18 квітня в лікарні ім. Мечникова від отриманих бойових поранень помер наш колега – начальник зміни цеху металоконструкцій ЛМЗ Ігор Скрипнік.
Ігор починав працювати в цеху котельником, виконував обв’язки змінного майстра, згодом став майстром складально-зварювальної дільниці.
«Він був вимогливим як до себе, так і до колег. Як керівник міг так організувати роботу, що найскладніше завдання виконувалося швидко та якісно. Професіонал у роботі, цікава та світла людина. Ігор завжди був лідером, прикладом для нас усіх. З вересня 2022 року герой зі зброєю в руках на передовій захищав незалежність нашої країни. Він і на фронті був серед перших. Важкі поранення Ігор отримав під час евакуації важко поранених побратимів. На жаль, серце захисника зупинилося у лікарні. Але Ігор назавжди залишиться непереможним героєм для нас!», – говорить заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод.
Без люблячого чоловіка та батька залишилися дружина та син.
7 квітня 2023 року під час участі в бойових діях проти російських агресорів в населеному пункті Новобахмутівка Донецької області загинув стрілець стрілецького взводу, солдат Роман Галиш. 26 лютого 2022 року він пішов добровольцем захищати Україну. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Роман працював слюсарем-ремонтником чергового персоналу відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху сталеплавильного департаменту.
Як розповів начальник служби технічного обслуговування і ремонтів відділення безперервного розливання сталі Микола Єфименко, Роман був одним з найкращих фахівців з ремонту устаткування ВБРС, надійним колегою та добрим товаришем у колективі. «Розумний хлопець, тямущий спеціаліст, завжди сумлінно ставився до виробничих завдань, – говорить Микола. – Я завжди був впевнений, що будь-яку роботу Роман виконає якнайкраще. Він був цілеспрямованим. З усіма знаходив спільну мову, ніколи ні з ким не конфліктував. Якось так виходить за незрозумілими мені законами, що війна забирає найкращих наших людей. Всі ремонтники й технологи, які працювали поруч з ним, знали його з найкращого боку, досі в шоці від цієї страшної звістки. Це величезна непоправна втрата для колективу».
Висловлюємо щирі співчуття дружині та дітям загиблого героя, його рідним та колегам. Вічна пам’ять Роману Галишу! Герої не вмирають!
Для переселенців лунала музика, пісні і навіть були танці – волонтери проєкту «Разом» організували для них концерт.
«У проєкті «Разом» ми прагнемо додати людям більше весняного настрою та зарядити їх позитивом. А що може бути кращим, ніж музика та ще й у мажорі! Для вимушених переселенців участь у культурних заходах – це значний плюс їхньої адаптації в нових умовах життя. Після пережитого стресу люди потребують позитивних емоцій, щоб хоч трохи відволіктися від думок про війну. Тож ми приїхали до нових криворіжців з артистами-волонтерами Палацу культури металургів, які підготували для переселенців концерт, – сказала Аліна Жура,координатор проєкту,спеціаліст відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами департаменту із соціального розвитку .
У весняному концерті взяли участь Ольга Галайко, Сергій Левченко, Юлія Біцун, Віктор Васильєв та інші музиканти-волонтери. Вони порадували глядачів українськими піснями, джазовими композиціями, музикою з улюблених фільмів. Атмосфера на концерті була чудовою – люди підспівували пісні та танцювали.
Алла Шульга, яка приїхала до нашого міста із селища Дудчани Херсонської області, поділилася враженнями: «Цей концерт став справжнім відпочинком для душі, мені було дуже приємно послухати улюблені пісні, аж на душі краще стало. Шостого травня виповниться півроку, як наша родина живе у Кривому Розі. Ми були в окупації та на собі відчули все те, що називається «руським миром». На нас і бомби кидали, і зброю наставляли, погрожували. А ще вони запровадили для мешканців селища своєрідні мітки – усі, хто виходив на вулицю, мали пов’язувати собі на руку білу стрічку. Що цікаво, білою стрічкою вони і себе мітили – зав’язували собі на нозі. Добре, що їх вигнали. Але повертатися додому нам поки не можна, ще небезпечно».
Активно підспівувала під час концерту і пані Надія з Берислава. Вона каже, що і раніше знала про «АрселорМіттал Кривий Ріг», ще до війни мала змогу спілкуватися з нашими працівниками. Тепер, коли стала мешканкою міста, змогла на власні очі побачити прохідні підприємства, його градирні, копри шахт.
Надія розповіла про життя в окупованому Бериславі. Згадує, було дуже важко чути образи, приниження, відчувати на собі агресію росіян, коли заради розваги або залякування вони стріляли по подвір’ях, грабували.
Як зазначила Надія, витримати все це їй дозволила віра в Україну та ЗСУ. А ще – допомагали наші українські пісні. Вони заспокоювали і водночас надихали на краще.
«У більшості українських пісень говориться про перемогу добра над злом, світла над темрявою. У житті так воно і є. Наша «ніч» війни скоро скінчиться і настане світлий ранок – наша Перемога. Про неї теж складуть нові пісні, я вже сьогодні це добре знаю», – сказала пані Надія.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» попрощалися із захисником України Андрієм Шульгою.
20 квітня у Кривому Розу поховали водія автотранспортного управління Андрія Шульгу. Він вважався зниклим безвісті з серпня 2022 року. Тоді Андрій брав участь у визвольних боях на Херсонщині. Коли з ним обірвався зв’язок, рідні до останнього не полишали надії, що він живий, долучали до пошуків усіх небайдужих. Були припущення, що Андрій тяжко поранений чи у полоні. Однак про його долю стало відомо тільки нещодавно – за експертизою ДНК тіла невідомого бійця було встановлено, що це є саме Андрій Шульга.
«На підприємстві Андрій працював водієм автомобіля швидкої допомоги, він у буквальному розумінні допомагав підтримувати здоров’я працівників комплексу ДЦ № 2, де розташована наша найбільша доменна піч № 9. Оскільки водій «швидкої» – це безпосередній учасник команди медиків, він добре знав медичну справу, тож після призову на військову службу став старшим бойовим медиком механізованої роти однойменного батальйону. Андрій був чудовою, відкритою, веселою людиною. До останнього була надія, що він живий. Він любив життя та свою родину, свого маленького сина. Ми дуже сумуємо за ним. Це непоправна, дуже гірка втрата, – сказав Андрій Кіндрат, начальник АТУ транспортного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Колектив підприємства висловлює щире співчуття рідним, близьким, колегам Андрія Шульги.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій Воробйов працював слюсарем-ремонтником коксового цеху №1 коксохімічного виробництва.
«Людина-магніт – таким він був, – розповідає мастер виробничої дільниці коксового цеху №1 Олександр Іванченко. – Здавалось би, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки. Андрій мав дуже багатий досвід ремонтника, він багато років працював у ремонтному виробництві. До колективу нашого цеху приєднався влітку минулого року, а вже у жовтні його мобілізували до лав Збройних сил України. Андрій дуже спокійною був людиною, виваженою і хорошим командним гравцем. Дуже важко отримувати такі сумні звістки, але ми завжди пам’ятатимемо його і всіх героїв, які захищають нашу країну від ворога».
Андрій Воробйов служив радіотелефоністом розвідувального відділення розвідувального взводу стрілецького батальйону. 16 квітня 2023 року він героїчно загинув під час боїв у населеному пункті Бахмут Донецької області.
Колеги та колектив підприємства висловлюють щирі співчуття дружині та дочці загиблого героя.
Доброзичлива бесіда спонукає до безпечного виробництва. Так вважає начальник відділу охорони праці сталеплавильного та прокатного департаментів управління з охорони праці Олексій Курочка.
Підприємство поступово відновлює виробництво. Починають працювати цехи, які довго стояли. Один з них – цех підготовки составів, який готує залізничні состави з формами-виливницями для розливання сталі. Працівники повертаються з простою на виробничі дільниці. І надважливо нагадати людям про небезпеки, ризики, дізнатися про їхні проблеми та разом розробити заходи щодо безпечної роботи. Такий обмін інформацією є корисним лише за умови довіри між фахівцями з ОП та цеховиками.
«За останні півроку відбулися суттєві зміни, – розповідає заступник начальника ЦПС з виробництва та технології Олександр Наконечний. – Інженери з охорони праці в нашому цеху використовують підходи, які базуються на довірі, а не на вистежуванні порушників. Свою ефективність довели обходи, під час яких керівники цеху разом з працівниками управління з охорони праці виявляють небезпеки, обмінюються інформацією з робітниками. Це бесіди, які дозволяють встановити міцні щирі зв’язки та виявити недоліки з метою їх подальшого усунення. Майстерно знаходять спільну мову з працівниками інженер з ОП Ігор Челешков та начальник відділу ОП Олексій Курочка».
Маршрут одного з обходів лежить відділенням виливниць цеху підготовки составів. Там багато небезпек: електромостові крани, виливниці з температурою 180-260 градусів, залізничні колії, якими рухаються поїзди. Олексій Курочка та Олександр Наконечний підходять до одного з робітників, усміхаються, отримують усмішку у відповідь, тиснуть співбесідникові руку. Зав’язується розмова.
«Особисто я перед спілкуванням з людиною уявляю, що це мій давній добрий знайомий чи знайома, – ділиться лайфхаком Олексій. – Це у більшості випадків дозволяє одразу прибрати умовні бар’єри і почати невимушену бесіду. Цікавлюсь, як людина себе почуває, і не навантажую запитаннями з охорони праці з цифрами та визначеннями. Запитую, які є проблеми з безпекою на робочому місці, і як я можу допомогти їх вирішити? Які є актуальні ризики? Ненав’язливо нагадую основні правила безпеки. Якщо людина зрозуміє, що я не хочу притягнути працівника до відповідальності, а бажаю допомогти, то сприйме мої поради й поділиться наболілим. Наприклад, від людей з різних цехів ми дізналися про негаразди з кондиціонерами на деяких кранах. І вже зараз, не чекаючи літньої спеки, працюємо разом з керівниками цехів над усуненням цієї проблеми».
Звичайно ж, стереотипи в одну мить не зламати. Якщо багато років поспіль співробітник з управління охорони праці сприймався працівниками «мисливцем» за порушниками, то для багатьох важко одразу повірити у щирість, відвертість та дружність подібних бесід. Але поступово довіра виникає.
«В ЦПС я працюю вже 23-й рік, – розповідає бригадир двору виливниць Едуард Ковтун. – Дійсно, я приємно здивований спілкуванням із фахівцями з ОП протягом останніх місяців. Вірю, що люди хочуть розібратись і допомогти. Тому охоче ділюся з ними інформацією, проблемами. Бо не хочеться до лікарні. Хочеться без травм повертатися додому».
