собі, якщо, наприклад, навіть найкращому кравцю дати криві голки та зіпсовані ножиці, що він зможе вам пошити?»

Тому, вважає слюсар-інструментальник, він не має права на помилку. Сергій завжди все ретельно кілька разів відміряє, прораховує. Досвід, технічне мислення, розвинена просторова уява, прискіпливість, уважність до дрібниць та здатність швидко самостійно приймати рішення – це все притаманне Сергію Сиволапенку, говорять про нього колеги.

«Таких би працівників більше, – розповідає старший майстер РМЦ-1 Станіслав Кузьменко. – Він надійний, досвідчений, з бажанням в усьому розібратися, з’ясувати, знайти шлях зробити неможливе можливим. Сергій уміє працювати з людьми. До кожного знайде свій «інструмент» взаємодії».  

Спокійний і врівноважений, Сиволапенко має палке захоплення, він  затятий футбольний вболівальник.

У молодості Сергій навіть грав за футбольну збірну технікуму, де навчався. Професійним футболістом не став, а от жага до м’яча залишилася назавжди. Він намагається не пропускати футбольних матчів улюблених команд. І щоб мати змогу їх дивитися без домашніх баталій, навіть другий телевізор придбав. Тепер дружина спокійно дивиться серіали, а Сергій безперешкодно слідкує за футбольними матчами. Він каже, що футбол та улюблена робота рятують його від складного психологічного навантаження, яке ми всі відчуваємо через війну.

За віком слюсар міг би вже піти на почесний відпочинок, але Сергій згоден передати свій «пост» лише хлопцям з цеху, які зараз на передовій. Тож він чекає на їхнє швидке повернення до рідного цеху, адже впевнений, що переможний м’яч буде нашим.

Категорії
Новини

Залізний тюнінг: Мізки вправили, скелет замінили

У ремонтно-механічному цеху № 2 виконали модернізацію токарно-карусельного верстата.

До цього верстата-велетня у цеху особливе ставлення. Він унікальний за своїми можливостями обробляти великогабаритні деталі: від п’яти метрів у діаметрі до 2,5 метрів заввишки. На ньому обточують станини, броні, торцеві стінки барабанів млинів для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Верстат за паспортом старіший навіть за ремонтно-механічний цех № 2. Він постійно в роботі, і це відчутно позначається на стані його вузлів та електроначинки, тож доводилося постійно зупиняти його на ремонти, – розповідає заступник директора ЛМЗ з технічних питань Валерій Воловик. – Складнощів додавало й те, що деталі для нього виробляли підприємства, які зараз вже не працюють. Тому ми вирішили провести майже повне оновлення верстата самостійно. Почали з мозку – системи управління верстатом. Ми встановили нові шафи керування з сучасним контролером фірми Siemens у комплексі з людино-машинним інтерфейсом та комутаційною апаратурою фірми Schneider Electric. За оновлення електрочастини відповідали начальник бюро з модернізації устаткування Віталій Кривий, провідний інженер-конструктор з автоматизації Олександр Перехрест, провідний інженер Євген Драч та Антон Чернов, старший електрик РМЦ-2. Всі роботи ми виконували власними силами, це дозволило суттєво зекономити, а також гарантувати якість ремонту».

Тепер токар-карусельник бачить, що коїться в «голові» верстата і як він себе почуває. На панелі керування також можна побачити будь-яке відхилення у роботі систем та вузлів верстата, повідомити про це ремонтну бригаду, яка почне працювати над усуненням проблеми. Крім цього, на цю панель виводяться усі етапи роботи верстата, тож можна вчасно втрутитись і відкоригувати процеси ще у середині процесу обробки, якщо щось піде не так.

Та лише оновленням мізків не обійшлося. Виробничники вирішили замінити ще й «скелет» та «м’язи» верстата. Для цього виконали ремонт механічної частини верстата та заміну ручної системи змащення на автоматичну.

«Фактично всі органи руху верстата знаходяться всередині, тому під час ремонту ми розібрали верстат фактично до основи і дісталися до його найпотаємніших куточків, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Цю частину роботи виконали слюсарі-ремонтники Олександр Єфремов, Анатолій Стеценко, Євген Шварц на чолі з в.о. старшого майстра Світланою Пошивайло. Ми розібрали супорти, механізми підйома траверси, замінили на нову кабельно-провідникову систему верстата, клемну апаратуру, відремонтували розподільчі коробки. Верстат отримав друге життя».

Усі роботи з модернізації верстата були виконані за 30 днів. Наразі верстат вже введений в експлуатацію і виконує перше замовлення після оновлення – обточування торцевої стінки барабана млина для гірничого департаменту.

Категорії
Наші люди

Головна на висоті

Кранівниця ремонтно-механічного цеху № 1 Наталя Репецька працює на крані понад 20 років. Колеги Наталі говорять, що почесну нагороду «Честь та гордість ЛМЗ» вона отримала саме за вірність та відданість професії та цеху.

Наталя з тих людей, які завжди готові прийти на допомогу. Вона впевнено береться за найскладніші завдання, не жаліється, не відмовляється, виконує свою роботу так, наче щоразу проходить іспит на майстерність. Особливо яскраво це проявилося з початком повномасштабного вторгнення.

«Для цеху, як і для заводу та країни загалом, у лютому 2022 року були особливо складні часи, – розповідає механік РМЦ-1 Андрій Ватаманюк. – Спочатку ми всі були у шоці. Не знали, що буде далі, як ми працюватимемо. Був короткий період, коли цех зупинявся. Але було й таке, що раптово надходило якесь замовлення, яке виконати без крана ми не могли, і тоді ми одразу телефонували Наталі. Вона – наша швидка допомога. Її відданість цеху перевірена роками, але особливо це довели часи випробувань. Це підтвердять усі колеги, хто працює з нею. Тому можна сказати, що на нагородження «Честь та гордість ЛМЗ» її номінував увесь цех».

Кажуть, що перше кохання найміцніше. Так сталося і у стосунках Наталі з цехом. Саме в РМЦ-1 вона вперше піднялася на кран. Її наставниками у професії були кранівниці Віра Кияшко та Галина Степанець.

«І хоча я навчалася на спеціальність «Машиніст крана» в училищі, але вперше керувати краном почала в цеху, – розповідає Наталя Репецька. – У мене з краном взаємини, наче з людиною. Траплялося, що я уходила від нього, намагалася спробувати іншу професію, але мене тягнуло до мого залізного помічника і я повернулася вже остаточно. Мій кран має свій характер, я знаю всі його капризи та вибрики. Мені дуже подобається працювати на висоті, адже тут я головна. Втім, і відповідальність тут висока. Внизу працюють люди, тож я маю бути обережною, уважною і надзвичайно точною в рухах. Я працюю на крані у ковальській дільниці. Тож маю настільки точно доставити заготовку до печі чи на молот, щоб хлопцям внизу було менше роботи. А переставляти доводиться заготовки вагою до десяти тонн».

Після зміни на крані часто втомлюються спина, очі, але, незважаючи на втому, Наталя Репецька поспішає на дачу. Для неї найкращий відпочинок – це спілкування з рослинами. Коли з-під землі пробиваються перші паростки квітів, то разом з ними проростає надія, що все буде добре, говорить Наталя.

«Я дуже люблю читати. Мій улюблений письменник – Еріх Марія Ремарк, – говорить Наталя – У нього є такий вислів: «Поки людина не здається, вона сильніша за свою долю». Зараз у нашій країні війна, але я вірю у нашу перемогу, бо ми, як ті рослини, попри все пробиваємося доверху, до сонця. Ми не здаємося, ми сильні. Зараз ми відстоюємо майбутнє своєї країни. І я вірю, що цьому ніхто не зможе завадити!»

Категорії
Новини

Війна обірвала життя працівника ЛМЗ Олександра Андрейченка

Олександр працював вибивальником відливок у фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу. І хоча він мав порівняно невеликий досвід у професії, проте вже встиг заявити про себе перспективним молодим фахівцем. У чоловіка було безліч планів на майбутнє.

«Понад рік він працював поряд з нами, але в цеху вже встигли полюбити його за добре серце, відкритість та працьовитість, – говорить старший майстер ФСЛЦ Євген Кайко. – Одразу було помітно, що Олександр хоче розвиватися у професії, що це надійна та відповідальна людина. Його цінували і поважали у колективі. Ми просто шоковані цією втратою. Наші серця відмовляються вірити, що ми вже більше ніколи не побачимо цю світлу молоду людину».

До лав захисників Олександр Андрейченко приєднався на початку 2023 року. 13 січня цього року захисник отримав поранення в боях біля Очеретяного Донецької області. За три дні герой помер від отриманих поранень.

Захисника не дочекалися вдома наречена при надії та рідні.

Сумуємо, співчуваємо, пам’ятаємо!