Категорії
Новини

Банки гірників тепер будуть повними

І справа зовсім не в скляних банках з огірками, і не у фінансових установах, де зберігаються гроші. Мовою гірників, банка – це такий величезний рудний накопичувач для подрібненої руди, основи для виробництва концентрату.

На рудозбагачувальній фабриці № 2 гірничого департаменту двадцять п’ять так званих «банок». Кожна з них здатна вмістити 25 000 тонн подрібненої руди, яка надходить з дробильних фабрик. Саме з банок-накопичувачів руда прямує далі – відвантажується за допомогою конвеєрів-живильників  для подальшого виробництва концентрату. Засипають руду у накопичувачі за допомогою автостел – спеціальних розвантажувальних візків барабанного типу. Нещодавно на допомогу гірникам до роботи стала нова автостела.

Подрібнена руда надходить до РЗФ-2 майже безперервним потоком. Автостела потрібна для того, щоб заповнялися лише ті банки, які ще мають вільне місце. Цей розвантажувальний візок рухається вздовж конвеєра та зсипає необхідну кількість руди до певної банки. Керує процесом і слідкує за наповненістю накопичувачів машиніст конвеєра. Загалом на РЗФ-2 працюються чотири автостели, по одній на кожному конвеєрі. Та, яку нещодавно замінили, працювала з 1974 року і свою «пенсію» точно вже заробила. Та й останнім часом візок дуже часто ремонтували.

Важить автостела більше ніж 30 тонн, а встановити її потрібно було на відмітку найвищої точки фабрики. Працівники РЗФ-2 та підрядники впоралися з цим завданням майже за 28 робочих днів.

«Візки працюють у складних умовах. На них впливають пил, вологість та цілодобовий графік човникової роботи. Та й тягають вони на своїх «плечах» важкі вантажі: стрічку конвеєру і рудну масу, яка нею транспортується, – розповідає Ігор Ілєнко, старший майстер з ремонту механічного обладнання  ділянки подачі руди та подрібнення РЗФ-2. – Ми помітили, що почала прогресувати корозія металу, з’явилася «просадка» рами автостели, деформувався рейковий шлях, яким рухається візок. Доводилося зупинятися на незаплановані ремонти, а це напряму позначалося на обсягах виробництва концентрату. Коли банки пусті, то й «каші» немає з чого варити, а вручну ці банки не наповниш».

Останнього разу одну з чотирьох автостел міняли силами підрядників ще у 2013 році. А цього разу чималу частину роботи вдалося виконати працівникам фабрики.

Механік дільниці подачі руди та класифікації  РЗФ-2 Ростислав Тодінг говорить, що найскладнішим було доставити майже під стелю фабрики великі частини візка. Робити це все було потрібно практично в робочому цеху та без тривалих зупинок обладнання, адже зараз концентрат – це реальні гроші, які заробляє завод.

Старший майстер з ремонту механічного обладнання ділянки подачі руди та подрібнення Ігор Ілєнко, механік дільниці подачі руди та класифікації РЗФ-2 Ростислав Тодінг поряд з новою автостелою

«Старий візок та його «приладдя» демонтують, встановивши новий, модернізований, сучасний. За це треба подякувати багатьом працівникам фабрики – нашим робітникам на чолі з слюсарем-ремонтником Петром Бешевцем, електрику дільниці подрібнення Миколі Славичу, кранівникам. Ми розуміємо, що зраз непростий період, і нове обладнання – то дійсно розкішний подарунок. Все має працювати на загальний результат – виробництво концентрату, який потрібен не лише нам, а і йде на експорт. Нам тепер є чим працювати, аби тільки скоріше рідне підприємство входило у звичайний робочий ритм», – сказавТодінг.  

Категорії
Новини

Патріотичний кілометр

Працівників нашого підприємства, криворіжців та гостей
міста на переїзді шляхопроводом до управління гірничого
департаменту та КПП № 24 відтепер зустрічатиме
патріотична металева «хвиля» довжиною у кілометр.
Такий подарунок усім мешканцям Кривого Рогу до
Дня Конституції України зробили працівники гірничого
департаменту.

Зазвичай в будинку про смак, уподобання та позицію
власників оселі заявляє передпокій – ти одразу розумієш,
до якої «системи координат» потрапив. Саме так можна
сказати й про відремонтований шляхопровід на в’їзді до
гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Щоб оновити майже кілометр шляхопроводу, працівники
ремонтного цеху ГД розчистили поверхню та зони біля
бордюрів дороги. До речі, старі бордюри демонтували
та замінили на виготовлені власноруч, а ще вирівняли
дорожнє покриття, встановили нову огорожу,
пофарбували її у жовто-блакитний колір. Завдяки
анатомічному вигину шляху огорожа нагадує хвилю.

Ігор Малий, начальник ремонтного цеху гірничого
департаменту
розповів: «Це один з об’єктів у рамках
програми благоустрою території гірничого департаменту.
На певних етапах був залучений майже весь персонал
цеху, всі працювали із задоволенням. Людям до смаку
прийшлася ідея пофарбувати оновлену огорожу цієї
ділянки у патріотичні кольори. Це ніби візитівка нашого ГД,
якою ми заявляємо нашу позицію. Ми серцем і душею з
Україною, ми – це Україна! І ми цим пишаємося!»

Категорії
Наші люди

«Ми не герої, ми прості роботяги»

20. 2014. 17. 100. 24. Для електрика дільниці насосного відділення та сепарації рудозбагачувальної фабрики № 2 Юрія Лелика ці цифри мають особливе значення.

Рудозбагачувальна фабрика № 2 зараз на першій лінії виробничого фронту, адже гірничий департамент в сучасних умовах – це один з основних підрозділів підприємства, які заробляють. Зараз чимало працівників РЗФ-2 мобілізовані до ЗСУ. Тим, хто залишився, теж нелегко. Витримувати таке навантаження вдається, у першу чергу, завдяки тому, що колектив РЗФ-2 складається з перевірених та досвідчених працівників, говорить начальник фабрики Анатолій Свєтлов. Саме так можна сказати і про Юрія Лелика.

Юрій Лелик

Для Лелика властиво не просто мріяти, а розробити чіткий план і впевнено йти до своєї мети. З дитинства він мріяв стати військовим. Є в його біографії 20 років військової служби. Армія навчила Юрія, за його ж словами,  спілкуванню з людьми та стратегічному мисленню. На жаль, про війну та бойові дії Лелику відомо з власного досвіду. 2014 рік для нього, як і для всієї України – це початок війни, в якій він теж брав участь. Але під час зустрічі чоловік одразу сказав, що говоритиме лише про улюблену роботу, а не про війну, бо це надто особисте та наболіле для нього. Зараз Юрій теж хотів стати в стрій та захищати країну зі зброєю в руках, але за об’єктивних причин він зараз в тилу, хоча і тут теж сьогодні гаряче.

«Я працюю на підприємстві вже 17 років, що доводить, що ця робота мені до душі. Моє головне завдання – безперебійну роботу електрообладнання насосного відділення та сепарації РЗФ-2. Всі двигуни, які рухають насоси, сепаратори, дешламатори на секціях 9-13 фабрики, то мої підлеглі. Це близько 100 одиниць стратегічного обладнання. Ми виготовляємо концентрат, який йде на експорт, а це податки, зарплати, відповідно підтримка країни та внесок у її захист», – розповідає електрик.

Чіткі та лаконічні відповіді Лелика все ж видають військового. Тож ми все одно повертаємося до цієї теми. Юрій з родиною мешкає на Макулані, і в їхньому будинку добре було чути перші вибухи у місті 24 лютого. Тоді він був на зміні, зателефонував рідним і нагадав, як діяти, щоб убезпечити себе. А потім продовжив працювати. Такою була його перша воєнна зміна на заводі – з турботою не лише про своїх близьких, а й про фабрику, якій віддав стільки років праці.  

«Ми не герої, вони зараз в ЗСУ, ми прості роботяги, але наша роль теж важлива. Всі війни закінчуються. Запанує мир. Для цього кожен має щось робити вже зараз, хоча б працювати, викладаючись на всі 100 відсотків. Надійний тил, то вже чималий відсоток перемоги», – говорить Юрій Лелик.

Категорії
Новини

Молольні кулі «перемелють» все

Чи знаєте ви, що кулі можуть бути молольними? І це не про зброю, а про міцних «помічників» гірників, які у кульових млинах собою подрібнюють великі шматки руди. Вони їх розбивають, стирають й розчавлюють на першій стадії подрібнення.

Молольні кулі виготовляють із чавуну та сталі. На нашому підприємстві за умови повноцінного навантаження 28 млинів рудозбагачувальних фабрик №№ 1 і 2 гірничого департаменту щомісяця «споживали» понад 1500 тонн таких куль. На даний час виробництво потребує 1200 тонн.

Діаметр кожної молольної кулі – 120 мм, вага – близько 8 кг. До барабану млина раз на три-чотири доби досипаються нові кулі, щоб їх було достатньо для ефективного подрібнення-«помолу» руди до потрібної фракції. Адже ці трудівниці від цілодобової важкої роботи – розбивання великих шматків руди – стираються майже в пил.

До війни головним постачальником мольних куль для нашого підприємства була маріупольська «Азовсталь». Але теперішня ситуація змусила криворізьких гірників розпочати пошуки нових партнерів-виробників. І ось тоді свої послуги запропонував Ливарно-механічний завод.

За словами головного технолога ЛМЗ Євгенія Коновалова, над рецептом хімічного складу сталевих та чавунних молольних куль довелося ретельно попрацювати. «Ці кулі ми виготовляємо у двох цехах заводу: сталеві – у фасонно-ливарному, а чавунні – у чавуноливарному. Технологія виготовлення молольних куль для нас нова. Рецептура складна, адже для куль використовують високолеговану сталь, а чавун взагалі має бути  вибіленим. Дотримання точності співвідношення марганцю, хрому, фосфору, кремнію та вуглецю майже ювелірне. В результаті ми отримуємо «спецчавун». На жаль, поки що потужності щодо обсягу їх виготовлення у нас обмежені. І хоча ця продукція має попит серед багатьох гірничих підприємств, пріоритетним для нас є виготовлення саме для «АрселорМіттал Кривий Ріг», – каже Коновалов.

Як справжні бійці, кулі проходять вогонь та воду. «Заміс» для чавунних куль виплавляють в електродугових печах, потім заливають його у піщано-глиняні форми, де кулі набувають остаточного вигляду.  А от сталевим молольним кулям доводиться проходити ще й гартування холодною водою. Бо головних критеріїв якості  –  твердості та зносостійкості – можна досягти лише холодним, майже шоковим загартуванням.

Руслан Добровольський, виконувач обов’язків начальника відділу (технічний відділ, технічні питання) ГД  розповідає: «До кожного млина рудозбагачувальної фабрики № 1 ми завантажуємо в середньому 90 тонн куль, а на рудозбагачувальній фабриці № 2 – 130 тонн. Цей процес не має перериватися, адже ми працюємо без зупинок. Нам був потрібен надійний постачальник, який би вчасно й швидко виконував наші замовлення, реагував на зауваження щодо якості. Приємно, що це все змогли зробити наші колеги з Ливарно-механічного заводу. В результаті у них є постійне замовлення, у працівників – робота, відповідно і зарплата. Від цієї співпраці виграли всі. Наразі ми вже отримали першу партію молольних куль виробництва ЛМЗ. А з 20 червня розпочали їх випробовувати вже безпосередньо у барабанах млинів на секції № 10».

Категорії
Наші люди

З шахти – на передову

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

Кожна людина* в Україні зараз найбільше чекає одного – перемоги. І щоб повернулися додому з війни живими і здоровими всі захисники. Чекає на повернення своїх працівників з передової і «АрселорМіттал Кривий Ріг». Один з них, прохідник шахтоуправління гірничого департаменту Максим, восьмого березня цього року приєднався до лав ЗСУ, аби його країна, місто та родина мали майбутнє.

Дружина Ліля збирала речі коханому мовчки. Плакала вже потім, наодинці, бо не хотіла засмучувати чоловіка, який вирушав на передову. Тоді він лише сказав кілька слів сину: «Ти тепер найстарший чоловік в родині, пам’ятай!».

«Ми звичайна українська сім’я, – розповідає Ліля. – Нічого героїчного не робили, просто діяли так, як нам підказувало серце. Ще з 2014 року почали допомагати волонтерам. А з кінця лютого цього року це взагалі для нас стало головною справою. Чоловік із сином збирали пляшки, коли була потреба в них для виготовлення відомого вже всім «коктейлю». Потім рубали та возили дрова на блокпости Тероборони, вантажили мішки з піском. Я допомагала чоловіку у всьому, а син в цей час доглядав за нашою півторарічною донечкою Алісою. Волонтерство не покинули й коли чоловіка мобілізували».

Спокійний, сильний, врівноважений та надійний, так говорять колеги-шахтарі про Максима. Професія прохідника пов’язана з ризиком, але і з міцною підтримкою один одного. В шахті одному не «вижити». Так само і в армії, говорить захисник. У єдності головна сила нашого народу.

Максим ніколи не казав і не каже рідним, де він, лише завжди заспокоює родину: «У мене все добре». А ще розповідає про те, як українці допомагають військовим. Коли його частина стояла біля одного з сіл, люди брали прати речі наших військових, запрошували помитися, аби захисники мали змогу зробити це більш-менш комфортно. А хлопці натомість ділилися їжею, допомагали фізично, чим могли.

Наприкінці червня у Максима день народження, тож його родина сподівається на особливий подарунок – а раптом батька відпустять хоч на день побачитися з сім’єю, яка вже три місяці чекає на* повернення захисника. В родині вже й святкове звернення до захисника приготували:  «У важкі часи світ рятують найкращі люди. Саме таким є ти – найкращий чоловік, батько, син, а зараз захисник України. Перемога невпинно наближається. Завдяки неймовірним зусиллям наших військових ми зберігаємо спокій та віру в щасливе майбутнє. Ми пишаємося тобою, Максиме, і дуже чекаємо на твоє повернення!».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Разом з Україною

Розділити горе між своїми

Поради психолога для переселенців

Після 24 лютого 2022 року понад 7,5 млн українців стали біженцями, отримавши притулок в багатьох європейських країнах. Водночас, за даними Міжнародної організації з міграції, у другій декаді травня кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні  перевищила 8 млн осіб.

Вимушені переселенці пережили бойові дії, були змушені покинути свої домівки, втратити роботу чи близьких людей. Звичний уклад життя зруйновано, майбутнє – незрозуміле. Тому вони потребують допомоги психолога.

Психолог ДСНС України в Дніпропетровській області Світлана Брагар розповіла «Металургу» про основні проблеми, які спонукають переселенців звертатися по допомогу.

  1. Горе від втрати відчувають майже всі українці. Ніхто з нас не почувається в безпеці чи спокої. Але у переселенців до цього додається біль від втрати домівки, минулого життя у звичайному ритмі і, на жаль, розпач від загибелі рідних та знайомих. Найкраще, що можна зробити для переселенців, – допомогти з житлом, роботою, харчами. Але й допомагати варто максимально коректно, з повагою, не сприймаючи їх як чужих, а краще як своїх, які потребують підтримки.
  2. Розпач – це підвищений рівень тривоги, який викривлює сприйняття навколишньої дійсності. Людина в такому стані підвищено емоційно вразлива і песимістично сприймає життєві події та подальші перспективи, відчуває власну неповноцінність, очікує неприйняття з боку оточення. Типовими є й психологічні зриви, які можуть спровокувати воєнні новини, звістки від сусідів та близьких, які залишилися на окупованих територіях. Це може статися вдома або на людях. Але в цьому немає нічого поганого, адже сильні емоції необхідно випускати, наприклад, виплакатись чи покричати
  3. «Тривожна надія». Взагалі, надія позитивне почуття. Але постійне марне сподівання на те, що завтра все зміниться і можна буде повернутися додому, виснажує. Безупинний моніторинг новин, дзвінки знайомим, хвилювання за домівку й рідне місто чи село – все це відбирає сили. За словами австрійського психіатра Віктора Франкла, який вижив у нацистському таборі: «Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися». Тож психологи радять: намагайтеся жити сьогоднішнім днем, плануйте свої справи не далі, ніж на завтра, максимум на післязавтра. Краще насолоджуйтесь прохолодним літнім ранком тут і зараз, з’їжте, наприклад,  морозиво в обід, розплануйте вечірню прогулянку. Завтра буде новий день, але плануйте його краще вже завтра зранку.

У кожному разі, зі своїми проблемами наодинці краще не залишатися, каже психолог. Треба ділити з іншими людьми і щастя, і горе. Бо щастя примножується, коли нас багато, а горе – ділиться і стає меншим.

Нагадаємо, що за психологічною допомогою можна звернутися анонімно на гарячі лінії МОЗ: 0800 602 019,  0800 330 769 (Психологічна кризова служба Дніпра), 0800 210 160 (Психологічна підтримка ініціативи «Люди в біді»).