Категорії
Новини

У «Єдиному вікні» питання вирішуються «під ключ»

10 серпня  виповнюється 8 років Центру надання послуг «Єдине вікно». За часи своєї роботи він став справжнім помічником кожного з нас у вирішенні найрізноманітніших питань, оформленні документів та отриманні послуг.

«Святкових заходів не буде, працюватимемо у буденному режимі. День народження відсвяткуємо вже після перемоги», – говорять фахівці «Єдиного вікна». Робота тут триває, як завжди, – чітко, злагоджено та швидко. До «Єдиного вікна» працівники підприємства приходять, щоб оформити відпустки, лікарняні, перевірити дані для нарахування пенсії або отримати багато інших довідок. Загалом зараз у центрі надають більше 50 різноманітних послуг. До того ж, на процедуру оформлення кожної з них йдуть лічені хвилини, готовий результат (у вигляді довідок або інших документів) видається замовнику вже за кілька днів.

«Звик оформлювати документи у «Єдиному вікні»: здав все, що необхідно – і не треба бігати по різних кабінетах. От і зараз завітав сюди, щоб оформити відпустку. Для мене цей процес триває лише кілька хвилин», – поділився враженнями Степан Зозуля, черговий оперативний департаменту безпеки.

За одним із віконечок «Єдиного вікна» людей приймає Вікторія Бабець. Вона добре знає, як народжувався та розвивався Центр надання послуг, адже починала працювати тут, коли він тільки формувався. «Це був абсолютно новий для нас проєкт, – говорить Вікторія. – Ми прагнули полегшити процес оформлення документів для робітників підприємства. Продумували не лише створення спеціальної комп’ютерної системи, а і дизайн приміщення, щоб кожен відвідувач почувався тут комфортно. Нам дуже було приємно чути позитивні відгуки відвідувачів та їхні побажання щодо розвитку, відкриття нових послуг. Це означає, що ми працювали і працюємо у правильному напрямку».

Фахівець Центру Юлія Семидоцька розповідає: «День народження нашого Центру припадає на літо. Для нас це завжди було гарячою порою, адже тут ми оформлювали путівки до пансіонатів та дитячих таборів відпочинку, до турбаз. Зараз, на жаль, ці послуги тимчасово не надаємо. Усе це через війну, окупацію наших улюблених місць відпочинку, через загрозу ракетних обстрілів. Та ми віримо, що наступного літа наші відпочинкові турботи поновляться, це було б найкращим подарунком на день народження «Єдиного вікна». Інші послуги ми надаємо без змін. За останній час особливо приємно було надавати довідки з місця роботи людям, які влаштовують дитину до дитячого садочку, або оформлювати декретні відпустки, відпустки для одруження. В наш буремний час такі приємні турботи завжди викликають теплі почуття. Адже незважаючи ні на що, життя продовжується».

З початку повномасштабної війни «Єдине вікно» стало і своєрідним волонтерським хабом (детальніше – тут). Люди зносили сюди речі, які були потрібні нашим захисникам та переселенцям. Тут люди спілкувалися, гуртувалися, підтримували один одного.

Зібрані пакунки з гуманітарною допомогою завантажуються у автомобіль

«Я захоплююся нашими людьми. Під час війни багато хто сам відчуває нестачу ресурсів, але якщо лунає заклик допомогти іншим – люди одразу відгукуються і приносять усе, що можуть. Ще й залучають до волонтерського руху своїх дітей, – говорить фахівець Центру Тетяна Хорольська. – Ніколи не забуду, як дітки приносили сюди листівки зі словами підтримки, малюнки для наших захисників. Приносили гуманітарку і люди похилого віку. Вразило і те, що взимку деякі родини просили передати новорічний солодкий подарунок (від підприємства) тим людям, які зараз найбільше потребують уваги та підтримки. Працюючи тут у Центрі я раз у раз пересвідчуюсь, що українці – це велика, дружня та єдина родина».

«Вісім років роботи. Вже можна підбивати певні підсумки, є чим пишатися і є про що подумати на майбутнє, – розповідає керівник ЦНП «Єдине вікно» Мар’яна Дроботюк. –  Наш Центр завжди був клієнторієнтований, «Якість сервісу» була і залишається нашим незмінним пріоритетом.  Ми продовжуємо працювати над розширенням наших можливостей у чат-боті, удосконалюємо та автоматизуємо вже наявні процеси. Як завжди, найкращою оцінкою нашої роботи є відгуки наших клієнтів, їхні бажання та настрій, з яким вони приходять та повертаються до нас. Дякую нашій команді, нашим сміливим дівчатам за сумлінну працю, за вміння швидко реагувати на зміни, за чуйність і самовіддачу, за цілеспрямованість і відповідальність, за невтомний ентузіазм у цей непростий час для країни та підприємства. Бажаю всім міцного здоров’я, мирного неба, віри та надії на краще майбутнє».

Категорії
Новини

Ветерани – незламні оптимісти

Привітати підприємство з 89-річчям зібралися його ветерани, які у різні роки історії будували комбінат та розвивали його.

Усмішки, обійми, рукостискання – в день народження нашого підприємства в Академії АрселорМіттал, незважаючи ні на що, панувала святкова атмосфера. Тут зібралися ветерани різних виробництв, щоб відзначити 89-ту річницю рідного заводу. Багато з них вже кілька років не бачилися, тож радість від  заходу була ще більшою.

«Ковід, війна, ракетні удари, економічні випробування. Усе це зараз, на жаль, стало нашою буденністю. Тому так сильно хочеться приємних емоцій, які б надавали нових сил та натхнення. День народження нашого підприємства – саме така нагода, тому я дуже рада бути тут і вітати усіх зі святом. Я працювала на заводі 41 рік, була інженером у відділі ремонтів металургійного обладнання. Роботи було дуже багато, і я знаю, що й зараз її не поменшало, адже сучасне підприємство живе, змінюється, розвивається», – сказала ветеран підприємства Антоніна Головіна.

Ветеранів та гостей свята привітав заступник генерального директора з виробництва гірничого департаменту Володимир Теслюк. Він подякував кожному за значний вклад в розвиток комбінату та зазначив, що сьогоднішній колектив підприємства гідно продовжує справу ветеранів. Він підкреслив, що зараз головне завдання – зберегти виробництво і колектив, підтримувати наших колег, які стали на захист України, та продовжувати працювати, допомагати місту, робити все можливе для скорішої перемоги. «Дві з половиною тисячі працівників підприємства зараз у лавах ЗСУ. На жаль, чимало Героїв віддали життя за незалежність нашої країни. Понад 100 заводчан загинули в боях, починаючи з 2014 року. Вони пішли з життя, але в наших серцях завжди палатиме вічний вогонь пам’яті та вдячності», – сказав Володимир Теслюк.

Оптимізм – найголовніша риса ветеранів. Своєю енергією, доброю вдачею, знаннями, досвідом вони надихають теперішніх працівників. З початку війни чимало ветеранів стали волонтерами. «Ми створюємо міцний тил для тих, хто на фронтах виборює перемогу, – зазначив заслужений металург України Олександра Зозуля. – Приємно, що усі питання, з якими ми звертаємося до керівництва підприємства щодо підтримки, вирішуються дуже швидко. Завдяки такій оперативності, допомога на фронти надходить теж швидко. Про те, що ми зробили і зробимо, розкажемо вже після війни, адже зараз одна із запорук успіху – це тиша. Але усі знають, що ми завжди поруч і завжди допомагаємо».

Допомоги великої чи малої не буває

Допомога не має параметрів, розміру. Вона є і буде. Вона реально потрібна. Так зазначили гості свята – працівники нашого підприємства, які повернулись на роботу після служби в лавах ЗСУ, а також волонтери.

Серед них Микола Грицан, ще донедавна боєць ЗСУ, а зараз начальник цеху металоконструкцій, Оксана Афанас’єва, менеджерка проєктів WCM та активна волонтерка, Арам Галустов, майстер цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг», який із волонтерською місією побував у багатьох гарячих точках України.

Під час святкового заходу волонтери розказали свої історії про людей, яким вони возять допомогу. Вона не лише допомагає воювати, а й береже життя. Як розказав Артем Галустов, в одну зі своїх поїздок він привіз воїнам  брелоки-обереги з янголятками, всередині яких було покладено металеву монетку. Одна з таких монеток вловила ворожу пулю. Цей оберіг дійсно врятував життя воїну. Після таких історій у багатьох присутніх блищали сльози на очах.

З нагоди дня народження підприємства ветерани вирішили зробити волонтерський подарунок нашим захисникам:  закупили ліхтарики, які завжди потрібні бійцям на передовій. Посилку з подарунками передали Араму Галустову, який вже доставив її нашим Героям.

«Насправді наші ветерани вже з перших дній повномасштабної війни активно допомагали:  готували смачну їжу для бійців, передавали їм різноманітні смаколики, в’язали шкарпетки, плели захисні сітки, опанували виготовлення коктейлів Молотова тощо. Я пишаюся нашими людьми, їх робочою, творчою та громадською активністю. Я вітаю зі святом кожного з ветеранів та усіх, хто зараз працює у цехах, хто боронить Україну зі зброєю у руках. Зі святом вас, колеги, з 89-ю річницею рідного підприємства, – сказав Володимир Заяць, голова ради ветеранів нашого підприємства.

«Атмосфера свята була дуже зворушливою, я давно такого не пам’ятаю, – поділився враженнями ветеран підприємства Павло Маринюк. – З початку 1970 років та до 1994-го я працював муляром у мартенівському  цеху. Він тоді нагадував мурашник: багато працівників, у печах палав вогонь, подавалися матеріали, працювала техніка. І кожен старався зробити усе якнайкраще. Зараз мартену вже немає, я розумію, що це технологія минулого, а завод розвивається. Але незмінним залишилося відповідальне ставлення людей до своєї справи та любов до підприємства. І це мене дуже тішить». 

«Чудове свято, справжній день народження, я отримала величезну кількість позитиву, – сказала ветеран підприємства Віра Луценко. – Коли я пішла на пенсію, то без спілкування з людьми не змогла, тому і вирішила працювати у Раді ветеранів. Тут я допомагаю вирішувати усі питання ветеранам шахтоуправління, адже сама пропрацювала в шахті 16 років, була сигналісткою. Це було наче вчора. Та й зараз роботи у мене вистачає, і я дуже цьому рада. Завдяки підприємству, нашим захисникам я продовжую жити повноцінним життям і працювати для людей. З днем народження, моє рідне підприємство!»

Категорії
Новини

У доменного цеху № 1 подвійне свято

Підприємство та доменний цех № 1 святкують одну дату народження – 4 серпня 1934 року.

З відкриття цього цеху – а саме запуску першої доменної печі обсягом 930 кубометрів – і розпочався офіційний відлік історії Криворізького металургійного заводу, а зараз «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Я добре пам’ятаю нашу першу доменну піч, адже мені свого часу пощастило працювати на ній, – згадує Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – І хоча вона була маленькою (за сучасними мірками), працювати на ній було зручно. Піч мала два ливарних двори. Це було запорукою безпечної роботи під час випуску чавуну, ремонту жолобів. До того ж, вона була невибагливою до якості сировини та палива, що значно спрощувало роботу доменників. Я з теплотою згадую ті роки, та розумію, що це вже історія, на яку ми спираємося, але йдемо далі, у майбутнє. Бо нічого не стоїть на місці, все розвивається, і доменне виробництво теж».

ДЦ № 1 продовжує працювати та випускати продукцію. Зараз через війну працює лише одна піч – № 8. Шоста, яка взяла «на свої плечі» основне виробництво з початку війни, пережила блекаути та інші виклики, ремонтується. Там здійснюється заміна футерування шахти доменної печі, системи охолодження, поновлення повітронагрівачів, капітальний ремонт повітронагрівача № 2. Ремонт розпочався у червні, а його завершення планується наприкінці листопада.

Завжди готовий до роботи і комплекс розливальних машин №№ 2, 3, 4, де виробляється товарний чавун, який часто називають чушковим. Нагадаємо, що цей чавун користується попитом – особливо у тих підприємств, які не мають повного металургійного циклу. День народження підприємства і рідного цеху колектив ДЦ № 1 знову зустрічає в умовах війни. З початку повномасштабного вторгнення фахівці цеху не раз доводили свою майстерність та виявляли усі кращі людські риси в екстремальних умовах.

«У нас дуже хороший міцний колектив. Кожна людина – особистість та професіонал, – продовжує Владислав Поліщук. – Я дуже вдячний кожному з наших працівників за сумлінну роботу. Особливо хочу привітати тих колег, які зараз зі зброєю в руках боронять нашу Україну. Завдяки їм ми можемо спокійно працювати і тим самим підтримувати економічний фронт. Сили нам усім, витримки і, звичайно, скорішої перемоги».

Що ви знаєте про історію ДЦ-1 та людей, які тут працювали?

З цим запитанням «Металург» звернувся до працівників першого доменного цеху.

«Спираємось на минуле і пишемо нову історію цеху»

Олена Бялобржеська, приготувач вогнетривких мас та термічних сумішей:

«На підприємстві я працюю вже 27 років, з них 15 у першому доменному цеху. Про те, що день народження підприємства пов’язане саме з нашим цехом, я знала, але з подробицями не дуже добре знайома (усміхається). Інколи дивлюся в «історичний» бік цеху, де колись знаходилася перша доменна піч, але думаю не про минуле, а про сучасне, тим більш зараз, коли ми працюємо під час війни і своїми справами пишемо нову історію цеху.

На роботі я готую вогнетривкі маси для печей. Робота відповідальна, потребує неабияких знань та вмінь. Цієї справи мене вчили Любов Посохова та Олена Бойченко. Вони, до речі, передали мені не лише знання, а і любов до цеху, до колективу і загалом до доменної справи. Дівчата навчили навіть, як можна на слух визначати правильність роботи обладнання. Адже у кожного агрегату свій «голос», і якщо він «співає» не в тій тональності – отже агрегат треба перевірити, чи все з ним гаразд. А взагалі мені подобається працювати з професіоналами, інших в нашому цеху просто немає. ДЦ-1 став для мене другою домівкою, і я дуже рада, що свого часу влаштувалася сюди. Головне, щоб наш цех далі продовжував працювати та постійно розвивався».

Олена Бялобржеська

«Подумав, що робити тут не буду… і ось працюю 17 років»

Максим Парій, електромонтер:

«Пліч-о-пліч з ДЦ № 1 я живу вже 17 років, обслуговую електроустаткування, обладнання завантаження доменних печей. Я не застав той час, коли перша домна працювала, пам’ятаю лише її каркас, який потім було демонтовано, а також ливарний двір, машзал. Ці об’єкти цікаво було роздивлятися, та близько до печі я не підходив, бо вона була старенькою, технічно «хворою», і це було небезпечно. Наш цех розташований на історичному промисловому майданчику, тут багато що нагадує про минуле і говорить вже про сучасне.

Мені  цікаво бути частинкою цього процесу. Хоча коли вперше потрапив на територію цеху, я подумав, що робити тут не буду (сміється). Під час навчання у металургійному технікумі (за спеціалізацією «Автоматизація електроприводів») практику я проходив у прокатних цехах. Але по закінченню навчального закладу мене скерували працювати не «на прокати», а до ДЦ № 1. Як побачив ці великі агрегати, цей складний процес, то трохи розгубився. Але через кілька тижнів роботи звик і вже без цеху своє життя навіть не уявляю. Потім заочно отримав ще й вищу освіту. В ДЦ № 1 чудовий колектив. В цьому я ще раз пересвідчився під час війни, коли разом долали усі складнощі. Ми і зараз підтримуємо один одного. Вкотре зрозумів, що саме від людей та їхнього ставлення до своєї справи залежить, чи буде у вашого підрозділу нова історія. У нас вона точно буде!»

Максим Парій

«Історію цеху люблю, знаю, поважаю»

Андрій Крамаренко, майстер з ремонту устаткування дільниці розливальних машин та приготування вогнетривких мас:

«Я пишаюся тим, що працюю в цеху, з якого починалося наше підприємство. Особливо мені було цікаво дізнаватися, як піч задувалася, як люди зустрічали першу плавку чавуну та яке це було свято для всього Кривого Рогу. 

Одного разу я прочитав, що під час Другої світової війни, коли Кривий Ріг був окупований, на місці наших розливальних машин фашисти влаштували депо з ремонту своїх танків. Про ті події ще довго нагадував старий вже непрацюючий німецький кран. Звісно, зараз його вже немає.

В ДЦ № 1 я влаштувався на початку 2000-х років. Спочатку був слюсарем, набував досвіду, знайомився з обладнанням, із колективом. Зараз моє завдання – це обслуговування та ремонт обладнання. Його в цеху дуже багато, тому роботи в мене завжди вистачає. Та хочеться, щоб цех запрацював на повну, щоб усі доменні печі були завантажені роботою. А для цього потрібен мир. Я впевнений, що завдяки нашим воїнам та нашій підтримці він настане дуже скоро».

Андрій Крамаренко

«Мені пощастило працювати на першій домні»

Валерій Сорухан, змінний майстер доменної печі:

«Працювати до цеху прийшов у 2003 році і одразу став на розливку. Але мені все ж пощастило попрацювати горновим і на нашій історичній першій доменній печі. У порівнянні з іншими сучасними печами вона була маленькою, але мала чудовий характер, з нею було приємно мати справу, працювалося легко та весело. Весело, тому що колектив печі був чудовий – там зібралися справжні майстри своєї справи. Серед них горновий Анатолій Урсул, який був моїм вчителем, Олександр Дюшко, Віктор Жилковський, Сергій Овчаренко.   Дехто працював там по 20-30 років. Усі вони були живими носіями історії, про пічку могли розповідати годинами. Наприклад, що раніше вона була обладнана однією льоткою, мала 15 повітряних фурм. А після реконструкції піч обладнали вже двома льотками, зробили два ливарних двора, збільшили кількість робочих фурм. Тобто піч модернізували. Усе це зробило її надійною, продуктивною та дозволило подовжити термін роботи. А мені ця піч дала необхідну професіональну базу, яка знадобилася для засвоєння вже нових більш сучасних доменних печей нашого цеху».

Валерій Сорухан