Позначка: психологія

Категорії
Новини

Світлі й темні боки ШІ

Штучний інтелект – наш помічник, чи маніпулятор?

Наскільки ми вільні у своїх думках, чи є можливість вплинути на них і яким чином? А ще про використання штучного інтелекту у роботі та для особистісного розвитку? Про це йшлося на вебінарі з ментального здоров’я, який на Тижні знань провела психологиня «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Шевчук. 

Ми захоплюємося фантастикою, мріємо про великі можливості у майбутньому, а насправді все це вже знаходиться поруч з нами. Штучний інтелект давно увійшов у нашу реальність. Він допомагає у роботі та навчанні, за лічені хвилини знаходить потрібну інформацію, дає обґрунтовані відповіді на наші запитання. Наприклад, завдяки ШІ можна легко та швидко обробляти велику кількість інформації, шопитися в інтернеті, вибудовувати логістику, навчатися тощо. Навіть лікарі за допомогою ШІ можуть ефективніше визначатися з діагнозом та лікуванням, а аграрії аналізують стан ґрунтів та прогнозують врожайність. 

Але, у кожній діжці меду не обходиться й без ложки дьогтю. Наприклад, візьміть до рук телефон та «пройдіться» стрічками новин. Більшість контенту буде на теми, які колись вас зацікавили, викликали певні емоції. Вам будуть щось пропонувати, по краплинах «підкидуючи» цікаве, заохочуючи хотіти більшого. І цієї інформації буде настільки багато, що може виникнути відчуття, що увесь світ живе цими темами.

«Все це персональна реальність, ефект «бульбашки», створений штучним інтелектом. Він непомітно, за допомогою контенту впливає на наш світогляд та штучно перебудовує його, – говорить Олена Шевчук. – Дослідники лабораторії комп’ютерних наук та штучного інтелекту Масачусетського технологічного інституту з’ясували, що 80% контенту, який ми споживаємо онлайн, нам пропонують алгоритми ШІ. Вони аналізують наш досвід, прогнозують поведінку та корегують наші дії. Як наслідок, ШІ вирішує, які новини ми побачимо у стрічці, яких блогерів будемо переглядати або читати, які ідеї вважати нормальними, а які – небезпечними. Якщо раніше медіа впливали на нас через новини та рекламу, то тепер діє ШІ, причому набагато тонше. Він не просто показує нам інформацію — він змінює спосіб нашого мислення».

Придивіться уважніше, чи було з вами подібне:

  • Чим більше ми проводимо часу в соцмережах, тим більше нас нагороджують лайками та коментарям. А коли ми хочемо вийти, нам «підкидується» остання найцікавіша або найважливіша подія, що змушує нас залишитися в мережі. Це і є так званий цикл дофамінових нагород.
  • В мережі дуже багато політичних новин, повідомлень про катастрофи, скандалів, щемливих історій, які викликають емоції. Насправді гнів, страх та співпереживання найкраще запам’ятовуються людиною. Алгоритм добре знає про це, і емоційно нас тригерить.

Чи можна цьому протистояти? Так!

Психологиня радить запитати самих себе, чи це дійсно моя думка, або я просто повторюю те, що бачу (чую). Не довіряти рекомендаціям на всі 100%, а шукати альтернативні погляди. Не «залипайте» у соцмережах надовго, ШІ не має права контролювати ваш день.

Створюйте своє інформаційне середовище, підписуйтеся тільки на ті канали, які вам дійсно цікаві або потрібні для навчання чи роботи. ШІ має бути тільки нашим помічником у розвитку, вдосконаленні та полегшувати процес досягнення цього, а не своєрідним диктатором наших дій.

Фото з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Цілитель душ

Так у перекладі з давньогрецької переводиться лікар, який займається діагностикою, лікуванням та профілактикою психічних захворювань. У медичному центрі ПП «Стіл Сервіс» цю роботу здійснює лікар-психіатр Єлізавета Пономаренко.

Без блекаутів у голові

Пам’ятаєте фразу з відомого кінофільму: «Голова – предмет темний і дослідженню не підлягає»? Сучасна психіатрія спростовує це. Ця наука допомагає людині виявити психічні захворювання на ранніх стадіях і, якщо треба, провести медикаментозне лікування.

На жаль, війна значно вплинула на психічний стан більшості з нас. За даними міністерства охорони здоров’я України близько 60 відсотків українців потребують такої допомоги.

«Можна? Я до вас на консультацію». Подібну фразу Єлізавета Пономаренко за рік чує понад 10 тисяч разів, адже вона оглядає майже 75 відсотків працівників наших підприємств, які працюють у небезпечних умовах. Серед них фахівці коксохімічного виробництва, електрики, газорятівники, ті, хто працює на висоті, має справу з агрегатами під високим тиском, водії автотранспортних засобів, машиністи потягів тощо. Для представників таких професій огляд лікаря-психіатра під час щорічного профогляду є обов’язковим. Це є особливою вимогою з охорони праці.

«Прийом у мене – це не просто формальна обов’язкова процедура. Це уважна бесіда з кожною людиною плюс лабораторні дослідження аналізів. Коли тільки працівник заходить в кабінет, я вже звертаю увагу на його зовнішній вигляд, поведінку, адекватність. Звісно, перше враження оманливе, більш детально ти розумієш психічний стан людини вже при спілкуванні. Але досвід допомагає мені одразу помічати, чи є проблема. В цілому ж прийом у психіатра допомагає встановленню придатності працівника до роботи, виявленню на ранніх стадіях психічних патологій, запобігає розвитку важких психічних захворювань.

Хочу довести кожному, що будь-яка людина може у нас розраховувати на вчасну допомогу, до того ж без якихось ярликів або так званих чорних міток, як дехто може вважати, спираючись на стереотипи минулих часів», – говорить  Єлізавета Пономаренко.

Візитка

Психіатрією Єлізавета Миколаївна займається понад 40 років. Вона закінчила Донецький медичний інститут, свій робочий шлях починала з інтернатури по психоневрології. Цей напрямок роботи поєднував психотерапію та наркологію. Це визначило подальшу діяльність Єлізавети Пономаренко, згодом вона працювала лікарем-наркологом у структурі МВС, у Криворізькому наркологічному диспансері, де допомагала людям позбавлятися від алкогольної та наркотичної залежностей. Увесь час вона вела активну профілактичну роботу з цього напрямку та продовжувала опановувати нововведення у психіатрії. У медичному центрі нашого підприємства Єлізавета Миколаївна проводить попередні, періодичні та позачергові психіатричні огляди, зокрема на предмет вживання психоактивних речовин – наркотиків та алкоголю.

Психолог, психотерапевт і психіатр – у чому різниця?

«Дуже часто ці поняття плутають, але різниця є, – продовжує Єлізавета Пономаренко. – Психологи – це не лікарі, вони не ставлять діагнози і не призначають медикаменти Словами та вмінням вислухати психологи допомагають людям, у яких виникли певні емоційні труднощі через життєві та побутові ситуації.

Психотерапевти – це вже лікарі, які знаходять причини психологічних розладів на підставі спеціальних методик, допомагають людині позбуватися глибинних психологічних проблем. До речі, психотерапевти мають право призначати певні групи препаратів.

Психіатри, такі, як я – це медики зі спеціальною підготовкою у галузі психіатрії. Вони займаються повноцінною медичною діагностикою та лікуванням психічних розладів різного ступеня тяжкості, відстежують реакцію пацієнта на ліки та коригують терапію. Хочу зазначити, що саме психіатр має справу з серйозними психічними розладами, серед яких, наприклад, думки про суїцид, різкі зміни у настрої або поведінці, галюцинації або ілюзії, бажання ізолюватися від суспільства тощо».

Ну, за здоров’я!

Окреме питання – це профілактика алкоголізму та наркоманії. Як правило, люди дуже применшують кількість вживання алкоголю. Але у розмові лікарю стає зрозумілим, чи є схильність у пацієнта до алкоголізму, в тому числі побутовому. Як розповіла Єлізавета Миколаївна, найчастіше буває так, ввечері у п’ятницю або у суботу людина розслабилася із чаркою після важкого тижня. У неділю – ні-ні, адже знає, що у понеділок на роботі її перевірять на алкоголь. І так може тривати роками, за які у людини виробляється алкоголічна залежність, виникають різні хвороби, в тому числі і психічні. Лікаря і досі дивує, коли людина, по факту,  п’є отруту, але бажає собі та іншим здоров’я.

Коли над проблемами працювати, вони вирішуються

«Що, мені треба йти до психіатра? Я ж не хворий?» Раніше часто можна було чути подібні вигуки. Зараз ставлення до психіатра змінилося. Все більше людей самостійно, а не за направленням, звертаються до психіатра. Як розповідає   Єлізавета Миколаївна, деяких навіть не виженеш з кабінету – приходять, розповідають про себе, діляться особистим. І це радує, адже люди довіряють лікарю. Інші приходять, щоб розв’язати психічні проблеми, які виникли через війну.

«Як правило, люди, які пройшли важкі бої, хто був у полоні або вийшли з окупації, поводять себе дуже тихо, вони замкнені. Я розумію, їм потрібна допомога, час, щоб пережити усе це, – розповідає Єлізавета Пономаренко. – Посттравматичний синдром – це дуже складна річ. Психічні травми можуть проявлятися як зараз, так і через багато років. Був у мене пацієнт, який брав участь ще у Афганській війні. Він розповів, що певну відстань може долати тільки на якихось колесах, адже як тільки він ступає на землю ногами, йому здається, що позаду нього вибухають міни.

І навпаки, іноді я сама в захваті від наших воїнів-захисників. Одного разу приходить до мене молодий чоловік на протезі. Після демобілізації він знову працевлаштовувався на підприємство. Чоловік тримався впевнено, був привітним, позитивним, він буквально випромінював жагу до життя. І подібних прикладів вистачає. Люди, які багато пережили, вдячні долі за життя.

А взагалі я б кожному порадила придивитися до себе. Ракетні атаки, руйнування, смерті рідних, близьких, знайомих і не знайомих людей змінили кожного з нас. Навіть з’явився новий термін – «синдром війни». Він проявляється у панічних атаках, страхах, підсвідомому чеканні нового «прильоту», безсонні, нервування тощо. Проаналізуйте свій психічний стан. Можливо і вам потрібна допомога? Тож, розпочніть її вчасно».

Фото з відкритих джерел та з архіву Єлізавети Пономаренко

Категорії
Новини

Спілкуємося без «холодної війни»

«Як же я давно тебе не бачив, а ти ще у простих робітниках ходиш?». «Ти так погладшала, це тобі пасує». Чи були у вашому житті люди, які ставили схожі питання або насильно проявляли турботу про вас, щоб потім цим дорікнути? Людей, які культурно поводяться, але полюбляють з посмішкою «бомбити» вас отруєними фразами, психологи називають пасивними агресорами. Як їх розпізнати у родинних чи робочих стосунках та навчитися їм протидіяти, розповідає психологиня підприємства Олена Шевчук.

«На жаль, пасивно-агресивна поведінка людей є поширеним явищем у суспільстві, – говорить психологиня. – Вона проявляється у людей, які зляться, але не хочуть відкрито проявляти свою злість. Свій гнів вони виливають, використовуючи образливі жарти, сарказм, дорікають вам, викликають у вас відчуття провини, демонструють поганий настрій або ігнорують, грають у мовчанку і навіть навмисне запізнюються, примушуючи вас чекати. Давайте разом визначимо ситуації, які, скоріше за все, траплялися в житті кожного, та навчимося цьому протидіяти».

«Білі та пухнасті»

Ці люди завжди демонструють ідеальність, привселюдно підкреслюють, що вони –набір усіх чеснот, позитиву, вони все знають, уміють, у них широкі можливості. Від них можна почути такі фрази: «А от я б так вчинив», «Ви що, таке дивитеся? Я таке не дивлюся/не їм/не визнаю/не читаю», «Я вища за це», «Я б такого ніколи не сказала». Ці фрази, в яких, здавалося б, нічого образливого немає, підсвідомо принижують співбесідника.

Насильне добро

«З’їж, я ж для тебе це приготувала!», «Я поскладала твої речі», «Я відпросив тебе з наради». Чи знайомі вам такі фрази? Ви не просите про допомогу, вам її нав’язують, не питаючи вас про це. Найчастіше таку примусову допомогу надають зовсім не заради турботи про вас, а для самоствердження. Також така поведінка допомагає пасивному агресору викликати у вас чуття провини, якщо ви відмовляєтеся від його допомоги – він же так старається, а ви, такі черстві та бездушні, не цінуєте «добро».

Сюди ж можна додати і «щирі листівки», яких ви не просили. Щодня на ваш телефон приходять так звані прояви уваги – картинки-вітання, наприклад, з днем кави, дівчат, побажаннями гарного дня, тижня, сердечками тощо. Буває, що від одного адресата за день прилітає до десяти таких картинок. Крім того, що вони «забивають» пам’ять телефону, дратують, ще й добряче відволікають від справ.

Лайкати усі листівки у вас просто немає часу, а «поштарі-агресори» дуже ображаються, якщо ви не відповідаєте на їх «увагу». Ви такі невдячні та бездушні!

Антикомпліменти та саркастичні жарти

З них можна скласти цілу енциклопедію. Наприклад, «Білявкою тобі більше пасувало», «У твоєму віці на цей одяг можна вже і не дивитися» тощо. Все це говориться наче невинно і поблажливо, з «добром», а насправді – щоб зачепити, принизити людину, посіяти сумніви і невпевненість у співрозмовнику. А агресор при цьому дивиться на вас зверхньо, і це приносить йому задоволення.

Принизити можуть і різноманітні саркастичні жарти. Якщо ти не втерпиш та емоційно вибухнеш (на що все і розраховано), то можеш почути: «Ти що, жартів не розумієш?». Все це робиться навмисно, щоб більше принизити людину та викликати у неї нервове напруження.

Як протидіяти пасивним агресорам

«Для початку треба визначитися, чи продовжувати вам стосунки з такими токсичними людьми. Якщо розірвати стосунки неможливо, бо пасивні агресори входять до кола вашого оточення або є вашими колегами (що найчастіше буває), то протидіяти їм треба обов’язково, – говорить Олена Шевчук.  Є кілька простих порад».

– Вмикайте почуття гумору. Наприклад, хизування «білих та пухнастих» людей роззброюємо їхнім же методом – визнаємо їх неперевершеність. Відповідаємо їм, наприклад, такою фразою: «Так, я визнаю, що ти дійсно неперевершена та унікальна особистість, твоїй обізнаності можна позаздрити». Любителів антикомпліментів і саркастичних жартів можна теж «загасити» жартами, тільки вже такими, які спрямовані на них самих.

– Чітко окреслюйте свої кордони. Без тремтіння в голосі, почуття провини чи виправдовувань скажіть агресору, що для вас прийнятно, а що ні. А якщо «не доходить», запитайте у жартівника «Що відбувається?».

– Просто ігноруйте. Це стосується і любителів електронних листівок, «жартівників», майстрів докорів і звинувачень. Прагнення таких агресорів – підживитися вашою увагою та енергією. Не дозволяйте їм цього робити. Не відповідайте на їхні вітання та артилерію повідомлень. Спочатку вони докорятимуть, а потім відчепляться від вас, бо їм з вами стане нецікаво.

Існують й інші методи боротьби з пасивними агресорами, які варто розглядати індивідуально зі своїм психологом. Бажаємо кожному здорових стосунків та конструктивного, відкритого спілкування.

Фото з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Десять з десяти – знизимо напругу

Якщо уявити шкалу стресу, то від початку війни наші діти переживають найвищий її показник – десять з десяти. Деякі діти, на жаль, бачать і чують вибухи, їх наслідки, загиблих на вулиці, переживають втрату рідних, знайомих, своєї домівки, щоденно чують невтішні новини, здригаються від звуків сирен, відчувають дискомфорт від вимушеного спуску в укриття під час занять у школі. Все це виснажує дитячу психіку. Як допомогти дітям пережити цей воєнний досвід радить психологиня підприємства Олена Шевчук.

«На перший погляд здається, що з дитиною все гаразд. Вона поводить себе як завжди, займається своїми щоденними справами. Але, придивіться до своїх дітей, вони навіть у тилу відчувають усі жахи війни, її стреси, а також переживання з цього приводу своїх батьків. До речі, воєнні стреси для них є набагато гострішими ніж для дорослих, адже дитяча психіка ще не сформувалася», – говорить Олена Шевчук.

Не завадить знати, що діти різного віку по-різному відчувають стрес.

Діти до шести років зазвичай не визнають критичність ситуації, але від стресу відчувають страх та безпорадність. Батькам важливо їх заспокоїти, дати зрозуміти, що вони поряд з дітьми. Частіше грайте з дитиною, гуляйте, зробіть разом якусь поробку.   

Діти до десяти років вже добре розуміють реальність і загрози для себе. Батькам треба «по-дорослому» обговорити з дитиною її переживання, обов’язково проговорити як їй треба дбати про свої безпеку, коли дорослих немає поруч – при тривозі шукати найближче сховище, вдома дотримуватися принципу двох стін, не підходити до вікон, коли за ними вибухає тощо.

Діти 11-13 років, перехідного віку, вже мають особисту думку, прогнозують своє майбутнє. Але вони можуть не приймати прийняті у суспільстві «правила гри», заперечувати у будь-яких питаннях, поводитись агресивно. Батькам треба особливу уважно ставитися до дітей у перехідному віці. Тут порада одна – станьте товаришем для своєї дитини, виховуйте її власним прикладом, частіше відверто розмовляйте з нею і про життєві проблеми, і про воєнні небезпеки.

Діти 14-18 років продовжують знаходитися у перехідному періоді, але вже відчувають себе дорослими. Зазвичай вони намагаються знайти своє місце у житті, зазирнути у майбутнє. Прояви на війну у всіх індивідуальні. Дехто дуже радикально сприймає ситуацію. Давайте дітям змогу виплеснути свої емоції, з розумінням поставтесь до особистого погляду підлітка, щиро поговоріть з ним, доручіть йому якусь важливу відповідальну справу».

Олена Шевчук радить батькам насамперед забезпечити своїм дітям базові потреби у сні, їжі, відпочинку, адже добрий фізичний стан – це гарантія безпеки дитини.

Категорії
Новини

Тест на психоемоційне напруження

Психологиня підприємства Олена Шевчук пропонує відповісти на запитання тесту та дізнатися, наскільки ми вільні (чи ні) від стресу, перевтоми та постійного очікування неприємних несподіванок.

Реакція людини на життєві переживання проявляється по-різному. В тому числі й психоемоційним напруженням. В умовах війни ми підсвідомо очікуємо екстремальних ситуацій, боїмося не лише за себе, а й за своїх рідних, турбуємося, щоб на роботі та вдома було все гаразд.  

«Напруження ‒ це психічний стан людини, який виникає внаслідок

складних, екстремальних ситуацій чи очікування їх, – зазначає Олена Шевчук. – Напруження може знизити увагу, життєву активність та навіть призвести до неадекватної поведінки людини або депресії. Тому пропонуємо пройти невеликий тест та дізнатися про власний рівень психоемоційного напруження».

За кожну позитивну відповідь нараховуйте собі один бал.

  1. Я часто я відчуваю втому?
  2. Мені важко заснути?
  3. Вподовж ночі я прокидаюся по декілька разів?
  4. Постійно відчуваю слабкість?
  5. Відчуваю себе в розквіті сил?
  6. Мені багато чого не вдається?
  7. Життя заводить мене у глухий кут?
  8. Статеве життя приносить задоволення?
  9. Дрібниці дратують мене все сильніше?
  10. Я фізично виснажений, наче «підсіла» батарейка?
  11. Часом здається, що краще померти?
  12. Мені здається, що немає більше сил?
  13. Я часто відчуваю пригнічений настрій?
  14. Щоранку я прокидаюся з почуттям втоми і виснаження?

Підраховуємо результати:

0-4 бали: ознак зайвого перенапруження і перевтоми у вас практично немає. Ризик психоемоційного напруження низький.

5-9 балів: є деякі ознаки перевтоми. Психоемоційне навантаження часом буває високим. Вам необхідно не допускати подальшого перенапруження, не забувати про відпочинок і вчитися відновлювати свої сили, відпочивати, переключати свою увагу. Ризик психоемоційного напруження середній.

10-14 балів: інтенсивне психоемоційне навантаження, що вимагає від вас великої напруги і самовіддачі протягом тривалого часу. Відбувається виснаження життєвих сил. Ви потребуєте повноцінного відпочинку. Ризик психоемоційного напруження високий. Це особливо небезпечно, якщо у вас підвищений артеріальний тиск, надлишкова маса тіла, а також якщо ви курите і мало рухаєтеся.

Поради, як швидко заспокоїтися та зосередитися:

  • Вивільніть дихання – протягом трьох хвилин дихайте поволі, спокійно і глибоко, можете  закрити очі, порахуйте до п’яти (поки робите вдих) і до семи під час видиху.
  • Коли ви відчуваєте, що стаєте неуважним, вас щось бентежить, подивіться на годинник та намагайтеся повністю зосередитися на тому, що будете робити в подальші 10 хвилин. Зосередьтесь на майбутній діяльності, незалежно від того, що це (чистка килиму, обслуговування клієнтів, робота з документами, розмова). Після концентрації уваги на чомусь одному протягом 10 хвилин ви, швидше за все, відчуєте себе спокійно.

Позбавляємося тягарів

Трапляється, що ми беремо на себе дуже багато клопотів, носимо в собі великі і й маленькі тягарі, які забирають у нас багато сил. Давайте позбудемося цього неприємного почуття.

Станьте так, щоб навколо вас було досить місця, і почніть обтрушувати долоні, лікті й плечі. Одночасно уявляючи, як все неприємне – погані відчуття, турботи, думки про самих себе ‒ злітають з вас, як з гуски вода. Потім обтрусіть свої ноги ‒ з носків до стегон. Потрясіть головою. Буде ще корисніше, якщо ви будете видавати якісь звуки. Тепер потрясіть обличчя й прислухайтеся, як смішно змінюється ваш голос, коли трясеться рот. Уявіть, що весь неприємний тягар з вас спадає і ви стаєте дедалі бадьорішими й веселішими.

Фото з відкритих джерел.