Серце героя зупинилося 12 жовтня в бою біля Новомихайлівки в Донецькій області.
Іван працював модельником дерев’яних моделей у фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу. Для нього це була не просто професія, а справа життя, згадують колеги Івана. Він все завжди робив якісно і швидко, із захопленням і не зупинявся, доки не впорається із виробничим завданням.
«Іван був людиною-«запальничкою» – яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий, – згадує старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк.– Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо. Загинув справжній чоловік, людина, яких так мало у нашому житті. В цеху важко переживають цю втрату. Ми втратили більше, ніж колегу, ми втратили друга».
Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника.
Необхідність у респіраторах виникла ще за тисячі років до їх винаходу. Ще давні греки помітили, що робітники на рудниках найбільше страждають захворюваннями легенів. Але протидіяти цьому вони не були здатні на той момент. Так було доти, поки за справу не взявся відомий італійський митець, скульптор, архітектор, винахідник та вчений Леонардо да Вінчі.
Щоправда під час створення аналогів сучасних респіраторів він турбувався не про представників робітничих професій, він думав про військових моряків.
Існує дві версії виникнення респіраторів. Перша «говорить» про те, що да Вінчі треба було забезпечити захист від зброї, яку він сам же й вигадав. Мова йде про пари від отруйних речовин, які треба було закидати на борти ворожих кораблів. У своїх записах «Про природу, життя і смерть» Леонардо писав про «Порошки медянки або отруйного вапняку для кидання на кораблі». За сучасними мірками, це був один із видів хімічної зброї. Рятуватися своїм солдатам від дії цих отруйних речовин винахідник пропонував за допомогою тканини, змоченою водою. Багато вчених вважають цей спосіб захисту органів дихання першим у світі респіратором.
Інша версія базується на малюнках Леонардо. Генію надійшло замовлення вигадати спосіб атаки на ворожі кораблі з-під води, щоб на них можна було непомітно кріпити вибухівку. Тож винахідник запропонував водолазний костюм, який складався з водонепроникної шкіри, повітряного мішку, дихальної трубки та респіратору для підводного плавання. Зараз важко уявити цю конструкцію, але відомо, що свої винаходи для військових Леонардо часто свідомо не доводив до кінця, щоб люди не вбивали собі подібних.
Від часів Леонардо да Вінчі конструкція респіраторів неодноразово змінювалася та вдосконалювалася. Значний стрибок у розвитку цього засобу захисту відбувся в часи Першої світової війни. Наприклад, перший військовий німецький респіратор 1915 р. був зашитою в кисію подушечкою з вати, просоченою розчином гіпосульфіту натрію. Цей компрес прикріплювали до обличчя поперечним бинтом, який зав’язували на потилиці.
Газова маска Джона Стена, 1854 рік
З розвитком промисловості та медицини почали з’являтися респіратори з більш продуманою конструкцією.
Сьогодні виробники пропонують широкий спектр засобів індивідуальної захисту, серед яких є респіратори для захисту від пилу, газу та комплексної захисту.
Ілюстрації: з архіву газети “Металург” та з відкритих джерел
Нам дуже важлива ваша думка. І це не просто слова.
Ми дійсно хочемо дізнатися, що вам подобається читати, а що ні. Яких новин ви потребуєте найбільше? Які статті та теми знаходять відгук у вашій душі? Нам цікаво: чи ви давно з нами або ви новенький? Можливо і таке, що ви ніколи раніше не чули про газету «Металург» і не знаєте про її сайт? А ще ми хочемо дізнатися, з яких джерел ви отримуєте інформацію щодо підприємства. Ви надаєте перевагу соцмережам чи читаєте новини в нашому Телеграм-каналі?
Наші кореспонденти майже щодня бувають в цехах підприємства, стають свідками як проблем, так і перемог. Тож зараз ми хочемо отримати зворотний зв’язок від вас.
Вдячні нашим читачам за те, що вони були поряд у паперову епоху, залишаються з нами зараз, у ці важкі часи. Ми готові до конструктивної критики. І готові до подальшої роботи.
Ми чекаємо на ваші відповіді.
Опитування триватиме з 12 жовтня і до 31 жовтня включно.
Переходьте за QR-кодом або за посиланням. Це займе не більше 2-3 хвилин. Опитування анонімне.
Віталій почав працювати токарем одразу після училища. 15 років він віддав ремонтній справі. За цей час встиг набути професійного досвіду і стати душею колективу ремонтно-механічного цеху № 2 ЛМЗ.
Віталій працював токарем на дільниці унікального обладнання. За словами колег, був добрим, відкритим, завзятим до роботи, завжди допомагав колегам. «Це була людина, яка любила життя, завжди вірила у найкраще, – розповідає змінний майстер РМЦ-2 Наталія Луценко. – Затятий рибалка він і колег захопив цим хобі. Його любили та цінували в цеху. Віталій раніше вже мав досвід служби в АТО, тому не вагаючись і цього разу долучився до лав захисників. На жаль, 2 жовтня він загинув в бою під Старомайорським у Донецькій області. Це важка утрата не лише для родини Віталія, а й для усіх нас».
Життя молодшого сержанта та нашого колеги Олександра Квачевського обірвалося 7 жовтня на околиці села Площанка Світівського району Луганської області.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Квачевський працював помічником машиніста тепловоза у залізничному цеху № 2.
«Після строкової служби у збройних силах України Олександр прийшов працювати до цеху. Він знайомився із специфікою залізничної справи, опановував техніку, виявляв себе як гарний товариш та спеціаліст, хлопець був здібний. Та повноцінно попрацювати йому не вдалося. У квітні поточного року під час призову він без вагань пішов захищати рідну землю від загарбників», – сказав Дмитро Колесник, начальник ЗЦ № 2.
На війні Олександр Квачевський був командиром бойової машини – командиром механізованого батальйону, проявляв стійкість та мужність. Герой загинув у боях за визволення Луганської області. Олександру Квачевському назавжди залишиться 23 роки.
Життя героя обірвалося на полі боя 1 жовтня цього року біля селища Старомайорське Донецької області.
Анатолій Блоха був призваний до лав ЗСУ у листопаді минулого року. Колеги згадують, що коли він приїздив з фронту у відпустку, то всіх заряджав позитивом, адже був світлою та доброю людиною.
«Анатолій працював електромонтером у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу не один рік, мав досвід, був професіоналом, якому без усякого сумніву можна було довірити найскладніше обладнання цеху. Електричні серця верстатів, кранів в цеху беззаперечно слухалися справжнього майстра та фахівця, – говорить старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас. – Він був людиною з міцним стрижнем і золотими руками. Завжди допомагав колегам не лише у роботі, а й ремонтував їхню побутову техніку, відгукувався на будь-яке прохання. Ми завжди будемо згадувати його з теплом та вдячністю. Його серце зупинила війна, життя обірвалося на полі бою, але спогади про нього завжди житимуть у наших серцях».
Колектив підприємства та колеги висловлюють щирі співчуття родині захисника.
