Автор: Андрій

Категорії
Новини

Війна забрала життя газорятівника газорятувальної служби «АрселорМіттал Кривий Ріг»

Газорятівник Денис Машненко був призваний на військову службу 26 лютого 2022 року. На жаль, ми отримали сумну звістку про те, що солдат Денис Машненко помер внаслідок захворювання.

Начальник газорятувальної служби Сергій Леонов розповів, що Денис пропрацював в ГРС 19 років. Його роботою було рятувати людей. «Працював Денис сумлінно й професійно, – говорить Сергій Леонов. – Він мав величезний досвід. Колеги його дуже поважали. Спокійним був, врівноваженим, добрим. Чудовим був сім’янином. Без батька залишилися двоє синів.  Дуже боляче усвідомлювати, що його вже немає з нами. Надзвичайно важка втрата для нас».

Глибоко сумуємо з приводу смерті нашого працівника. Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам газорятівника Дениса Машненка

Категорії
Наші люди

Справжній менеджер бруду не боїться

У багатьох з нас при слові «менеджер» виникає образ людини, яка весь час перебуває в офісі, ну, може, хіба інколи буває у відрядженнях. Менеджер Оксана Афанасьєва ламає ці стереотипи. У неї є свій офіс-кабінет. Але левову долю часу Оксана знаходиться у цехах. Вона працює над підвищенням ефективності виробництва та надійності устаткування і не уявляє, як це можна робити з офісу, не спілкуючись з цеховиками і без вивчення процесів зсередини.

Більше того, Оксану Афанасьєву та її колег, які впроваджують WCM (Виробництво світового класу) в цехах гірничого департаменту, нерідко можна побачити зі щітками, шкребками, ганчірками на виробничих майданчиках. А як же ще  можна побачити дефекти гірничозбагачувальних агрегатів чи кар’єрної техніки, не вичистивши їх до блиску. Навіть у важкодоступних місцях. А саме там часто й ховаються аномалії. Команда WCM працює над відновленням устаткування до базового стану пліч-о-пліч із працівниками цехів. А устаткування віддячує людям стабільною продуктивною роботою.

«Надійність агрегатів – це лише один із напрямків, – розповідає Оксана. – А ще є охорона праці, розвиток персоналу, зниження собівартості продукції, покращення робочих місць та багато іншого. Впроваджено десятки великих проектів (Kobetsu Kaizen) які дозволили уникнути втрат на мільйони гривень. Але чим ми пишаємося найбільше, то це участю в заходах, які дозволили підвищити вміст заліза у концентраті до 68 відсотків. Над цим надскладним завданням протягом тривалого часу працювало багато людей, серед яких і команда WCM. Це проривне досягнення відкрило величезні перспективи для нашого підприємства, забезпечило додаткові надходження до його бюджету».

Для вдосконалення виробництва треба знати його, так би мовити, зсередини. Оксана познайомилась з виробництвом на рудозбагачувальній фабриці № 2.

«Після університету я пішла працювати сепараторницею, – говорить вона. – Зростом я невеличка і у величезних робочих гумових чоботах виглядала кумедно. На дільниці сепарації обладнання габаритне. Я керувала його роботою, мила та чистила. Часто була брудна по вуха, як кажуть. Тож фізична брудна робота мене не злякала і зараз не страшить. Потім я працювала оператором РЗФ, майстром, інженером у технічному відділі, начальником складу концентрату. А згодом мене відібрали в якості експерта до команди, яка працювала над підвищенням ефективності виробництва. Мабуть, тому, що мала досвід роботи на кількох робочих місцях на важливих виробничих етапах».

У цій же групі працював Віталій з гірничотранспортного цеху. Вони з Оксаною стали друзями. Багато спілкувалися по роботі. А згодом між молодими людьми спалахнула іскра і запалила вогонь кохання. Разом вони перейшли у команду, яка почала впроваджувати WCM. А потім одружилися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віталій пішов добровольцем захищати країну, як і ще декілька працівників служби із впровадження WCM разом з її керівником Святославом Кузьменком. Оксана не змогла бути осторонь і активно почала волонтерити.

«Спочатку ми збирали і возили захисникам їжу та будівельні матеріали для оборонних споруд, – згадує вона. – Разом з нашою працівницею, яка нині в ЗСУ, Оленою Пантюх, зв’язалися із зарубіжними колегами і пригнали авто швидкої допомоги, наповнене ліками та іншими потрібними речами. Збирали на автомобілі для бійців. Також були прилади нічного бачення, дрони та інше. До речі, зараз збираємо на квадракоптер, необхідний бійцям 15 Слов’янського полку Національної Гвардії України.  Необхідна сума – 95 тисяч гривень. Тож приєднуйтеся. Номер карти 5168 7422 3100 3231. Будемо дуже вдячні – і ми, й наші захисники»

До Дня металурга та гірника Оксана Афанасьєва отримала найвищу нагороду підприємства – «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»», яку присвятила своєму другу та колезі, справжньому патріоту України Олександру Пшеничному, який загинув у бою з російськими агресорами. Вона продовжує впроваджувати покращення в цехах ГД та допомагати воїнам, наближаючи нашу перемогу.

«Я впевнена, що кожен, хто тут живе, повинен вірити в світле майбутнє України, – говорить Оксана. – І працювати над тим, щоб ми перемогли, щоб всім нам жилося краще, вільніше, комфортніше. Нам і нашим дітям. Моїй доньці зараз 13. Вона добре вчиться, має успіхи у плаванні. У неї красиве ім’я – Надія. І дуже символічне. Ми маємо надію на те, що житимемо у незалежній вільній процвітаючій Україні. Вчора я їхала на авто, а навкруги – яскраві соняшникові поля! Наша Україна неймовірна, як і її люди!»  

Категорії
Новини

Він пішов і не повернувся…

Чоловік вийшов з дому на світанку. Вдихнув на повні груди. Весна буяла. Вулиця була залита пташиним співом. Все навколо цвіло і яскраво зеленіло. А які аромати! Ніхто й гадки не мав, що виконувач обов’язків електрика дільниці цеху мереж і підстанцій ГД живим додому вже не повернеться.

Як розповіла провідний інженер з охорони праці Анна Бондаренко, той жахливий випадок стався 23 травня 2023 року. На підстанції «Кар’єрній». в.о. електрика дільниці отримав електротравми, несумісні з життям. «Наразі завершується розслідування цього жахливого випадку, – говорить Анна. – Загиблого не повернути. Але трагедія не має повторитися. Тож ми разом з фахівцями гірничого департаменту розробили і впровадили комплекс заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків. Усі працівники департаменту пройшли повторний інструктаж з електробезпеки з перевіркою знань. А також ми розробили і довели до кожного вісім Золотих правил з електробезпеки. Ми сподіваємося, що виконання цих простих і зрозумілих кожному правил допоможе вберегтися від трагедії».

Електромонтерка Юлія Вороніна працює у сфері ремонту та обслуговування електроустаткування вже 11 років. Шість з них — у цеху мереж і підстанцій гірничого департаменту. Ця смілива жінка практично щозміни має справу з напругою 150 000 вольт. «Звичайно ж, правил набагато більше, ніж вісім, – усміхнулася Юлія. – Але ці — універсальні і найбільш поширені. Все це ми застосовуємо постійно. Перевіряємо робочі місця перед кожною зміною. Інколи буває так, що не спрацьовує вимикач під час перемикання струму, тоді звертаємося до керівника дільниці. Маємо алгоритм дій у таких ситуаціях і послідовно його виконуємо. Є й інші тонкощі. Уважно їх відслідковуємо».

Юлія розповіла, що перед кожною виробничою операцією вони визначають ризики, загрози і разом з керівником усувають їх. Інструменти використовують лише справні. А от з постачанням спецодягу в останні місяці є перебої. Це пов’язано з війною, в тому числі. Але фахівці з охорони праці обіцяють, що все налагоджується, і у найближчі тижні нормалізується. Засоби індивідуального захисту є, і вони використовуються. «Звичайно, всі ми люди, – продовжила Юлія Вороніна. – Інколи виникають у голові крамольні думки: зробити швидко, знехтувати деякими заходами безпеки. Але думками вони й залишаються. Коли працюєш з такою напругою, то тут не до хитрощів! Застосовуємо все, що необхідно, і одне одному допомагаємо, підказуємо».

Весь персонал гірничого департаменту вже ознайомлений з вісьмома Золотими правилами електробезпеки. Не лише у ЦМП, а в усіх цехах є устаткування під напругою. Наприклад, представники однієї з основних професій – машиністи млинів рудозбагачувальних фабрик — мають другу групу електробезпеки. «Золоті правила»з  електробезпеки вивчили всі у департаменті. «Ознайомились не лише працівники виробничих підрозділів, – пояснює Анна Бондаренко. – Бухгалтери, кадровики, постачальники та інші щодня мають справу з компь’ютерами, принтерами, ба, навіть елементарно – з електрочайниками. Тож нікому не завадить. Та й поза роботою, у побуті ці правила стануть у пригоді».

Категорії
Наші люди

Ніколи не запізнюватися і нікого не підводити

Саме таких життєвих принципів дотримується сталевар конвертера Олександр Калін.

І саме вони посприяли тому, що Олександр отримав найвищу нагороду підприємства – нагрудний знак «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»»

«Отримати нагороду приємно, – говорить Олександр Калін. – Але свято цього разу видалося з гірким присмаком. Йде війна. Ми втрачаємо кращих колег. Олексій Боярінов, Андрій Ляшко, Дмитро Стельмах… Ми з ними працювали в одному цеху, спілкувалися. Вони загинули. Важкі втрати. Ми щиро вдячні їм та іншим нашим працівникам, які зі зброєю захищають нашу країну. Завдяки їм підприємство може працювати, варити сталь, а наші родини нормально жити».

У сталевара Каліна металургійна родина. Батько, Михайло Іванович був горновим, мама, Любов Степанівна, працювала в лабораторії та у відділі технологічного контролю. Саша ж хотів стати водієм, і саме батьки вплинули на зміну рішення. Хлопець пішов вчитися до металургійного технікуму. «Тато інколи брав мене на роботу, – зізнається Олександр. – Тоді це не було під суворою забороною. Та й взагалі рівень культури охорони праці зараз набагато вищий. Я ще пам’ятаю, як старші колеги брали проби у сорочці, підв’язаній під живіт, а не у спецодязі. Я побував у доменному цеху та у конвертерному. У останньому мені сподобалося більше, тому я пішов вчитися на сталеплавильника. Потім була практика, а далі я став підручним сталевара».

Зазвичай з підручного стають сталеварами за п’ять і більше років. Олександрові для цього знадобилося лише два. Дуже сильне бажання було у хлопця! «А ще були сильні наставники, – згадує Калін. – Василь Савченко, Віктор Невінчаний, Григорій Сінченко, Сергій Півень, Віктор Головецький. Я вдячний кожному з них. У сталеварах я надовго не затримався. За місяць вже працював майстром. Це вже зовсім інший рівень відповідальності, бо майстер відповідає аж за три конвертера. Сталевар – це робітнича професія, він відповідає за якість сталі,  має бути командним гравцем і неабияким організатором. А ще у його команді – машиніст дистриб’ютора, машиніст-транспортувальник, підручні сталевара, машиністи кранів. Хоча у нас жартують, що у майстра все одно набагато важча голова після зміни».

Згодом Олександр Калін виріс до старшого майстра. Це ще вищий щабель відповідальності, ну, й зарплата вища. «Керівник має бути справедливим, – ділиться досвідом Олександр. – Якщо журити, то лише за діло. А згодом треба підтримати людину добрим словом, жартом, вмотивувати. Помилки у всіх бувають. Підібрати ключика треба до кожного, бо у всіх свій характер. Я намагався так побудувати роботу відділення, щоб працювала команда, щоб підручний міг підмінити сталевара, а сталевар – майстра. Вважаю, що старший майстер – це батько, а підручні, сталевари, майстри – це його діти. Тому й взаємини мають бути родинними».

Кілька років тому Олександр Калін перейшов знов у сталевари. Зізнається, що хотів допрацювати сталеварський стаж. Будь-якої праці він не цурається. Наприклад, зараз виконує обов’язки старшого майстра, поки той у відпустці. На будь-якій посаді він почуває себе впевнено. За цю універсальність, за багаторічну сумлінну працю він і отримав найвищу нагороду підприємства.

«Найбільше мені подобається саме робота сталевара, – говорить він. – Маю до цього хист. Хімічні, фізичні процеси у конвертері вивчив досконало. Швидко вдається розраховувати, скільки чого додати для отримання потрібної замовнику марки сталі. Але буду працювати там, де найбільш потрібний у даний момент».

Категорії
Новини

Ротор на гаку, або Не стій під вантажем!

П’яте з десяти «Золотих правил» з охорони праці у новій трактовці разом з поясненнями виглядає так:

Вантажопідйомні механізми (ВПМ) є в усіх цехах  «АрселорМіттал Кривий Ріг». У цеху водопостачання їх багато. Цех постачає воду для виробничих та побутових потреб до більшості цехів металургійного та в цехи коксохімічного виробництв. Кран-балки та електротельфери, які керуються дистанційно з підлоги, є на кожній насосній станції і використовуються для ремонтів устаткування. Для ремонтів багатокілометрових водогонів  використовуються автокрани автотранспортного управління. Є вантажопідйомні механізми й на дільниці ремонту устаткування. Там, як і на інших дільницях, усі вантажні роботи виконуються чітко за правилами. Ці правила відповідають державним вимогам України та корпоративним стандартам компанії «АрселорМітал».

Як розповіла нам старший майстер з ремонту устаткування ЦВП Любов Кошманова, на дільниці ремонтують насоси, ротори до них, засувки й інше устаткування. Вони важкі, тому переміщуються за допомогою кран-балки. Нею керують слюсарі-ремонтники та монтажники. «Всі працівники, які керують цим ВПМ, проходять навчання та здають екзамени, – говорить Любов. – Вантажі кріпляться за допомогою стропів. Майстри дільниць систематично перевіряють стан стропів. Особисто я це роблю майже щодня. Стропи з дефектами зразу ж вибраковуються. Наші люди навчені правильно стропити вантажі. А ще вони не будуть переміщувати вузли чи деталі, якщо їх вага перевищує 5 тонн, бо саме така максимальна вантажопідйомність нашого ВПМ».

Слюсар-ремонтник Олександр Ходько кожних три роки проходить навчання. Він має дозвіл на управління ВПМ з підлоги та посвідчення стропальника. «По-перше, я маю правильно застропити, наприклад,  ротор, – пояснює він. – Також я уважно оглядаю шлях транспортування. У приміщенні працюють токарі, монтажники, майстер, інші мої колеги, тому я прошу їх залишити небезпечну зону, а перед початком руху крана даю гучний сигнал. Наші ВПМ обладнані сигналізацією. Я не маю права поправляти вантаж руками. Для його супроводу маю гак-відтяжку. А ще під час супроводу мені категорично забороняється наближатися до зони під вантажем, і я маю пильно стежити, щоб ніхто туди не заходив».

На цій дільниці не передбачається огородження зони руху вантажу. А от в зонах ремонтів обладнання насосних станцій чи водогонів, де також працюють кран-балки, тельфери або автокрани, зона ремонту огороджується спеціальною стрічкою та позначається попереджувальними й забороняючими знаками. «Практично під час всіх ремонтів цехового устаткування використовуються вантажопідйомні механізми, – підсумувала Любов Кошманова. – Всі правила обов’язкові для виконання. Майстер відповідає за безпеку людей на дільниці. І моє завдання – організувати роботу не лише ефективно, а ще й безпечно. Перед виконанням операцій ми вивчаємо ризики, в тому числі й під час роботи з ВПМ, і вживаємо заходів для їх мінімізації».

Категорії
Наші люди

Є така робота – рятувати людей

Державна пожежно-рятувальна частина, в якій працює командир відділення Андрій Макуха, захищає від пожеж та інших надзвичайних ситуацій комплекс нашої доменної печі № 9.

Але коли вороги влучили у дамбу Карачунівського водосховища і Інгулець вийшов з берегів, затопивши житлові райони, то тридцяту частину разом з іншими кинули на порятунок людей, будинків, майна.

«Ми відкачували воду кілька діб, – розповідає Андрій. – Працювали на Гданцівці. Дуже хвилювались, бо скільки б тоді не качали, а води менше не ставало. А коли повінь почала спадати, то на серці полегшало. Місцеві мешканці дякували, і це було дуже приємно. А ще запам’яталось, як розбирали завали і шукали людей у сортопрокатному цеху № 2 після прильотів ракет. Тривожно було. В будь-який момент залишки стелі чи стін могли обвалитися. Ви будете здивовані, але рятувальникам також буває лячно, бо ми живі люди. Але на тренуваннях ми вчимося переборювати страх і впевнено робити свою роботу».

Поки що Андрій з колегами несуть службу за місцем дислокації поблизу дев’ятої домни. Але він запевнив, що будь-якої миті рятувальники готові мчати на допомогу, якщо знадобиться. Така у них робота – рятувати. І для цього наші рятувальники підготовлені, забезпечені засобами та технікою.

Читайте також про інших героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка, Арама Галустова, Олену Забродську, Владислава Каблукова, Сергія Марченка.