Автор: Андрій

Категорії
Новини

Червоні ліхтарі – в поміч

Нова світлова сигналізація у вальцетокарному цеху підвищила рівень безпеки під час переміщення вантажів електромостовими кранами.

Працівники вальцетокарного цеху (ВТЦ) готують валки для прокатних станів сортопрокатних цехів та блюмінгу «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для цього валки розточують, фрезерують на верстатах, а також збирають у конструкції на дільниці збирання. Як розповів старший змінний майстер основної виробничої дільниці ВТЦ Роман Тимошевський, валки ті нелегкі.

«Найлегші з них мають масу близько 400 кг, а для блюмінгу ми готуємо валки до 13 тонн. Тож для їх транспортування, відвантаження, встановлення на верстати для обробки застосовуються електромостові крани. Машиністи кранів бачать ситуацію внизу, у зоні роботи своїх вантажопідйомних механізмів. Але є й так звані «мертві зони», які знаходяться поза полем зору кранівника. І якщо туди потрапляє людина, то вона опиняється у небезпеці, бо кран транспортує вантаж, а машиніст не бачить ту людину. Наявність таких зон пояснюється тим, що всередині головного корпусу ВТЦ є вбудовані внутрішньоцехові приміщення – кімната змінно-зустрічних зборів та майстерня електриків. Саме дахи цих приміщень і перекривають частково поле зору кранівникам», – поясняє Роман Тимошевський.

У цеху не стали чекати, поки хтось травмується у такій зоні, і вирішили діяти на випередження. Ідею запропонували Роман Тимошевський та заступник начальника ВТЦ з виробництва Сергій Школа, який зараз захищає Україну у лавах сил оборони. Її підтримали у департаменті з охорони праці та промислової безпеки. На дахах кімнати змінно-зустрічних та електромайстерні встановили червоні світильники, а також датчики, які реагують на рух. І відтепер, якщо хтось заходить у «мертву зону», датчик спрацьовує і спалахує червоний ліхтар, який добре видно кранівникові, і кранівник попереджений: «Увага! Там є людина, яка може потрапити в зону проведення робіт!». Машиніст припиняє виконання операцій, доки стропальник не впевниться, що сторонній покинув небезпечну зону і не подасть команду на продовження дій.

Машиністка кранів Тетяна Гарарук працює в цеху вже 34 роки. Вона розповіла, що і до цього у них був алгоритм дій, який запобігав травмуванню людей. Але із світловою сигналізацією стало безпечніше й спокійніше, бо інформований – отже озброєний».

Тетяна Гарарук: «Якщо у «мертвій зоні» мали проводитися роботи, то нас, машиністів, попереджали з записом до журналу. Але ж людський чинник, помилки, неуважність повністю виключити неможливо. Особливо зараз, коли у людей стрес, а думки часто відволікаються на тривожні новини та роздуми. Зараз же я маю підказку. Якщо лампа спалахнула, я маю зупинити кран, попросити випадкового перехожого залишити мертву зону і проконтролювати це. І такі випадки вже були. Люди наші дуже відповідальні, але ж помилитися і зайти у небезпечну частину цеху може кожен. Взагалі-то у нас дружній і відповідальний колектив. І начальство нас розуміє та йде назустріч, особливо якщо це стосується питань охорони праці».

Категорії
Новини

Максимум задоволення від мініфутболу

У суботу 31 серпня розпочався «Турнір пам’яті героїв-захисників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу.

Турнір присвячений нашим працівникам, які віддали свої життя у боротьбі за свободу України. У ньому беруть участь 10 команд з «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Ливарно-механічного заводу. У перший день турніру було зіграно шість стартових матчів у двох групах. У групі «А» найрезультативнішою стала команда прокатного цеху № 3. Прокатники забили 12 голів у ворота суперників з департаменту автоматизації технологічних процесів, пропустивши один. А лідерами групи стали футболісти з цеху експлуатації залізничного транспорту. Вони зіграли дві гри і здобули дві перемоги – 3:1 над командою конвертерного цеху й 5:1 над суперниками з цеху підготовки составів.

У групі «Б» у напруженій боротьбі пройшов матч між збірною цеху металоконструкцій та вальцетокарного цеху, й командою відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху. Був зафіксований нічийний результат – 2:2. Найрезультативнішою стала гра між командами фасонночавуноливарного цеху та ремонтно-механічного цеху № 1. Гравці «ФЧЛЦ» забили 11 «сухих» голів у ворота РМЦ-1. У другому матчі «ФЧЛЦ» також здобули перемогу. У запеклій боротьбі вони з рахунком 3:2 переграли команду сортопрокатного цеху № 1 і очолили свою групу.

Матчі турніру проходять на полі ДЮСШ № 1 що за стадіоном «Металург». Другий ігровий день пройде сьомого вересня, третій – 14 вересня, четвертий – 21 вересня. Матчі починаються о 7:45 і триватимуть приблизно до 9:00. Останні матчі та нагородження переможців відбудуться 29 вересня о 8:00. Запрошуємо всіх бажаючих прийти і підтримати команди. Вхід вільний.

Олександр Драпчук, ЦЕЗТ: «Сьогодні був дуже вдалий день для нашої команди. Ми здобули дві перемоги у двох матчах. Важко далася гра з конвертерним цехом. Я вважаю, що ми перемогли завдяки настрою на перемогу та командної гри. Я працюю начальником станції «Залізнична» залізничного цеху № 1. Футбол – це моє хобі. А такі турніри підіймають настрій».

Олександр Григор’єв, СПЦ-1: «Сьогодні у нас була важка гра. Дуже хотілося перемогти, але, на жаль, ми програли з мінімальним рахунком. Це лише перша гра, тож будемо налаштовуватися на перемогу. Хочемо потрапити до трійки призерів. Спорт, футбол згуртовує, дає можливість розвантажити голову. Особливо, якщо гарне поле й хороша організація. Дякуємо всім нашим захисникам і захисницям, завдяки яким ми можемо працювати і навіть грати в улюблену гру».

Фото першого ігрового дня можна скачати за посиланням:

https://fex.net/ru/s/tpceynt

    Категорії
    Новини

    З кумою до Парижу

    Антоніна міцно спала після нічної зміни. А колеги вже кидали їй на смартфон привітання з перемогою у розіграші. А все почалося із розмови з кумою Ольгою.

    «Ми з кумою працюємо в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я у центральній лабораторії коксохімічного виробництва, а Оля Курочкіна – в департаменті з якості. Саме вона мені підказала, що підприємство за ініціативою корпорації «АрселорМіттал» проводить розіграш поїздки до Парижу на Олімпійські ігри. Переможниця може взяти із собою ще когось, наприклад, подругу, – розпочала розповідь лаборантка хіманалізу Антоніна Кравченко. – Я відповіла подрузі, що немає сенсу, бо я ніколи нічого не виграла, навіть грошей не знаходила. «Давай, реєструйся, – наполягала кума. – Адже це наш омріяний Париж!»… І от посипалися вітання від колег. А я ж не вірю, помилка якась. Це не може бути зі мною! Лише коли зателефонувала одна з організаторів розіграшу Іра Стеценко з корпоративних комунікацій, я почала потихеньку розуміти, що це реальність».  

    Нагадаємо, що розіграш відбувся у квітні цього року. Тоді спеціальна програма з усіх наших працівниць, які зареєструвалися, рандомно вибрала одну переможницю, тобто Антоніну. Та радісно зателефонувала Ользі, і подруги почали збиратися до Парижу.

    «І ось ми на Паризькій автостанції, – продовжила наша героїня. – Пожмакані та заморені, бо їхали 36 годин – поїздом до Львова, а потім автобусом через Польщу, Німеччину, але щасливі. У дорозі вразила вільна смуга переповненого автобану. Виявилося, що це спеціально для причетних до організації змагань та учасників Олімпіади. У готелі, проживання у якому оплатила корпорація, проживало зо два десятки працівників «АрселорМіттал» – переможців розіграшів, як і ми. Готель чудовий як із зовні, так і всередині. Нам здалося, що потрапили у якесь королівство. До того ж недалечко від центру, зі зручною транспортною розв’язкою. А от французьке меню не дуже зайшло. Спробували знаменитий цибуляний суп, так наш борщ набагато смачніший. А круасани у французів, як виявилося, без начинки. Ну таке». 

    Квитки на спортивні змагання також придбала компанія. Першим видом, який побачили Антоніна з кумою та їх колеги з французьких підприємств «АрселорМіттал», був пляжний волейбол. Переможниця зізналася, що не часто відвідувала спортивні турніри. Хіба що кілька разів ходила на футбольний «Кривбас».

    «Від спорту я взагалі далека, – усміхається вона. – Хіба що фізкультуру в школі не прогулювала, бо була сумлінною дівчинкою. А у технікумі навіть на «нулівки» з фізвиховання не просипала. А тут – всесвітнє спортивне свято! Волейбольний майданчик змонтували у серці Парижу, на Марсовому полі, біля Ейфелевої вежі. На трибунах була неймовірна атмосфера. Глядачів запалювали аніматори. Ми запускали хвилю і несамовито підтримували волейболістів. А яке ж було видовище, коли у сутінках Ейфелеву вежу підсвітили золотим кольором! І це все ми бачили з трибун. Другого ж дня були матчі з водного поло. Це для мене дещо ближче, ніж волейбол, я хоча б  плавати можу. Спортсмени ж плавали, як дельфіни. А ми голосно й енергійно вболівали».

    Третій спортивний день приніс Ользі та Антоніні неймовірні враження. У них були квитки на фінали з легкої атлетики, і тут кумоньки вже знали, за кого вболівати.

    «Так, нам дійсно поталанило, – засяяла Антоніна. – Уявляєте, ми бачили золотий стрибок нашої Ярослави Магучіх!!! Як же ми кричали й плескали у долоні! Сусіди питали у нас: «Ви з України?». А що  не видно? Чи не чути? А ще ми стали свідками бронзового стрибка нашої Ірини Геращенко, та раділи третьому місцю нашого майстра з метання молота Михайла Кохана. Уявляєте, який це був для нас день! Крім спортивної програми було ще запрошення до головного офісу «АрселорМіттал» у Франції. Інші прийшли у шльопках і шортах, а ми з кумою у вишиванках і отримали компліменти від колег. Нас пригощали соками і моктелями (так французи називають коктейлі). На прийомі ми фотографувалися зі справжнісіньким олімпійським факелом».

    І звичайно ж Антоніна й Ольга не обмежилися спортивною  та офісною програмами, а влаштували собі екскурсію найромантичнішим містом світу.

    «Ми знайшли в інстаграмі контакти україномовної дівчини-гідеси, – і вона показала нам знамениті паризькі краєвиди, – говорить Антоніна. – Ейфелева вежа навіть краща, ніж на картинках. Її, як і Тріумфальну арку я не уявляла такими височенними! І взагалі архітектура дуже гарна та різноманітна. А от від Єлисейських полів я очікувала море газонів та багато дерев, а вони виявилися великим проспектом. Ми чудово провели час у Парижі. Щасливі враження на все життя. Дуже вдячна «АрселорМіттал» за таку чудову можливість побувати в омріяному Парижі!»

    Категорії
    Новини

    Здоров’я – людям, економію – підприємству, прибуток – українському виробнику!

    Суттєво покращити освітлення у основних приміщеннях десяти цехів, не вклавши ні копійки, ще й зекономити при цьому багато мільйонів.

    Схоже на якийсь «развод», або на передвиборчу програму політика-популіста. Але це все – не обіцянки, а результати вже реалізованої частини Програми з модернізації систем освітлення на підприємстві, яка впроваджується співробітниками нашого відділу енергоменеджменту.

    Як розповів начальник цього відділу Олександр Єфремов, з усіх закупних енергоресурсів найбільше коштів підприємство витрачає на природний газ та електроенергію. Ціни на них протягом останніх років зростали фантастично, і ця тенденція, скоріш за все, збережеться.

    «Електроенергія витрачається не лише на роботу виробничого устаткування, а й на освітлення цехових корпусів та інших приміщень, – говорить Олександр Єфремов. – Для освітлення наших численних будівель та споруд використовуються тисячі різноманітних освітлювачів з різними типами ламп. Серед яких – застарілі неефективні й неекономні лампи розжарювання, натрієві лампи та інші. Сучасні ж досягнення у цьому напрямку довели, що світлодіодні освітлювачі працюють в рази потужніше й економніше. Мабуть, багато з нас вже впевнився, що 10-ватна лампа-економка дає стільки ж світла, стільки 100-ватна лампа розжарювання. А ще у багатьох цехових будівлях та спорудах рівень освітлення – від 30 до 70 люкс, тоді як норми вимагають не менше 200. Тож потреба у змінах назріла».   

    Але ж модернізація потребує чималих коштів. Олександр з колегами поміркували, вивчили питання і вирішили застосувати так звані енергосервісні контракти. Це коли стороння енергокомпанія замінює систему освітлення під ключ за власний кошт, а потім отримує гроші від економії електроенергії, разом з підприємством, до речі.

    «Спочатку ми приглядалися до світових фірм, – продовжив Олександр. – але запропоноване ними не дуже нас задовольнило. А от умови нашої вітчизняної компанії виявилися зрозумілішими та вигіднішими. І наперед скажу – ніхто не пожалкував. Якість наданих українськими енергетиками послуг та устаткування виявилися на дуже високому рівні. Пілотний проєкт програми почався наприкінці 2020 року у прокатному цеху № 3. Модернізація завершилася у травні 2021. Ми виконали заміри і отримали не менше 200 люкс, а перші місяці використання нового освітлення показали надійність та ту економію, на яку ми розраховували. Наступними учасниками програми стали перша рудозбагачувальна та дробарна фабрики гірничого департаменту. Ми отримали чималу економію. Але головне – в цехах стало значно світліше. А це – безпека виробництва та збереження зору наших людей».

    Перші результати стали настільки вдалими, що програма продовжилася й після повномасштабного вторгнення. Нове потужне економне світло отримали основні корпуси вищезазначених цехів, а також РЗФ-2, СПЦ-1, конвертерного цеху, блюмінгу та  інших цехів. У деяких підрозділах модернізовані системи на додаткових об’єктах. В аглоцеху-2 впровадження триває. На черзі ще кілька цехів. За рахунок чого ж працівники отримують нове потужне світло на робочих місцях, підприємство – економію, а підрядник – прибуток? Внаслідок запровадження нових технологій та чітких розрахунків.

    «Ми підписуємо з підрядником довгостроковий контракт, –- пояснює Олександр Єфремов. – Разом заміряємо і фіксуємо поточний рівень освітлення і споживання електроенергії. Далі наші партнери повністю міняють устаткування – вимикачі, електродроти, світильники з лампами. Далі щомісячно ми фіксуємо витрати електроенергії, вираховуємо економію у порівнянні з домодернізаційними витратами. Протягом цих контрактних років  підрядник обслуговує й ремонтує обладнання».

    Зазначимо, що з травня 2020 року по липень 2024-го програма зекономила підприємству більш ніж 200 млн гривень. І це чистими, тобто з вирахуванням виплат підрядникові. Впровадження триває. Про те, у якому наступному цеху стане світліше – читайте в наших наступних випусках.   

    Категорії
    Новини

    Тихе свято у шахтарській родині

    Шахтарі «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали вітання й нагороди до свого професійного свята.

    В шахтоуправлінні нашого гірничого департаменту відбулися скромні урочистості з нагоди Дня шахтаря. Виконувач обов’язків директора ШУ Микола Лимаренко подякував кожному працівникові за сумлінну працю та нашим шахтарям, які зараз зі зброєю захищають Україну від російської агресії. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять шахтарів, які віддали життя за нашу свободу. Присутні висловили шану ветеранам праці, які також були запрошені на урочистості.

    Кращих працівників нагородили грамотами «АрселорМіттал Кривий Ріг» та міськвиконкому.

    Грамоти «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали:

    1. Максим Ткаченко

    2. Валерій Сулейманов

    3. Євген Фелюст

    4. Євген Лисенко

    5. Дмитро Штифурак

    6. Олександр Тарасевич

    7. Віталій Щербань

    8. Сергій Губський

    Грамотами міськвиконкому були нагороджені:

    1. Сергій Бабінський

    2. Світлана Кухарчук

    3. Димитрій Петров

    4. Валентин Левицький

    5. Олександр Кретов

    6. Михайло Воловик

    7. Сергій Комаренко

    8. Ярослав Кравець

    9. Володимир Козлов

    Також шахтарів привітала голова ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталя Маринюк. Вона вручила шахтарям нагороди профспілкового комітету. Для ветеранів, запрошених на урочистості було проведено екскурсію територією ШУ.

    Ріта Виноградова, ветеранка ШУ: «Майже 35 років я пропрацювала на шахті, причому під землею. А пішла у шахтарі 18-річною дівчиною. Мамина подруга, шахтарка порадила. Каже: щоб доля склалася, хай донька йде на шахту. Там зарплата хороша, колектив чудовий та й заміж вийде вдало. І що ви думаєте? Все збулося. От тільки чоловік мій, Микола, трагічно загинув. Така вже робота у шахтарів. Жодного разу я не пожалкувала, що прийшла тоді сюди на роботу. Я щаслива, і пишаюся, що шахтарка».

    Андрій Пекалюк, начальник дільниці № 26 ШУ: «Наша дільниця здійснює підземні транспортні перевезення. Мої хлопці відвантажують та транспортують руду, підвозять шахтарів на робочі місця, а також матеріали, устаткування тощо. Я працюю на шахті вже 23 роки. А батько мій пропрацював шахтарем аж 34. До транспорту  мене завжди тягло, тож не дивно, що я працюю на дільниці внутрішньошахтного транспорту. Люблю свою роботу, намагаюся виконувати її як можна краще. Взагалі у шахтарів це звичайний щозмінний підхід до роботи. Вітаю всіх шахтарів зі святом. Бажаю нам всім, щоб перемогою завершилася війна, щоб молодь в шахти підтягувалася, щоб розуміла важливість шахтарської праці, і достойної всім зарплатні».

    Категорії
    Новини

    Про сильних духом та марсіанські пейзажі

    25 серпня Україна відзначила День шахтаря. У гірничому департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг» є шахтоуправління з підземного видобутку руди, у якому працюють представники багатьох шахтарських професій.

    Як зазначив головний інженер нашого ШУ Микола Лимаренко, при слові «шахтар» більшість людей уявляє кремезного чоловіка-прохідника з відбійним молотком у забої. Але шахтарських професій набагато більше.

     «Звісно, шахтарі – це не лише прохідники, – говорить Микола Лимаренко. – Це гірничі робітники очисного забою, підривники, машиністи породонавантажувачів, машиністи конвеєрів, підіймальних машин, дробарники, перекидальники, електрослюсарі, роздавальники вибухівки, стволові, оператори внутрішньошахтного транспорту, велика монтажна група та представники інших професій, чоловіки й жінки. Я всіх їх вітаю з Днем шахтаря. Без кожної з цих професій неможлива робота шахти. От взяти хоча б дільницю внутрішньошахтного транспорту. Машиністи електровозів та люкові виконують багато робіт із завантаження та вивезення гірничої  маси із забоїв до підземної  «дробарної фабрики», довозять людей та матеріали від стволів до забоїв».

    Гірничий майстер Дмитро Чутєлєв керує бригадою на дільниці внутрішньошахтного транспорту. Він – продовжувач шахтарської династії. На шахті працювали його дідусі та бабусі Мати й тато також представники шахтарських професій. Тож він з дитинства не уявляв себе ніким більше, як шахтарем. Дмитро організовує роботу восьми колег, і робить це вміло, особливу увагу приділяючи безпеці.

    «Небезпек під землею багато, – каже Дмитро Чутєлєв. – Наші електровози їздять на глибині 1135 метрів. Знову ж таки – це електротранспорт, який ще й залізничний, тож треба бути дуже уважним. Не випадково найщиріше побажання у нас до Дня шахтаря: щоб скільки людей у шахту спустилося, стільки й виїхало. А ще бажаю всім колегам міцного здоров’я. Воно шахтарям ще й як потрібне».

    Машиністи електровозів Руслан Островський, Михайло Белінський, Михайло Безуглий мають чималий досвід роботи під землею. А от найдосвідченіший – машиніст Юрій Удовиченко. Він – шахтар з більш як тридцятирічним досвідом. Не даремно він – бригадир машиністів, дуже добре знає техніку, ділиться досвідом безпечної роботи з колегами. «У нас всі хлопці відповідальні, – говорить Юрій Удовиченко. – Я дуже ціную свою бригаду. Ми всі один одного поважаємо. Справжній шахтарський колектив, як родина. Більше звикли робити, ніж говорити. Кожен готовий прийти на допомогу».

    Машиністи ведуть свої порівняно невеличкі, але потужні електровози підземними залізницями. Основну гілку довжиною близько семи кілометрів називають кільцевою. Кожен електровоз має два двигуни потужністю по 45 кіловат і тягне по вісім вагонів, в кожному з яких близько семи тонн руди. А навантажує ці вагони завантажувач гірської маси Костянтин Профатаєв. Руда потрапляє у вагони з люків. Саме Костянтин їх вмикає та вимикає за допомогою пульта керування. «А якщо гірська порода застрягне і заб’є люк, то я перетворююся на вибухівника, – розповідає Костянтин. – Закладаю вибухівку, проводжу вибух, розблоковуючи таким чином люк. А якщо треба – сідаю за кермо електровоза. Ну як такого керма у  нас немає. Є мотузка, яка називається пантометром. Нею й керується підземний транспорт».

    Взагалі то універсалізм – це сильний бік підземних транспортників. Кожен з них навчений трьом-чотирьом професіям і може у будь-який момент замінити колегу. Машиністи не лише керують електровозами, а й можуть виконати дрібний ремонт. «Якщо щось зламається серйозніше, то на допомогу приходить наш електрослюсар Ігор Гончаренко, – пояснює бригадир Юрій Удовиченко. – У нього золоті руки. Ми з хлопцями жартуємо, що це наша швидка невідкладна допомога».  

    Під землею важкі умови праці, багато шкідливих факторів. Але підземні транспортники намагаються бути на позитиві, і у них це виходить. Наприклад, жартують, що під землею як на курорті, не холодно й не спекотно. Постійна комфортна температура +15 з невеличкими відхиленнями +- 4 градуси. А ще вони жартома порівнюють червоні шахтні підземні пейзажі з позапланетними марсіанськими. Не дивлячись на всі складнощі, наші нові знайомі не втрачають оптимізму. Побажаємо ж їм, а також іншим шахтарям нашого підприємства, всієї України міцного здоров’я, а також того, що вони самі собі бажають: щоб кожнісінької зміни скільки людей під землю спускалося, стільки ж й підіймалося на поверхню!