Категорії
Наші люди

Вулик, «рацухи» та пил, або 38 років разом з першим доменним

Багато хто пам’ятає часи, коли на заводі одночасно були задіяні усі дев’ять печей – вісім у першому доменному цеху та «дев’ятка» у ДЦ-2. Серед них і ветеран підприємства Сергій Болобаев, який саме працював тут в ті роки і знає, на яку міць та силу здатне наше підприємство.

На початку 1980-х років головним замовником продукції заводу була держава. Щоб встигати виконувати доволі серйозні плани, в цехах на повну потужність все активно працювало, крутилося, виплавлялося, варилося, каталося, рухалося, завантажувалося, їхало залізницею та вантажними машинами. Робітників та підрядників на підприємстві було дуже багато, і кожен був зосереджений на своїй справі.

Саме таким 44 роки тому вперше побачив завод студент металургійного технікуму, майбутній прокатник Сергій Болобаев, який прийшов сюди на переддипломну практику. Набувати практичних навичок у професії його розподілили до тоді ще шостого дрібносортного прокатного цеху.

Сергій згадує, що завод нагадував величезний промисловий вулик, який на різні голоси гудів і вдень, і вночі. «У мене одразу з’явилося відчуття, що я приєднався до якогось живого організму. Мені було цікаво все. Дуже скоро я почав засвоювати нюанси прокатної справи. Також побачив, що для покращення та економії виробництва робітники часто пропонували різні раціоналізаторські рішення. Вирішив не відставати від них і теж запропонував декілька своїх «рацух». Скажу наперед, що їх за часів моєї роботи на підприємстві було багато. Деякі були впроваджені, а деякі, на жаль, так і залишилися на папері», розповідає Болобаев.

Працюючи у прокатному виробництві Сергій почав серйозно придивлятися до доменної справи. Вона вабила хлопця, але переходити він спочатку вагався. Крапку у виборі поставив… зовнішній вигляд. Працюючи слюсарем Сергій часто забруднювався мастилом. Відчищати його було дуже складно. Але побачив, як очищуються від пилу вогнетривники у доменному цеху – обдулися під тиском повітря і готово, працюють собі далі. Тож Болобаев влаштувався вогнетривником до депо з ремонту чавуновозних ковшів ДЦ № 1. Тоді депо забезпечувало ковшами домни одразу двох цехів – першого і другого. Паралельно почав навчатися у металургійному інституті за спеціальністю «Доменне виробництво».

«Перший доменний цех тоді забезпечував чавуном мартенівський та конвертерний цехи, до речі, зі значним перевищенням плану. Я ж на той час вже став майстром, – продовжує Сергій Болобаев. – З колегами ми планували роботу, наперед прораховували скільки чавуновозів треба підготувати. Наприклад, на підготовку з нуля одного чавуновозу потрібно було витратити 144 години. Тож робота  повністю займала наші руки і думки. До речі, про зовнішній вигляд. Це тепер дефіциту зі спецодягом у нас немає. А раніше «роби» нам на рік не вистачало. Траплялось, змінюєш футеровку, вибиваєш цеглу відбійними молотками – от і  з’являються на спецодязі «незаплановані» дірки. Виручали тоді старі джинси».

Сергій знав і цінував, що перший доменний цех має багату історію, адже саме з нього почалося й виросло все наше підприємство. А головна історична пам’ятка – перша доменна піч, яку за радянських часів назвали «Комсомолкою», не просто знаходиться поруч, а й продовжує працювати. Про значення цеху кожного серпня нагадував і день народження заводу, нагородження кращих робітників, серед яких часто був і сам Сергій.   

Минуло чимало часу, в цеху сталося багато змін. Змінився власник підприємства, з’явилися нові підходи до виробництва і нові технології, відбулися суттєві реконструкції доменних печей. Перші чотири домни, менш дієві та потужні, пішли «на пенсію». Давно стала історією і «Комсомолка».

«Я не просто спостерігав за цими змінами, а разом із цехом проживав і переживав їх. З першим доменним я вже 38 років. Він став моєю другою домівкою, а колектив професіоналів, які працюють тут, моєю другою родиною. Хочу привітати усіх своїх колег з Днем народження нашого заводу. Він проходить зараз непрості часи для нашої держави. Але я впевнений, ми вистоїмо, переможемо і працюватимемо ще краще», – каже Сергій Болобаев.

Категорії
Наші люди

Як лідерські якості допомагають криворізьким героям в тилу?

Поки триває війна, доменний цех №1 – живе серце підприємства. І б’ється воно завдяки команді доменників, зокрема ремонтників. Насправді люди займаються тут не тільки ремонтом та обслуговуванням різноманітного обладнання. Вони налаштовують ефективну енергетичну комунікацію, щоб забезпечити усі потреби підприємства, починаючи від освітлення в цехах до безперервної роботи доменних печей.

Особистісні якості, які розвиває «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це цінність, якою можна творити дива. Навички комунікації між людьми з різними характерами, вміння поставити цілі, організувати людей, розподілити обов’язки, та виконати завдання у короткі терміни – це те, що дає своїм співробітникам підприємство. Це ті якості, які були вкрай необхідними у перші дні війни для нашої згуртованості та міцності у тилу.

У березні підприємство призупиняло виробництво, зокрема й роботу доменних печей. Проте старший майстер з ремонту устаткування доменного цеху №1 Сергій Салтан розповідає, що частина обладнання виводилась з системи, але роботи в цеху від того в них не зменшилось.

В суспільстві існує думка, що доменну піч не можна зупиняти взагалі, але це не так.

«Головне правильно робити зупинку, контролювати все і планувати кожен наступний крок. Кожна пауза в роботі обладнання, звісно, залишає по собі слід, тому це вимагає від нас знань, як і коли його обслуговувати, та вмінь ввести в експлуатацію», – каже Салтан.

Сергій працює на підприємстві з 2000 року, пройшов шлях від електромонтера до майстра. Зараз організовує робочий процес, координує роботу підлеглих працівників і контролює результат.

«Коли я прийшов на підприємство, в мене почали розвиватися нові якості. Завод навчає тебе дисципліни й відповідальності. Ефективність твоєї роботи не може бути не помітна. Від електромонтерів залежить якість роботи обладнання й безпека праці колег. Робота майстра вимагає від мене таких вмінь, як організація роботи персоналу, чітке формулювання завдань й розвинуті комунікаційні навички. Адже тут ти відповідаєш не лише за себе, а й за інших. І якщо щось іде не так, треба вчасно зупинити процес, виправити та навчити людину, щоб вона отримала певні навички і не допускала помилок», – продовжує Сергій Салтан.

Заступник начальника цеху з ремонту електроустаткування доменного цеху №1 Євгеній Виноградов відзначає ініціативність Салтана.«Наприклад, до війни на підприємстві збільшились плани виробництва чушкового чавуну, і було прийнято рішення розширити площу для його завантаження. Але вантажний кран був не придатний для підйому великого обєму чушок. Сергій швидко зреагував на це і запропонував замінити старий кран на новий, щоб не знижувати темпи відвантаження продукції та працювати на максимум», – розповів Виноградов.

Набуті якості стали в пригоді Сергію й в іншій діяльності. Коли почалася повномасштабна війна, він був у відпустці й одразу поїхав до Саксаганського райвиконкому запропонувати свою допомогу – так і пристав до волонтерської групи, яка там збиралась.

«Я не сидів на місці, намагався знайти, де можна прикласти свої сили й бажання допомогти, хоча б особистим автотранспортом. Коли виникла потреба у створенні блокпостів, я звертався до керівництва підприємства з проханням виділити пісок. Буквально одразу  отримав дозвіл і вже через 3 години зустрічав завантажену машину. Також робили там освітлення хлопцям. Дуже вдячний за розуміння, підтримку та допомогу з усіма нагальними потребами Владиславу Поліщуку, Євгенію Виноградову, Антону Яцеленку, Віктору Рожкову, Віталію Касьяну», – розповідаєСергій.

Волонтерів часом сприймають як збирачів необхідних речей, та вони роблять набагато більше. В цій діяльності дуже важлива міжособистісна комунікація.

«Те, що допомагало мені з професійної діяльності – це навички комунікації між людьми з різними характерами. Це дав мені завод. Тут також потрібно і цілі поставити, й організувати людей різного віку та професій, й розподілити обов’язки, та виконати їх у короткі терміни. В нас не було ніякого перехідного періоду для того, щоб ближче познайомитись з людьми. Однак, як і на підприємстві, всі збирались колективами, і виконували певні задачі, для досягнення спільної мети. Мені пощастило працювати з найкращими. Волонтери – це настільки віддані Батьківщині люди, які готові жертвувати багато чим. Надзвичайні люди – повністю занурюються у роботу і працюють до повної виснаги, щоб зробити свій внесок більш вагомим. Коли нам потрібні були робочі руки, ми дзвонили усім, кого знаємо і можемо підключити, і вже за кілька хвилин приходила підмога – це неймовірно. Цей мій досвід не передати словами. Я щиро дякую усім!», – доповнюєСергій.

Сергій Салтан – один з комунікаційних містків між підприємством та військовими. Він активно допомагав та забезпечував їх усім необхідним для захисту міста. За цю співпрацю Криворізька військова адміністрація висловила йому подяку.

Категорії
Наші люди Новини

Кривий Ріг відзначив кращих металургів та гірників

Місто привітало з професійним святом своїх героїв – найкращих металургів та гірників. «За високий професіоналізм, вагомі трудові досягнення, сумлінну працю…». За цими словами – долі людей, які незважаючи на війну, на своєму фронті підтримують роботу металургійної галузі: видобувають та збагачують руду, виробляють агломерат, чавун, сталь, прокат.

19 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали до Дня металурга та гірника почесні грамоти виконкому Криворізької міської ради.

В.о. міського голови Юрій Вілкул побажав працівникам підприємств гірничо-металургійного комплексу і їхнім родинам миру та злагоди і подякував усім за внесок у розвиток Кривого Рогу та підготовку міста до захисту від окупантів. Особливу подяку отримали працівники, які саме зараз боронять Україну та волонтери.

Бригадир слюсарів Андрій Дубрівний вже 35 років ремонтує обладнання доменного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Юним випускником технікуму прийшов він до цеху і ніколи не пошкодував про вибраний шлях.

«У мене дуже важка фізична робота, яка ще й вимагає напруженої праці головою, – розповідає Андрій. – У цеху безліч механічного обладнання, і якщо хоч щось з цього не працюватиме, то не буде чавуну, а відповідно і сталі, і прокату. Відчуваю себе у цеху на своєму місці. Надзвичайно приємно, що це оцінили. Місяць тому зателефонували, спитали дещо про мене, навіть пожартували: «не бійтесь, не для оформлення кредиту». Ось я й здогадався, що нагородять. Неперевершені емоції! Про таке й онукам розповісти можна. Але це не лише мій здобуток. Це здобуток усієї бригади. Всім їм, всім металургам та гірникам – міцного здоров’я, підтримуймо одне одного, і перемога буде наша!»

Найкращі працівники ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” разом з директоркою з галузевих відносин і соціального розвитку Юлією Чермазович

Разом з Андрієм Дубрівним почесні грамоти отримали:

  • Ірина Неклеса, підготувач составів цеху підготовки составів;
  • Микола Сідлак, електрозварник вогнетривно-вапняного цеху;
  • Ігор Бойко, заступник начальника агломераційного цеху № 3 з підготовки виробництва;
  • Олег Євченко, машиніст екскаватора цеху водопостачання;
  • Євген Шевченко, машиніст екскаватора цеху водопостачання;
  • Олександр Шам, машиніст коксових машин коксового цеху № 1;
  • Віталій Бугаєв, майстер з ремонту устаткування цеху уловлювання;
  • Олександр Пашкевич, начальник відділу центрального департаменту з утримання і ремонтів;
  • Микола Похович, машиніст екскаватора ремонтного виробництва ЛМЗ;
  • Олександр Дениско, начальник рудозбагачувальної фабрики № 1;
  • Андрій Головінець, машиніст екскаватора рудоуправління;
  • Сергій Христін, слюсар-ремонтник гірничого устаткування шахтоуправління;
  • Сергій Романенко, змінний майстер сортопрокатного цеху № 1;
  • Дмитро Курганов, електрозварник сортопрокатного цеху № 2;
  • Віталій Кочережко, майстер з ремонту устаткування прокатного цеху № 3;
  • Костянтин Легчілін, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів автотранспортного управління;
  • Наталя Потоцька, диспетчер маневрової залізничної станції залізничного цеху № 1;
  • Світлана Смола, електромонтер з ремонту і обслуговування СЦБ залізничного цеху № 3.

Вітаємо ще раз усіх металургів та гірників з професійним святом! Наснаги, здоров’я та мирного неба!

Категорії
Наші люди

Працював з гарячою сталлю – тепер дає жару оркам

Увага! Можливо в цій статті заховалося “золоте слово”. Більше про акцію – тут.

25 років біля гарячої печі загартували Сергія і фізично, і морально. Тепер сталевар вже за допомогою бойового вогню у лавах ЗСУ захищає нашу країну. Тож день металурга він зустріне по-бойовому.

Процес виплавки сталі завжди має знаходитися під пильним контролем сталеварів. Важливо все: тривалість плавки, хімічний склад, точна кількість вимірювальних речовин-складових сплаву, адже від цього залежить, що ти отримаєш «на виході». За роки роботи у фасонно-чавуноливарному цеху Сергій став справжнім асом у своїй професії. Таких в цеху цінують за досвід, професіоналізм, тож, кажуть, що навіть на пенсію точно не відпустили б з робочого місця. А от боронити країну – то святе. Тож сьогодні він вже не в цеху, а один з 16 працівників ФЧЛЦ, які захищають Україну.

Сергій прийшов до військкомату аби їхати на фронт ще у перші дні війни. Тим більше, що в нього за плечима вже був армійський досвід. Але мобілізували його не одразу. До лав захисників він приєднався 23 березня, напередодні свого 48-го дня народження, який вже за п’ять днів відзначав у польових умовах.

Професійні навички сталевара зараз допомагають нашому герою вижити на фронті. Увага до дрібниць, як доводить військова практика, здатна врятувати життя. Кожен рух біля печі – вивірений до сантиметра, бо ти маєш економити сили, бо робота складна і потребує чималих фізичних сил. Ти маєш бути сильним й у виснажливих бойових умовах, тому кожен свій крок розраховуєш, адже часто не знаєш, коли вдасться відпочити наступного разу.    

Військові колеги сталевара жартують, що металурги незламні, наче самі виплавлені зі сталі найвищого ґатунку, і це помітно одразу. А ще Сергія вирізняє притаманне йому почуття справедливості. Особливо гостро воно виявляється, коли навколо панує несправедливість. Саме так сприйняв напад агресора на Україну, коли ироди* почали скидати бомби на простих людей, дітей.

Дружина Сергія Тетяна каже, що відмовляти чоловіка від служби було марно. Та й не в правилах родини ховатися за обставинами. «Сергій – справжній захисник сім’ї, а наша країна, місто, то теж для нього родина. Я маю допомагати та підтримувати чоловіка у всьому. Пишаюсь ним дуже. Він найкращий у світі батько, чоловік та справжній патріот», – каже Тетяна.

Під час дзвінків з передової Сергій за зрозумілих причин нічого не розповідає дружині та дітям, лише говорить, що в нього все добре.  

Найбільшим щастям за ці місяці для родини став приїзд Сергія на кілька днів додому. Як йому, як і всім нашим захисникам, складно, за словами Тетяни, можна було побачити з реакції на звичайні речі. «Коли він приїхав, то зібралася вся родина, наші діти, племінники, родичі. Всі хотіли побачити Сергія. А я, попри бадьорий вигляд чоловіка, бачила, що йому найбільше хотілося відпочити в тиші. Ви б бачили як звичайний душ та зручна постіль порадували його! Ми не розуміємо цього, бо все це маємо вдома. Та на це наші захисники не скаржаться. Мужні люди, вони у першу чергу потребують родинного тепла, говорить дружина. – 25 років ми разом з Сергієм, а почуття між нами лише зміцнилися. Кожного дня, кожної хвилини чекаю на повернення мого захисника до мирного життя. І тоді ми одразу ж поїдемо на море. Хай мій коханий відпочине, адже йому знову ставати до печі. Колеги вже чекають на нього».

* – “золоте слово” – ключ до правильної відповіді в грі

Категорії
Наші люди

«Фабрика «засватала» мені дружину»

Рудозбагачувальна фабрика № 2 гірничого департаменту виробляє концентрат відмінної якості, який зараз є основним джерелом прибутку підприємства. А ще тут народжуються чудові українські родини. Наприклад, родина кранівниці та майстра дільниці складування та відвантаження концентрату – Марини і Сергія Масловатих.

У 2007 році на РЗФ-2 в бригаду № 4 прийшла працювати машиністом крана весела та кмітлива Марина. На той час Сергій тут працював електромонтером. Та інколи на час відпусток чи лікарняних, він виконував обов’язки майстра в бригаді. «Новеньку» Сергій відзначив одразу, було одразу помітно, що дівчині подобається робота, вона все швидко схоплювала і завжди була у гарному настрої. Сергій не встояв проти чар красуні.

«Пам’ятаю, одного йшов рясний дощ, і я після зміни запропонував підвезти Марину до її домівки. З того дня й почалися наші зустрічі. А вже у 2011 році ми одружилися, – говорить Сергій. –  Тепер ми й удома, й на роботі разом, працюємо в одну зміну. Я дуже вдячний фабриці за те, що вона практично «засватала» мені дружину. І робота, яку я люблю, і сім’я, яка в мене точно найкраща – все пов’язано з фабрикою».

Попри те, що робота майстра складна, відповідальна та виснажлива, в Сергія завжди знаходиться час та бажання приділити увагу дружині та дітям. Навіть коли Марина злегка «завередує», знає, що дружину треба просто розсмішити, і все минеться. В їхній родині взагалі сварок майже не буває. Вміння домовлятися та бути чесними – це те, що рятує родину у найскладніші часи. Щоб отримати високоякісну продукцію на фабриці, треба ретельно над цим працювати, щоб мати гарну родину треба не лише хотіти цього, а й докладати спільних зусиль, вважають в сім’ї Маслованих.

Марина розповідає, що в родини голос кожного має бути почутим. «В мене найкращий чоловік – добрий, спокійний, він все вміє, має «золоті руки», є донечка та синочок, улюблена робота, країна з чудовими людьми. Треба тільки все це цінувати та берегти, – продовжує Марина. – Третього вересня цього року нашій сім’ї виповниться 11 років. Найкращим і найбільшим подарунком для нас стала б перемога України. І тоді ми б вирушили на море всією родиною. Наші дітки мають познайомитися з українським Кримом. З ним мене пов’язують особливі почуття. Пам’ятаю, як Сергій запропонував мені руку і серце на Ай-Петрі в Криму, я була тоді такою щасливою! Сьогодні нам усім складно, війна. Але ми намагаємось не чекати на щось, не шукати привід, а кожен день перетворювати на щасливий. Бажаю, щоб у кожній українській родині таких днів було більше і більше. А кохання з роками лише міцнішає!».

Майже 40 000 нових сімей було зареєстровано в Україні з початку широкомасштабного російського вторгнення, повідомляє пресслужба Мін’юсту України (дані на початок травня). Тільки на Дніпропетровщині обмінялись обітницями понад 5 тисяч пар. Також серед лідерів за кількістю зареєстрованих шлюбів під час війни — Одеська (2427), Вінницька (1927), Полтавська (1904) та Львівська (1896) області.

Категорії
Наші люди

Ковальский фронт – біля печей та молотів

«Говорімо українською! Хоча вона в мене й недосконала, але по-іншому не можу, бо рідна мова, то зараз мій захист, моя сила, моя зброя», – з цього розпочав нашу розмову коваль на молотах та пресах шахтоуправління гірничого департаменту Анатолій Моторін.

20 років тому Анатолія взяла у полон стихія вогню та металу. Сьогодні він не на передовій, але за словами Моторіна,  біля печей та молотів теж гаряче. Його допомога Україні – це нелегка праця на рідному підприємстві. Він єдиний коваль в гірничому департаменті, але з усмішкою каже, що роботи вистачить десятьом.

Ковальській майстерності Моторін навчився вже в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Його вразило, як вогонь примушує коритися міцний метал і як з одного й того ж шматка металу можна зробити безліч різних речей. Та щоб впоратися з такою роботою, потрібно знатися на хімії, металоведенні, термообробці, вміти читати креслення та мати просторове мислення. Саме тому Анатолій багато вчився, набував досвіду, і це допомогло йому стати професіоналом в улюбленій справі.

Головним своїм завданням Моторін вважає не підвести в першу чергу тих, хто воює за життя України зі зброєю в руках, а ще своїх колег – гідно впоратися з усім обсягом ремонтних робіт. Щодня коваль виливає та кує для шахти робочий інструмент, регуляційні гайки, болти, дуги для електровозів, будівельні скоби та безліч інших корисних речей. В ковальському  «портфоліо» Анатолія понад 100 найменувань різних виробів. Моторіну подобається постійно опановувати нові професійні техніки, виробляти нову продукцію. Особливо до серця йому прийшлася «захисна продукція», виготовленням якої він займався у вільний від основної роботи час.

«Майже з перших днів ми з колегами вирішили, що маємо допомагати із захистом підприємства, міста та країни. Почали розмірковувати, а що ми можемо? Заглянули в інтернет і взялися за виготовлення «їжаків» проти колісної та бронетехніки. Кожну вільну хвилину використовували для цього, але дбали й про те, щоб виробничий фронт не «провисав», адже в цей час розпочалися ремонти у шахті. Пишаюся тим, що моя праця потрібна, як ніколи, і до того ж – на всіх фронтах», – каже Анатолій.

Працює Моторін завжди із задоволенням і не жалкує, що колись обрав саме ковальську справу, адже вона творча і дає змогу розвиватися, рухатися вперед. «На жаль, зараз я дуже мало часу приділяю родині, бо крім роботи є ще й волонтерство. Та сім’я це розуміє. Дружина та донька теж допомагають нашим захисникам, плетуть сітки. А от коли здобудемо перемогу, то я одразу ж вирушу на рибалку. Відверто кажучи, скучив вже за цією мирною справою. А потім всією родиною поїдемо до нашого українського Криму. Вірю, що і ця наша мрія обов’язково здійсниться!» – говорить Анатолій Моторін.