Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

Хороший наставник не лише навчає, а й разом з учнем долає труднощі

«АрселорМіттал Кривий Ріг» постійно приймає студентів на практику за виробничими спеціальностями та співпрацює з навчальними закладами у рамках освітнього проекту «Дуальна освіта в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Професіонали підприємства відчиняють практикантам двері, вводять їх у професію, навчають та долають разом з ними усі труднощі. За 2021 рік виробничу практику пройшли 800 осіб.

Минулого тижня на громадській конференції «Розбудуємо Україну – разом!» шістьох працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» нагородили почесними грамотами у номінації «Кращий наставник підприємства за дуальною формою навчання». Ними стали:

  • Костянтин Цопа, помічник машиніста тепловоза залізничного цеху №2;
  • Роман Ковтун, помічник машиніста тепловоза залізничного цеху №2;
  • Ігор Мікітін, старший майстер вальцетокарного цеху;
  • Олег Целінко, майстер з ремонту устаткування доменного цеху №1;
  • Олександр Нікулов, слюсар-ремонтник (бригадир) ремонтного виробництва;
  • Олександр Толдаєв, майстер дільниці цеху мереж і підстанцій МВ.

На нашому металургійному підприємстві працюють справжні професіонали, які мають унікальний досвід і готові ділитися ним з молоддю.

На навчанні у Олега Целінко у доменному цеху № 1 було 11 студентів. Роль вчителя йому давно знайома, бо Олег навчає свої підлеглих на підприємстві та працює в навчальному центрі. Він швидко може зрозуміти, кому практика даватиметься легше, а кому ні.

Олег Целінко (праворуч) – один з кращих наставників “АрселорМіттал Кривий Ріг”

«Якщо студент має чітку мету, він йде до неї швидко. Коли ніякої мети немає, то навчатися буде дуже важко. Зараз багато інформації можна знайти інтернеті. Але щоб добре розуміти теорію, необхідні практичні знання. Дуальне навчання дає саме ті навички, які потрібні для роботи», – сказав Олег Целінко, майстер з ремонту устаткування доменного цеху №1.

Може здатися, що на метпідприємство йдуть вчитися тільки хлопці, але це не так. Серед практикантів є чимало дівчат. Майстер дільниці Олександр Толдаєв у своєму цеху мереж і підстанцій вчив працювати з обладнанням практиканток. Він запевнив, що дівчатка показали себе добре, кілька з них залишились працювати в цеху й далі.

Костянтин Цопа має 30-річний досвід роботи, знає до гвинтика що і як працює у тепловозі. Він ретельно дотримується правил охорони праці й вчить цьому своїх студентів. 

Костянтин Цопа

«Охорону праці треба вчити, бо це основне. Студент може все знати і розуміти, але все одно на практиці треба це відпрацьовувати, щоб не було ніяких травм. Мені чомусь часто дають практикантів, і це приємно. Для мене це означає, що я потрібний і несу користь Україні», – Костянтин Цопа, помічник машиніста тепловоза залізничного цеху №2.

В межах конкурсу «Краще підприємство (роботодавець) – замовник кадрів 2022 року» «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримав нагороди в номінаціях «Кращий колективний договір» і «Краще підприємство – замовник кадрів».

Крім того, Громадська організація «Криворізька міська Асоціація «Партнери» відзначила як сумлінних та відданих своїй справі працівників Сергія Гамана та Олександра Чаплинського, а також редактора газети «Металург» Тетяну Філяєву – за співпрацю з засобами масової інформації.

Олександр Чаплинський (праворуч) отримує нагороду

Цього року підприємство продовжуватиме освітню діяльність для студентів криворізьких навчальних закладів, й зокрема для учасників проекту «Нова фабрика», що навчаються за дуальною формою освіти.

Категорії
Наші люди Новини

На війні загинув наш колега Андрій Бреславець

22 роки Андрій працював контролером чорних металів дільниці вхідного контролю управління технічного та вхідного контролю департаменту з якості (з 2016 року – ПП «Стіл Сервіс»).

З 2014 року Бреславець виконував свій громадянський обов’язок в зоні АТО. Маючи бойовий досвід, він з 24 лютого 2022 року вступив до лав Збройних сил України і відважно захищав нашу землю. Брав участь у важких боях під Маріуполем, а пізніше – на Донецькому напрямку.

Мужнє серце героя перестало битися 29 червня. Захисник загинув у боях на Луганщині.

Колеги розповідають, що Андрій був принциповою та порядною людиною. Дуже відповідально ставився до службових обов’язків, завжди до кінця відстоював свою точку зору. «Ще до оголошення війни він, не вагаючись, добровільно пішов у військкомат та в перший же день повномасштабного вторгнення став на захист України. Ми вдячні Андрію і сотням тисяч відважних українських воїнів за наші мирні дні та ночі», – сказала Олена Дубко, начальник УТВК «Стіл Сервісу».

Андрію був 41 рік, у нього залишилися рідні – матір, бабуся та сестра.

Колектив підприємства, колеги та друзі висловлюють щирі співчуття родині захисника. Пам’ять про героя назавжди залишиться в наших серцях. Слава і світла пам’ять захисникові.

Категорії
Наші люди Новини

В боях за Україну загинув наш колега Анатолій Корольов

21 рік Анатолій працював газівником в ремонтно-механічному  цеху № 1 Ливарно-механічного заводу.

25 лютого його мобілізували до лав ЗСУ. 27 червня мужнє серце героя перестало битися, він загинув в боях на Харківщині.

За словами колег, Анатолій був доброзичливою, відкритою та щирою людиною. Вимогливий та відповідальний, він завжди допомагав іншим як порадою, так і ділом. Був прикладом справжнього чоловіка як для своїх дітей, так і друзів, колег.

Євгеній Гречаний, начальник РМЦ-1 розповів, що коли Анатолій був в цеху, то газове обладнання ковальської дільниці знаходилось під пильним оком професіонала і працювало надійно. «Не в характері Корольова було залишитися осторонь, коли країна потребує допомоги. Тому, не вагаючись, він став на захист України. Ми втрачаємо найкращих, але вони завжди житимуть в нашій пам’яті!», – сказав Гречаний.

У Анатолія залишилася дружина та двоє дітей.

Колектив підприємства, колеги та друзі висловлюють щирі співчуття родині захисника. Вічна слава і світла пам’ять нашому Герою!

Категорії
Наші люди

«Ми не герої, ми прості роботяги»

20. 2014. 17. 100. 24. Для електрика дільниці насосного відділення та сепарації рудозбагачувальної фабрики № 2 Юрія Лелика ці цифри мають особливе значення.

Рудозбагачувальна фабрика № 2 зараз на першій лінії виробничого фронту, адже гірничий департамент в сучасних умовах – це один з основних підрозділів підприємства, які заробляють. Зараз чимало працівників РЗФ-2 мобілізовані до ЗСУ. Тим, хто залишився, теж нелегко. Витримувати таке навантаження вдається, у першу чергу, завдяки тому, що колектив РЗФ-2 складається з перевірених та досвідчених працівників, говорить начальник фабрики Анатолій Свєтлов. Саме так можна сказати і про Юрія Лелика.

Юрій Лелик

Для Лелика властиво не просто мріяти, а розробити чіткий план і впевнено йти до своєї мети. З дитинства він мріяв стати військовим. Є в його біографії 20 років військової служби. Армія навчила Юрія, за його ж словами,  спілкуванню з людьми та стратегічному мисленню. На жаль, про війну та бойові дії Лелику відомо з власного досвіду. 2014 рік для нього, як і для всієї України – це початок війни, в якій він теж брав участь. Але під час зустрічі чоловік одразу сказав, що говоритиме лише про улюблену роботу, а не про війну, бо це надто особисте та наболіле для нього. Зараз Юрій теж хотів стати в стрій та захищати країну зі зброєю в руках, але за об’єктивних причин він зараз в тилу, хоча і тут теж сьогодні гаряче.

«Я працюю на підприємстві вже 17 років, що доводить, що ця робота мені до душі. Моє головне завдання – безперебійну роботу електрообладнання насосного відділення та сепарації РЗФ-2. Всі двигуни, які рухають насоси, сепаратори, дешламатори на секціях 9-13 фабрики, то мої підлеглі. Це близько 100 одиниць стратегічного обладнання. Ми виготовляємо концентрат, який йде на експорт, а це податки, зарплати, відповідно підтримка країни та внесок у її захист», – розповідає електрик.

Чіткі та лаконічні відповіді Лелика все ж видають військового. Тож ми все одно повертаємося до цієї теми. Юрій з родиною мешкає на Макулані, і в їхньому будинку добре було чути перші вибухи у місті 24 лютого. Тоді він був на зміні, зателефонував рідним і нагадав, як діяти, щоб убезпечити себе. А потім продовжив працювати. Такою була його перша воєнна зміна на заводі – з турботою не лише про своїх близьких, а й про фабрику, якій віддав стільки років праці.  

«Ми не герої, вони зараз в ЗСУ, ми прості роботяги, але наша роль теж важлива. Всі війни закінчуються. Запанує мир. Для цього кожен має щось робити вже зараз, хоча б працювати, викладаючись на всі 100 відсотків. Надійний тил, то вже чималий відсоток перемоги», – говорить Юрій Лелик.

Категорії
Наші люди

З шахти – на передову

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

Кожна людина* в Україні зараз найбільше чекає одного – перемоги. І щоб повернулися додому з війни живими і здоровими всі захисники. Чекає на повернення своїх працівників з передової і «АрселорМіттал Кривий Ріг». Один з них, прохідник шахтоуправління гірничого департаменту Максим, восьмого березня цього року приєднався до лав ЗСУ, аби його країна, місто та родина мали майбутнє.

Дружина Ліля збирала речі коханому мовчки. Плакала вже потім, наодинці, бо не хотіла засмучувати чоловіка, який вирушав на передову. Тоді він лише сказав кілька слів сину: «Ти тепер найстарший чоловік в родині, пам’ятай!».

«Ми звичайна українська сім’я, – розповідає Ліля. – Нічого героїчного не робили, просто діяли так, як нам підказувало серце. Ще з 2014 року почали допомагати волонтерам. А з кінця лютого цього року це взагалі для нас стало головною справою. Чоловік із сином збирали пляшки, коли була потреба в них для виготовлення відомого вже всім «коктейлю». Потім рубали та возили дрова на блокпости Тероборони, вантажили мішки з піском. Я допомагала чоловіку у всьому, а син в цей час доглядав за нашою півторарічною донечкою Алісою. Волонтерство не покинули й коли чоловіка мобілізували».

Спокійний, сильний, врівноважений та надійний, так говорять колеги-шахтарі про Максима. Професія прохідника пов’язана з ризиком, але і з міцною підтримкою один одного. В шахті одному не «вижити». Так само і в армії, говорить захисник. У єдності головна сила нашого народу.

Максим ніколи не казав і не каже рідним, де він, лише завжди заспокоює родину: «У мене все добре». А ще розповідає про те, як українці допомагають військовим. Коли його частина стояла біля одного з сіл, люди брали прати речі наших військових, запрошували помитися, аби захисники мали змогу зробити це більш-менш комфортно. А хлопці натомість ділилися їжею, допомагали фізично, чим могли.

Наприкінці червня у Максима день народження, тож його родина сподівається на особливий подарунок – а раптом батька відпустять хоч на день побачитися з сім’єю, яка вже три місяці чекає на* повернення захисника. В родині вже й святкове звернення до захисника приготували:  «У важкі часи світ рятують найкращі люди. Саме таким є ти – найкращий чоловік, батько, син, а зараз захисник України. Перемога невпинно наближається. Завдяки неймовірним зусиллям наших військових ми зберігаємо спокій та віру в щасливе майбутнє. Ми пишаємося тобою, Максиме, і дуже чекаємо на твоє повернення!».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Наші люди

Війна не виправдовує безлад та хаос

Інженер з підготовки виробництва РМЦ № 2 Ірина Саєнко

У важкі часи завжди добре знати, що є люди, завдяки яким зменшується кількість проблем. Наприклад, в ремонтно-механічному цеху № 2 немає проблем із наплавними та зварними матеріалами для роботи ремонтників, засобами індивідуального захисту, вивезенням виробничих та побутових відходів та позитивним настроєм. І все це тому, що тут працює інженер з підготовки виробництва Ірина Саєнко.

Настрій на робочих майданчиках зараз і справді кращий. За словами Ірини, паніка та розпач, які відчували більшість з її колег в останні дні лютого, потроху відступили. І хоча РМЦ № 2 не зупинявся, як деякі цехи «АрселорМіттал Кривий Ріг», але 24 лютого для всіх українців стало певною точкою відліку та змін, зокрема й у робочому житті.

«Моя сестра мешкає на мікрорайоні Макулан, вона перша і повідомила, що нас бомблять, – розповідає Саєнко. – Ми з чоловіком все ж поїхали на роботу, але швидко повернулися, бо вдома на нас чекало двійко дітей. Старша донька просила нас виїхати бодай кудись. Така можливість була, адже в однієї з доньок інвалідність, тож нам пропонували виїхати до Ізраїлю, Німеччини, Польщі. А чоловік тоді сказав, що це наша країна, яку ми не залишимо. У кожного своє призначення. І ми потрібні саме тут».

В цеху Ірина почувається справжньою господинею. РМЦ № 2 с початком війни почав працювати ще з більшим навантаженням, адже завод розгорнув ремонтний фронт. Цехи використовували час зупинки, щоб підготуватися до нової активної фази у роботі. Тому Ірина дбала, щоб в наявності були всі витратні матеріали для ремонтників її цеху, щоб кожен працівник мав всі необхідні засоби індивідуального захисту, щоб в цеху вчасно вивозили побутові та промислові відходи. А ще, щоб було чисто, прибрано, адже війна не виправдовує безлад та хаос. Все повинно працювати, рухатися, а колеги не мають сумувати через робочі «негаразди». Як це зробити? В інженерки є свій перевірений засіб: працювати на упередження та завжди бути на зв’язку з кожним працівником цеху.

Колеги розповідають про Ірину, що свій господарський підхід вона розповсюджує геть на усе. Ще наприкінці лютого вона, не вагаючись, взялася за постачання нашим захисникам домашніх вареників. Декілька груп в селі Інгулець, де власне і мешкає Ірина, почали забезпечувати смаколиками не лише наших воїнів, а й переселенців, які приїздили до сіл Лозуватської громади. Кожна «варенична» група щодня виготовляла близько 300 вареників, а таких груп у селі було кілька. А ще захисникам несли смачну продукцію з погребів, одяг для переселенців, перераховували кошти на підтримку ЗСУ. Волонтерство інгульчан триває й зараз.

«У моїх дітей є заповітне бажання – поїхати на море. І це напевне найперше, що наша родина зробить, коли закінчиться війна. Мені дуже хочеться, щоб це сталося скоріше, бо в грудні цього року ми маємо їхати з донькою до Києва, щоб замінити їй імплант, який компенсує втрату слуху. І це важливо для нашої родини. Маю надію, що все в нас вийде. Тому що я вірю в ЗСУ, в наших хлопців та дівчат. Хай скоріше повертаються додому з перемогою, а план зустрічі ми вже приготували», – говорить Ірина Саєнко.