Сергій понад двадцять років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» слюсарем-ремонтником в цеху з ремонту енергетичного устаткування.
Він був професіоналом ремонтної справи, міг знайти спільну мову з кожним і якісно організувати робочий процес, тому його обрали бригадиром. Сергій був досвідченими і надійним працівником, часто виконував обов’язки майстра та старшого майстра дільниці ремонту коксохімічного обладнання, цінував кожного, хто працює поряд, міг допомогти, як порадою, так і дією, згадують про нього колеги.
«Сергій був доброю людиною, про таких кажуть «душа компанії», – розповідає старший майстер з ремонту обладнання ЦРЕУ Володимир Калашник. – Він зі своєю бригадою повертав до життя енергетичне обладнання усіх цехів підприємства. Головними рисами його характеру були відповідальність та працьовитість. Сергій Вичужанін завжди був серед перших. Щоб він не робив, завжди викладався на 100 відсотків у мирному житті. Впевнений, що таким Сергій був і на передовій. Боляче дізнатися про загибель нашого героя, та ми завжди будемо пам’ятати про цю світлу людину».
Солдат Сергій Вичужанін загинув 25 січня цього року в боях поблизу Синьківки Харківської області.
Співчуваємо батькам, брату, друзям та побратимам захисника.
Другий місяць зими, незважаючи на назву, буде не лютим, а скоріше суперечливим. З одного боку, буде чимало складнощів та перешкод, а з іншого – відкриється чимало можливостей. Пам’ятайте, що під лежачий камінь вода не тече. Тому не звертайте увагу на те, «чому саме ні», скажіть собі «а що, якщо» і дійте.
Овен
Для Овнів відкриється безліч нових перспектив. Для досягнення успіху потрібно працювати на максимумі, використовуючи свій досвід та вміння. Але не потрібно намагатися виконати всі справи одночасно, робіть все крок за кроком.
Тельці
Тельцям краще чітко усвідомити, чого вони хочуть, і поставити перед собою конкретну мету. Є шанс виправити старі помилки та покращити свої справи. Варто звернути увагу на особисті стосунки. У цій сфері можуть проявитися гострі моменти.
Близнюки
Для Близнюків прийшов час вийти зі сплячки та почати активно рухатися. У цьому місяці для них буде багато роботи і мало часу для відпочинку. Але все, що вони розпочнуть у лютому, дуже швидко дасть свої плоди.
Рак
Раки почуватимуть себе, наче на гойдалці. Але зірки говорять, що це лише у їхній уяві. Насправді ж, зараз вони міцно тримаються на ногах. Просто треба визначитися, що для них є першочерговим. Саме ці бажання і почнуть здійснюватися.
Леви
Нейтральний місяць для Левів. Все буде спокійно, рівно, навіть трошки нудно. Це час для того, щоб набратися сил перед березнем. Тоді вас закружляє і понесе. Використовуйте цей період для накопичення енергії та релаксу.
Діви
Дівам не завадить проявити дисциплінованість та терплячість. Це допоможе у кар’єрному зростанні. Така можливість для них відкривається саме у лютому. Їхні ідеї та нові проєкти будуть вдалими і швидко реалізовуватимуться.
Терези
Терезам варто трошки видихнути, зупинитися і визначитися з пріоритетами на найближчі місяці. Ретельно все розпланувати і почніть поступово реалізовувати. Але робіть все це чітко за планом, залучайте до участі колег та друзів.
Скорпіон
У Скорпіонів можуть з’явитися думки про зміну місця роботи. Лютий – не найкращий час для такого кроку. Варто трошки почекати, і ви помітите, що плюсів та пряників на цій роботі у вас більше, ніж проблемних моментів.
Стрілець
Для цього знака лютий – час кардинальних змін. Якщо є бажання змінити місце мешкання, роботу чи просто зачіску, то не вагайтесь, дійте. Все вийде вдало. Навколо Стрільців зараз лише друзі та однодумці, тому нічого їм не заважатиме.
Козоріг
Період для Козерогів не святковий, але і не час для сумних думок. Представникам цього знаку треба навчитися бачити в усьому позитив. Просто зараз час спокійної та рівної ходи. Все йде, як треба, розслабтеся та пливіть за течією.
Водолій
Лютий – це місяць Водоліїв. Вас помічатимуть, вас чутимуть і з вами у всьому погоджуватимуться. Скористайтеся цією можливістю, щоб заявити про себе. Сміливо мрійте, адже у цьому місяці небеса відкриті, аби почути вас.
Риби Для Риб це відрізок життя, коли нічого не відбувається. Все ніби зупинилося та завмерло. Насправді просто варто перепочити та вирішити, якими ви будете найближчі пів року: акулами чи маленькими золотими рибками.
Іван був поранений під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Опитне Покровського району Донецької області. На жаль, врятувати хлопця не вдалося, він помер 22 січня 2024 року в Дніпропетровській клінічній лікарні ім. Мечникова.
У мирному житті Іван Пілюгін працював у доменному цеху № 1. Колеги згадують, що від початку свого працевлаштування до цеху у 2005 року він виявляв цікавість до доменної справи, прагнув постійно навчатися, пізнавати різні спеціальності, вдосконалюватися. І це підтверджує його трудовий шлях – спочатку він був бункерувальником доменних печей, потім працював слюсарем-ремонтником, а з 2017 року став водопровідником ДП.
«Нам усім, хто працював поряд з Іваном Пілюгіним, дуже важко усвідомлювати, що його вже немає, що він вже ніколи не зайде до цеху, не привітає колег, не подарує свою усмішку, адже він завжди був на позитиві, – згадує Валерій Сарухан, в.о. старшого майстра ДЦ № 1. – Іван був відкритою, щирою людиною, завжди готовою допомогти, якщо треба. А ще він був душею компанії, довіряв людям, ставився до усіх з відкритим серцем. Івана ми запам’ятаємо висококласним спеціалістом, який постійно прагнув більшого, тому і навчався новому. Він із завзяттям та цікавістю брався за нову справу та усе доводив до кінця. Війна, на жаль, забирає найкращих».
Підприємство висловлює щирі співчуття родині Івана Пілюгіна, його друзям, колегам, побратимам.
«Ми не вічні, а ці хлопці – наше майбутнє, майбутнє дробарної фабрики. Це найкращі студенти, які проходили стажування за ті два десятки років, протягом яких я тут працюю», – заступник начальника ДФ ГД Ігор Боярин поділився враженнями про своїх нових колег. Артем, Микита та Олександр стали працівниками цеху, успішно пройшовши стажування.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, металургійне виробництво на деякий час зупинилося, а гірничий департамент продовжував працювати. Дробарна фабрика дробила руду, з якої на рудозбагачувальних фабриках виробляли концентрат. Багатьох працівників фабрики мобілізували. «Робочих рук не вистачало, – згадує Ігор Боярин. – Ми просили дати людей. Так у цеху з’явилась нова група стажерів. Хлопці виявилися завзятими та сумлінними. Вони не лише навчалися, а й допомогли переобладнати систему нагріву та подавання води в наші душові відповідно до вимог Виробництва світового класу WCM».
А почалось все з мотивації. За словами Ігоря, стажерів не стали зразу навантажувати горами інформації та непідйомними завданнями.
«У перші дні стажування у мене не було особливого натхнення до роботи, – згадує випускник «Нової фабрики», учасник проєкту GoPro Микита Лоза. – Хотілося скоріше відбути зміну і мерщій додому. Саме завдяки правильним діям наставників мені почала подобатися моя робота».
Ігор Боярин та майстер Олександр Кузьменко розуміли, що стажерів треба перш за все зацікавити. Починали з елементарного, наприклад, розібрати й зібрати простеньку електросхему. Давали нескладні творчі завдання, які вимагали нових знань. І хлопці не у ТікТоку сиділи, а шукали потрібні знання та застосовували їх на практиці.
Олександр Залесов вчився у коледжі ДУЕТу. «Мені запропонували роботу в «АрселорМіттал», і я погодився, – згадує він. – Електрикою я зацікавився тоді, коли вперше побачив батарейки, точніше те, як вони запалювали лампочки та рухали іграшки. Мені малому здавалося, що це магія. І зараз здається. І в чомусь я вже сам маг, можу трохи керувати цією суперсилою. Але ще треба пройти довгий шлях. І чим більше дізнаюся, чим далі йду, тим більше нових доріг відкривається. Поки що я не зустрів на шляху ні шлагбаума, ні стіни. Лише невеличкі перешкоди, які допомагають долати наставники, колеги. Найважче мені було фізично. Дистанційне навчання не додає сили та витривалості. А тут ще літо настало, спека. Але звик, підкачав м’язи і зараз працюю із задоволенням».
Олександр та Микита вже не стажери, а чергові електромонтери. Вони обслуговують та ремонтують електроустаткування, розбирають електросхеми в цеху, допускають до ремонтних робіт бригади.
«Це величезна відповідальність, – зізнається Микита. – Адже ти відповідальний за життя багатьох людей. У бригаді може бути 5-6 людей, а таких бригад може працювати дві і навіть три. Трохи страшно». Досвідчений Ігор Боярин у цьому страху нічого поганого не вбачає: «Як казав мій наставник Віктор Калинович: електрик завжди повинен трішки боятися. Аж до пенсії. Тоді він розуміє, що робить, і не лізе туди, куди не треба. Якщо електрик перестав боятися, то йому треба шукати іншу роботу, щоб не наробити горя».
Артем Шведов – наймолодший з групи. У коледжі він вчився ремонтувати та експлуатувати гірниче устаткування. А на дробарній фабриці опанував нову професію – слюсаря-сантехніка. «З трубами та засувками я вже був знайомий, бо працював деякий час на шахті сантехніком на подачі кисню. – А тут познайомився зі складнішим устаткуванням, наприклад, насосами. Серед моїх перших завдань було розібрати та зібрати насос. Не ідеально, але я впорався. Я дуже ціную наш колектив, батьківське ставлення наставників. Особливо вдячний Сергію Шемету, який вчив мене. У цеху багато сантехнічного обладнання: подавання кисню, технічної та питної води, каналізація. Тут більше 10-ти кілометрів труб і майже 30 насосів. Хотілось би спробувати себе у самому цеху, там цікавіше. Але поки що обслуговую системи адміністративно-побутового комплексу, бо готуюся вступати до вишу, треба час на підготовку, а графік день-ніч-48 (як у сантехніків АПК) – це більше можливостей».
Разом з Микитою та Олександром, Артем брав участь у переоснащенні цехових бань. Хлопці змонтували труби, встановили автоматичні клапани, датчики, частотні перетворювачі та багато іншого. Зараз нагрів і подавання води максимально автоматизовані. Завдяки кращому світовому досвіду WCM набагато менше витрачається води, електроенергії, менше зношуються насоси. Системи запускаються та регулюються мобільним телефоном..
«Я пишаюся цими хлопцями, – підсумовує Ігор Боярин. – Якщо вони будуть рости такими ж темпами, якщо не втратять завзяття, то багато чого досягнуть. Олександра ми вже влітку плануємо спробувати на посаді виконуючого обов’язки майстра. А далі йому будуть до снаги більш високі керівні посади, якщо забажає. Микита зізнався, що поки що боїться відповідальності керувати людьми. Тільки-но він переможе страх, то також спробуємо майстром. Артем працює, набирається досвіду. Коли закінчить відповідний виш, то перед ним також відкриються перспективи зростання. Я впевнений в тому, що якщо Олександр, Микита та Артем не збавлять обертів, то у них вийде все, чого забажають».
Біля пам’ятника, присвяченого воїнам-працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг», які боролися проти російської агресії і загинули за Україну, а також тим, хто своєю працею наближає перемогу в тилу, зібралися найрідніші люди загиблих воїнів – родини захисників.
Підприємство надало автобуси, щоб родини могли зібратися та дістатися пам’ятного місця. Це був особливий візит, особлива зустріч. Квіти рясно вкрили пам’ятник, біля підніжжя якого схилилися діти, матері, дружини, рідні наших захисників.
Ганна Гончар, мати загиблого Максима Гончара:
– Ви відчуваєте у повітрі цей особливий світлий смуток? Я прийшла на побачення до сина. Максим працював слюсарем-ремонтником в СПЦ-2. Він не став чекати на повістку. Зібрався і сам пішов, аби захистити нас, нашу країну, незалежність та свободу. Для нього це були особливі поняття. Він загинув одним із перших з підприємства – 26 лютого 2022 року. Максима поховали волонтери поблизу Новоайдара Луганської області. Він ще й досі не повернувся додому. Тому для мене цей пам’ятник – це поки що єдине місце, де я можу прийти до сина, вклонитися йому. Дякую, що створили це пам’ятне місце. Майбутні покоління мають знати та шанувати наших хлопців, щоб їхні життя та загибель не були даремними.
Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори:
– Ця війна відібрала у мене не просто чоловіка, а друга, рідну людину, з яким мріяла прожити все життя, ростити двох синів. Виявляється, що не все знала про Сергія. Добрий, спокійний, він став воїном-захисником. Він навіть не дочекався повістки, зробив свій вибір. Коли планувала поїздку до пам’ятника нашим захисникам, вагалася. Мені важко побачити на плитах ім’я коханого, загибель якого ще й досі болісно переживають сини та я. Але тут відчула та зрозуміла, як це важливо. Дякую керівництву підприємства, гірничого департаменту, що встановили цей пам’ятник. Мені здається, що це потрібно нам усім. І родинам героїв, і всім криворіжцям. Шанувати, пам’ятати про захисників, які ціною свого життя подарували нам можливість жити далі і будувати майбутнє – це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих.
Ще на відкритті пам’ятника Сергій Жеребило, заступник комбата 7-го батальйону «Арей» 129-ї бригади ЗСУ, зазначив, що пишається, що цей пам’ятник відкрили в Інгулецькому районі, який він очолював до війни. Він сказав, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» одним з перших у місті зробили таку важливу справу. І цьому мають наслідувати інші підприємства та райони міста. З дня відкриття пам’ятника захисникам його підніжжя ніколи не залишається без квітів. Вічна шана загиблим героям!
У січні своє 55-річчя святкував гірничотранспортний цех гірничого департаменту.
Офіційна історія ГТЦ стартує з 1969 року. Хоча у паспорті цеху мав би стояти інший рік народження, адже за виконання свого головного завдання – вивезення гірничої маси – гірничі транспортники взялися ще у п’ятдесяті роки, але у складі автотранспортного цеху.
Якщо сьогодні породу перевозять великі та потужні БелАЗи та «Катерпілери» , то починалося все з самоскидів 25-тонників. Зараз автопарк цеху нараховує близько 150 одиниць транспорту. Серед нього не лише велетні-самоскиди, а й бульдозерна та шляхобудівна техніка, поливально-зрошувальні автомобілі, бортові маніпулятори, вахтові авто. І навіть за складних воєнних часів у цеху турбуються про поповнення автопарку сучасними авто. Зокрема минулого року придбали чотири 136-тонних «Катерпілери» та новий вахтовий автомобіль на базі «Рено».
«Підлегла» територія ГТЦ величезна. Наприклад, якщо викласти усі шляхи цеху в одну лінію, то вона становитиме завдовжки 45 км. Впоратися з усім цим великим господарствам можуть лише висококваліфіковані фахівці, говорить начальник ГТЦ Ігор Савченко, а в гірничотранспортному тільки такі і працюють.
«Цифрове» кохання
Коли говоримо про персонал транспортного цеху, то зазвичай згадуємо водіїв, слюсарів з ремонту техніки. Але колектив цеху має набагато більший професійний спектр. Наприклад, начальник технічного відділуАндрій Жежер точно знає, що без нього та його колег не обходиться жоден рейс потужних авто. Це підтверджує його 26-річний досвід роботи.
«Колись в дитинстві я захоплювався аграрництвом та лісництвом, але за професію для себе обрав справу, пов’язану з автотехнікою. Спочатку так вирішили на родинній нараді, – розповідає Андрій. – Мої батьки працювали у шламовому господарстві, їм теж хотілося, щоб я пов’язав своє майбутнє з технікою. А через те, що я люблю точні науки і просто закоханий у цифри, то працювати для мене у технічному відділі ГТЦ – це одне задоволення, адже тут я бачу, як цифри перетворюються на конкретні справи. Наш відділ працює над тим, щоб собівартість робіт була низькою, а от якість роботи цеху – найвищою. Ми вираховуємо пробіг шин, тривалість роботи акумуляторів, проводимо аналіз зношення різних елементів авто, якості марок мастил та палива, визначаємо найкращі варіанти, щоб згодом саме з ними і працювали в цеху. Все це задля того, щоб наша техніка працювала ритмічно та безвідмовно».
Начальник технічного відділу ГТЦ Андрій Жежер
Про космос на землі
Інженерка з ремонту, графікування та планування Марина Мушик приїхала до Кривого Рогу з Білорусі за розподілом від Могильовського машинобудівельного інституту, в якому вона навчалася на експериментальному факультеті «Автомобілі та автомобільне господарство». Цей вибір нежіночої професії був невипадковим. Марина з дитинства мріяла стати, як батько, машиністом тепловозу. Але він колись сказав, що жінок на цій посаді не бачив, і порадив обрати щось інше, але також близьке по духу. Для Марини це були авто.
«До Кривого Рогу я їхала не надовго, відпрацювати три роки та повернутися додому, але кохання затримало мене тут назавжди, – розповідає інженерка. – Саме в ГТЦ я познайомилася з веселим молодим чоловіком, з яким невдовзі ми одружилися. Олександр тоді теж працював у цеху. Він завжди мене підтримував, бо спочатку мені дійсно було нелегко. Пам’ятаю, як перший раз мені показали кар’єр. Це був просто космос на землі! Я звикала до масштабів і не помітила, як закохалася у цех, який тепер вважаю одним з найкращих на підприємстві. Мені дуже приємно, що я беру участь у розвитку цеху, бачу як він змінюється».
Наприклад, сьогодні витрати паливно-мастильних матеріалів та пробіг автомобілів допомагає вимірювати система «Дельта». А колись, щоб визначити, скільки виїздив автомобіль за зміну, скільки часу витратив на завантаження, доводилося сідати до кабіни та мандрувати з водієм, відмічати все вручну, згадує Марина Мушик. Вдосконалюється і сам автотранспорт. Головне, що залишається незмінним – це люди, які працюють в ГТЦ. Можливо, тому серед найголовніших бажань, як зізнається Марина, це зібратися після Перемоги на природі усім колективом та привітати усіх захисників, серед яких сьогодні 107 працівників ГТЦ.
Інженер з ремонту, графікування та планування Марина Мушик
«Мене рятують квіти»
У складі гірничотранспортного цеху є й заправна станція. На ній працює оператором Неля Бука. З8 років тому вона прийшла на підприємство, а в ГТЦ вона вже понад 20 років.
«Ми заправляємо весь наш транспорт, постійно працюємо з людьми, тож я не можу дозволити собі поганий настрій на роботі, – говорить Неля. – З одного боку потрібно бути уважним і суворим, все ж постійно тримаєш на контролі облік палива та мастила, з іншого – хочеться заправляти машини мастилом, а людей – позитивом. Я живу поряд з роботою, недалеко тут моя дача, тож вважайте, що я постійно вдома. Зараз непрості часи, а мене рятують квіти. В мене їх на дачі безліч. Першими весняними квітами у мене розпускаються проліски та крокуси, потім з’являються тюльпани, нарциси, гіацинти, троянди. Від квітів я заряджаюся енергією, а потім несу її людям».
Оператор заправної станції Неля Бука
Про крокодилів та раціоналізаторство
Слюсаря з ремонту колісно-тракторних засобів Валерія Лялюшко в гірничотранспортного цеху вважають аксакалом. Він пам’ятає, як кар’єрами їздили «сорокачі» (сорокатонні вантажівки), щозміни виїздили на роботу близько 100 одиниць. Потім прийшли Komatsu, і Валерій їх ремонтував. Робив він це не просто за відпрацьованою схемою, а привносив свої «новинки». На рахунку Валерія є кілька сотень раціоналізаторських пропозицій. А починалося все з кепкування. Одного разу йому, тоді ще молодому майстру, начальник техвідділу сказав, що, мовляв, у молоді на щось нове та розумне не вистачить мізків.
«От тоді й понеслося, – згадує слюсар. – Хоча, напевне, у мене ця жилка завжди була всередині. Я не можу пройти повз, коли бачу, що можна зробити щось кращим та безпечнішим. От, наприклад, перейшов я слюсарем на шиномонтажне відділення, а там на стенді хлопці знімали та розбирали шини з вантажівок за допомогою у прямому сенсі лому та кувалди. А гума буває міцно прикипить до ступиці. Небезпечно, складно, довго так робити. Я розробив пристрій, за допомогою якого все це робиться в рази легше, швидше і безпечніше. І таких винаходів було чимало, адже доробляти доводилося й за виробниками. От, наприклад, колись у нас працювали в цеху «крокодили» – так ми називали 75-титонні БелАЗи, дуже була сира модель, доробляли ми її часто на місцях. На щастя, досить швидко на заміну їм прийшли новіші та сучасніші автівки. Зараз ми працюємо з БелАЗами інших моделей та «Катерпілерами». І хоча зараз складні часи, проте я навіть на пенсії не можу без роботи. Це моє життя, можливість бути корисним. Саме з цим рідним для мене колективом я хочу зустріти перемогу. А цеху в його 55 років бажаю лише розквіту та поповнення новими кадрами. У нас все ще точно попереду!»
Слюсар з ремонту колісно-тракторних засобів Валерій Лялюшко
