Позначка: вічна пам’ять

В автотранспортному управлінні «АрселорМіттал Кривий Ріг» було відкрито меморіальну дошку, присвячену працівникам АТУ, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії.

Під час заходу з вшанування пам’яті наших захисників виконувачка обов’язків генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Бізяєва зазначила, що ця війна – це втрати для всіх, але найтяжчі втрати – це людські життя. Ми повинні віддячити нашим героям шаною та вічною пам’яттю. І відкриття меморіальної дошки – це важливий крок у цьому напрямку.

Присутні вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання та поклали квіти в знак безмежної вдячності за можливість жити і працювати у вільній Україні.

«Саме вдячність воїнам, які віддали свої життя за всіх нас, за нашу свободу, спонукала працівників АТУ створити цю дошку пам’яті, – говорить заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат. – Майже зі всіма з цих мужніх чоловіків мені пощастило працювати разом. Ось Роман Антончик. Молодий хлопець, який приєднався до нашого колективу незадовго до повномасштабного вторгнення. Він прийшов до нас зварником практично після училища. Роман швидко вчився і незабаром виріс у вправного фахівця, за власної ініціативи випробовував нові методи зварювання. Такі хлопці – наше майбутнє, але, на жаль… А ось водій потужного самоскида Юрій Чучук. Дисциплінований, спокійний, розважливий. Він був офіцером. Керівництво військової частини вже готувало документи на присвоєння наступного звання – капітана. Але смерть стала на заваді».

Про слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів Сергія Лаврова Андрій Кіндрат згадує, як про фахівця, який міг практично все у своїй сфері. Він міг оживити той транспортний засіб, який за всіма ознаками вже не мав їздити. Дуже завзятим і фаховим був Сергій. Водієві фронтального навантажувача Іллі Марчуку можна було давати будь-яке виробниче завдання і навіть не перевіряти – все виконає на «відмінно». Ілля працював у виробничих цехах і транспортував необхідні металургам матеріали для виробництва чавуну, сталі, прокату.

«Навіки залишиться в нашій пам’яті Юхим Соболевський, – продовжив Андрій Кіндрат. – Начальник наших ремонтних майстерень. Пройшов горнило АТО. Веселий, життєрадісний, душа компанії. Коли ішов на війну, то усміхнувся і промовив: «Олександровичу, чекайте з перемогою». Але не судилося… Олександр Коржевич. Водій. Навіть по фото видно – чоловік вольовий, серйозний, мужній. Таким він і був. Сумлінний працівник та максимально порядна людина».

Серед найдосвідченіших працівників АТУ був водій Андрій Рудик. Родом з-під Кривого Рогу, він був веселою людиною, цінував кожну мить життя. Андрій сам був позитивом та заряджав інших. Загинув від ворожої ракети. Таким же позитивним, життєрадісним був Андрій Шульга. Він працював водієм швидкої. На війні був військовим медиком, загинув під час евакуації побратима з поля бою.

«А от водій автобуса Віталій Трофім  для мене назавжди залишиться взірцем охайності. Завжди у кришталево-білій футболці. Якби мені треба було б когось направити на супровід президентського кортежу, я б не вагався кого посадити за кермо. І його автобус завжди був у бездоганному стані. А от з Ігорем Терещуком попрацювати разом мені не довелося. Він загинув під час АТО у 2015 році. Ті, хто його знав, кажуть, що він готовий був за Україну у вогонь і в воду. Всі вони – герої цієї жорстокої війни. Їхні імена назавжди закарбовані у наших серцях. Ми завжди будемо їм вдячні. І ми, і наші нащадки», – підсумував Андрій Кіндрат.    

У фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу облаштували Алею пам’яті загиблим працівникам, які встали на захист України.

Вздовж алеї, яка веде  до АПК ФСЛЦ та промбудівель вишикувалися фото справжніх героїв-захисників, які працювали в цеху і стали на захист країни у важкий час. У мирному житті вони були газорізальниками, модельниками дерев’яних моделей, обрубувачами, формувальниками ручного формування, вибивальниками відливок, а коли біда прийшла в Україну стали на її захист без вагань. На жаль, додому вони повернулися вже на щиті: Микола Бешаров, Олександр Андрейченко, Іван Гребенюк, Леонід Кабаков. Павло Муравйов, Олександр, Локтєв, Іван Лічний. Тепер ця вічна зміна зустрічає кожного, хто проходить прохідну і прямує до цеху.

«Це була спільна ідея, спільна ініціатива, яку підтримав начальник цеху Денис Коптєв, – розповідає старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк. – Ми це все зробили власноруч, адже це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих героїв. Кожен з них для нас безцінний, це непоправна втрата. Як, наприклад, Іван Гребенюк. Він був людиною-«запальничкою» –  яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий. Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо».

У 2022 році до цеху прийшов Микола Бішаров. За короткий час він встиг зарекомендувати себе перспективним та старанним працівником. Про нього казали «майбутнє цеху». Микола хотів працювати якісно, і йому можна було довірити найскладніші завдання. Серед найкращих тут, він і на фронті був серед найсміливіших. На жаль, саме таких героїв у першу чергу і забирає війна.

«Понад рік він працював поряд з нами Олександр, але в цеху вже встигли полюбити його за добре серце, відкритість та працьовитість, – так говорить старший майстер ФСЛЦ Євген Кайко про Олександра Андрейченка. – Одразу було помітно, що він хоче розвиватися у професії, що це надійна та відповідальна людина. Його цінували і поважали у колективі».

Леонід Кабаков працював формувальником ручного формування.Вінприєднався до колективу ФСЛЦ незадовго до початку повномасштабного вторгнення. З перших днів його роботи у цеху було помітно, що Леонід  вміє і хоче працювати за цією професією формувальника. Колеги говорять, що Леонід був доброю, щирою, відкритою людиною. Герой загинув поблизу Берхівки у Донецькій області.

Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – таким запам’ятали Павла Муравйова колеги.  Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням.

Олександр Локтєв був спортсменом, захоплювався велоспортом, із задоволенням ходив у походи рідною Україною. Справедливий, принциповий, міцний духом. Понад 20 років відпрацював він у цеху землеробом  та  вогнетривником.

На жаль, цю алею скоро поповнить ще одне фото героя. Газорізальник Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.

Про кожного з цих героїв з алеї слави пам’ятають все до дрібниць. Кожна розповідь сповнена одночасно гордістю і безмежними болем та тугою. Сьогодні найголовніша мрія кожного у цеху – це щоб ця алея не розросталася, щоб всі захисники повернулися додому живими та з Перемогою. І хай саме ця мрія здійсниться якнайшвидше!