Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Наші люди

«Кожна людина – це окрема галактика»

Велика ріка тече спокійно, розумна людина не підвищує голосу, каже народне прислів’я. Саме таким з першої зустрічі сприймаєш начальника цеху уловлювання  коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Романа Каренова, який нещодавно отримав нагороду до Дня компанії. До речі, він вважає, що це нагорода всього цеху, а не лише його персональний результат.

За роки праці на нашому підприємстві з Романом В’ячеславовичем доводилися зустрічатися не один раз. І завжди вражала його врівноваженість та те, як він вміє розказати та роз’яснити найскладніші речі, яких в коксохімічній справі вистачає. За 20 років праці на підприємстві він пройшов шлях від електрика до начальника цехів, спочатку цеху сіркоочищення, а зараз уловлювання. Цехи «з характером», непрості, і без них робота коксохіма неможлива.

«Останнє моє призначення – очолити цех уловлювання, я сприйняв, як виклик: або впораюся з цим, або мені нема чого тут робити, –  розповідає Роман Каренов. – У цьому, як і раніше, мені допомогла системність. Для мене – це будівництво певної системи в цілому: визначення проблеми, її вирішення, налагоджування необхідних процесів, певної послідовності – як має вирішуватися завдання, контроль за процесами і планування наперед. І, звісно ж, команда. Мені в моєму робочому житті завжди щастило на хороший колектив. Спочатку в мене були чудові вчителі: колишній начальник цеху сіркоочищення Олександр Охотніков, заступник начальника цеху сіркоочищення Анатолій Матяш. Сьогодні –  це мої колеги, які розуміють мене з пів слова».

Хто людей питає, той і розум має

Попри чималий робочий досвід начальник цеху уловлювання ніколи не боїться запитати, порадитися з людиною, незалежно від її посади чи віку. Адже всього знати досконало людина не може, говорить Роман, а от розвиватися варто постійно і у будь-якому віці.

«Розумові процеси ніколи не зупиняються, тому постійно потрібно дізнаватися щось нове, застосовувати в роботі нові практики, методи, знайомитися з сучасними процесами розвитку та змін у різних сферах, адже в житті все пов’язано. А ще, я вважаю, що завдань, яких не можна вирішити, не існує. Просто іноді потрібно на них подивитися під різним ракурсами і ретельно обдумати. Впоратися можна з усім. Пам’ятаєте наші блекаути? Такого ми раніше на коксохімі не переживали, але команда впоралася. Ми зберегли наше обладнання, вистояли», – продовжує Роман Каренов.

Для Романа Каренова кожна людина – це окрема галактика. Тому він намагається почути і зрозуміти кожного. Це вважливо, особливо на посаді начальника цеху. Адже ця посада означає не просто сидіння в «керівному» кріслі.

«Мені здається, що виконавцем працювати легше. Перед тобою поставили завдання і потрібно його виконати якісно, ти відповідаєш за себе і лише від тебе залежить, як це буде зроблено. А керівник має думати стратегічно. На його плечах відповідальність за всі процеси, які відбуваються у цеху: від малих до найбільших. Це і технологічні нюанси, і ремонтні роботи, підготовка та організація роботи підлеглих, побудова планів та шляхи їх виконання. Твоя помилка занадто дорого обходиться, тож бажано таких помилок не допускати ніколи. Твої союзники і помічники – це твоя команда», – говорить Роман Каренов.

Кожен день життя додає часточку мудрості

Кухар, бармен, електрик, начальник цеху складного виробництва, як вам такий шлях? В житті Романа В’ячеславовича було і є багато цікавого. Вже на нашому підприємстві він  брав участь у будівництві цеху сіркоочищення, який згодом і очолив, демонтажі та будівництві коксових батарей №№ 3-4 і 5-6.

«Я ніколи не думав, що залишуся на коксохімі так надовго. Прийшов на коксохім, адже була стабільна та нормальна зарплата, тут вже працювала моя дружина. На той час я встиг не лише в «общепите» попрацювати, а і курси прохідника закінчити, але працевлаштування не відбулось. Пам’ятаю, що «електричну» справу дуже любив, це в мене генетичне, – усміхається Роман. В мене дід був радіоелектроніком. Тому і я обрав професію електрика, потім вже була й вища освіта за спеціальністю «Електропривід та автоматика». Пам’ятаю величезну залізничну розв’язку та те, що ранок на коксохімі починався з вигуку дівчини з їдальні, яка обходила цехи та майстерні з кошиком біляшів та пиріжків і вигукувала «Біляші! Пиріжки!». Цікаві часи були. Але і зараз нам сумувати не доводиться. Часи складні, але це виклик, з яким ми всі, наша країна маємо впоратися».

Найтяжче народжується найцінніше

Зі 120 працівників цеху вловлювання 21 призвані до лав ЗСУ. На жаль, один з них загинув. Працівники цеху, як і чимало криворіжців, почали волонтерити, збирати на потрібну амуніцію, допомагати колегам на передовій. Й досі коксохіміки у вільний від роботи час допомагають хто чим може. Наприклад, вдома, в гаражах, в майстернях ремонтують автотехніку, донатять на ЗСУ. Навіть звичайна повсякденна робота на підприємстві, вважає начальник цеху, це теж будівництво шляху до Перемоги.

«Війна призвела до того, що ми стали більш свідомими. Так народжується нація, люди починають усвідомлювати свою приналежність. І це мене дуже радує, – говорить  Роман Каренов. – Насправді ми, кожен на своєму місці, можемо багато. Коли мої колеги поряд, то це додає впевненості, що ми з усім впораємося. Моя родина зараз поряд зі мною і це додає мені сил будувати плани на майбутнє, наприклад, поїхати всією родиною на відпочинок в Крим. Тож скорішої нам Перемоги. Так точно буде, це лише питання часу!»

Категорії
Наші люди

Лікар тридцятитонних залізних «сердець»

Розібрати тепловоз до гвинтика і зібрати, щоб він був наче новий – та легко! Так говорять про слюсаря з ремонту рухомого складу управління залізничного транспорту гірничого департаменту Максима Діденка, нагородженого до Дня компанії. Він безперечно на це заслужив, зазначають його колеги.

На підприємстві Максим Юрійович працює вже понад двадцять років. В цех прийшов після армії і серцем прикипів до цих «залізяк» раз і назавжди. Хоча копирсатися з технікою слюсарю завжди було до душі. Першою «жертвою» цього кохання став дідів мопед. Тоді десятирічний хлопець його таки розібрав, потім з дідом все наново зібрали –  і ним знову можна було їздити, розповідає Максим Діденко.

«Я не уявляю іншої роботи. Тепловози, наче люди. Кожен з них зі своїм характером, у кожного є серце – це його двигун. Ось я, як дизеліст, на цьому і спеціалізуюся, – розповідає Максим Діденко. – Щоб там не казали, а працювати мені легко, адже маю досвід і люблю свою роботу. З усім іншим впоратися нескладно. Приходить тепловоз і все, наче у людини. Спочатку діагностика. Правильно поставив діагноз – далі справа вправних рук «лікаря». В нашій «лікарській» бригаді з ремонту дизеліст Ігор Бойко, електрик Сергій Безсильний. Одній людині тут точно не впоратися. Щоб ви розуміли, дизель-агрегатна  установка (двигун разом з генератором) важить приблизно 30 тонн. Отакі «серця» доводиться «оперувати».

Одним зі складників свого успіху на роботі Максим вважає і гарних наставників. У нього це були Олександр Сторчак та Юрій Лук’яненко. А ще – допитливість та справжня любов до роботи. Він тепер і сам навчає тих, хто приходить опановувати ремонту професію. Бо фахові працівники завжди потрібні. Це, на жаль, підтвердила і війна.

Зараз 71 працівник з управління залізничного транспорту ГД служить на передовій.

«24 лютого я був  у відпустці. Про напад дізнався з новин, – продовжує слюсар. – Я знаю на власному досвіді, що таке війна (Максим був у АТО – авт.). Насправді мій колектив вона лише згуртувала, бо в нас гарні люди. Наші колеги воюють. Ми теж тут не б’ємо байдики, спочатку у вільний час плитоноски робили, зараз виготовляємо «кошки» для саперів. Зараз моя дружина з дітьми за кордоном, і ця розлука мені складно дається. Але рятує саме робота. А ще папужки-нерозлучники. В мене їх п’ятеро. Приходиш з роботи –  і наче до лісу потрапляєш, щебечуть… Нічого, все витримаємо, вистоїмо, і скоро пташки будуть про Перемогу щебетати. Дуже чекаю на повернення рідних додому і всіх наших захисників живими та здоровими. І це найголовніше моє бажання на цей рік».

Категорії
Наші люди

Віддав життя за Україну наш колега Костянтин Гринько

Костянтин Гринько понад 10 років працював апаратником одержання сирого бензолу в цеху уловлювання коксохімічного виробництва.

Герой мав вже досвід боротьби з ворогами – у 2014 році брав участь в АТО, тому був призваний 26 лютого 2022 року в перших рядах захисників. Захист країни, родини, міста завжди був для нього пріоритетом.

«Спокійний, врівноважений, досвідчений, відповідальний, – згадує героя заступник начальника цеху вловлювання з експлуатації КХВ Юрій Гаєвський. – Він виконував складну роботу, яка важлива була не лише для цеху, а й для заводу загалом. Костянтин один з 21 призваних у ЗСУ працівників нашого цеху. І кожен з них для нас надзвичайно цінний! Такі, як Костянтин, завжди у перших рядах, завжди роблять свою справу якісно. Та, на жаль, ми втрачаємо найкращих, наш «золотий фонд». Ми завжди пам’ятатимемо цього хлопця, бо не маємо права забути і простити ці втрати ворогові».

Костянтин Гринько загинув 4 січня в боях поблизу селища Кліщівка, Бахмутського району, Донецької області.

У захисника залишилася дружина та двоє дітей.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям героя.

Вічна шана та пам’ять!

Категорії
Новини

Особливим діткам – з особливою любов’ю

Більше двохсот наборів солодощів від «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали маленькі криворіжці, які належать до пільгових категорій.

Новорічні сюрпризи – солодкі подарунки від нашого підприємства отримали вихованці Центру для дітей з вадами слуху та тяжкими порушеннями мовлення «Сузір’я», ГО «Фонду Об’єднаних сердець» та КМО «Сонячні діти Криворіжжя».

«Новорічних та різдвяних свят з нетерпінням чекають всі діти. Діти та молодь з синдромом Дауна – не виключення, – розповідає голова КМО «Сонячні діти Криворіжжя» Наталія Мельничук. – Велике промислове  підприємство і цього надскладного для України і кожного з нас року продовжило святкову традицію, яка склалася за роки нашого партнерства. І на ці свята ми отримали солодкі подарунки, як і діти працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг». Від нашої малечі, батьківського колективу щиро дякую за таку увагу, підтримку та участь у житті організації».

А от щоби потрапити до рук вихованців Центру для дітей з вадами слуху та тяжкими порушеннями мовлення «Сузір’я», деяким подарункам довелося помандрувати поштою до інших міст України.

«В нашому центрі навчається 165 дітей, – говорить директор Центру для дітей з вадами слуху та тяжкими порушеннями мовлення «Сузір’я» Анатолій Коломоєць. – За воєнних умов навчання дистанційне, а деякі діти вимушені були виїхати з батьками до інших міст нашої країни. Але ми потурбувалися, щоб усі солодкі привітання від «АрселорМіттал Кривий Ріг» потрапили до наших маленьких адресатів. Тому на прохання батьків деякі подарунки висилали поштою до тимчасового місця перебування наших діточок. Приємно, що наші багаторічні «шефи» і у складні часи ставляться до наших дітей з турботою та особливою любов’ю».

Яскраві солодкі сюрпризи надійшли і до ГО «Фонд Об’єднаних сердець», яке опікується дітьми з аутизмом та ментальними порушеннями. Їхні світлі посмішки та захоплені погляди стали найкращим подарунком для «чарівників» з великого промислового підприємства. «Зимових свят діти чекають завжди з нетерпінням, як дива. Адже саме у святкові дні вони отримують омріяні подарунки та солодощі. А створити свято дітлахам можуть небайдужі дорослі, ті, хто пам’ятає себе у дитинстві та розуміє дитячі потреби та бажання. Дякуємо нашим друзям з  «АрселорМіттал Кривий Ріг» за чудові солодкі подарунки, – продовжує голова ГО «Фонд Об’єднаних сердець» Наталя Пастушенко. – Бажаємо всім миру та добра! Нехай 2023 рік буде для всіх нас плідним та успішним, щедрим на нові здобутки та добрі справи!»

Категорії
Наші люди Новини

«Став ялинку – нехай тішить», або Дива трапляються

Знайти на передовій в Донецькій області стабільний інтернет, аби побачити відеоролик нагородження своєї коханої і привітати її з цим майже неможливо. Але таке справжнє передноворічне диво сталося з Юлією Зінченко, сепараторником рудозбагачувальної фабрики № 2 та її чоловіком-захисником.

Юлю відзначили як одну з найкращих працівниць підприємства до Дня компанії. Нагорода стала для дівчини приємною несподіванкою. Та насолодитися нею сповна заважала відсутність коханого. Він зараз в ЗСУ, боронить спокій родини та країни. Але, як то кажуть, кохання творить дива. Він зміг, він побачив, він привітав!

«Це напевно один з найважчих років у моєму житті. Лічені дні залишилися до новорічних свят, які ми всі раніше так любили. Цього року я навіть ялинку ставити не хотіла. Донька в нас вже доросла – 15 років, коханий на фронті. Не до ялинки. Але чоловік навпаки сказав: «Став ялинку, нехай тішить вас, а я буду радіти за вас». А ось найкращий новорічний подарунок я вже отримала – дзвінок-привітання з передової. Уявляєте? Чоловік побачив, як мене нагороджують, і привітав, сказав, що пишається мною. Ось найкраща відзнака за мої 18 років праці на підприємстві», – усміхається Юля.

Юлія працює сепараторницею на 13-й секції РЗФ-2. Але в містику цього числа не вірить. 13? То ж щаслива цифра. А як інакше, адже саме на цій секції почали виготовляти концентрат-«чемпіон» – з вмістом заліза 68%.  Але, здається, щось магічне в цьому таки є, адже як пояснити, що вдалося саме тут зібрати найкращі кадри, які й видають «олімпійський» концентрат?

«За якість концентрату відповідають всі «фабриканти». У нашому випадку ланцюг чарівників складається з машиніста млина, машиніста насосних установок та сепараторника. У мене в «підпорядкуванні» сім сепараторів та чотири дешламатори, – говорить наша героїня. –  Вони мої помічники, а головні чарівники – це мої колеги. Для мене фабрика – то родинна справа. Тут працювали мої батьки: машиністом насосних установок – батько Василь Шкляренко, а мама, Олена Миколаївна, на фільтрації. Тому я про фабрику знала майже все. В дитинстві мріяла спочатку стати інспектором по роботі з неповнолітніми, але доля мене привела таки на фабрику. Ніколи не шкодувала про це. Тепер ось «виховую» сепаратори та дешламатори. І вони слухаються мене! Он які результати видаємо».

Зазвичай у передноворічні дні в розмовах часто звучать слова про підсумки року, досягнення, перемоги. Головна Перемога в нас ще попереду, вважає Юлія, адже ми – непереможна нація. Але і в цьому році були моменти щасливих зустрічей, радісних повернень і теплих обіймів. «Майже всі мої друзі та колеги повернулися до рідної України. І це щастя. Зараз донька у свої 15 років – моя найголовніша підтримка тут, і це щастя. Моя праця потрібна, її помічають та відзначають, і це щастя, – продовжує Юлія. –  І як би я не казала, але «під ялинку» бажання таки загадаю: Перемоги, повернення коханого та подорожі за кордон усією родиною. Та не втечі від вибухів, а подорожі-відпочинку. Але, перш за все, ми вирушимо мандрувати нашою Україною – чарівною країною прекрасних людей. Хай новорічне диво прийде до кожної родини, зігріє хлопців у окопах, малечу біля домашніх ялинок, тих, хто біля верстата і за компом, хто у полі і в цеху. Хай у наступному році у всіх буде дім і всі повернуться до нього живими та будуть щасливими!»

Категорії
Наші люди

Любитель великих «котів»

Нагорода до Дня компанії  стала приємною несподіванкою для водія навантажувача рудоуправління гірничого департаменту Віталія Музиченка, і саме її він вважає однією з небагатьох приємних подій цього складного року.

Віталій на підприємстві працює понад 20 років. І коли на підприємство прийшов перший потужний навантажувач «Катерпілер», то саме Музиченко став одним з перших його «напарників». Водій завжди був небайдужним до колісних велетнів. А цей «кіт» (так з англійської перекладається CAT – скорочена назву «Катерпілера»), що красується на боці навантажувача, підкорив серце Віталія раз і назавжди.

«У 6 років я сів за кермо мотоцикла, звісно ж, під наглядом батька, а у 8 вже гасав на тракторі степами біля Кам’янки, звідки я родом, – розповідає водій навантажувача (бригадир) РУ ГД Віталій Музиченко. – Та мене завжди тягнуло до великих машин. Перша зустріч з ними відбулася саме на нашому підприємстві. Починав я працювати слюсарем у цеху водопостачання, та метою було керувати велетнями у кар’єрі. Я цього домігся. А ще зрозумів, що в кар’єрі не лише машини велетенські, а й відповідальність не менша за них. Моя робота – це відвантаження гірничої маси у самоскиди. Мій «котик» має лапу – десятикубовий ківш. Вантажити треба акуратно, чітко та безпечно, щоб ніхто ані під колеса, ані під породу не потрапив. На щастя, нам з моїм годувальником-навантажувачем все це вдається».

Колеги та керівництво цінують Віталія за професійну роботу, вміння виконати найскладніше завдання та за ставлення до техніки. Він знає CAT до гвинтика, дбає про нього, адже тепер працює на машині, на якій працював колега, який зараз на передовій.

«Для мене це особлива відповідальність – працювати на цій машині. Наші хлопці там бережуть нас, тож ми маємо тут стояти за них, – продовжує Віталій. – Ми – міцної породи. Нас не зламати. Цей рік вороги позбавили мене, мою родину та тисячі інших родин мирного життя, спокійних вечорів, поїздок на улюблену рибалку та інших приємних моментів звичайного життя. Але позбавити віри у Перемогу та надії на майбутнє ніхто не зможе. Якщо нам підкорюється міцна гірська порода, то вже все інше ми точно подолаємо».