полярник | Газета Металург онлайн

Гаряча сталь та крижана Антарктида

Кар’єра відомого українського полярника криворіжця Миколи Маковія розпочиналася з нашого підприємства та набирала обертів у Антарктиді за мінус 70 градусів за Цельсієм, а подекуди й нижче. Як крижані мінуси та інші випробування привели його до успіху почесний громадянин Кривого Рогу та Києва розповідав школярам міста на зустрічі у музеї історії «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Ця зустріч мала передісторію. Під час екскурсії залами музею історії нашого підприємства учні Криворізької гімназії № 66 дуже зацікавилися «найхолоднішим куточком» – стендом з артефактами, фотокартками та особистими речами з антарктичних експедицій Миколи Маковія.

Він відомий полярник України, який 15 разів ставав учасником експедицій в Антарктиду, чотири рази перетинав Південний полюс, здійснив подорож на Північний полюс та двічі підкоряв Гімалаї.

Підлітки поцікавилися, а що поєднує полярника з металургійним підприємством? Про це їм розповів сам Микола Маковій.

Свій професійний шлях він розпочинав саме тут, у залізничному цеху № 2, де п’ятнадцять років працював машиністом тепловоза. А перша його подорож до Антарктиди була відповідальним відрядженням. У крижаних умовах він працював техніком-механіком загону санно-гусеничних машин. Згодом Микола Іванович став інженером транспортного загону, інженером з життєзабезпечення станції, керівником арктичних експедицій.

«Хочеться якнайбільше розповісти молоді про складне, в умовах постійного холоду, але дуже цікаве, щедре на природу антарктичне життя та ще більше заохотити хлопців та дівчат опановувати нових знань, які обов’язково приведуть їх до кар’єрних успіхів у різних галузях життя, – сказав Микола Маковій. – А ще такими зустрічами я хочу морально підтримати молодь, надати їм впевненості у собі, адже їм за часів війни дуже важко. Особливо складно будувати плани на майбутнє, окреслювати свої перспективи. Розповідаючи їм про свій шлях до Антарктиди, життя та роботу там, людські взаємовідносини, підтримку одне одного, я на своєму прикладі хочу довести, що людина може подолати усі перешкоди, була б мета та бажання і наполегливість у її здійсненні. Розповідаючи цікавих історій про Антарктиду та з численних подорожей світом, я хочу розширити світогляд молоді, надати жаги до активного життя».

Дмитро Гурбанов, 14 років:

«Захід унікальний! Мені дуже сподобалося. Ось так, наживо, а не з інтернету, про Антарктиду я жодного разу не чув, особливо від людини, яка багато років працювала там. Цікаво, що туди він потрапив з нашого криворізького металургійного підприємства. До речі, мій тато теж працює тут. Слухаючи Миколу Маковія, я зрозумів, щоб досягти успіху треба бути спеціалістом у своїй справі, треба багато вчитися. Я ще не визначився з професією, хоча деякі плани вже є. А ще мені теж дуже хочеться подорожувати, бачити нові країни, знайомитися з їхньою культурою, з людьми, а потім вже самому розповідати історії про свої мандри».

Каміла Герула, 13 років:

«Коли слухала полярника, візуально уявляла собі картинки Антарктиди. Наприклад, холодно, вітер, заметіль, а там вирує життя – працює українська станція імені Вернадського, у холодному морі плавають кити, на березі живуть пінгвіни, літають птахи. Звичайно, знаходитися там важко, я це добре розумію, але люди долають труднощі. Було дуже щиро, коли Микола Іванович показав талісман, який носить с собою – це фігурка маленького пінгвінчика. За склом стенда у музеї теж стоїть опудало пінгвіна, зараз піду ще раз подивлюся на нього. Тепер для мене це не просто експонат музею.

Сьогодні я зрозуміла, що мрії можуть здійснюватися, якщо справа тобі подобається, вона приведе до успіху. Микола Маковій взяв участь у багатьох антарктичних експедиціях, це значить, що його професія йому до душі, тож він у ній досяг певних вершин».

Богдан Ткаченко, 14 років:

«Мені найбільше вразила історія першого приїзду Миколи Маковія до Антарктиди та його перший похід до Південного полюсу. Я навіть не уявляв, які там низькі температури, і як людям важко їх витримувати. Дуже цікаво було слухати про пінгвінів та взагалі про тварин, які живуть серед холоду. Хочеться побачити їх на власні очі. Ще мені захотілося більше дізнатися про «АрселорМіттал Кривий Ріг», бо про нього ми знаємо тільки те, що там виробляється метал. Я ще не знаю, ким мені бути, а коли послухав полярника, й собі захотілося отримати якусь корисну професію, відкрити для себе щось нове. Для початку буду вивчати Криворіжжя, історію нашого промислового міста».

Поліна Пахоменко, 14 років:

«Шлях Миколи Маковія розпочинався з металургійного виробництва. Зараз це «АрселорМіттал Кривий Ріг», де працює багато людей, тривають численні складні процеси. Тут починався кар’єрний шлях багатьох особистостей, яких знають в Україні та світі. Тут працюють батьки та знайомі моїх друзів. Тож нам було цікаво дізнаватися про історію підприємства, тим більш, слухати розповідь такої відомої людини, як Микола Маковій, який теж працював тут та звідси отримав путівку у життя».

З теплом – про кригу та пінгвінів

У музеї історії нашого підприємства відбулася зустріч відомого полярника та мандрівника Миколи Маковія з учнями криворізького ліцею «ІТ СТЕП СКУЛ Кривий Ріг».

«А чому ми зустрічаємося тут, у музеї підприємства?», – запитав один із школярів.

«Тому що мій шлях у полярники розпочався саме тут, на колишній «Криворіжсталі», де я працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2, – відповів Микола Маковій. – Я був звичайним хлопцем, який рано залишився без батьків та зростав у інтернаті. Тоді я навіть уявити собі не міг, що у майбутньому після одного відрядження до «крижаної» Антарктиди у якості техніка-механіка транспортного загону санно-гусеничних машин я присвячу цій справі 34 роки свого життя».

Микола Маковій об’їхав майже увесь світ, був учасником 15 експедицій до Антарктиди, чотири рази пересікав Південний полюс, де температура сягає мінус 86 градусів за Цельсієм. А згодом ще й побував на Північному полюсі, стояв у центральній точці Землі, звідки розходяться меридіани, а потім ще й двічі підкорив Гімалаї.

«На Південному та Північному полюсах, у Гімалаях я піднімав прапор «АрселорМіттал», який тепер зберігається у музеї історії підприємства, – додає Микола Іванович. – Також тут знаходяться мої полярні експонати, численні сувеніри, фотокартки, нагороди і навіть чучело пінгвіна. Це не просто речі – це супутники в роботі, спогади про важкі моменти, небезпеки, іноді й загрози для життя і водночас – про радісні моменти, яких у крижаній Антарктиді у нас було багато».

Про одну із нагород – орден «За заслуги» – нагадує фотографія у музеї. Микола Іванович розповів дітям, що цей орден він отримав за порятунок українського судна, яким полярники йшли до Антарктиди. При наближенні до станції «Академік Вернадський» судно наштовхнулося на дуже великий підводний айсберг. Від потужного удару корабель отримав пробоїну, як потім з’ясувалося, у два з половиною метри. Судно швидко набирало воду, почало кренитися, ще б трохи і затонуло б. Діяти треба було негайно. Микола Маковій швидко збагнув, що тут допоможуть водолази, які йшли до Антарктиди для випробування сучасних водолазних костюмів. Працювати довелося в екстрених умовах. У цих костюмах водолази закривали пробоїну допоміжними засобами, а зверху накладали величезний спеціальний пластир. Корабель був врятований, ще й залишився на ходу. Коли він вже повернувся до українського порту, виявилося, що на борту було 10 тонн антарктичної води.

Від початку повномасштабної війни зустрічі із молоддю Микола Маковій став проводити частіше. Він вважає, що таким чином не просто надає підростаючому поколінню нової, цікавої, корисної інформації, а й відволікає їхню увагу від війни, проводить психологічну терапію. Цю справу він добре знає, адже неодноразово брав участь у психологічній підготовці полярників. А позитивний психологічний стан дуже важливий, якщо тривалий час знаходитись в обмеженому просторі. Якщо ж емоції зашкалюють, полярники прямують до… Імператорів або Аделів – це такі пінгвіни, з ними діляться про наболіле, а ті уважно слухають, курличуть, торкаються крилом.

А ще полярники не просто виконують свою науково-технічну місію, вони ще й є дипломатами. В Антарктиді науково-дослідницьку роботу ведуть 27 держав, а станцій 47 (деякі країни мають по декілька станцій). Миколі Маковію пощастило побувати на 19-ти з них. До речі, українська станція «Академік Вернадський» входить до десяти кращих станцій за сучасним оснащенням та умовами перебування антарктичних експедицій.

«Туристи дуже полюбляють приїжджати до нас, – усміхається Микола Маковій. – За три літніх антарктичних місяці – грудень, січень лютий – на станцію приїжджають близько двох з половиною тисячі туристів! Ми їх приймаємо з українською гостинністю та зеленим борщем».

«Мені було дуже цікаво, – ділиться враженнями п’ятнадцятирічний Назар Гришин. – Я збагнув, щоб досягти успіху у тій або іншій справі, треба щось робити, крок за кроком досягати поставленої мети. А для цього треба добре вчитися та оволодівати різними мовами. Звісно, що у кожного свій життєвий шлях, але досягати успіху можна на кожному з них. Я б хотів побувати на нашій українській антарктичній станції та на інших станціях, які там діють».

«Послухати про пінгвінів та інших тварин Антарктиди було для мене найцікавішим – говорить тринадцятирічна Анна Молозіна. – Захоплюючими були розповіді про походи при мінус 86 градусів та про те, як Микола Маковій став полярником. Я б теж хотіла відвідати Антарктиду, тільки в якості туристки. А ще вразило те, що людина з робітничою професією, з металургійного заводу досягла таких висот, багато чого побачила у житті. Я зрозуміла, якщо є мета, то треба робити усе можливе, щоб її досягти».